Про загострення в ситуації в зоні АТО, вивід на новий рівень Мінських угод та варіанти деокупації Криму, в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту розповів голова фонду «Майдан закордонних справ» Богдан Яременко.

Доброго дня, Богдане Васильовичу! Найболючіше питання сьогодення – війна на Донбасі. 31 грудня збіг термін виконання Мінських домовленостей. Ми бачимо, що Росія та бойовики не виконали своєї частини угод та не дотримуються режиму припинення вогню. Чого варто очікувати далі?

Росія комбінує військові, політичні і дипломатичні методи продовження конфлікту. За необхідності, Кремль може загострювати ситуацію, аби спонукати Україну та інших учасників переговорів до прийняття вигідних для себе рішень. Гадаю, найближчим часом Росія буде займатися саме цим.

Повного припинення вогню я не очікую, але й не варто очікувати суттєвого загострення чи повної дестабілізації ситуації з активними бойовими діями. Така позиційна стрілянина буде тривати надалі, оскільки Росія своїм основним завданням бачить скасування санкцій, нормалізацію відносин з країнами Заходу і втягування України в конституційний процес, в процес зміни законодавства. Тобто, Москва сьогодні віддає перевагу політичним та дипломатичним методам протидії Києва та агресії проти України.

Як саме Росія буде добиватися скасування санкцій проти себе – шантажувати Захід загостренням в зоні АТО чи іншими, більш витонченими методами?

Ні, військового фактору точно не буде. Саме через це активні бойові дії зараз припинені, оскільки продовження таких дій може мати для Москви зворотній ефект. Росія зараз видає конструктив, демонструє готовність до переговорів та домовленостей. Наприклад, зменшення кількості обстрілів буде видаватися за припинення вогню, і Росія намагатиметься переконати весь світ, що саме Україна не виконує якихось зобов’язань.

Які загалом плани в Кремля щодо України? Вони змінилися за останні два роки?

Плани щодо України вже неодноразово були чітко сформульовані Путіним: росіяни та українці – це один народ, отже це країна, яка не повинна мати незалежного самостійного мислення і має бути повністю підконтрольною РФ. Реалізація таких планів може відбуватися як військовими, так і політико-дипломатичними методами. Наприклад, розвал української державності через запровадження в українські закони якихось норм особливостей місцевого самоврядування на Донбасі. Отже, завдання Росії щодо України цілком зрозумілі. Щодо методів, то наразі Москва віддає перевагу політичному підриву ситуації зсередини.

Нещодавно фонд «Майдан закордонних справ»виступив з заявою про необхідність відкликання Мінських домовленостей і пошук нових способів вирішення конфлікту. На чому базується ваша позиція?

Ми говорили не про відкликання угод, це не зовсім правильна трактовка. 28 січня у Києві відбулася експертна конференція щодо Мінських домовленостей. За її результатами організатори підготували заяву, в якій йдеться про те, що Мінські домовленості у їх нинішньому вигляді не здатні ані вирішити конфлікт, ані принести мир в Україну, ані сприяти відновленню територіальної цілісності нашої держави. Спосіб врегулювання конфлікту, що був закладений в ці угоди, не відповідає загальноприйнятій світовій практиці. У зв’язку з цим, експерти конференції рекомендували суттєво змінити переговорну тактику української сторони і це прерогатива Президента та наших дипломатів.

Звісно, можна заявити про безглуздість Мінських домовленостей, спробувати змінити формат і порядок денний переговорів. Однак Києву слід залишатися у Мінському процесі, якщо ми хочемо досягнути позитивних результатів і практичних, кардинальних змін ситуації.

Можливо і так, але уже очевидно, що Мінський формат не виправдовує себе – режим припинення вогню на Донбасі не виконується, це визнав навіть Леонід Кучма. Очевидно, що рано чи пізно сторони змушені будуть шукати нові дипломатичні способи вирішення конфлікту. Яким може бути новий формат переговорів по Донбасу? Чи можна використовувати Нормандський та Женевський формати?

Я не розумію, на підставі чого Ви робите висновок, що сторони планують змінювати формат переговорів. Нічого подібного не намічається. Сьогодні на Україну чиниться тиск з тим, аби вона виконала свою частину Мінських домовленостей. При цьому про зміну формату чи порядку денного ніхто не говорить.

Водночас, Києву слід принципово заявити: все, що передбачалося Мінськими домовленостями в частині повного припинення вогню, відведення озброєння, обміну військовополонених на заручників, – не виконано. Відведений Мінськими домовленостями період виконання умов завершився, Росія демонструє здатність та готовність до переговорів. Це новий сприятливий момент для того, аби спробувати зламати підхід до переговорів, змінити суть Мінських домовленостей і закладені в них алгоритми. Також це вигідний момент, аби відмовитись від невигідних та шкідливих для України небезпечних зобов’язань в частині політичного врегулювання, на чому наголошує президент Порошенко. Зокрема щодо виборів, амністії, особливого порядку самоврядування, і так далі.

Москва на це не погодиться. Російська сторона неодноразово заявляла, що спочатку має відбутися припинення вогню, вибори і амністія бойовиків, і лише потім відновлення кордону. Україна ж наполягає на зворотному процесі – спочатку відновлення кордону під наглядом ОБСЄ, потім вибори і амністія. Як змусити Росію піти на скасування невигідних для України умов?

Я думаю, що методика повинна бути зрозуміла дипломатам. Спочатку треба переконати партнерів, а потім разом переконувати РФ.

Чи допоможе вирішити конфлікт залучення до переговорів усіх країн-підписантів Будапештського меморандуму, включно з Китаєм, який не підписав документ, але підтримав його?

Китай по суті теж підписався під Будапештським меморандумом. Тут важливі не формальні підписанти, а власне учасники цього документу, — ними є Китай, РФ, Франція, Британія і США.

Особисто я не бачу перспектив залучення до переговорів країн-підписантів Будапештського меморандуму. Хоча Києву слід постійно нагадувати про цю угоду, оскільки це єдиний наявний документ, що дає Україні міжнародні гарантії та запевнення у сфері безпеки. Жодних інших механізмів не існує. Головне, що основні учасники цього меморандуму не виконали свої зобов’язання перед Україною щодо гарантування її безпеки в обмін на відмову від ядерної зброї. Через це, нагадувати і говорити про цю угоду потрібно, але для переговорів про врегулювання важливий, перш за все, правильний порядок денний. В ньому має бути правильно виставлена послідовність – врегулювання конфлікту від припинення вогню до створення тимчасових структур перехідного періоду, а також проведення виборів. Далі в порядок денний повинні бути включені усі питання, пов’язані зі збройної агресією Росії проти України, в тому числі питання окупації та деокупації Криму. І лише в останню чергу важливим список учасників. В цьому аспекті програма мінімум – в переговорах повинні брати участь США.

Наприкінці січні в Калінінграді відбулася зустріч Вікторії Нуланд з Владиславом Сурковим, під час якої обговорювалося врегулювання конфлікту на Донбасі. Детальний результат зустрічі невідомий, але відчувається тиск західних партнерів та Росії на Київ з вимогою швидше схватити зміни до Конституції і надати окупованим територіям особливий статус. Паралельно з’явились заяви про поетапне скасування санкцій проти Росії. На що все це схоже – ЄС хоче пожертвувати Донбасом і Україною заради відновлення торгівлі з Росією та заморозки військового конфлікту?

Безперечно, відновлення співробітництва з РФ – це важлива ціль для Німеччини, Франції та США. Однак йдеться не про те, щоб чимось жертвувати, а про те, щоб створити ситуацію, яку можна було б представити як досягнення компромісу чи результату у вигляді припинення ескалації. В цілому, і так помітно, що інтереси країн Заходу і України в Мінських переговорах та в угодах, далеко не завжди співпадають.

Ще одна болюча тема – деокупація та повернення Криму. Захід практично не озвучує цю тему в контактах з російською стороною. Чому так сталося? Яку роль у поверненні Криму може відігравати Туреччина?

Українська дипломатія з різних причин не порушувала питання Криму з самого початку – з березня 2014 року в різних міжнародних форматах. Таким чином Київ дав зрозуміти, що погоджується на відокремлення питання анексії і окупації Криму від питання українсько-російської війни на Донбасі. Це або помилка, або злочин української дипломатії, за що зараз доводиться розплачуватися.

Щодо Туреччини, то ця країна не відіграє жодної політичної ролі в деокупації Криму. Це питання не стоїть на порядку денному в російсько-турецьких чи українсько-турецьких відносинах.

Європейський парламент підтримав створенняміжнародного механізму переговорів у форматі «Женева плюс» для відновлення українського суверенітету в Криму. Учасниками цих переговорів мають стати країни ЄС, США і, можливо, країни-підписанти Будапештського меморандуму. Чи здатен цей формат допомогти повернути півострів Україні?

Новий переговорний формат «Женева+» з деокупації Криму був заявлений президентом Порошенко у січні. Однак питання деокупації Криму без Росії обговорювати дуже важко, — в цьому немає ніякої потреби. Отримати згоду Кремля на новий переговорний формат буде дуже важко, це практично неможливо.

Тому мені здається, що Києву слід принципово відстоювати позицію, що порядок денний вже існуючих Мінського та Нормандського форматів повинен бути розширений за рахунок включення питання якщо не деокупації Криму, на що РФ не дасть своєї згоди, то, принаймні обговорення ситуації на півострові. Це дозволить розпочати міжнародні переговори з проблемних питань окупації Криму – обговорення ситуації з правами людини, з примусом до російського громадянства, з порушенням прав проукраїнських активістів – кримських татар, українців, росіян. Очевидно, що шлях до створення якогось формату переговорів навколо Криму буде значно складнішим і не такий прямолінійним, як би хотілось би президенту Порошенко.

Чи допомагає реінтеграції Криму в Україну продуктова й енергетична блокада півострова?

Богдан Яременко: — Я би сформулював інакше – це просто громадська акція по обмеженню поставок у Крим. Це не блокада, адже громадянам України ніхто не перешкоджав завозити на півострів продукти чи майно. Це лише обмеження системних поставок з боку бізнесу й держави.

Загалом, я оцінюю цю акцію, як дуже успішну, оскільки вона дозволила повернути проблему окупації Криму в активне обговорення, в інформаційне поле. Більш того, як видно за рішенням Європарламенту, учасники цієї акції фактично досягнули повернення теми Криму за стіл міжнародних переговорів. Я думаю, що акція успішна, бо український уряд почав реалізовувати підходи – наприклад, прийняв рішення про обмеження поставок продуктів харчування, переглянута політика щодо поставки енергоносіїв. Тобто, це дуже успішна і потрібна для України акція.

Вам не здається, що Путін намагається перебудувати Європу та світ за власним баченням, граючись в мирні переговори та влаштувавши війни на Донбасі і в Сирії? Причому він робить це досить тонко і хитро – змушує країни Заходу іти на вигідні Москві поступки, користуючись їхнім небажанням загострювати протистояння з Кремлем.

Путін абсолютно давно і чітко заявляє про своє бачення багатополярного світу і намагається досягти схвалення цієї концепції іншими гравцями. Вона полягає в тому, що світ багатополярний, в ньому є кілька націй, кілька гравців, які мають власну зону відповідальності, що виходить за рамки національних кордонів, охоплює якісь регіони. І в межах цієї зони відповідальності ці гравці мають право робити усе, що їм заманеться.

Раніше Путін намагався переконати країни Заходу робити це по-доброму, тепер він створює їм проблеми, дає зрозуміти, що їм доведеться говорити з ним на ці теми. Це такий різновид агресивної політики. Водночас, в поведінці країн Заходу відсутні ознаки того, що вони можуть погодитися на розподіл на зони світу за російським зразком.

В Євросоюзі існує достатня кількість партії, лідери, які вважаються «друзями Путіна». Наскільки вони допомагають Кремлю відстоювати свої інтереси та втілювати цю концепцію багатополярності?

Вони відіграють таку ж саму роль, як і путінські прихвостні, які діють в Україні, – дуже негативну. Нам слід не лише тикати пальцями в європейців, але і звертати увагу на той факт, що і в Україні наш президент, наш уряд впродовж двох років не змогли сформулювати жодної позиції та державної політики щодо деокупації Криму, а в нинішніх переговорних групах беруть участь мало не родичі Путіна. Точно таку ж саму негативну і деструктивну роль відіграють ці всі друзі Кремля у Європі, — вони підривають зусилля урядів, спрямовані на протидію російській агресії.

Якою є позиція США щодо подій на Донбасі? Наскільки Вашингтон безкомпромісний у відносинах з Кремлем в умовах оновленої «холодної війни»?

Для США Росія є стратегічним опонентом, супротивником, єдиною країною в світі, яка здатна у військовому плані завдати зворотного удару ядерною зброєю. З цього США і виходять. Фактично їх політика глобальне стримування російської політики. Але в практичних питаннях США намагаються не загострювати відносини і зберігати можливість для діалогу.

Автор интервью: Валерий Савицкий