Хто насправді винен в скандалі з театром на Подолі

117

В скандалі навколо Театра на Подолі сховалося вельми цікаве питання: хто насправді винен в тому, що прекрасна пожертва на добудову багатостраждального театра на Андріївському узвозі – чого не спромоглася жодна влада за більш ніж 20 років – в результаті перетворилася на численні протести киян через чорне страховидло, яке похмурим саркофагом височіє над нижньою частиною історичної й щиро любимої вулиці багатьох поколінь Києва.

Візит на останнє суботнє громадське обговорення на Подолі дозволив дійти висновку, хто породив цього монстра і хто б мав його вбити – виправити ситуацію в законний спосіб, не доводячи справи до суду, що триватиме роками, і не провокуючи в такий спосіб продукування інших справ для української Феміди, що і без того втомлена їхньою загальною кількістю й подекуди дурістю.

В нинішньому вигляді Театр на Подолі 10 місяців як викликає такі суперечки не тому, що кияни проти театру в історичному місті Києва. Обурення викликає архітектурне рішення харківського архітектора, що спотворює енергетику й зовнішній вигляд Андріївського узвозу, оспіваного в піснях і в назві легендарних українських рок-груп, яке вперто хочуть «продавити», згадуючи, як свого часу в Парижі не сприймали Ейфелеву вежу (забуваючи, втім, що Густав Ейфель будував на порожньому місті і нічиї авторські права не порушував).

Якби все було публічно і на етапі затвердження проекту з ним познайомили громадськість – скандалу б не було. І чорного одоробла на Андріївському узвозі – теж. Бо з’явився б… перший архітектор Театру на Подолі, який у 90-х днював і ночував на першому етапі робіт, але давно про це забув і наразі проживає в Криму, тож комунікація зі зрозумілих причин була ускладнена і він був не в курсі останніх подій .

Не коментуватиме, чому меценат Roshen так лобіював інтереси саме цього архітектора, який лише двічі з’являвся на будівництві. Але разом з тим хочеться запитати інше: в чому прикол обирати саме ту людину, яка погодиться піти на свідоме порушення законів – зокрема, Закона України «Про архітектурну діяльність» (статті 7, 8, 30), Закона України «Про авторські та суміжні права» (стаття 15), Закона України «Про охорону культурної спадщини» (статті 22,33), Закона України «Про регулювання містобудівничої діяльності» (стаття 31)?

Втім, яка б не була чванькуватість у мецената і його впевненість, що як він дає гроші, то має право експериментувати з Андріївським узвозом як йому заманеться – інтереси громади завжди має захищати муніціпальна влада Києва. Її відповідні фахівці. Найвища інстанція. Тобто – міська архітектурна рада, зібрана з фахівців із вищою відповідною освітою, яка, за усіма канонами навіть радянського режиму, має відстоювати архітектурну історичну ауру Києва.

Натомість цей склад Ради мало того, що боягузливо закрив очі на очевидне порушення авторського права (адже проект театру на Подолі був іншим, вже колись затвердженим громадою, до того ж – на 85 % побудований (причому в ньому було на 100 з гаком місць більше), так ще й жоден із архітектурних мужів не знайшов мужності й гідності назвати, м’яко кажучи, авангардне рішення проекту від архітектора Roshena естетично неприйнятним жахом, що спотворює історичне обличчя Києва.

Чому бодай один член муніципальної архітектурної Ради не бився за очевидне й не сказав представникам мецената, що за їхній проект – дякуємо, але він зайвий, бо є вже давно затверджений інший проект, зроблений більш авторитетним архітектором, та й певні роботи саме під цей проект були проведені, ваші гроші – візьмемо на добудову, а якщо так кортить чимось зайняти свого архітектора, щоб розкрутити ім’я, то він може зосередиться на меценатській табличці на фасаді (здається, саме це у рошенівського харків’янина і вийшло добре).

А наразі можна зрозуміти, чому про це волів мовчати Кличко і, напевне, по-боксерськи вважає, що раз він там з Президентом був, то й театр відкрився, тож проблеми нема.

Або чому Андрій Ризоль, який рік свого життя волонтерськи витратив на те, щоб умовити Roshen зробити найкрутішу пожертву України за останнє десятиліття на благочинність (до того, як у нас приймуть Закон про спонсорство і меценатство) – не відчуває радощів через те, що вперше за багато років в Києві з’явився новий театр (шкода, що він не любить мюзикли).

Або чому очільниця столичної культури Діана Попова, яка також поставила собі за благородну мету допомогти Віталію Малахову з новим приміщенням для його театру, дійшовши мети, нині пише в Фейсбуці про колоссальну моральну втому від ТнП, а очно переконує мене й 5-х своїх fans на Андріївському, що дах їй подобається, із часом позеленішає, і що якби у 2014-му оголосили громадські слухання, то зараз театра б не було, а досі йшли б балачки – щиро не розуміючи, що через слухання громада набуває голосу, а аргументи про «супер-начинку в театрі» вражають суто театралів (бо, наприклад, шоу-бізнес звик бачити куди більше можливостей, ніж є зараз в Театрі на Подолі, в шоу на «Шлягері року» або ж на церемонії М1 МUSIC AWARDS, а про кіно – годі й казати).

А між тим громадські активісти бачать проблему глибше і ширше: в тріщинах у домі-музеї Булгакова, які з’явилися під час будівельних робіт, у сповзанні схилів Андріївського узвозу, в його специфічному водогоні й т.д. І, на жаль, небайдужі кияни змушені констатувати, що ситуація з архітектурним паплюженням історичного Подолу триває й далі – метрів за 30 нижче. Схоже, безкарність в історії з Президентським театром (як тепер називають Театр на Подолі) дала поштовх власникам сусідньої земельної ділянки,що раніше належала Ахметову, почати роботи по будівництву багатоповерхового бізнес-центру – так само ігноруючи думкою й знаннями городян щодо специфіки Андріївському узвоза. Нові власники пов’язані з судово-силовими структурами і без усякого сорому натякнули, що жодних судів не бояться.

Але повернемося до Театру на Подолі. Спитайте себе, в якій іншій країні світу Президент так витончено маскував би своє бажання добудувати театр? Чи не час суспільству задуматися над українським парадоксом, коли Президент держави та мер столиці можуть відкривати театр і при цьому власною присутністю фактично узаконювати порушення 4-х законів України та безлічі інших нормативних документів? Чи то всіх гостей 9 жовтня ввели в оману, що все вже «порішали» і ситуація повністю в правовому полі?

Враховуючи всі обставини, видається, що саме мер Києва має негайно відправити проблему в нокдаун переможним чемпіонським джебом, як він це колись робив на рингу з Коррі Сандерсом, і набрати, кінець кінцем, нову Архітектурну Раду столиці не з боягузів, а бійців, першим випробовуванням яких і стане Театр на Подолі.

Автор: Александр Ягольник