Обвинувачений у вбивстві скандального публіциста Олеся Бузини Андрій Медведько розповів про затримання, тортури і тиск на родичів. Від нового року він майже не спілкувався з журналістами. Однак на питання Медведько погодився відповісти.

Апеляційний суд випустив Андрія під домашній арешт 31 грудня, під самий новий рік.

Він стверджує, що всі докази проти нього у цій справі є сфабрикованими, а його самого мали вбити ще під час затримання.

Всі відповіді наводимо зі збереженням стилістики Андрія Медведько.

Ви заявляли, що на момент вбивства Бузини Ви перебували у зоні АТО. Де саме?

Село Велика Михайлівка. Там одна з баз Добровольчого Українського Корпусу. Перебував там цілий день і у Київ не мотався.

Які функції виконували у складі Вашого підрозділу у зоні бойових дій?

Різні. У «Київ-2» рахувався сапером, це остання офіційна моя «посада». Далі перебував в АТО за власним бажанням, тому спеціалізація також змінювалась.

На суді довелось розкрити багато секретів, зокрема показати на весь світ побратимів, та засекречені підрозділи, в яких вони перебували. У цьому є великий ризик для самих хлопців. Часто прокурор задавав їм питання: «А чому ж ви в ту ж секунду, як Медведька затримали, не прилетіли давати ці свідчення?» Можу сказати, що до останнього був проти того, щоб хлопці розкривали себе. Вороги діють по всій території країни і якщо хлопців дістати важко, то їхні сім’ї тепер у небезпеці. З іншого боку, це було необхідно для моєї волі, тож я вдячний побратимам, які пішли на великий ризик заради мене. Сподіваюсь все буде добре.

Коли повернулися із зони АТО?

Точної дати пригадати не зможу, на жаль.

Розкажіть, як відбувалось Ваше затримання?

Машину, в якій я перебував разом з товаришем розстріляли без попередження. Нас дістали і били спочатку — на землі, потім — у машині, потім — на вулиці Антоновича, 114, у приміщенні колишнього УБОЗ МВС. Товариша після десяти годин тортур відпустили. Він ніколи не займався ані політикою, ані громадським активізмом, і був їм нецікавий.

До того за мною довго стежили. Доходило до абсурду: я помічаю «наружку», підходжу і питаю «Хлопці, що вам треба?», вони ніяковіють і відвертаються. Маячня, що я не з’являвся по повістках або переховувався. Оперативники знали точне моє місце перебування кожної миті, а почтової скриньки, в яку, нібито, клались повістки, взагалі у парадному (під’їзд — «24») не існує, її давно поламали!

Хто за Вами стежив?

Міліція. Кажу про це відповідально, бо деякі працівники були опізнані. Вони працюють у «наружці», прізвищ називати поки що не буду. Як довго стежили — сказати важко, бо вони роблять це ще з часів Януковича, чудово знають наші звички та коло спілкування. Вони ходять на всі наші дні народження та інші свята, знають хто коли прокидається, що любить їсти і т.д. Схоже на параною, але все це мені при допиті розповідали оперативники в ІТТ, з конкретними фактами, які не можна знати без прослуховування телефону, спостереження і агентурної роботи. Інформація, про яку вони розказали, тягнеться ще з 2013 року, тобто до революції. Думаю десь з того часу і стежать. Правда, останній час перед арештом стеження було взагалі нахабне, як я вже казав, доводилося підходити і розпитувати чому вони за мною катаються. Відповіді не отримував.

Зараз вже стало точно відомо, що мене мали вбити. Але їх налякала масово-габаритна модель гранати Ф-1, яка опинилась у мене в руках. Побоялись за своє життя, а потім вже було пізно, навколо з’явилися свідки.

Гранати?

Муляж гранати мені потрібен був для навчання саперної справи, придбав я його давно. У той момент в моїх руках він опинився випадково, я дуже злякався і просто стис в кулаці міцну річ, як потім виявилось – це врятувало мені життя.

Звідки відомо, що Вас мали вбити?

Джерело, з якого це стало відомо, розказувати не стану.

Вбити мене мали ті, хто мене затримував, тобто міліція. Очевидно – застрелити, так як в мій бік велись постріли з короткоствольної зброї. Вони були на відстані метрів 10 навколо мене, якби граната була бойова і я, при влучанні в мене куль, випустив її – могло б бути багато жертв серед міліції, тому в мене і не стріляли. Виходить, що я злякався їх, а вони мене=) На звуки пострілів з дворів почали вибігати цивільні люди, я відбувся побиттям.

Як виглядали перші дні утримання під вартою?

Перші дні – це нелегальні візити оперативників і цілодобова «уработка» від міліціонерів, які сидять з тобою і косять під арештантів. З оперативниками у мене розмова не клеїлась. Дійшло до того, що вони за свої гроші купили книжку Бузини (назву не пам’ятаю) і тицьнули мені її в руки. Я одразу витер з неї свої відбитки і повернув назад. Оперативники тоді ледь з розуму не зійшли, що витратили своїх сто з лишнім гривень, а дешева провокація не вдалась.

Цікавіше було з так званими «насідками». Це дуже небезпечні і підлі істоти. Про те, що вони хочуть витягнути інформацію, я не переймався. Що з мене витягнеш, якщо я невинна людина? Однак це просто тактичний хід фальсифікаторів МВС. Потім ці «насідки» з’являються в матеріалах справи, як «свідки», яким ви нібито в усьому зізнались. Насідок в ІТТ не так і багато і працюють вони по всіх однаково. Наприклад, вони з’явились у справах Черняка і Гульвіченка, у такій же ролі. «Насідки» у нас були з ними однакові тому прогнозую, що подібні «свідчення» будуть і по мені.

Перебуваючи в ІТТ ви можете цілодобово мовчати, але слідчим байдуже, їм потрібна «доказуха» і вони її зліплять. Криво і безграмотно, але якщо ви звичайна людина, без підтримки і нормальних адвокатів – ви лише статистика, за яку вони отримають підвищення.

Як з Вами поводилися правоохоронці?

УБОЗІВці і СОКОЛа мене били. Пенітенціарники і конвоїри – абсолютно нормально, жодних претензій до них не маю, багатьом навіть можна подякувати за нормальне ставлення. «Беркут» в Печерському судді розірвав мені сорочку, неправомірно застосував фізичну силу. Працівники прокуратури поводяться коректно. З іншими правоохоронцями я не стикався.

«Беркут»? Як стало зрозуміло, що саме «Беркут»?

По-перше, в мене на суді були присутні громадські діячі, які живуть активізмом вже багато років, вони і впізнали колишніх беркутівців, з якими часто стикались під час різних акцій. По-друге, «Загін МВС спеціального призначення «Беркут» просто перейменували в «Загін МВС спеціального призначення» і нікого звільняти не стали. Саме цей загін там і був.

Ви також кажете, що «Беркут» неправомірно застосував фізичну силу. Що маєте на увазі?

Під неправомірним застосуванням сили мається на увазі –топтати дівчат які законно перебували в залі суду. Одна з моїх знайомих, що там були – вагітна, їй теж дісталось. Отут і виникає питання: за що? Люди просто стояли в залі суду!

Також з незрозумілих підстав двоє з цих «спецназівців» брутально витягли мене з тієї скляної клітки, відео чого є в інтернеті. Вони не мали на це повноважень.

Якими були умови утримання?

Умови утримання – дуже неоднозначна тема. Всі бачили камеру Макара Колесника, в якій він загинув у новорічну ніч. Є і інша сторона медалі – позитивна, про неї я розказати не зможу, але повірте вони є. І, дозволю собі багато, але все ж в Лукянівському СІЗО – нормальні умови, як для тюрми.

Що дратувало під час утримання під вартою найбільше?

Власне, це і дратувало. Здавалося ніби це дурний сон, який не закінчується. Вдумайтесь: вас хапають, б’ють, кидають до в’язниці, за вашими близькими починається стеження, їх прізвища і фото вивішують в усіх ТВМах міста з незрозумілою метою, до того їхні квартири грабують під час обшуку, машини розбивають і т.д. І коли ти задаєшся питанням: «Чому?» знаходиш лише одну відповідь: «На акциї нє ході» — так нам казали працівники сьомого відділу, коли в 2013-му році забивали нас кастетами. Дратувало це м’яко сказано. Дуже переживав за рідних і друзів.

Були заяви про те, що здійснювався тиск на Ваше оточення. Хто, як і на кого тиснув?

Про це можна написати окрему книгу, так як випадків дуже багато. Ключовий все ж списки та фотографії моїх друзів в ТВМах і райвідділках. Фото моєї дівчини зроблені наружкою, які висіли там же. Навіщо це було? Що могло статись далі? Якби активісти швидко не відреагували – боюсь навіть думати. Варто згадати і знищення бізнесу свідків захисту. «Куда ви полезли?» питали міліціянти у Ольги Коцько коли демонтували її МАФи, а вона і її підлегла єдині хто бачили імовірних убивць. Друзів, які також є свідками в моїй справі хотіли звільнити з МВС, постійно викликали на якісь бесіди і т.д.

Часто були погрози фізичної розправи. Зокрема дуже ласий шматок для всіх ментів – Євген Карась, різні оперативники мені казали, що з радістю його вбили б за його активну життєву позицію. Всіх можу впізнати.

Навіщо це робили, на Вашу думку?

Це питання турбує найбільше. Версій є багато, враховуючи методи роботи правоохоронців, я найбільше схиляюсь до того, що ці люди спочатку б були убиті, а потім на них би повісились якісь справи. Але це моя думка, в реальності я не знаю. Факт в тому, що це була незаконна дія, що визнав навіть тодішній начальник главку Терещук.

Навіть просто сам факт цих списків і фотографій моєї дівчини, яка по життю нічого спільного ні з політикою ні з активізмом не мала, вже доводила до дуже нехорошого мого стану. Це був очевидний тиск, як на мене так і на свідків у цій справі, які теж перебували в тих списках.

Ви кажете, що активісти та їхня реакція змінили перебіг подій. Як саме?

Реакція активістів була проста – вони взяли журналістів і нардепів, привели в Подільський ТВМ і на всю країну показали черговий злочин МВС. У 2013 коли ми на всю країну показали «Банду кастетів» напади на активістів припинились. Злочинці не люблять публічності. Заявити на перед, попередити загрозу, залучити ЗМІ – єдині методи виживання. Виживання мається на увазі фізичного існування взагалі.

Які докази проти Вас у цій справі, на Вашу думку, є сфабрикованими?

Всі.

Чи вважаєте ви себе політичним в’язнем?

Так, вважаю. Вся ця справа – звичайне політичне замовлення. Мене посадили в рамках знищення добровольчо-націоналітичного руху. Потрібно було показати, що націоналісти та добровольці — небезпечний для суспільства елемент. Це одна з умов Мінських домовленостей.

Тому так, я — політичний в’язень, адже сидів через політичні ігри певних людей. Також я офіційну входжу в усі нині існуючі списки політичних в’язнів, приймав участь у всіх загальних заходах і в тюрмі ототожнював себе саме з цією категорією.

Як до Вас ставилися інші ув’язнені?

Абсолютно нормально, як і я до них.

Чи коментували вони Вашу справу?

Звісно, обговорював її часто, так як вона широко прокотилась по ЗМІ. Арештанти самі підходили і казали що бачили мене по ТБ. Всі висловлювали підтримку. Кримінальний світ дивлячись на мене відверто сміявся з того кого МВС вирішили назвати вбивцею.

Чи існує досі розподіл на політичних та кримінальних в’язнів? Як між цими категоріями ув’язнених складаються стосунки?

Такого поділу, як був в радянські часи – немає. Однак, в останній час кількість політв’язнів значно зросла і почались зародки певної самоорганізації. Восени всі політв’язні з чотирьох українських тюрем оголосили одноденне голодування, в знак відзначення «Дня Політв’язня», започаткованого Василем Стусом та В’ячеславом Чорноволом. Долучилось тоді близько п’ятдесяти людей, плюс купа людей з волі. Для арештантського життя це серйозна подія. Але загалом всі жили по спільним законам, які продиктовані здоровим глуздом і відшліфовані роками, тому стосунки між категоріями кримінальних і політичних абсолютно нормальні.

Ви читали щось з того, що написав Олесь Бузина?

Абсолютно нічого.

Яким є Ваше ставлення до цієї людини?

Як і до всіх інших людей, про яких я нічого не знаю і з якими не знайомий – ніяке.

На питання Медведько відповідав у письмовому форматі.

Автор интервью: Євгенія Мазур

Автор фото: Марічка Жук