Андрій Задерейко: європейське майбутнє України починається зі справної каналізації на виборчому окрузі кожного депутата

949

Після несподіваного для багатьох результату першого туру і для всіх – сенсаційного відсоткового розриву другого туру президентських виборів, Україна чекає від дострокових парламентських і не таких сюрпризів.

«Якщо вірити цим цифрам, ви або дуже ризикуєте, або щось знаєте. Що?» – з таким питанням ми звернулись до депутата Київради Андрія Задерейка, який – єдиний безпартійний по Києву від «Європейської Солідарності» – балотується у Верховну Раду по 212-у одномандатному округу (Дарниця).

В команді «Європейської Солідарності» зроблені висновки, її виборчий список обновився на 70%. Пропозиція балотуватись по «мажоритарці» зроблена саме дієвим кандидатам, з досвідом відповідної роботи, професіоналам, людям, які, можливо, не є публічними і відомими в загальнонаціональному окрузі, але добре знаними у своїх округах.

Так, я в курсі електоральних настроїв. Але я йду від свого рідного округу, я для виборців – не просто ще один «Іван Іванович» з партійного списку, а відома їм конкретна людина. І хоча це всеукраїнські вибори у вищий законодавчий орган країни, я чітко розумію, що балотуюсь від Дарницького району Києва, йду працювати для нього, добре знаючи всі без винятку його проблеми і, відповідно, маючи план їх вирішення.

Відчувається, що ви скептично налаштовані щодо партійних списків…

Я взагалі проти виборів за списками. Кандидати мають бути чітко персоніфіковані; їх мають знати люди, а вони – знати і відчувати проблеми виборців. Ось Дарницький район з його депресивними територіями, районами проживання середнього класу, елітними комплексами заможних. Тут в наявності абсолютно всі соціальні зрізи, з діаметрально протилежними запитами.

Що про них може бути відомо випадковій людині із партійного списку? Яка, раз уже туди потрапила, стовідсотково не з тих, хто вже не в стані сплатити комунальні тарифи, де питання, як прогодувати сім’ю – не риторичне, а, на жаль, нагальне, щоденне. Чи розуміє така людина, скільки у нас зараз тих, хто опинився за межею бідності? Ось чому, коли мені запропонували балотуватись, я пішов від Дарниці. Тут живе моя сім’я, старші діти ходять у школу, менший – в садочок, я не збираюсь звідси переїжджати і все, що роблю у Київраді, по суті, роблю не для якось середньостатистичного виборця, котрого ніколи в житті в очі не бачив і не побачу, а для реальних людей, своїх сусідів, для своїх дітей, зрештою.

Так навіщо вам Верховна Рада?

Якщо за мірило ефективності взяти показник залучення у цей округ коштів, то за три з половиною роки в Київраді мені вдалось зробити більше усіх попередників разом узятих. Але чим далі, тим чіткішим стає розуміння, що депутатові міської ради, який не хоче зупинятись на досягнутому, не вистачає повноважень для вирішення, наприклад, екологічних проблем, для подальшого реформування медицини, правоохоронних органів.

Ось у нас реформували міліцію, назвавши її поліцією… А стала вона дієвішою? Реформатори, взявши зі стелі західний досвід, поговорили перед тим з дільничими інспекторами, які раніше на своїй території знали в обличчя кожного пияка, наркомана, дебошира, а тепер, обкладені папірцями, не вилазять з кабінетів, від чого отой проблемний контингент зітхнув з полегшенням? Те ж стосується й медицини. Люди мають бути захищені, вони, звикнувши сподіватись на Швидку допомогу, не готові вдовольнитись порадою по телефону «пити парацетамол» і кілька тижнів чекати прийому у лікаря.

Але не треба забувати, що киянин – це ще той виборець. Він чи не найбільш критично налаштований серед усіх українців, він роздратований забудовниками, станом доріг, невдалим вкладанням коштів у парковий пішохідний міст тощо. Тому за кожним депутатом Київради апріорі тягнеться хвіст електорального невдоволення, незважаючи на всі позитивні показники індивідуальної роботи!

Два слова на захист Київради. Нагадаю, що з 2010-го, після зміни законодавства, контроль за будівництвом здійснює держава — Державна архітектурно-будівельна інспекція України, місцева влада лише надає земельну ділянку. Через що часто-густо маємо таку ситуацію: забудовник приходить і показує ідеальний макет майбутнього мікрорайону зі школами, садочками, медзакладами, яких по факту не будує, бо  Держбудконтроль не виконав своїх контрольних функцій, а винна місцева влада.

Дороги. Київ – транзитне місто, центральний транспортний вузол, в який щоденно в’їжджає 400 тис. авто, 14 тис. фур і 10 тис. автобусів з усіх куточків України й з-за кордону. Ми можемо і повинні говорити про якість доріг, що змушені витримувати це навантаження й відповідно ремонтуватись, але давайте не забувати, що розпорядником коштів, замовником робіт, їх виконавцем, контролером і експертом-оцінювачем є одна особа – Укравтодор.

Сидячи в Київраді й вислуховуючи нарікання на свою адресу, я в той же час не можу позбавити Київавтодор бодай функції контролера своєї ж роботи. А у Верховній Раді – обов’язково спробую: витрачаючи таку кількість коштів на дороги, ми можемо собі дозволити наймати навіть міжнародних експертів. І покласти край непрофесіоналізму виконавчої влади, яка не встигає освоїти вже виділені кошти (їх частка часом сягає 50%!).

Нагальної модернізації вимагає бюджетне законодавство в частині його оптимізації. Наприклад, у Європі для значного інвестиційного проекту бюджетний рік може тривати два календарних. Як результат – якісне виконання робіт без непотрібних бюрократичних додаткових процедур.

Я вірно зрозумів – завданням №1 вашого походу у Раду є вирішення дрібних для всеукраїнського масштабу проблем Дарниці?

По-перше, логічною подякою виборцям в разі обрання має бути вирішення їх проблем, серед яких першочерговими є екологічні і питання непомірно високих тарифів ЖКХ, а також невідповідність якості надаваних комунальниками послуг їх вартості. Давно на часі законодавчі зміни, що стосуються прибудинкових територій (громада не розуміє, чому вона платить за їх утримання, якого де-факто немає), вивезення сміття тощо.

По-друге, держава не повинна обкрадати центр, а вона, – на моє тверде переконання, — це постійно чинить з Києвом, якому не вистачає коштів. Від податку на доходи фізичних осіб в столиці держава забирає 60% і залишає нам 40% на відміну від будь-якого населеного пункту від села до міста в Україні, де ця пропорція протилежна. Адміністрація президента (тепер – Офіс), Кабмін, Верховна Рада, інші держустанови користуються нашою комунальною власністю, додають навантаження на нашу  інфраструктуру — і за це забирають левову частку податків, яка має йти на утримання тієї ж комунвласності, інфраструктури тощо.

А не боїтеся звинувачення, що ви зациклились на «своїй дзвіниці», окрузі, в той час як повноваження народного депутата парламентсько-президентської держави набагато ширші?

У питанні зовнішньої політики, якщо дуже коротко – я переконаний прихильник членства України в ЄС і НАТО і буду всіма силами відстоювати цей вибір переважної більшості українців. Але бути лише «професійним українцем» я не збираюсь.

Просторікувати з першої-ліпшої трибуни про «європейські цінності», це для мене щось із арсеналу замполіта радянської армії – «рота закрив – роботу закінчив». А от довести один виборчий округ, один район до європейського рівня – це а) набагато важче; б) не принесе миттєвих політичних дивідендів; в) реально наблизить Україну до стандартів Євросоюзу. Виглядає дещо утопічно, але якщо кожен з 450-и членів парламенту поставить собі такі завдання, і на окрузі кожного, образно кажучи, каналізація буде справна – ось вам і ЄС, ось вам і НАТО.

До речі, я рішучий прихильник скорочення депутатського корпусу. У нас 9 млн. офіційно працюючих за кордоном. 5 млн. – неофіційно, держава втратила території і п’ятий рік воює, а бюджет має утримувати 450 депутатів. Давно пора зменшити їх кількість…

…та вас же моментально запишуть у «ляшкоботи», адже це ж його партія обіцяє обрізати число народних обранців до 250-и!

Ніколи не звертав уваги на ярлики. Але, щоб закрити тему: я ще й рішучий прихильник зняття депутатської недоторканості. Це як у слюсаря. Якщо у нього в  майстерні валяється інструмент, яким він не в змозі скористатися, — то цей інструмент або поламаний, або поганий. А відтак – непотрібний.

Як правило, так кажуть ті, хто вперше йде в парламент, або ті, каденція яких закінчилась.

Я довгий час віддав науці, викладав на кафедрі управління персоналом та економіки праці Київського національного економічного університету. Розумію, про що кажу. Мені недоторканість не потрібна зараз і не знадобиться потім.

Можна відверто? Якщо завідомо не дбати про недоторканість (тобто, йти у парламент не красти), то це – сізіфів труд, який в разі виконання навіть на 100% нинішнє покоління киян не оцінить. Іншими словами – не буде ні пам’ятника собі, ні статків – дітям.

Десь приблизно так я думав у 2015-у, коли працював собі в Інституті розвитку міста, займався проблемами мікрорайону в якості хобі професіонала, з групою таких же ентузіастів вишукував кошти на будівництво в Дарниці спортивних майданчиків, — аж раптом запропонували йти у Київраду. Мене, що називається, сама громада виштовхала на вибори, на яких несподівано для себе переміг.

І, попрацювавши в Київраді, зрозумів: коли думати, що політика – брудна справа, то так і виходить, що ти – чистенький, зате кругом – зубожіння, а нас, чистих і бідних, цинічно використовують ті, хто забруднитися не боїться. Після оголошення дочасних виборів у Верховну Раду відбулось те ж саме: громада наполягла, аби я пішов у парламент по своєму округу…

В якому комітеті ВР бачить себе науковець Задерейко? Чи є вже якась напрацьована модель майбутніх кроків?

В Київраді працюю секретарем комісії транспорту, зв’язку і реклами, мій «коник» екологія, інфраструктура. І як фахівець я бачу: якщо ми за найближчі 5 років не змінимо ставлення до містобудування і розвитку інфраструктури, то Київ просто зупиниться, буде транспортний колапс.  Що робити? По-перше, будувати два нових мости через Дніпро на півночі й півдні карти Києва, робити три нових транспортних кільця в столиці, перехоплюючі паркінги на в’їздах, виносити з центру на околиці всі автостанції, аби звільнити місто від міжміського пасажирського транспорту.

А ще ж перед нами стоїть «європейське» завдання зробити громадський транспорт зручним. Муніципальний транспорт має бути вільним навіть у части «пік» й сучасним – з працюючими кондиціонерами влітку й опалювальними приладами взимку.

І наостанок найпровокаційніше питання. Чи вірите Ви в свою перемогу?

Вірю. Інакше не витрачав би ані свого часу, ані часу людей. Сучасне українське суспільство не любить пустих популістів.

Вірять в мою перемогу і конкуренти. Бо активно копіюють мою передвиборну кампанію, бо намагалися не допустити мене до виборів, бо незаконно перешкоджають моїй агітації.

Але найбільше я вірю в людей.