Офшорний топ-скандал сколихнув цього тижня не тільки країну, а й світ. Тема оборудок, до яких вдаються політики, очевидно, матиме довготривалі наслідки для її фігурантів.

Нагадаємо, журналісти оприлюднили матеріали, що свідчили про заснування Петром Порошенком вже в статусі президента офшорки на Віргінських островах. Через цю фірму президент ймовірно планував продати свою імперію «Рошен». На компанію Prime Asset Partners, яка була створена в серпні 2014-го року, в вересні того ж року переписали кіпрський офшор CEE Confectionery Investments Ltd, який в свою чергу володів зареєстрованою в Нідерландах Roshen Europe B.V. Згодом документи Prime Asset Partners були направлені в Швейцарію «групі Ротшильдів», про яку колись згадував сам Порошенко на прес-конференції, запевняючи, що відійшов від управління бізнесом і передав акції «Рошену» в «сліпий траст».

Журналісти закинули Порошенко кілька речей: по-перше, глава держави не записав новостворену фірму в свою декларацію, по-друге, продовжував займатися бізнесом вже в президентському статусі і, по-третє, реєстрація в офшорній юрисдикції свідчить про небажання платити податки в Україні при продажу бізнесу. І в телесюжеті програми «Слідство.інфо», і в друкованому матеріалі розслідування їхня авторка, журналіст Анна Бабінець, дозволила собі своєрідне мораліте: вона акцентувала увагу, що в період, коли президент переймався своїм бізнесом, на сході країни відбувалась одна з найбільших трагедій в українській історії – так званий «Іловайський котел», в якому загинули сотні українських військових. За такі спірні паралелі журналістку звинуватили в маніпулятивності, в тому числі і багато хто з її колег. А юристи та фінансові радники Порошенка почали в один голос розповідати, що створення офшорок – це звичайний світовий досвід для зручності продажу бізнесу і ні про яке ухиляння від сплати податків взагалі не йшлося.

Підсумок цієї історії такий: Порошенко став однією з жертв Panama Papers – наймасштабнішого витоку інформації про офшорні оборудки, що містилась в базах даних панамської компанії Mossack Fonseca. 11 мільйонів документів за загадкових обставин були отримані газетою Süddeutsche Zeitung, а потім журналісти німецького видання поділилися ними з колегами з Міжнародного консорціуму журналістських розслідувань (ICIJ) та Центру з дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP). Ті в свою чергу зв’язались з журналістами в різних країнах, запропонувавши їм використовувати дані бази в підготовці матеріалів щодо місцевих високопосадовців. Робота тривала в умовах повної секретності, а результати усіх журналістських розслідувань були оприлюднені в один день. В українському сегменті Panama Papers, окрім Порошенко, згадувались прізвища голови НБУ Валерії Гонтаревої, мера Одеси Геннадія Труханова, колишнього прем’єра Павла Лазаренка. Журналісти, що вели розслідування, обіцяють публікацію нових викриттів з отриманих матеріалів.

Розслідувачка Анна Бабінець розповіла про те, як велася робота з «офшорним компроматом», кому прийшла ідея згадати Іловайськ, чому не можна було видати сюжет після проведення голандського референдуму та зізнається, що шкодує про таку бурхливу реакцію на свою роботу з боку журналістської спільноти.

Почнемо з того, хто і коли вперше вийшов на тебе з цими документами? Хто був із самого початку посвячений в історію з Mossack Fonseca?

Німецька газета Süddeutsche Zeitung десь рік тому отримала від своїх джерел близько 11 мільйонів документів. Сама вона справитися з ними не могла, і запропонувала американському консорціуму ICIJ і мережі журналістів-розслідувачів OCCRP допомогти з опрацюванням цієї бази. Була розроблена онлайн-платформа з дуже складним доступом, і з липня минулого року почалася робота. Я доєдналась до проекту у серпні – мене запропонували туди долучити як редактора OCCRP в Україні. Всього від України було залучено лише двоє людей – мене і Влада Лаврова, який також був на той час редактором OCCRP.

Тобто вам довірили цю роботу через ваші особисті зв’язки з OCCRP?

Так, вони залучали мене і Влада як певні фільтри – ми мали перелопатити всю базу в частині України, і так робив кожен з 380 журналістів з 76 країн. Потім ми мали вирішити, кому з журналістів дати опрацьовувати це. Я працювала як автор сюжету і матеріалу про офшор Порошенка і як редактор кількох інших публікацій, які вже вийшли і будуть виходити далі.

Хто ще з українських розслідувачів мав в своєму розпорядженні документи Mossack Fonseca? Звідки вони взялися у Дениса Бігуса, який проводив розслідування по Гонтаревій?

Зусилля 380 журналістів координувались з центру і ми були поставлені в певні часові рамки – наприклад, коли можна починати відправляти запити. Березень – це була вже фінішна пряма, коли ми почали давати запити і питати про коментарі. Раніше цього не можна було робити, щоб не підставити під ризик інших журналістів. Ми знайшли в базі цю офшорку, пов’язану з Гонтаревою, яка в свою чергу була пов’язана з росіянами, і віддали її Бігусу для підготовки матеріалу. Тобто йому дали саму фабулу, прізвища, а він вже перевіряв цю інформацію з відкритих джерел. З самими документами ми не могли знайомити колег до березня – а потім могли лише показувати їх при зустрічах, але не передавати.

Тобто свою частину розслідування ви могли провести швидше, але воно затягувалось штучно заради загальної синхронності?

Можна і так сказати. Концепцію матеріалу про Порошенка ми сформували в листопаді і, по суті, могли його розробити швидше, але залежали від інших. Спочатку термін публікації був запланований на початок лютого, але потім з’являлись нові документи і було прийняти рішення посунути цей термін на початок квітня.

Скільки матеріалу ви обробили?

Спочатку ми шукали по запиту «Україна» – це були десятки тисяч документів. Потім змінили методологію і почали шукати по прізвищах.

Були анонси публікації нових документів – вони будуть розширювати вже оприлюднені історії чи будуть стосуватись нових?

Протягом квітня будуть публікуватись нові історії і трошки продовження тих, що вже оприлюднені.

Кого стосуються ці історії?

Можу сказати тільки в загальних рамках, бо підписувала договір про нерозголошення. Ми знайшли близько 20 прізвищ українців, які являють суспільний інтерес і в яких знайшлися невідомі досі офшори і фірми. Але, наприклад, по 18 офшорних компаніях, зареєстрованих на Олексія Азарова, ми не знайшли нічого нового – повноцінної історії з цього зробити не можна. І повноцінних історій з цих 20 фігурантів, думаю, буде не більше п’яти.

В цьому архіві ще з’являються нові документи?

Вже ні, останнє оновлення було в березні. Але нас працювало лише двоє і я не можу стверджувати, що ми опрацювали все.

Хто фінансував все це глобальне розслідування? Чутки, що в цьому замішаний всюдисущий Сорос, мають під собою основу?

OCCRP за кожен матеріал, що ти для них робиш, платить гонорар. Вони фінансуються урядом США, фондом Сороса і приватними жертводавцями зі Швеції. Але це була штатна робота і я не знаю про якісь додаткові вливання в цей проект.

Як проходив процес підготовки до ефіру?

В будь-якому разі ми знали, що цей матеріал, який я готувала як репортер в співавторстві з Владом Лавровим, з’явиться на сайті OCCRP. Паралельно на початку березня я сказала керівнику проекту «Слідство.інфо» Дмитру Гнапу, що є така інформація для телепрограми. Ми порадились і вирішили робити спецвипуск 3 квітня. Спитали «UA: Перший», чи готові вони показати цей сюжет, і вони погодились. Все було нормально і ми готувалися до ефіру, причому не так багато людей готові були говорити і давати нам коментарі. Це було частково через атмосферу конфіденційності, ми не могли відкривати всіх карт. Але кілька рівнів людей читали цю статтю – юристи, редактура в OCCRP і «Слідстві». В четвер ми прислали в «UA: Перший» текст програми, бо у нас такі умови співпраці, а в п’ятницю нам почав дзвонити Зураб Аласанія і казати, що не може пустити це в ефір. І почалось довге листування – він мені, на жаль, написав багато особистих образ, але в результаті погодився видати сюжет в ефір, щоб не допустити спекуляцій, з подальшим обговоренням його на медіараді. Але з тону розмови з Зурабом я зрозуміла, що він більше не хоче давати ефір «Слідству» на «UA: Перший».

Редакційна рада «Громадського» вже вирішила, що ви перебрали з алюзіями на Іловайський котел. Чия була ідея саме так подати інформацію про офшори президента? Навіщо згадками про війну ви відвертали увагу від головного фактажу, до того ж дали привід звинуватити себе в маніпуляціях?

Концепція матеріалу з використанням Іловайську з’явилась в листопаді. Коли ми визначились з темою про цю фірму Порошенка, журналіст Süddeutsche Zeitung, з яким ми її обговорювали, запитав – а що в цей час відбувалося в країні? Ми почали згадувати, що той серпень був незвичайним, – тоді на сході України відбувалися серйозні бойові дії. Наші іноземні колеги почали пропонувати поїхати в Іловайськ і розпитати, що вони думають про поведінку президента в той час, коли їхнє місто знищували. Ми пояснили, що в цьому немає сенсу, бо це сепаратистська територія. Але прийняли рішення, що будемо використовувати Іловайськ як другу лінію матеріалу.

Тобто першочергово це була задумка саме німців?

Скажімо так – ідея показати тло, другу лінію життя президента була запропонована в ході розмови з іноземцями. Це була загальна концепція матеріалу, а кожне медіа вже прийняло для себе рішення, в якій мірі це використовувати.

І саме тому в публікації Süddeutsche Zeitung про офшори Порошенка також був зроблений акцент на Іловайськ?

Так, бо був спільний процес підготовки матеріалу і спільна концепція.

Після всієї критики, вважаєш, це була вдала задумка?

Я вважаю, що з боку журналіста було б безвідповідально не сказати, що в той час відбувалось у країні. Вже використовували таку аналогію, наприклад, важливо було показати, що робив Джордж Буш 11 вересня. Коли вийшов матеріал, який викликає суперечливі думки щодо кадрів з війни, я розумію, що їх треба було використовувати менше. Бо в усіх складається враження, що вони складають ледь не пів-матеріалу, хоча з двадцяти хвилин воєнні кадри складають лише чотири. Але ця п’ята частина сюжету відтягнула на себе багато уваги. Цей ефект не переслідувався – мені самій, як людині, що намагалася викласти факти, не подобається, що історія відтягується в емоційне русло. І у декого склалося враження, що ми намагалися зманіпулювати і пробити на сльозу. Розмірковуючи зараз, я б дійсно намагалась мінімізувати емоції, але не відмовилась би від лінії Іловайську. І ми ж не обмежились одним Іловайськом – ми простежили, що потім був Донецький аеропорт, виступ Порошенка під час річниці загибелі Небесної сотні… До речі, мені подзвонили кілька військових і сказали, що добре, що взагалі знову згадали про Іловайськ, бо про розслідування цих подій просто забули.

Які юристи вам допомагали при підготовці матеріалів?

У нас є Інститут розвитку регіональної преси, в якому працює кілька потужних медіаюристів – Людмила Панкратова, Людмила Опришко. З самого початку існування «Слідства» ці люди вичитують наші матеріали на юридичну експертизу. І у нас є негласний закон: все, що юристи кажуть прибрати, ми прибираємо. Фактично до останніх годин виходу сюжету ми вичитували кожне слово на двозначності і забирали неконкретні формулювання та формулювання, які можуть трактуватися як звинувачення. Стаття проходила ще жорсткіший фактчекінг OCCRP. І я ніде не провожу причинно-наслідковий зв’язок – в кінці сюжету ми говоримо, що не знаємо, чому реструктуризація бізнесу Президента співпала з трагічними подіями і чи це відволікало його від державних дій. Ми тільки знаємо, що були ці дві паралельні лінії.

Як вдавалося все це зберігати в конфіденційності, враховуючи, скільки людей в цій «спецоперації» було задіяно на глобальному рівні?

Це цікаве питання, бо ти сам знаєш, як працюють журналісти, – дуже важко щось комусь не розказати. Мабуть, під якусь особисту довіру людей брали. Особисто я знала, що це важлива інформація і якщо я її видам швидше, то сама до кінця не розберусь.

Але напередодні оприлюднення документів в Кремлі вже казали, що готується якесь вкидання компромату. На Банковій, певно, також здогадувались, хоча б за вашими запитами в Адміністрацію президента.

Прес-секретар Путіна Пєсков це зрозумів саме з запитів, які надсилали наші російські колеги. Однією з умов нашої роботи були писати відкриті запити, на які, щоправда, Адміністрація президента не відповідала. Перший раз 7 березня ми написали спільний запит на АП від Süddeutsche Zeitung, Guardian і OCCRP, що ми маємо нові факти щодо бізнес-активів Президента і просили б його зустрітися з нами на інтерв’ю. Минув тиждень – нам нічого не відповіли, ніякої відповіді я не отримала і від прес-секретаря Порошенка Цеголка. Тоді ми прийняли рішення скласти конкретний запит з семи чи восьми питань. В запиті було сказано, що з наших джерел ми знаємо, що 21 серпня 2014 року була створена фірма Prime Asset Partners на Британських Віргінських островах і в зв’язку з цим маємо наступні питання. Чому не була задекларована ця тисяча доларів, в які оцінюється вартість цієї фірми? Чи створений на цей момент траст? І ще кілька таких питань. З АП нам прийшла відповідь, що з усіх питань звертайтесь до фірми Avellum Partners, де були здивовані нашим дзвінком і не розуміли, чому Адміністрація переводить на них стрілки. Потім Avellum Partners взяли собі в партнери всім відому ICU, яка супроводжує процес продажу «Рошену», і 22 березня вони таки дали нам відповідь. І наші твердження в сюжеті про те, що траст досі не створений, взяті якраз з відповіді юристів.

Історію з офшорами вже прокоментував сам Порошенко. Власне, він лише повторив слова юристів про те, що створення цієї фірми – це був необхідний шлях для продажу «Рошену».

Ми ще раз можемо продемонструвати документи, що станом на 8 грудня 2015 року, коли вони пересилалися з Віргінських островів в Швейцарію, акції фірми мають номінальну вартість і кожна коштує один долар. І перевипуску акцій з 21 серпня 2014-го до 8 грудня 2015-го не відбувалося. Тому ми продовжуємо наполягати, що президент не задекларував тисячу доларів. І він хотів мінімізувати податки – причому в сюжеті чітко сказано, що він лише мав намір це зробити. Як нам пояснює юрист, передати в траст можна було і український актив. Просто ми не знаємо – це процес продажу чи створення трасту, бо кожного разу змінюються покази.

Про передачу «Рошена» в траст почали говорити, якщо не помиляюся, влітку 2015-го року, а фірма на Віргінських островах була створена влітку 2014-го, коли говорили тільки про продаж. Відповідно на той момент однозначно планувалося продати «Рошен» через офшор. Якщо умовою покупців була неукраїнська юрисдикція, можна було б створити відповідну компанію в Великій Британії, США, де не був би нульовий податок. Відповідно обиралася юрисдикція, де можна мінімізувати податки. Як бізнесмен Порошенко діяв блискуче, бо хоче зберегти свої гроші. Тут більше йдеться про політичну відповідальність за дії, тому що на той момент він вже був президентом.

Якщо принциповою умовою потенційного покупця є не купувати «Рошен» «з України», то яка різниця – заплатив би Порошенко податки в Британії чи не заплатив би на островах?

Справа в тому, що він стверджує, що не мав наміру мінімізувати податки, однак вибір юрисдикції демонструє, що якраз збирався. Також немає ніяких підтверджень, що покупець хотів саме іноземну юрисдикцію. Юрист в моєму сюжеті каже, що немає ніяких проблем з передачею в траст українського активу. Відповідно, є юридична можливість продати «Рошен» в Україні і заплатити з цього податки. Ця можливість зникає, якщо з’являється конкретний покупець і каже, що йому треба «запакувати» актив в панамський офшор або в голландську компанію. Але поки про жодного покупця ми не чули.

Чи ви намагались зв’язатись з групою Ротшильдів, щоб дізнатись подробиці про документи, що їм були передані?

Ми знаємо людину, якій нібито були переслані документи. Але 22 березня юристи Avellum Partners і ICU у звіті нам сказали, що створення трасту потребує купи юридичних формальностей і зараз ці формальності забезпечуються. Тобто з цієї відповіді ми вже знали, що трасту наразі не існує.

Тобто зв’язуватись з Ротшильдами не було сенсу?

Так. Але після виходу розслідування юристи Порошенка заявили, що траст був створений ще в грудні. Тому зараз наші колеги в Цюріху зв’язуються з представниками Ротшильдів і намагаються отримати у них коментарі.

Враховуючи, який шум ви підняли ще в березні, для Банкової не стали сюрпризом результати вашого розслідування?

З 7 березня на Банковій знали конкретно, про що йдеться.

Чи на тебе намагались якось тиснути?

Ні. Моє особисте враження, що юристи, коли розглядали наше питання, не розуміли масштабу (розслідування, — «Главком») і того, які документи ми маємо. Хоча деякі з них ми їм пересилали в останні дні перед публікацією матеріалу і просили прокоментувати. Вони не розуміли, що це історія світового масштабу і у нас є такі докази на руках.

Чи ти очікувала таку неоднозначну і навіть агресивну реакцію колег — журналістської спільноти на сюжет?

Чесно кажучи, ні. Я не ставила за мету військовими кадрами викликати емоційну складову цієї історії. Насправді, у всіляких коментарях мені важко відділити «порохоботів» від справжніх прихильників президента – зараз все змішалось. Але мене все одно дивують колеги, які пишуть – справа всього в тисячі доларів, ну і що? Може, поки я працювала, то переключилась на міжнародні стандарти, але для всього світу це скандал і кошмар. По суті, Президент країни, в якій іде війна, думає про те, як вигідніше продати свій бізнес.

Так, в журналістській спільноті є люди, яких я поважаю, які висловлюють неоднозначну думку, але я теж маю право давати свої оцінки і мене не можна звинуватити у брехні. До речі, в розвинених країнах журналістам дозволено набагато більше, просто у нас, в силу того, що є певна недовіра один до одного, колеги бачать в усьому «злий умисел». Мені шкода, що це так виглядає.

Як, на твій погляд, ця історія відіб’ється на Порошенку в подальшому?

Я не думаю, що буде його відставка, і не думаю, що відставка потрібна – вона не є метою моєї роботи. Ми хотіли звернути увагу президента на те, що ми в курсі того, що він приховував. І де б ти що не ховав, весь світ в курсі цього. В що саме виллється цей скандал, я не знаю. Те, що президент після цього сказав, що буде пропонувати деофшоризацію бізнесу, вже добре. Мені здається, що зараз він повинен зробити якісь показові кроки – не продовжувати розказувати, що це був «сліпий траст», не фабрикувати документи, а рішуче показати, що він відсторонився від бізнесу. Наприклад, це може бути передача акцій «Рошену» менеджменту, як він сам колись пропонував.

Ти зрозуміла, кому був вигідний цей масштабний панамський «злив»? Чому він був запропонований саме німецькій газеті?

Існує історія, що жінка, яка працювала в Mossack Fonseca, була коханкою керуючого партнера. Їхні стосунки завершилися якось трагічно, і вона нібито вирішила передати ці документи журналістам. Але я достеменно не знаю, яким чином були добуті ці документи. Для мене те, що дві американські організації взялися за те, щоб передати документи всьому світу, означає, що їхня достовірність була перевірена. І я не розділяю конспірології, що це було опубліковано саме перед референдумом в Голландії. В розслідуваннях фігурують 12 діючих чи колишніх керівників держав, в процесі було залучено 76 країн, і в кожній з них щось в цей період відбувалось.

Мені здається, що зараз є тиск всього світу, зокрема Штатів, на відкриття кінцевої інформації такими офшорними юрисдикціями. Дуже часто в них ховає гроші жорсткий кримінал, і ніхто не може отримати прізвища, бо ця процедура дуже складна. Згадаємо, як на Кіпр, Швейцарію довго тиснули, і можна підозрювати, що Panama Papers – елемент війни проти офшорів взагалі. Бо можна собі тільки уявити, як зараз страждає імідж Панами і які збитки вона понесе. Але залишається купа країн, наприклад, Беліз, які досі дуже глибоко ховають фінансову інформацію – ми ж розуміємо, що оприлюднений тільки мізерний масив офшорних оборудок.

Чи розуміли ви, оприлюднюючи своє розслідування саме зараз, що його результати можуть зіграти негативну роль для України під час референдуму, який вже відбувся в Голландії? Зрозуміло, що ви залежали від «центру», але чи не пробували переконати партнерів по журналістському консорціуму трохи почекати?

Ми говорили з Владом Лавровим за кілька тижнів до публікації, що могли б наше внутрішнє розслідування опублікувати пізніше. Але це б нічого не змінило, тому що все було б опубліковано міжнародними виданнями – Süddeutsche Zeitung, Guardian, «Новой газетой». Ми не могли зупинити цей процес – не йшлося про виключення для однієї країни. І я не знаю, як визначалася дата публікації саме 3 квітня.

Автор материала: Павло Вуєць

Автор фото: Станіслав Груздєв