Антин Мухарский: Вакарчук, Колобок чи Зеленський

989

Якось моя прабабця, корінна киянка, уроджена Міцкевич,ледь не обісцялася від сміху у свої 92, як почула, коли якась дама на повному серйозі запитала у неї: «Ви бачили фільм «Покровські ворота»? Там же ж грає той негідник Леонід Бронєвой, що був Мюлером у фільмі про Штірліца. Я дивуюся, як цього фашиста й досі не розстріляли?» «Ну село, село…, що ви хочете, — сміялася прабаця, тримаючи у руках келишок горілки за святковим новорічним столом.

— Людина не здатна відрізнити сценічний образ від актора. О боже, ми стрімголов котимось в культурологічну прірву. Народ перетворили на якихось ідіотів». Це сталося чи у 83-му чи у 84-му році.

Як не дивно слова моєї бабці актуальні для сучасної України, як ніколи. Феномен Вакарчука-Зеленського, чиї сценічні образи свого в доску рубахі-парня із провінції, що викував власне щастя власними руками і х… ложив на політиків, та романтичного героя-ідеаліста, підкріплений сучасним європейським саундом, викликає у недалекого провінційного піпла культурологічний захват. В той час Сорос з Коломойським десь там у своїх Америках та Ізраїлях разом з усім цивілізованим людством усцикаються від сміху, спостерігаючи за тим, як в Україні тупоголові аборигени цілком серйозно обговорюють тему президенства того чи іншого актора.

Це п*здець, гражданє! Ви їб*нулися!

Підіть краще в театр чи почитайте книжку. Бо так недовго Колобка чи Буратіно в президенти висунути! А шо – інфантильні дебіли проголосують…

Антін Мухарський