На парламентських виборах 2014 року «Самопоміч», яку мало хто знав в Україні, в буквальному сенсі вистрелила. Партія запропонувала виборцям те, чого вони жадали – «нові обличчя», і в підсумку набрала 11% голосів та стала третім за кількістю депутатів членом постмайданної коаліції. На увагу заслуговує той факт, що безпосередньо членів партії у прохідній частині списку опинилося лише кілька. І, як сьогодні визнає лідер цього політичного проекту, мер Львова Андрій Садовий, експеримент з об’єднання представників різних середовищ не зовсім вдався.

Спочатку в лютому минулого року «за систематичне порушення обов’язків» та «дії, що несуть шкоду репутації «Самопомочі» з фракції була виключена Ірина Суслова. Пізніше – в серпні 2015 – та ж доля спіткала ще п’ятьох депутатів: «першого номера» Ганну Гопко, Вікторію Пташник, Павла Кишкаря, Остапа Єднака та Віктора Кривенка. Причиною виключення стало голосування всупереч рішенню фракції «за» проект змін до Конституції в частині децентралізації.

Власне, про цю історію вже можна було б не згадувати, якби не повний «розвал» коаліції, з якої «Самопоміч» вийшла в лютому цього року. Нещодавно в БПП заради створення нової більшості почали рекрутувати до своїх лав позафракційних депутатів. Так, у Верховній Раді знову з’явились «тушки», а у пропрезидентській фракції – нові члени, що заходили в парламент у складі «Самопомочі»: Ірина Суслова, Павло Кишкар та Віктор Кривенко.

Зазнала поразки партія Садового і на повторних виборах мера в Кривому Розі, де Семен Семенченко (вибір кандидатури якого здивував і політиків, і громадських активістів) з великим відривом поступився першим місцем діючому керівнику міста Юрію Вілкулу.

Власне, парламентська криза, провалена виборча кампанія у Кривому Розі, а також пропозиції очолити уряд, які неодноразово отримував Андрій Садовий від президента, і стали основними темами розмови із лідером «Самопомочі» і львівським мером.

Під вечір п’ятниці у Львівській міськраді стоїть незвична для столиці тиша. До приймальні Садового ведуть доволі непрезентабельні двері із табличкою «209». Потрапити до міського голови нескладно – Ратуша відкрита для туристів, які маленькими групами тиняються повз чиновницькі кабінети…

Пане Андрію, розкажіть, чому «Самопоміч», незважаючи на всі умовляння, так і не знайшла себе в новому форматі коаліції?

Ми вийшли з коаліції, і це крапка, це не тема для дискусій. Ідея провести спільну зустріч (31 березня під час перерви засідання парламенту фракції БПП та «Самопоміч» провели спільне засідання, — ред.) полягала в тому, що «Самопоміч» хотіла донести депутатам БПП свою позицію. Бо дуже часто через їхніх керівників доноситься трохи викривлена позиція. Тому голова фракції «Самопоміч» Олег Березюк виступив ініціатором спільної зустрічі, доніс нашу позицію і крапка. Ми не ставили собі за мету нічого більшого.

Я дав доручення, щоб «Самопоміч» на засідання фракції запрошувала депутатів з інших фракцій, щоб вони бачили, як у нас розглядаються і опрацьовуються питання. Мене гнітить, коли дуже часто депутати перед засіданням в інших фракціях отримують листочок, де говориться, де ставити галочку, де не ставити галочку, як голосувати. Це соромно…

Але ваша фракція теж не надто, скажімо так, «вільнодумна». П’ятеро депутатів були виключені через підтримку змін до Конституції. Тобто – на засіданні фракції можеш сперечатися, а голосувати треба так, як скажуть.

Коли мова йде про принципові питання, які стосуються функціонування держави, то фракція займає одностайну позицію. Фракція створена партією, а партія має свої ідеологічні засади, тому фракція – це є певний інструмент. Конституція – це як Біблія для християн. На дворі війна, частина території в окупації. А ми будемо міняти Конституцію на користь агресору? Це абсурд!

Те спільне засідання БПП і «Самопомочі» дало результат?

Зустріч не була повноцінною, як це могло би бути. Бо я так розумію, що колеги з фракції БПП зараз знаходяться в дуже цікавій ситуації, коли в них, напевно, в голові трохи сумбур…

Це ви про те, як вони хаотично шукають спосіб формування більшості? То сватають цілі фракції, а коли не виходить, «підтягують» до себе окремих депутатів, зокрема колишніх членів вашої фракції?

Чого-чого, але «тушок» після Революції гідності я не очікував. Це сумно і це соромно.

А чи правильно називати «тушками» людей, які були виключені зі своєї фракції, і лише потім приєднались до іншої?

З точи зору демократичного політичного процесу такі речі не допустимі. Тому що тих колег виключали із фракції за їхню незгоду з позицією фракції, яка була принциповою (не голосувати за проект змін до Конституції в частині децентралізації та визначення особливих умов самоврядування на окупованому Донбасі, – ред.). Я думаю, що ми з часом набагато більше чогось дізнаємось: хто кого переконував, вербував, хто кому що пропонував.

Ви спілкувались останнім часом з колишніми членами «Самопомочі», які зараз приєднались до фракції БПП?

Після того, як їх виключили з фракції, ніхто з них мені не зателефонував. Я з ними не мав жодного спілкування. Для мне це вже перегорнута сторінка.

А перед виключенням ви мали з ними розмову? Намагалися знайти менш радикальний шлях вирішення проблеми?

Коли вони були у фракції «Самопоміч», я мав з ними різні розмови: далекоглядні, світоглядні. Але коли відбувся момент виключення, ніхто з них не телефонував, і я не хотів зайвий раз телефонувати, аби це не сприймалось, як тиск.

Навіть перший номер списку вашої політсили Ганна Гопко, яка наприкінці серпня 2015 року була виключена з фракції, вам не телефонувала?

Не телефонувала. Мені важко зрозуміти логіку прийняття рішень, чим вона керується. Але це її життя.

Нещодавно БПП, керуючись 81 статтею Конституції, позбавив мандатів Єгора Фірсова та Миколу Томенка, які раніше вийшли з фракції. Чи не шукали ви механізм позбавлення мандатів тих нардепів, які тепер не в «Самопомочі»? Принаймні, представники фракції «Самопомочі» бажання таке раніше озвучували.

Це було би логічно, щоб депутат, який був виключений з фракції, здавав мандат, якби ми жили в цивілізованому демократичному політичному процесі. Те, що їх виключили із однієї фракції, а тепер вони перейшли в іншу – це, взагалі, аномалія. Це не красиво.

Та ми це питання не обговорювали.

В березні, керуючись законом 1006, який охрестили «законом про диктатуру», «Самопоміч» почистила свій виборчий список, виключивши з нього 11 кандидатів в народні депутати. Не вважаєте, що цей закон, в принципі, порушує право громадян обирати і бути обраними? Чи не думаєте, що якби список виглядав інакше, іншими були б і результати виборів в 2014 році? Теж питання, до речі, постає і в контексті виключення з фракції першого номеру списку Ганни Гопко.

Щодо результатів голосування — не думаю, що вони були б іншими.

Цей закон був дуже вигідний великим фракціям парламенту. Звичайно, що і «Самопоміч» отримала невеликий плюс від цього закону, тому що декілька кандидатів в депутати після виборів повністю втратили контакт з партією. І з’їзд прийняв рішення їх виключити із списку. Вважаю, що це було зроблено своєчасно.

Я розумію, що цей закон діє лише на період цієї каденції. Для «Самопомочі» це великий час навчання. Ми ніколи не мали раніше парламентської фракції, ніколи не були в ситуаціях, як сьогодні. Це велика школа життя: «Самопоміч» стає здоровішою, досвідченішою. В подальшому, я вважаю, на наступну каденцію такі закони не потрібні. Кожна партія має бути максимально відповідальною, коли формує списки. Але я б дуже хотів, щоб сьогодні цей склад парламенту проголосував за новий закон — про відкриті списки, про пропорційну систему — і виконав волю Революції гідності. Це, до речі, була обіцянка кандидата в президенти Петра Порошенка. Два роки пройшло, а обіцянка не реалізована.

Розкажіть, як депутати, яких ви згодом виключили з фракції, взагалі потрапили в список вашої політсили. Чи не говорить це про те, що ви не дуже розбираєтесь в людях?

У нас було велике бажання об’єднати різні середовища. Ганна Гопко запропонувала Віктора Кривенка та Остапа Єднака. Це люди, з якими вона дуже близька, і ми пристали на її пропозицію. Павло Кишкар був запропонований від батальйону «Донбас», і ми також пристали на цю пропозицію. Ірина Суслова була запропонована партією «Воля», з якою ми хотіли спільно йти в довгу дорогу, але вони не витримали випробування. Це також велика школа життя. Жодна партія таких експериментів собі не дозволяла.

Коли ми формували список, ми говорили і з середовищем «Сили людей», і з «Демократичним альянсом». Але ці партії з тих чи інших причин відпали. Партія «Воля», середовище батальйону «Донбас», частина експертів Реанімаційного пакету реформ були з нами до кінця. Можливо, це не правильно – те, що ми робили. Але тоді часу було дуже мало, вибори були позачергові.

Взагалі, в списку, який був поданий на реєстрацію, в тій частині, яка стала прохідною, здається, було лише два члени партії – всі інші були позапартійні. Це, насправді, наша відкритість і довіра до громадянських лідерів. Чим це закінчилось, ви бачите. Ті, що зараз є в «Самопомочі», ті, що разом – це люди тверді і сильні. Вони проходять через дуже серйозні випробування. Щоб ви зрозуміли, багатьох з них «обробляли», багатьом з них пропонували преференції, щоб вони пристали на інші пропозиції. Та вони лишилися в «Самопомочі».

Щодо 11 людей – кандидатів – то це були пропозиції і від батальйону «Донбас», і від партії «Воля», і від Реанімаційного пакету реформ. Це якраз були люди з тих різних середовищ. Але, враховуючи, що вони після виборів повністю втратили інтерес, то в нас було нормальне людське рішення — просто сказати їм: «Дякую».

Наступного разу список ви формуватимете за іншими принципами?

Як відбувається формування списку в розвинутих демократіях? Він формується серед членів партії. За цей час ми значно укріпили партійну структуру, ми маємо достатньо сильні обласні, міські партійні організації, ми пройшли вишкіл місцевими виборами. Безперечно, членами наступного партійного списку, дай Бог, звичайно, щоб вибори були черговими, вже будуть члени партії, які зарекомендували себе з позитивної сторони.

Де «Самопоміч» має найсильніші осередки?

В Харкові сильний осередок є, в Житомирі, Києві, більшості обласних центрів.

Насправді, у нас по країні достатньо рівна ситуація. Я б не сказав, що є якісь «найсильніші» осередки. Просто, наприклад, в Харкові «Самопоміч» отримала друге місце на місцевих виборах, що було певною несподіванкою для багатьох. Є Миколаїв, де мер Олександр Сенкевич отримав перемогу, хоча йому зараз надзвичайно важко там працювати. Ситуація складна в Миколаєві, тиск на мера великий. Є Дніпропетровськ, де боротьба двох політичних сил — «Укропу» і Опозиційного блоку — довела до абсурду ситуацію в місті. Станом на сьогодні місто не прийняло ще бюджету. Мер Борис Філатов запропонував «Самопомочі» подати кандидатуру на посаду секретаря міської ради. «Самопоміч» подала таку кандидатуру, вона була підтримана радою, і пан В’ячеслав Мішалов став секретарем міської ради. «Самопоміч», як правило, має виважену конструктивну позицію. Наприклад, в Луцьку, де у нас небагато депутатів, мер запропонував «Самопомочі» посаду секретаря, і Юлія Вусенко є секретарем міськради.

У нас рівна ситуація. Але от те, що робить Харків, мені дуже подобається. Бо їм, можливо, найважче, але вони прекрасні. Дуже сильний там керівник обласної організації – Роман Cеменуха. Їм там складно працюється, бо є тиск з боку обласної влади.

В чому він проявляється?

Кримінальні справи проти представників «Самопомочі», перевірки, обшуки – весь набір, словом.

Чому «Самопомочі» не вдалося зайняти виважену конструктивну позицію на перевиборах в Кривому Розі? Ви не згодні з думкою, що висунення Семена Семенченка виглядає просто як «злив» міста Юрію Вілкулу?

Пан Милобог (кандидат від «Самопомочі», який ледь не виграв вибори у Вілкула восени 2015 року, — ред.) на з’їзді заявив, що він не буде брати участь у перевиборах, і сам звернувся до з’їзду з пропозицією підтримати кандидатуру Семена Семенченка. То як можна насилу заставити людину піти на вибори?

Ви вважали, що Семенченко, щодо якого багато негативу, зможе скласти Вілкулу реальну конкуренцію?

Ну а що тоді по-вашому? Потрібно було відмовитись від участі у виборах?

Семен гідно пройшов виборчу кампанію. Я приїжджав в Кривий Ріг і бачив його зустрічі з мешканцями. Те, що на нього виливають багато бруду, – це реалії, бо він сильний лідер, і це багато кому не подобається. Він завжди займав дуже принципову позицію, не піддавався на спокуси. Я його знаю останні два роки і не володію будь-якою інформацією, яка була б негативна стосовно нього.

Навіть якщо повірити вам і не брати до уваги всі обвинувачення, де гарантії, що добрий комбат буде добрим мером, господарем міста?

Скажу чесно, він на сьогодні більше готовий працювати міським головою, ніж я в 2006 році, коли став міським головою Львова. Семен є лідером. Він дуже боляче сприймає несправедливість, він дуже вольовий, чесний, сміливий. Це ті якості, які потрібні для керівника. В такому місті, як Кривий Ріг, потрібен керівник, який має сміливість.

Під час свого перебування в Кривому Розі я не побачив там жодного будівельного крану. Мене це вразило. Подивіться, скільки їх у Львові. Місто розвивається, коли в ньому щось будують. В Кривому Розі – застій. Там складна ситуація. Семен прийняв для себе дуже складне рішення. Його підтримав місцевий осередок, в тому числі, і Юрій Милобог, який був його довіреною особою.

Та це вже є історія. Як ви уявляєте, можна перемогти, коли більше 120 тисяч мешканців отримують фінансові вливання з місцевого бюджету? Де, в яких місцях світу так відбуваються вибори? І яка реакція Центральної виборчої комісії? Нульова! Хіба це вибори? Як в таких умовах перемагати? Чим? Ми шукаємо відповідь, чому Семенченко не переміг. Але не говоримо про рівень фальсифікацій…

Сфальсифікувати 70 з гаком відсотків, які набрав Вілкул, важкувато.

Але 120 тисяч людей отримали фінансові вливання від міста у вигляді матеріальної допомоги! Ви вважаєте це нормою? Те, що людей масово автобусами з будинків збирали і возили на дільницю, ви вважаєте нормою? Коли по кожному будинку були визначені старші? Це є новий формат виборів в постреволюційний період?…

Ви оскаржили ці результати в суді?

Ми добилися перевиборів. Ми зробили титанічну велику працю. Але ми були одні. І коли формувалася сьогоднішня виборча комісія, туди увійшли всі ті люди, які були дотичні до фальсифікацій на минулих виборах. Де інші партії? Чому вони мовчали? Це сумно. Ми лишилися один на один з системою олігархії, яка була, є і сьогодні дуже серйозно укріплюється.

Кого окрім Семена Семенченка ви розглядали в якості конкурента Вілкулу?

Ми мали розмову з багатьма людьми. Але ніхто не хотів.

В списку «Самопомочі» є двоє народних депутатів, які народились і жили в Кривому Розі – це Альона Бабак і Олександр Данченко. Але вони не мають покликання бути міськими головами, тому не захотіли брати участь у виборах. Та ми їх кандидатури також розглядали.

Коли вам стало відомо, що Юрій Милобог, який від «Самопомочі» першим зійшовся із Вілкулом в мерській сутичці, і якого вже виключили з членів партії, пішов на змову з Опозиційним блоком? Прокоментуйте цю історію.

До нас ця інформація надійшла вже після оголошення повторних виборів Верховною радою. Але оприлюднили цей запис лише 3 квітня, раніше зробити це не могли. Мої колеги прослухали тодіцю плівку разом з Юрієм Милобогом, після чого він і визнав, що партія не може його висувати на повторні вибори.

Чи мали ви з ним розмову?

Я особисто розмовляв з Юрою під час боротьби проти фальсифікації виборів в Кривому Розі. Він питав, чи ми дійсно налаштовані боротись за перевибори. Я йому сказав, що ми зробимо все можливе, аби захистити права людей на вільні вибори. Згодом ми бачились, коли я вже приїжджав в місто допомогти в кампанії Семена Семенченка.

За час виборчої кампанії люди Вілкула чи він особисто на вас виходили?

Думаю, щось таке було. Але на мене, власне, ніхто не виходив. Моя позиція зрозуміла та чітка. Тому вони час даремно не витрачали на це.

Скільки було витрачено коштів на цю кампанію партією «Самопоміч»?

Це питання до місцевого осередку. З центрального офісу ми ніколи не фінансуємо місцеві вибори. Ані Львів, ані Київ не зможуть витягнути всіх. Це не наш принцип.

На початку розмови ви зазначили, що депутатів «Самопомочі» у Верховній Раді «обробляли». Розкажіть, хто кого, які робились пропозиції?

Коли запрошують на каву, на розмову, на обід, роблять дивні натяки, питають, нащо тобі це потрібно, кажуть: от давай, спробуй іншу позицію… Але, знаєте, наші люди до цього ставляться дуже спокійно, тому що вони в житті багато мали різних спокус. І вони вистояли. Тим, хто сьогодні є в «Самопомочі», я дякую за мужність та твердість. А тих, кого вже немає, мені шкода. Вони продали свою душу. Мені за них дуже сумно, боляче. За них треба молитися, тому, що вони пішли в блуд. Це не красиво.

Вас, напевно, ж теж хтось запрошує «на каву»?

Мене запрошує президент, мене запрошує прем’єр на каву.

Розкажіть про вашу останню зустріч з президентом, коли він вам робив пропозицію очолити Кабмін.

Остання моя розмова в Адміністрації президента була в присутності Петра Порошенка, голови Адміністрації президента Бориса Ложкіна, керівника фракції «Самопоміч» Олега Березюка. Це було вже давненько. Президент мені і перед цим декілька разів пропонував очолити уряд, але моя позиція була чітка і зрозуміла: маючи 26 депутатів, неможливо здійснювати ті реформи, які вимагає суспільство. Треба мати підтримку 226 депутатів. От коли на наступних виборах «Самопоміч» матиме більшість, тоді окей, ми готові брати повну відповідальність за ситуацію в країні.

Як часто бачитесь з президентом і прем’єр-міністром?

З прем’єр-міністром останній раз ми говорили по телефону. Це було десь на початку березня. Говорили про коаліцію, уряд. Я ще раз висловив нашу позицію про те, що ми готові мати відверту розмову, але за однієї умови: коли буде виконана воля Революції гідності, буде в парламенті проголосований закон про вибори за відкритими списками за пропорційною системою, коли буде змінена ЦВК, яка себе дискредитувала, і, безперечно, коли буде вирішено питання Генпрокурора. Це ж саме ми – і я, і Березюк — озвучували і президенту. Та наші колеги поки що не пристають до цих пропозицій.

Чи контактуєте ви зараз з міністром аграрної політики Олексієм Павленко, який отримав своє місце в уряді за квотою «Самопомочі», але не залишив посаду, коли ви його відкликали?

Власне, перед тим, як публічно озвучити рішення політради про його відкликання, я мав з ним зустріч. Я його ознайомив з рішенням політради, він його прочитав. Він, звичайно, був збентежений. Але це було етично з моєї сторони: я приїхав в Київ, запросив його на розмову, ознайомив його з рішенням. Через декілька годин це рішення стало публічним. Що було далі, ви знаєте. Після цього я не мав з ним жодного спілкування.

Як ви оцінюєте роботу цієї людини на посаді міністра?

На мою думку, він кращий від своїх попередників. Він достатньо серйозно виріс на цій посаді, здобув багато нових знань. З точки зору моралі, в мене, звичайно, є до нього запитання. Ви прекрасно розумієте: якщо б не пропозиція «Самопомочі», навряд чи він би був міністром. І він, насправді, дуже сильно «вріс» в це крісло. Тому дай Бог йому в житті краще пізнати себе, зрозуміти себе, щоб він був успішним. Але для «Самопомочі» — це вже вчорашній день.

Ви маєте президентські амбіції?

Мої амбіції прості і зрозумілі. По-перше, я хочу бути успішним міським головою. По-друге, маю амбіції збудувати сильну, потужну, ідеологічну партію. Я хочу показати приклад. Немає жодної успішної країни в світі, де немає успішних ідеологічних партій. Цим і я займаюсь в міру своїх можливостей.

А потім? Ви думали про те, що прийде час, і ви станете президентом країни?

Ні. Це занадто серйозні питання. Брати на себе відповідальність за націю, за країну, за десятки мільйонів людей – це треба мати певні відчуття всередині. Це має бути певний зв’язок з Богом. Це серйозна річ.

Поки ви не маєте такого відчуття?

Я щасливий, що я маю сьогодні можливість робити конкретну роботу. І хочу побажати успіхів президенту Порошенку, щоб ми ним гордилися. Він ще достатньо недовго обіймає цю посаду, дай Бог, щоб ця каденція, яку він сьогодні має, була успішною, щоб він працював на славу нашої держави, і ми ним пишалися.

Як оцінюєте можливість дострокових виборів в парламент? Вони вигідні «Самопомочі» з огляду на електоральні настрої?

Якщо говорити про політичну ситуацію в країні і про питання виборів, то все залежить від однієї людини — від президента. Він, насправді, суттєво може змінити курс вліво чи вправо.

Я бачив різні рейтинги. Наш рейтинг, в принципі, тримається рівно. Ми на виборах отримали близько 11%. І десь на тому рівні ми є і зараз.

Та мені приємно, що «Самопоміч» має підтримку та довіру. Враховуючи, що ми є партія, яка має не довгу історію. Ми, чесно кажучи, не маємо сильно в кого вчитися в нашій державі. У нас в країні немає на кого рівнятися в плані партійного будівництва. Ми можемо тільки запозичувати досвід з інших країн.

В Львівську міськраду може зайти хто забажає і занести що забажає. Ви пересуваєтесь по місту без охорони. В той же час ваш будинок неодноразово обстрілювали з гранатомету, кидали в обійстя гранату. Чи не дало це вам привід замислитись над тим, щоб посилити власну безпеку?

А що дає ця охорона? От мій будинок в 2014 році обстріляли з гранатомету. Після цього рішенням суду виставили охорону біля мого будинку. І що, це завадило їм другий раз стріляти? Не завадило. Чи це завадило кинути гранату в подвір’я восени минулого року? Не завадило. Від кого захищає охорона? Якщо ти нічого не вкрав, не зробив людям біди, то чого тобі їх боятися? Я до цього по-філософськи ставлюсь.

Скільки охоронців поставили біля будинку?

Троє людей там стоїть.

Як проходить розслідування цих справ?

Дуже кволо. Я надав слідчому інформацію, якою володію. Проінформував президента. Нехай працюють.

Восени 2015 року на телеканалі ZIK вийшов майже 80-хвилинний фільм з різкою критикою вашої діяльності на посаді мера: вас звинуватили в корупції, співпраці з російськими спецслужбами, зловживаннях. Ви пообіцяли звернутись із позовом до суду. Звернулись?

На сьогоднішній день юристи ще опрацьовують позов. Та перш ніж подавати позов, думаю, в якості першого кроку ми звернемося до телеканалу, щоб вони самі осмислили цей фільм і дали свою думку.

Я ніколи не мав досвіду судових процесів із телеканалами чи журналістами. В цьому плані я намагаюся бути якомога толерантнішим. Якщо ви проаналізуєте медіа-простір Львова, то виявите, що найбільш опозиційною до мене особисто є газета «Ратуша», яка фінансується із місцевого бюджету. Я спокійно до цього ставлюсь.

Я за критику. Та я проти обливання брудом. А цей фільм (ZIKу, — ред.) показували в багатьох областях нашої держави, викупляючи ефірний час за великі гроші. Хоча в деяких містах телерадіокомпанії відмовились його транслювати попри ті гонорари, які вони могли отримати. Коли цей фільм вийшов на телеканалі ZIK, я думав, що це така локальна ініціатива, але потім я зрозумів, що це загальнодержавна ініціатива. Тому мені це дало більшу площину для роздумів.

Чи є у вас конфлікт із власником каналу ZIK, бізнесменом Петром Димінським?

У мене, чесно кажучи, немає з ним жодних конфліктів.

Пан Петро в інтерв’ю розповів, що ви обіцяли йому віддати в оренду на 10 років за 1 гривню не тільки стадіон «Україна», а й 17 гектарів землі навколо, але їх чомусь не виконали обіцянку.

Є комунальний стадіон, власником якого є громада міста Львова. Є паркова зона навколо нього, яка є власністю громади міста. Міський голова не має права передавати майнові комплекси чи земельні ділянки – це, виключно, колегіальне рішення сесії міської ради. Ми віддали стадіон в оренду футбольному клубу «Карпати» за 1 гривню на 10 років. Вони довгий час виступали на цьому стадіоні. Мені приємно, що вони зараз прийняли мудре рішення і виступають на новому стадіоні («Арена Львів», — ред.), і вболівальники Львова насолоджуються зовсім в інших умовах грою.

До речі, на матчі «Шахтаря» приїжджає Ринат Ахметов? Ви з ним бачились?

Жодного разу тут я його не бачив.

Останній раз я спілкувався із Ринатом Ахметовим очі в очі на дні народження Віктора Ющенко в 2007 чи 2008 році. Пам’ятаю, в Адміністрації президента проходило вітання. Тоді Ющенка прийшли привітати і Сергій Тарута, і Ігор Коломойський і Ринат Ахметов.

За час роботи міським головою вам надходили пропозиції вирішити те чи інше питання. Яку найбільшу суму вам пропонували і за що?

Пропонували входити в якісь спільні справи, пропонували різні преференції. Та я просто не продовжую розмови на такі теми. Я не бідна людина. Я дуже ціную своє прізвище. Я ходжу пішки. В мене є діти, і я хочу, щоб вони також пишалися своїм прізвищем. Я маю велику пам’ять про свого тата, який все життя пропрацював на автобусному заводі, якого багато львів’ян пам’ятають досі. І це я також ціную.

Навіть коли відвідуєш Львів як турист, в око кидаються нові швидкісні трамваї, перший в країні муніципальний велопрокат… Які у вас ще задумки?

В цьому році Львів відзначатиме 760 років з того часу, як Король Данило Галицький породив наше місто. Звичайно, ми хочемо, щоб Львів був на тій самій орбіті, де є Барселона, Мюнхен, Відень… Мені приємно, що партнерами нашого міста є Тбілісі, Вільнюс, Вроцлав і багато інших міст.

Ми сьогодні виконуємо певну функцію локомотиву в нашій державі, тому що дуже багато інновацій починаються зі Львова. Ви самі звернули увагу на велосипеди. Мені приємно, що загальноєвропейська мережа відкрила свої пункти у Львові. Ми дуже багато будуємо нових велосипедних доріжок, до 2020 року в нас їх буде 268 кілометрів. Ми будуємо у Львові новий індустріальний парк спільно з голландською компанією CTP. Ми випускаємо у Львові всю лінійку громадського транспорту. Ви бачили, напевно, низькопідлогові трамваї, які є у Львові. Для Львова ми вже два купили, в цьому році отримаємо ще сім. У нас будуть такі трамваї, як їздять в європейських столицях. І мені приємно, що Київ купив вже один і ще 7 замовив. Ми у Львові випустили електробус — це дуже важливо, ми його купили для міста. Також 70 нових автобусів з англійськими двигунами закупили. Хочемо за три роки на 70% оновити весь громадський транспорт міста.

Мені приємно, що місто може це собі дозволити. Якщо ви подивитесь на показники бюджету розвитку, то на одного мешканця у Львові є коштів в 2,5 рази більше, наприклад, ніж на одного мешканця в Києві чи Харкові. Є довіра, люди сплачують податки.

Чому для мене важливим було налагодити випуск низькопідлогових трамваїв у Львові? Тому що це є цілий ринок Європи, дуже великий ринок. Я думаю, що ми будемо мати хороші замовлення. Ми багато маємо замовлень в галузі IT, бо Львів – це місто, яке займає серйозну позицію на цьому ринку. Ми дуже активні в сфері машинобудування, легкої промисловості, харчової, книгодрукування. Можливостей стає дуже багато.

Автор интервью: Катерина Пешко, Наталія Литвинова

Автор фото: Станіслав Груздєв