Червоне на чорному: як комуніст Симоненко у нафтовий бізнес «влазить»

113

Те, що комуністична ідеологія в Україні заборонена, аж ніяк не означає, що очільник КПУ Петро Симоненко подався у вигнання або ж – як мінімум – почувається присоромленим та розгубленим.

У Петра Миколайовича справи йдуть непогано – в усякому разі, краще, аніж у «пролетаріату», чи то пак у «пересічного українця», над яким лідер КПУ любить зронити сльозу. Симоненко мандрує світом, тож побачити його можна де завгодно – від Москви до Страсбурга.

Втім, Києвом «червоний вождь» також не гребує. Одна така зустріч із Симоненком в центрі української столиці вразила нардепа Сергія Лещенка. «Сьогодні включався в ефірі каналу 112.ua щодо звинувачень міністра-втікача Ставицького на мою адресу. І краєм ока помітив знайоме обличчя, яке проскочило повз, вскочило в джип Land Cruiser та поїхало геть. Спочатку не повірив, але коли передивився відео – переконався: все правильно, це був лідер заборонених комуністів Петро Симоненко. Він виходив із комітетів Верховної Ради на Садовій. Я чомусь думав, що Симоненко давно в бігах, але, як виявилося, помилявся», – зазначив Лещенко.

Але, якщо говорити про Симоненка, то це не єдина дивина, пов’язана з ним.

Крихітка-син до «бацьки» прийшов…

Сенсаційну новину виклав на своєму Facebook народний депутат, координатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук.

«Лідер КПУ планує отримати від Лукашенка (президента Білорусі) особистий дозвіл на участь Симоненка і його близьких родичів у комерційних схемах ВАТ «Роснефть» і ЗАТ «Білоруська нафтова компанія» (ЗАТ «БНК»), яку вони здійснюють на території України, в рамках підконтрольного ЗАТ «БНК» дочірнього підприємства ТОВ «БНК – Україна» (офіс – м. Київ, вул. Жилянська 50-А),
– повідомив він.

За словами Тимчука, під час зустрічі з Лукашенком, для сприяння проведення якої Симоненко звернувся до білоруської Компартії, колишній український політик має намір мотивувати свою ініціативу необхідністю фінансового забезпечення КПУ, підконтрольної їй партії «Нова держава», а також акцентувати увагу президента Білорусі на підтримці з боку КПУ його політико-економічного курсу.

«Керівництво Компартії Білорусі (КПБ) висловило невдоволення вимогами лідера Компартії України (КПУ) Петра Симоненка про надання йому сприяння в організації проведення зустрічі з президентом РБ Олександром Лукашенком», – додав координатор групи «Інформаційний спротив».

Дмитро Тимчук повідомляє, що Симоненко просився на зустріч до Лукашенка, аби виторгувати у «бацьки» дозвіл на входження у нафтовий бізнес

Як зазначив Тимчук, керівники КПБ вважають, що в разі налагодження Симоненком власного бізнесу в нафтовій галузі отримані кошти він спрямує не на політичну діяльність, а на власні банківські рахунки.

«У жовтні 2015 року Симоненко і керівництво КПУ, як і керівництво КПРФ, брали участь в агітаційній діяльності на підтримку кандидатури Лукашенка на пост президента Білорусі; в грудні 2016 року Симоненко отримав цінний подарунок від Лукашенка як подяку за участь лідера КПУ в агітаційній виборчій кампанії президента Білорусі,
– нагадав український нардеп.

Живіша за всіх живих

Втім, нафта – це не єдиний сюжет, що фокусує увагу на Симоненкові. Окрім Тимчука, про Компартію та її лідера згадало також Національне агентство з питань запобігання корупції. Глава НАЗК Наталія Корчак нагадала 10 жовтня у своєму пості на Facebook, що наразі відкриті кримінальні провадження щодо дій, вчинених рядом політичних партій. Серед них, зокрема, і КПУ.

Кримінальні справи розпочато за ч. 1 ст. 159-1 Кримінального кодексу України, тобто за фактами порушення порядку фінансування політичної партії або передвиборчої агітації, пояснила Корчак. Але перш ніж перейти до суті претензій НАЗК, логічно поставити запитання: про яке, власне, фінансування або агітацію може йти мова, якщо діяльність Комуністичної партії в Україні заборонена? До того ж невдовзі цій забороні виповниться вже два роки.

«16 грудня 2015 року Окружний адміністративний суд міста Києва завершив розгляд справи за позовом Міністерства юстиції України до Комуністичної партії України про заборону її діяльності. Справа розглядалась за участю третьої особи — Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини,
– передавала прес-служба суду по гарячих слідах.

Вона ж зазначала: суд задовольнив позов Мін’юсту в повному обсязі, заборонивши діяльність КПУ. А ще раніше Верховна Рада України офіційно заборонила пропаганду комунізму і нацизму в Україні. Згідно з прийнятим законом, уся символіка та пропаганда нацизму, націонал-соціалізму, їхніх цінностей, будь-яка діяльність нацистських, фашистських угруповань в Україні заборонені.

Відверто кажучи, це було не зовсім те рішення, якого прагнув соціум. Тобто воно було цілковито правильним та обґрунтованим усією українською історією, але водночас i недостатнім та половинчастим. Згадаймо, як ще у 2014 році міністр юстиції Петренко обіцяв «діяти публічно і в рамках процедури… Ми звернулися в СБУ, щоб там провели певні розслідування і представили докази, що свідчать про наявність в діях КПУ ознак тих чи інших порушень. Тоді Мін’юст подасть позов до суду. Моя офіційна позиція, щоб суд був максимально публічним», — говорив він.

Мін’юст і справді подав до суду на Компартію, і навіть домігся її заборони. Однак процесу за зразком Нюрнберзького, на якому були б ще раз акцентовані та засуджені всі злочини комуністичного режиму, українці так і не побачили. Хоча суспільний запит на подібний процес був і на початку 1990-х, і в 2014-му. Саме тоді Турчинов (на той момент в. о. президента) і висловлював надію, що КПУ чекає свій Нюрнберг. Однак ніякого Нюрнбергу ніхто так i не дочекався.

Усе це було три роки тому. А у 2017-му, йдучи на літні канікули, депутати не підтримали запит Юрія Шухевича до президента Порошенка щодо скасування засекречених актів про встановлення пенсійних привілеїв для колишніх радянських нардепів, перших секретарів обкомів Компартії і членів їхніх сімей. У документі була вимога припинити ці виплати, які – увага! – тривають і донині.

Та чи не найбільш незбагненним є те, що КПУ й досі числиться в переліку політичних партій України. Під номером 17 вона зазначена у документах Департаменту державної реєстрації та нотаріату міністерства юстиції України, датованих поточним роком. І це попри те, що сам Мін’юст виступав ініціатором її заборони…

Замість Нюрнберга

Але не лише сайт Мін’юсту доводить те, що Компартія України продовжує діяти. Це випливає й зі слів Петра Симоненка, який відповів на обвинувачення НАЗК на власному Інтернет-ресурсі «Голос.ua».

«Раніше члени партії, відповідно до статуту КПУ, офіційно зареєстрованого Мін’юстом, здавали внески секретарю партосередку, який, у свою чергу, звітував перед райкомом. Далі перший секретар райкому партії, зібравши внески з усіх первинних організацій, здавав їх в обкоми партії. Після цього обком партії через банк перераховував гроші безпосередньо на рахунок партії. Таким чином, ми виключали можливість приватних банків наживатися на комісійних, адже це ті гроші, які люди добровільно здавали, щоб підтримувати партію (…).

Тепер же кожен партієць повинен особисто йти на пошту і через поштові перекази перераховувати гроші на банківський рахунок партії. Ось уявіть собі: на кожному переказі ці кровопивці отримуватимуть з добровільних пожертвувань громадян відсотки «за послуги». А в умовах олігархічного розгулу злодійського режиму, встановленого в Україні в результаті збройного перевороту в лютому 2014 року, для студента і пенсіонера, для кожного працівника – кожна копійка на вагу золота», – зазначив Симоненко.

Петро Симоненко дуже побивається за «кожну копійку» «трудящих», проте собі не відмовляє у недешевих закордонних вояжах

У цій цитаті прекрасним є все. І «збройний переворот в лютому 2014 року», і «кровопивці», і те, що Симоненко сам підтвердив: гроші на Компартію як йшли, так і продовжують іти. Тим часом державні органи України хвилює не те, що КПУ і досі «жива», а те, що при її фінансуванні мали місце деякі порушення.

«Що стосується претензій iз боку НАЗК, то йдеться про декілька тисяч гривень внесків і пожертвувань, які надійшли на рахунок КПУ за старою схемою, а не про мільйонні зловживання, як у провладних партій, які, до того ж, фінансуються за рахунок бюджету,
– додає Симоненко.

Між іншим, якщо вже говорити про процедурну сторону справи, то цікаво, що Подільський суд, до якого звернулася НАЗК, відмовився розглядати обвинувачення Нацагентства, оскільки воно «територіально не перебуває в межах юрисдикції Подільського райсуду». Справу було повернуто в НАЗК, щоб агентство направило його в інший суд.

Вояж, вояж…

І поки історія з внесками зависає у повітрі, Петро Симоненко, дуже стурбований через «кожну копійку» «студента, пенсіонера та працівника», вояжує Європою, не відмовляючи собі у задоволенні відвідати, наприклад, Барселону. Саме там його побачила депутатка Марія Іонова.

«Гарно мати українське громадянство і користуватись безвізом… Але шкода, що цей політик, який ненавидить Україну, й досі вільно пересувається світом за ненависним йому українським паспортом,
– зазначила вона на своєму Facebook.

Але те, що Симоненко літав у Барселону, – ще півбіди. Значно гірше, що 5 липня цього року його «застукала» в аеропорту Мінська віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко. За її словами, Симоненко в столиці Білорусі зробив пересадку на літак до Москви. «Пасажири, які в Мінську транзитом на Москву, переходять в аеропорту на другий поверх – і там «завєтний самальот». Петро Симоненко – мчить на Москву», – написала вона.

Зовсім нещодавно – 9 жовтня – Симоненка заскочили також «в кулуарах ПАРЄ у Страсбурзі». Про це написала журналістка Тетяна Висоцька.

«Спочатку (Симоненко) розізлився на мене, нагримав, коли спитала, що він тут робить і в якості кого. Але під кінець розмови навіть перейшов на українську (…). Як почесний член ПАРЄ, Симоненко брав участь у зустрічі групи Об’єднаних європейських лівих, де поінформував їх про закон про освіту, закон про реінтеграцію Донбасу тощо – до візиту Порошенка у Страсбург,
– зазначила Висоцька.

Симоненко у Страсбурзі. Прибув на зустріч групи Об’єднаних європейських лівих, інформує журналістка Тетяна Висоцька. Фото із Facebook Висоцької

А декількома тижнями раніше – 27 вересня – Симоненко був присутнім на ще цікавішому заході. Йдеться про неофіційні слухання у Європарламенті на тему «поширення неофашистських настроїв» в Україні. Метою заходу, передає BBC, було донесення Європі «альтернативної точки зору» щодо подій в Україні.

Серед учасників слухань був і лідер КПУ Петро Симоненко. У своєму виступі він не скупився на «компліменти» чинній українські владі, називаючи її виключно «неофашистським режимом». При цьому спікер жалівся й на переслідування, не наводячи, втім, доказів останніх.

«Кілька євродепутатів, а ще Петро Симоненко і Тетяна Монтян зібрались в одному із приміщень Європарламенту. Лунали слова «агенти Кремля», «вороги народу» – підписало свій знімок видання BBC Україна

Власне, щодо переслідувань. Логічно було б очікувати, що до НАЗК з її фінансовими претензіями підключаться також ГПУ чи СБУ – в залежності від того, як саме трактувати дії Петра Миколайовича Симоненка та його «яскраві і смачні» висловлювання. Тоді, принаймні, у лідера КПУ й справді з’являться причини для обурення. Бо ще товариш Ленін вчив, що «слово зобов’язує до справи». Антиукраїнських слів Петром Симоненком сказано доволі, тож тепер – справа за тими, хто має на ці слова відповісти.

Автор: Наталія Лебідь