«Гарантії Путіна» як головна проблема «мінських домовленостей»

537

Головна проблема «мінських домовленостей» – самопозиціонування Росії не як сторони конфлікту з Україною, а як посередника.

Сьогодні у Бішкеку Путін це знову повторив. Ця відверта брехня є офіційною позицією Кремля.

І саме таке позиціонування обумовлює російські вимоги щодо «особливого статусу» Донбасу, негайних виборів і амністії бойовикам, а також зміну Конституції України. Цим самим пряме й відверте втручання у внутрішні справи України росіяни подають як свою посередницьку діяльність. Проте росіянам у цьому пункті дедалі менше вірять (хіба що у Бішкеку) або роблять вигляд, що вірять (таких більше).

Тож головне наше завдання полягає у тому, щоб збити росіян з їхньої фальшивої публічної позиції посередництва. А демарші Путіна по виходу з Нормандського формату і «мінських домовленостей» саме це означають і означатимуть.

Головною метою нещодавнього візиту міністрів закордонних справв Німеччини і Франції Штайнмаєра й Еро до Києва, що б вони не говорили на прес-конференціях, була підготовка майбутньої зустрічі на вищому рівні у «номандському форматі» за участі і Путіна і Порошенка.

Пропозиція «паралельного руху» у виконанні безпекових і політичних компонентів «мінських домовленостей» – це запрошення їх обох на друге коло невиконання.

Цей шлях ми вже проходили, навіть до голосування змін Конституції у першому читанні дійшли… Шансів на те, що друга спроба буде кращою за першу – мінімальні. Чим довше не виконуються ці «мінські домовленості» – тим менше у них шансів на успіх. Вони уже давно (якщо не від самого початку) перестали бути інструментом чи дорожньою картою з вергулювання конфлікту, і перетворилися на поле бою, предмет політичних спекуляцій чи дипломатичної гри.

І перший раунд цього бою виграв Порошенко, якщо ви не помітили… Ні, наша дипломатія не безгрішна і небезпомильна, але саме Путін злетів з цієї каруселі на початку серпня 2016 року. Але починаючи з саміту G20 його туди знову підсажують усі світові лідери. Тож доведеться повторить: (

Автор матеріалу: Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва