Фантоми минулого. Кремль наближає Росію до краху

521

Не маючи жодної привабливої картинки майбутнього, Росія вперто чіпляється за минуле, і тим самим наближає власний крах.

Відомий російський журналіст Юхим Фіштейн, який живе в Чехії і є постійним автором тамтешнього журналу Reflex, в одній зі своїх статей написав, що Росія – це країна, де сьогодні завжди означає вчора. У пошуках відповіді на нові виклики вона незмінно звертається до минулого досвіду, в минулому шукає основи життєздатності та легітимності своєї державності. Її керівництво і суспільство перебувають у полоні застарілих уявлень і догм, не встигають за новітніми світовими тенденціями і тому не в змозі адекватно їх сприймати та на них реагувати. Все це не що інше, як архаїзація, тобто спроба давати старі відповіді на нові питання, яка веде до поглиблення відставання від поїзда світового історичного розвитку.

Минулого року святкувалася чергова річниця перемоги антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні. У Росії це свято офіційно іменується Днем перемоги і відзначають його 9 травня. По суті, зараз це чи не головне свято сучасної Росії, яке зазвичай відзначають досить широко. Але в 2015 роцi розмах урочистостей був особливо вражаючим. І справа тут не тільки в круглій даті. По суті, ця дата вже давно втратила своє первинне значення Дня пам’яті і скорботи за мільйонами загиблих у найстрашнішій війні в історії людства, в битві з нацистським злом, неперевершеним у своїй жорстокості і нелюдяності. День перемоги перетворився в інструмент державної маніпуляції і пропаганди, який влада використовує у своїх кон’юнктурних політичних цілях. В першу чергу, для консолідації вкрай розрізненого російського суспільства, яке, власне, крім пам’яті про цю війну, більше абсолютно нічого не пов’язує, навколо нинішнього правлячого клану.

Особливе значення Дня перемоги також було пов’язано з патріотичною істерією, яка піднялася в російському суспільстві після захоплення Криму. Саме у зв’язку з цим кримським підґрунтям тогорічні урочисті заходи проігнорувало багато західних лідерiв, проявивши у такий спосіб солідарність з Україною в питанні порушення її територіальної цілісності. До речі, різкий злет рейтингу Путіна після анексії Криму, серед іншого, пояснюється двома чинниками, які є елементами ментальності більшої частини російського народу: імперський комплекс і туга за статусом великої держави, втраченого після краху СРСР, а також «облогове» мислення, згідно з яким Росія перебуває в кільці ворогів в особі американських імперіалістів, бандерівців, фашистів тощо. В цьому сенсі, окрім усього іншого, досить успішно спрацювала російська пропаганда, яка за кілька місяців підвищила до позамежного рівня градус ненависті в російському суспільстві до всього Заходу, а також України та українцiв, навісивши на них ярлик «фашистів». Для російських обивателів фашизм – це збірний образ світового зла, стереотип, міцно засвоєний з дитинства. Тому додатково тут нічого пояснювати не потрібно.

Часи Брежнєва і захоплення Криму.

У цьому контексті показово, що День перемоги після самої війни відзначався лише три роки. Потім, у пiзньосталiнський і хрущовський періоди, 9 травня було звичайним робочим днем. Міфологізація цієї дати, а також всього, пов’язаного з війною, надання цьому сакрального статусу сталося з приходом до влади Леоніда Брежнєва, який перетворив перемогу у війні в один із ключових стовпів легітимності власної влади і комуністичного режиму в цілому. І тут можна угледіти велике символічне значення: якщо за часів Сталіна і Хрущова, як би там не було, країна рухалася вперед, мала якісь перспективні цілі розвитку, то при Брежнєві вона починає стрімке занурення в застій; відбувається консервація системи, яка втрачає динаміку розвитку. Не випадково саме з цього часу СРСР починає відставати від Заходу за основними параметрами соціально-економічного розвитку, фактично «проспавши» черговий етап науково-технічної революції. В цих умовах, коли поточні успіхи вкрай незначні, і відсутня зрозуміла і приваблива візія майбутнього, природним чином відбувається відкат у «славне» минуле, яке усіляким чином причепурюється і міфологiзується.

Сьогодні Росія перебуває приблизно в схожому становищі – економіка тріщить по швах, соціальна сфера перебуває в катастрофічному стані, корупція досягла фантастичних розмірів. У цих умовах у російського керівництва залишається єдиний спосіб зберегти владу – задоволення імперських комплексів населення за рахунок зовнішньої експансії, педалювання теми війни, яка в свідомості росіян займає особливе місце. І захоплення Криму дуже вдало лягає в цю канву. З одного боку, відбулося збільшення території, що у свідомості в масі своїй патріархального російського народу є основним критерієм могутності держави та ефективності її керівництва; з іншого боку, велику роль грає сам по собі Крим, який у масовій свідомості навантажений безліччю конотацій на кшталт «споконвічно російських земель», хоча півострів увійшов до складу Російської імперії лише наприкінці XVIII століття. Крім того, сюди був включений сюжет боротьби з «фашизмом», який, мовляв, переміг у Києві і рухався на Крим. Ну а боротьба з фашизмом для росіян є святою.

Берлінська стіна як символ.

Російські чиновники, намагаючись обґрунтувати правомірність анексії Криму, часто вдаються до досить суперечливих тверджень. Так, прем’єр-міністр Дмитро Медведєв, виступаючи зі звітом у Державній думі Росії, порівняв приєднання Криму з падінням Берлінської стіни в листопаді 1989 року. Таким чином, здійснюючи простий логічний аналіз, можна прийти до висновку, що руйнування стіни розглядається як позитивна історична подія. Але саме воно стало прологом до краху СРСР, про який настільки явно шкодує нинішній президент Росії. Саме падіння Берлінської стіни поклало кінець існуванню ялтинсько-потсдамської системи світу з її фіксованими зонами впливу і вирішальною роллю чисельності армії і ядерних боєголовок як ключових параметрів сили держави. Варто відзначити, що на урочисті заходи, які проходили в листопаді позаминулого року на честь 25-річчя зникнення Берлінської стіни, ніхто з російського істеблішменту не приїхав, тим самим давши зрозуміти, що Росія розглядає цю дату не як свято, а як особисту трагедію.

Сьогодні очевидно, що Росія ставить своєю метою реінкарнацію ялтинсько-потсдамського світу, і заради цієї мети піде на все. Але тим самим вона наближає власний крах. Не бажаючи стати нормальною сучасною цивілізованою державою, Росія продовжує жити ілюзіями минулого, і при цьому забуває про те, що, весь час живучи минулим, неможливо побудувати майбутнє.

Автор матеріалу: Дмитро Овчинников, державний службовець