«ДНР» і «ЛНР» викликають у Путіна огиду

81

Заяви «час готуватися до війни» звучать постійно. Бойовики «ДНР» до неї щотижня готуються: оголошують, що зараз вони нападуть, захоплять, звільнять. Точно так, між іншим, як і деякі українські політики, які кожного тижня заявляють щось подібне. Це все бла-бла-бла. Ніхто не воюватиме. Тому що для цього немає моральних сил. Фізичні сили для невеликої колотнечі знайти можна. Але моральних сил – немає.

Цілком можливо, що «відставка» Ходаковського й інших найагресивніших вождів – це такі собі дрібні інтриги Владислава Суркова (ватажок «ДНР» Олександр Захарченко змістив Ходаковського з поста «секретаря радбезу» після візиту Суркова) напередодні зустрічі міністрів закордонних справ країн «нормандської четвірки». Але знову ж таки, це не має жодного значення для глав МЗС Німеччини й Франції. Вони поняття не мають, хто в самопроголошених «республіках» посідає пост «міністра закордонних справ» тощо. Я не виключаю, що вони навіть поняття не мають про «донецьких міністрів», – пише російський публіцист і психолог Леонід Радзиховський.

Для європейських чиновників так звані «ДНР» і «ЛНР» – чорний ящик, де сидять якісь щури. А хто з них хто, який бандит назвав себе «міністром» внутрішніх, а який – закордонних справ, хто кого підірвав чи розстріляв… Гадаю, якби про це запитали в німецьких або французьких міністрів, вони б довго чухали потилицю.

У них є своя тупа, непробивна бюрократична логіка: «Мінські угоди мають бути виконані». Що це означає в перекладі будь-якою мовою – сказати неможливо. Тому що Мінськ-2 – суперечливий, його пункти виконати не можна. Якщо одна частина угоди каже, що росіяни мають піти й закрити кордон, а інша – що це треба зробити після того або водночас із тим, як Київ погоджує свою позицію з так званими «ДНР» і «ЛНР» – це не угода. Це знущання. Внутрішньо суперечливий папір. Виходить, що Донбас треба звільнити, але після того, як Кремль розкається. При цьому розкаяння визначатиме він сам. Це якась нісенітниця.

Але в західних чиновників є тільки одне – виконати та й годі. Хоч лусни. Насправді, на мою думку, французькі й німецькі офіційні особи внутрішньо змирилися, що це – заморожений конфлікт. Що ніхто нічого не виконуватиме.

Тим часом стратегія Кремля від зміни панів-бандитів на сході України не міняється. У Москви немає стратегії щодо Донбасу. У неї є одна проблема – як позбутися санкцій. Щодня вона все гостріша й гостріша. Тому що резервний фонд тане, грошей усе менше, а щось робити треба. Потрібні західні кредити.

Як ви знаєте, Путін намагається розв’язати цю проблему абсолютно по-іншому. Мінфін РФ розіслав свої пропозиції 25 великим банкам, переважно європейським і американським, але й китайським, із проханням розмістити російські євробонди. Це важливо для Росії. Путін мислить дуже тактично: день простояти, ніч протриматися. А там, дивись, що-небудь зміниться.

Якщо ж розміщення цих євробондів буде невдале, тоді знову почнуть переливати з пустого в порожнє. Думати, що зробити, аби санкції зняли. Усі ж знають, що жодної проблеми так званої Донецької «республіки» немає. Але є дві інші проблеми. Одна з них – це проблема особисто Володимира Путіна. Він давно плюнув на «Новоросію» і так звані «ДНР» і «ЛНР». Але він не може визнати свою поразку. Закрити кордон і ліквідувати самопроголошені «республіки» означатиме для нього визнання своєї поразки. Піти на це він просто не в змозі. Це руйнує весь його світ. Міф про те, що Путін усіх переграв, Путін молодий і здоровий, Путін – вічний переможець. Відступитися від цього міфу – обнулити себе. На це він піти не може. Хоча «Новоросія» і «Донецька республіка» нічого окрім огиди й відрази у нього, на мою думку, не викликають.