Чим замінити податок на прибуток підприємств

357

Досліджуючи податкову систему України, експерти «Реанімаційного пакета реформ» прийшли до висновку, що вона потерпає насамперед від чиновницької дискреції — можливості «вирішувати питання» на власний розсуд.

Крім того, вона структурно викривлена, з надмірним прямим оподаткуванням, особливо в частині зарплат і доходів дрібних підприємців, з яких сплачується єдиний соціальний внесок, та майже відсутнім оподаткуванням майна.

І перше, і друге, не відповідає національній специфіці, бо разом з інституційними особливостями країни призводить до великих зловживань та викривлень.

Податок на прибуток підприємств відіграє ключову роль в обох випадках, бо він не тільки прямий, а й дискреційний за самою природою своєї бази оподаткування.

Однак скасовувати оподаткування доходів підприємств недоцільно. Перекладати весь тягар оподаткування на фізосіб несправедливо й неефективно з огляду на мізерну частку середнього класу та екстремальне майнове розшарування: у 2013 році 18 мільярдерам належало майно вартістю 28% ВВП порівняно з 12% у США.

Крім того, скорочення прямого оподаткування, особливо навантаження на зарплату, вимагає бодай часткових компенсаторів.

За умови скасування корпоративного податку залишається єдине джерело — непрямі податки на споживання, які й так доволі високі порівняно з інституційною спроможністю держави, а тому стали предметом масштабних зловживань.

Зважаючи на викладені аргументи, експерти пропонують замінити нинішній податок на прибуток підприємств податком на розподілений прибуток з нижнім порогом у вигляді податку на майно, можливо — не тільки нерухоме.

Це повинно перетворити його на своєрідний «спрощений податок» з мінімальною дискрецією, але загалом більшими надходженнями, які частково компенсують скасування ЄСВ. Як варіант — можна ввести податок на майно як окремий вид податку без зв’язку з податком на розподілений прибуток.

Обидва варіанти мають певні переваги та недоліки.

Податок на розподілений прибуток повинен стягуватися тільки з доходів, перерахованих на користь фізичних чи юридичних осіб — співвласників підприємства, незалежно від того, чи є вони резидентами України.

Усі види витрат, в тому числі інвестиції, від оподаткування звільняються. Такі перерахування легко проконтролювати дистанційно, через банківську систему, тож контроль не потребує перевірок. Утім, очевидно, що сплачувати податок будуть лише тоді, коли власники самі захочуть легально отримати дивіденди в Україні.

Через це ставка мусить бути привабливою порівняно з іншими юрисдикціями. Однак і в такому разі розраховувати на значні надходження не слід, тому закладати їх до бюджету варто хіба що з прив’язкою до некритичних витрат.

Надходження до бюджету натомість гарантуватиме податок на майно — окремо або як нижній поріг. Іншими словами, можна говорити про запровадження повноцінного податку на майно, насамперед, майно підприємств, який у другому варіанті буде зараховуватися при сплаті податку на розподілений прибуток.

Цей підхід вже частково застосований у законодавстві: сплачений податок на комерційну нерухомість вираховується з податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств.

В економічній науці є давня дискусія з приводу доцільності корпоративного податку.

Лібертаріанці вважають його несправедливим, бо підприємство є або частиною приватної власності особи, а тому повинні оподатковуватися доходи власника, або відокремленою юридичною особою, але в кінцевому підсумку — також власністю окремих фізичних осіб, хоч і спільною. Отже, знову йдеться про доходи фізосіб.

Накопичення реінвестованих прибутків у вигляді капіталу, відповідно до цих поглядів, не є предметом оподаткування, бо безпосередньо не приносить доходу. Більше того, таке накопичення суспільно-корисне. Завдяки йому прискорюється економічне зростання, тому його варто заохочувати, а не оподатковувати.

Є й кілька контраргументів.

По-перше, корпоративна форма власності створює кращі можливості для збільшення прибутків порівняно з індивідуальним підприємництвом. Проте ці переваги виявляються тільки за умови достатньо сильних державних інститутів. Отже, корпорація повинна сплачувати більше.

По-друге, корпорацію можна використовувати для уникнення оподаткування доходів фізосіб, якщо купувати від її імені цінні речі чи нерухомість. Нарешті, доходи співвласників легше оподаткувати за місцем їх походження.

Оподаткування тільки розподіленого прибутку у певному сенсі примиряє сторони.

З одного боку, накопичення реінвестованих прибутків звільняється від оподаткування, а дохід оподатковується лише в той момент, коли він виводиться з бізнесу на користь власників. З іншого боку, оподаткування відбувається біля джерела походження доходу, яке легше контролювати, ніж доходи окремих людей.

Оподаткування розподіленого прибутку також не виключає контролю за використанням корпорацій для споживання, як, наприклад, в Естонії.

Однак в Україні, зважаючи на проблеми з контролем, який породжує дискрецію, такий шлях не доцільний. Набагато продуктивніше оподатковувати нерухомість та предмети розкоші — яхти, літаки та автомобілі преміум-класу.

Крім того, цей вид зловживань суттєво обмежується ризиками та транзакційними видатками. У разі банкрутства корпорації чи розбрату серед її власників виникає ризик втратити «власне» майно.

Нарешті, у сучасному світі наявність корпоративного податку на прибуток не закриває такий спосіб дій, особливо для надбагатих: особливо цінні предмети споживання успішно реєструють як власність офшорних компаній.

Податки на майно та активи у різних видах існують у майже всіх країнах світу і є одними з найдавніших. Об’єкти такого податку можуть бути різними — від землі, яка є обмеженим ресурсом, до ринкової капіталізації бізнесу.

У деяких країнах податком обкладається «чиста» вартість бізнесу, рідше — основні засоби, майже повсюдно — нерухомість. Такі податки є «проксі»-оподаткуванням доходу, точніше — «економічної ренти» від майна як його важливої складової.

При цьому не оподатковується «чистий економічний прибуток», який виникає внаслідок специфічного використання майна, зокрема, різних інновацій, та є відображенням підприємницького таланту, застосування знань та вмінь.

Противники оподаткування майна й активів здебільшого наголошують на «несправедливості», адже такий податок напряму не пов’язаний з доходом.

Приміром, одного року земля може родити багато, іншого — через посуху не вродити зовсім. Також недоліком вважають викривлення інвестиційних стимулів, аж до придушення інвестицій у капітал в частині, яка підпадає під оподаткування.

Особливою проблемою є оцінка вартості об’єкта оподаткування. Крім податку на ринкову капіталізацію, її неможливо зробити об’єктивно, виходячи з ринкової вартості майна та активів, оскільки вони не виставлені на продаж.

Водночас застосування об’єктивних, вимірюваних, показників не враховує реальної ренти, яку може приносити той чи інший об’єкт оподаткування. Отже, втрачається навіть приблизний зв’язок з доходами.

Натомість фіскальними аргументами на користь такого податку є простота та невідворотність стягнення. Від податку на майно неможливо ухилитися, бо під нього завжди є «застава» у вигляді самого об’єкта. Зокрема, його неможливо перевести на фіктивну фірму, до офшору.

Він також виконує стимулюючу роль, заохочуючи ефективне використання активів. Це особливо актуально стосовно обмежених ресурсів, насамперед землі.

Нарешті, але не в останню чергу, такий податок найменше спотворює стимули до зростання. У кожний момент часу він працює як «одноразовий податок», сплативши який, суб’єкт надалі має стимул заробляти більше, бо отримує усе зароблене.

Недавно дослідники ОЕСР експериментально підтвердили, що саме податки на майно є найменш шкідливими для зростання. Натомість прямі податки, які у такий спосіб можуть бути принаймні частково заміщені, є найбільш несприятливими.

Відповідно до теорії, ставки податку на майно та активи можуть бути настільки вищими, наскільки кращим є наближення бази до ринкової вартості і, відповідно, до справжнього «проксі» майнової ренти. Також ставки повинні бути настільки вищими, наскільки меншою є еластичність пропозиції відповідного виду майна.

Отже, найвищими вони мусять бути для землі, бо її пропозиція фіксована, дещо меншими — для інших об’єктів нерухомості, ще меншими — для основних засобів.

Оподаткування нематеріальних активів, фінансових інструментів, оборотних коштів та інших об’єктів, якими легко маніпулювати, вважається здебільшого недоцільним — хіба що у складі загальної балансової вартості бізнесу, і за такими ставками, які роблять таке маніпулювання не дуже привабливим.

Україні в нинішніх умовах доцільно перейти від класичного податку на прибуток підприємств до комбінованого корпоративного податку, що складається з податку на розподілений прибуток та податку на майно підприємств.

Останній повинен визначатися на підставі нормативної розрахункової вартості, обрахованої на підставі реальних продажів. Наразі розробляється технічний механізм переходу до такого оподаткування майна через удосконалення чинного оподаткування землі за нормативно-грошовою вартістю.

Такий підхід дозволяє забезпечити достатній обсяг надходжень, одночасно гранично зменшивши дискрецію. Остаточні висновки щодо деталей робити ще рано, оскільки робота над ними триває.

Автор материала: Володимир Дубровський, В’ячеслав Черкашин