Хто такий Юрій Бойко: тінь Фірташа, Льовочкіна, Хорошковського

705

Останнім часом ми часто чуємо про главу Опозиційного блоку Юрія Анатолійовича Бойка. Його згадували в зв’язку зі скандальним голосуванням, а точніше не голосуванням про відставку Яценюка. Нібито, саме Бойко, який перебуває на гачку у генпрокурора Віктора Шокіна цей провал голосування та забезпечив. А крім того, відзначився його зять, Сергій Горовий, який надіслав журналістці Христині Бердинських повідомлення з погрозами.

Наше видання також не забувало ні Юрія Анатолійовича, ні його сім’ю. Не так давно ми писали про гектари землі, де його дружина зводить родове помістя. До речі, інша наша публікація, про те, що саме Бойко оплачує навчання дочки одного з «діамантових прокурорів» Олександра Корнійця підтверджує версію про те, що доля керівника «Опозиційного блоку» залежить від хлопців з вулиці Різницької. Давайте спробуємо розібратися, хто ж такий чоловік, якого називають партнером Сергія Льовочкіна і Дмитра Фірташа.

«Червоний» директор

Початок кар’єри Юрія Бойка нічого особливо цікавого з себе не представляє. Інститут, потім хімічний завод «Зоря» в місті Рубіжне, що на Луганщині, де він пройшов шлях від майстра до директора цього підприємства ще в часи Радянського Союзу. Типова кар’єра так званого «червоного директора», тобто людини, який став керівником заводу при СРСР, але з ким треба домовився і втримався після зміни влади. У політику він особливо не ліз, хоча після того, як в 1999 році перейшов з кабінету керівника «Зорі» в кабінет директора ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез» він вступив в «Трудову Україну» Сергія Тігіпка. Але це нормально для керівника досить великого підприємства. У 2001 році він очолив Кременчуцький НПЗ, що належить «Укртатнафті». Словом, йшов по лінії управління заводами. Люди, які його тоді знали, кажуть, що він був непоганим менеджером. З цієї лінії його збив тодішній віце-прем’єр Олег Дубина, який у 2002 році запросив Бойка в столицю на посаду голови правління НАК «Нафтогаз України». З чим пов’язане таке призначення? Чому Дубина провів на цю ключову посаду нехай здатного, але нікому не відомого менеджера? Є версія, що Олег Дубина, будучи, поза всяким сумнівом людиною Віктора Пінчука, мав когось протиставити «газовій принцесі» Юлії Тимошенко. А лава у команди зятя тодішнього президента Леоніда Кучми була дуже й дуже коротка. Як би те ні було, Юрій Анатолійович зайняв кабінет на вулиці Богдана Хмельницького і це стало початком його стрімкого зльоту з директорів в олігархи.

Як познайомилися Юрій Анатолійович і Дмитро Васильович

На посаді голови «Нафтогазу України» Бойко почав працювати над погашенням газових боргів між Україною, Росією і Таджикистаном. Проблеми країни він, до речі, практично вирішив, за що отримав «Героя України». Але про себе теж не забув. Ці напрацювання трохи пізніше лягли в основу досить сумнівного бізнесу компанії «Росукренерго», коли російський газ змішувався з таджицьким і за пільговими цінами поставлявся в Україну. Автори цих схем – Дмитро Фірташ та Юрій Бойко близько зійшлися в 2003 році, коли останній зберігши посаду голови Нафтогазу став заступником міністра палива та енергетики.

Зійшлися вони настільки близько, що під час шлюборозлучного процесу Фірташ дав право розпоряджатися всім своїм майном Бойкові. У 2004 році їх компанія РУЕ стало монополістом на газовому ринку України. З російської сторони їх курирував віце-президент Газпрому Юрій Комаров. Природно, цей проект не міг пройти без схвалення тодішнього прем’єр-міністра Віктора Януковича. Втім, злі язики стверджують, що і Бойко, і Фірташ були тоді лише найманими менеджерами у міжнародного злочинця Семена Могилевича, якого на той момент разыскивало ФБР. У 2005 році Міністерство юстиції США провело розслідування, за результатами якого Юрій Бойко був названий серед власників «Росукренерго».

Війна з Юлією Володимирівною

У тому ж 2005 році Юлія Тимошенко ініціювала звільнення Юрія Анатолійовича з «Нафтогазу» і з міністерства. Між ними почалася війна компроматів. Тимошенко звинувачувала Бойко і «Росукренерго» в корупції, а він у відповідь звинувачував уряд Юлії Володимирівни в погіршенні відносин з Газпромом, крадіжці газу зі сховищ і лобіювання власних інтересів. Заступник міністра внутрішніх справ Геннадій Москаль заявив про те, що він відкриє справу проти Бойка. Про ще одну справу проти Бойка заявив тодішній керівник СБУ Олександр Турчинов. Мабуть, Юрію Анатолійовичу необхідно було якось прикритися, і він пішов на вибори у складі політичного блоку «Не ТАК!». Цей блок набрав 1,1% голосів виборців і у Верховну Раду не пройшов. Важко сказати, чим би це все закінчилося для Юрія Анатолійовича. Але як тільки в 2006 році силовики почали розробляти «Росукренерго», Віктор Ющенко спішно відправив весь Кабмін у відставку. Потім, раптом, з подачі того ж Ющенка, прем’єр-міністром став Віктор Янукович. А Бойко став в його уряді міністром палива та енергетики. З цього часу його доля була надовго пов’язана з Партією регіонів.

Перше пришестя в міністри або операція «Облгази»

Прийшовши на посаду, Юрій Анатолійович першим ділом звільнив усіх своїх заступників. Свою посаду зберіг тільки Сергій Тітенко, який відповідав за електроенергетику. На інші посади він привів своїх соратників. «Росукренерго» продовжувало постачати близько 50 мільярдів кубів газу в Україну щорічно і робив це до 2009 року, поки Юлії Тимошенко, яка знову прийшла в Кабмін, не вдалося розірвати контракт з Росією. Загальний збиток від діяльності цього трейдера за деякими підрахунками становить 38,6 мільярдів доларів. Одночасно з цим апетити Бойко і його партнера Фірташа росли. Вони звернули свою увагу на облгази. Юрій Анатолійович, користуючись службовим становищем почав їх банкрутувати, а Дмитро Васильович купував їх за подібною ціною, використовуючи для цього все те ж «Росукренерго» або ж створене під цю операцію нове підприємство «Укргаз-Енерго». Після відходу його з поста міністра у 2008 році Головкру виявило в очолюваному ним міністерстві зловживань і втрат на суму близько двох мільярдів доларів. Втім, пред’явити йому не змогли нічого, оскільки він до того часу пройшов у Верховну Раду за списком Партії Регіонів і отримав депутатську недоторканність.

Друге пришестя в міністри і «вишки Бойка»

У 2010 році Віктор Янукович став президентом, а Кабмін очолив Микола Азаров. В цьому уряді Юрій Бойко знову зайняв посаду міністра палива та енергетики, втім, ненадовго, вже через рік з невеликим він зайняв посаду віце-прем’єра, який курирує ПЕК. Цьому немало посприяв їх з Фірташем третій бізнес-партнер Сергій Льовочкін, колишній в той час глава Адміністрації Президента. Тоді в пресі вперше з’явилася згадка олігархічної групи Фірташа-Льовочкіна-Бойка-Хорошковського. І ця група рвалася до влади. У них був адміністративний ресурс, бізнес ресурс, найприбутковіший з міністерств і самий потужний медійний ресурс – телеканал «Інтер». В цей же час сам Юрій Анатолійович вперше безпосередньо вляпався у корупційний скандал, до цього його не можна було прямо звинуватити в корупційних діях. Мова йде про так звані «вишки Бойка». Ці бурові вишки були придбані на тендері у посередника, латвійської фірми, засновником якої виявився латвійський ж бомж. Замість ціни 248 мільйонів доларів, держкомпанія виклала за ці вишки 400 мільйонів доларів.

І це сталося з відома міністра. Скандал вийшов гучний. А тут ще олігархічну групу стали тіснити і старі, і нові «донецькі». Почалося все з того, що у Валерія Хорошковського вийшов конфлікт з Азаровим. Переміг Микола Янович, Йому довелося терміново продати свій телеканал Фірташа і Льовочкіна і бігти в Монако. Потім на їх бізнес потихеньку почали наступати младоолигархи з числа наближених до Олександра Януковичу-молодшому. Заговорили про те, що Сергій Льовочкін може позбутися свого крісла в адміністрації, а Юрій Бойко в Кабміні. І тут пролунав Євромайдан. Важко сказати, яку роль відіграла в його організації вищезгадана група. Але факт в тому, що саме її представники не тільки не залишили Україну, але і не позбулися свого бізнесу. Їх навіть не оголосили невиїзними з України. Затриманий у Відні був лише Дмитро Фірташ, та й то завдяки не українському, а американському правосуддю.

Лідер Опозиційного блоку

Після Революції Гідності Бойко нікуди не їхав і не ховався. Він абсолютно спокійно жив в своєму будинку в «Царському селі» Іванковичі, в закритому кооперативі «Лісовий» зі своєю школою, церквою та розважальним комплексом. З новою владою він без зусиль знайшов спільну мову. Перед виборами Петро Порошенко і Віталій Кличко літали в Відень на переговори з Фірташем, його партнером. Результатом стала підтримка олігархом Порошенко, тоді на майбутнього президента працювали і фінансові і медійні ресурси олігархічної групи. Сам Бойко провів переговори з Яценюком і Аваковим, так само пообіцявши їм підтримку. Кажуть, що потім у вузькому колі він хвалився, що «купив всю верхівку української влади оптом». Але це чутки. Фактом же є те, що саме Юрій Бойко очолив на виборах Опозиційний блок, куди увійшло досить багато одіозних діячів часів Януковича. Очевидно, він виявився самим незамараним з них. Ну правда не виставляти ж їм в якості лідера партії одіозного Михайла Добкіна, або має репутацію інтригана і «сірого кардинала» Сергія Льовочкіна. І цьому блоку дали пройти в Верховну Раду, де Юрій Анатолійович очолив третю за кількістю «багнетів» фракцію. Сьогодні він є одним з головних лобістів російських нафтогазових компаній на українському ринку, зокрема ТНК, з керівництвом якої він подружився ще під час роботи в Лисичанську. Не дивлячись на війну, він дає інтерв’ю російським каналам в яких коментує події в Україні та розмірковує про війну на Сході України і майбутнє нашої країни. На телеканалі «Росія» його вважають експертом.

Клан Бойко

У Юрія Анатолійовича підростають діти. Його син Анатолій володіє фірмою «Сеттлер», яка займається ландшафтним дизайном. Але найбільше він відомий як власник величезної садиби в садовому товаристві «Бобер», яке знаходиться на березі Дніпра, на дамбі Київського водосховища. Ці землі були приватизовані вже за Петра Порошенка. Сусіди по дачі у сина Бойко такі ж мажорні, як і він. Тут і колишня дружина колишнього губернатора Київщини Анатолія Присяжнюка, і діти колишнього заступника керівника «Нафтогазу» Сергія Кацуби, і син екс-голови того ж «Нафтогазу» Миколи Бакуліна. Ще у Юрія Бойка є зять, Сергій Горовий. Зараз він працює головою правління «Київгазу». Але раніше, в середині 90-х він був простим «братком» на прізвисько Гарік у бригаді відомого Князя, який в ті роки тримав Подільський район Києва. Потім, коли часи дикого капіталізму закінчилися, його потягнуло в гламур. Він став видавцем журналу «l’officiel-Україна», правда нахилам своїм не зраджував, намагався з допомогою рейдерства «підім’яти» під себе інше гламурне видання XXL. Мабуть, на одній з гламурних тусовок він і познайомився з донькою Бойка. А потім вже стати керівником «Київгазу» було справою техніки. Як ми бачимо, своїх бандитських звичок він не кинув, судячи з угорозам журналістці Бердинських, про які ми писали на початку цієї статті. Інші діти Юрія Анатолійовича поки підростають, але можна собі тільки уявити, чого чекати українцям від них.

Журнал Forbes оцінює стан Юрія Бойка до 540 мільйонів доларів, що не погано для чиновника, який нібито не займається бізнесом принаймні останні чотирнадцять років. З його опозиційного посту дуже легко критикувати владу, проте найчастіше його блок голосує саме так, як треба Петру Порошенко. При цьому він зняв з себе відповідальність за все, що відбувається в країні, навіть за голосування по Яценюку. «Ви (коаліція) його найняли, ви його і знімайте», – заявив він. Що ж, при такій позиції і враховуючи падаючий рейтинг довіри до уряду і Верховній раді, його «регіонали» Опозиційного блоку цілком можуть розраховувати на швидкий реванш.

Автор материала: Марина Корнева