Ігор Мізрах «Про місто Київ»

811
Игорь Мизрах, Мизрах Игорь, Игорь Аркадьевич Мизрах, Ігор Мізрах, Мізрах Ігор, Ігор Аркадійович Мізрах, Мізрах Ігор Аркадійович,

Доброго дня, сьогодні ми з Вами поговоримо про заснування всім нами відомого Києва.
З історії всім відомо, що Київ — місто дуже старе і давнє своєю історією.

Загально прийнятою столицею України прийнято вважати — місто герой Київ, який є культурним, науковим та промисловим центром.

Рік його заснування є 482 рік, засновником прийнято вважати князя Кия.

Якщо, говорити з історичної точки зору, то в 9 століття Київ став найбільшим політичним, релігійним, ремісницько-торговим центром Київської Русі — України.

Вже в 988 році князь Володимир ввів християнство як офіційну релігію. Саме, з тих часів Київ християнським центром в Східній Європі, завдяки старовинним золотоверхівкам церкви, монументам і численним паркам, музеям які роблять Київ самим улюбленим містом серед туристів.

Київ постав на правому березі Дніпра, на кручах, які високо здіймаються над річкою. Це найзручніше місце для розташування міста в усьому Середньому Подніпров’ї. Тут пролягає межа між зонами лісу і лісостепу. У місці, де виник Київ, межу лісу і лісостепу перетинає могутній Дніпро. Не просто перетинає, а саме тут збирає води з величезних просторів, які зі сходу несе йому Десна, а із заходу — Прип’ять.

Про виникнення Києва розповідається в нашому найдавнішому літописі «Повісті временних літ». Літописець Нестор записав народну легенду про трьох братів – Кия, Щека, Хорива і їхню сестру Либідь, які заснували на землі мудрих полян місто і назвали його в честь старшого брата Києвом. Кий сидів на тій горі, де узвіз Боричів, а Щек на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив на третій горі, яку назвали Хоревицею. «І був довкола ліс і бір великий, і ловили вони тут звірину. Були ж вони мужами мудрими і тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві і сьогодні». Нестор, також згадав і другий переказ про те, що Кий був перевізником на Дніпрі. Але одразу ж спростовує цю легенду, доводячи, що Кий був князем, адже він ходив у Царгород, і цесар Візантії приймав його з великою шаною. На жаль, Нестор не знав ні імені цесаря, ні точних дат життя Кия, а отже, й заснування Києва. Він згадував, що Кий, повертаючись із Царгорода, заклав містечко Києвець на Дунаї і хотів осісти там. «Але не дали йому ті, що жили поблизу». Кий повернувся і закінчив своє життя у Києві. Ця легенда розійшлася між навколишніми народами. Вона записана у вірменському літописі та інших писемних пам’ятках.

Ми знаємо імена засновників міста, а от про дату його виникнення вчені та історики й досі дискутують. Вчені дійшли висновку, що Кий князював тут наприкінці V ст. Відтоді й ведуть вік міста, йому уже більше 1500 років. Проблема походження Києва постійно привертала увагу істориків, та науковців. На протязі довгого часу літописне оповідання було єдиним історичним джерелом, проте історики ставились до нього досить скептично і приходили до протирічних висновків, приписуючи заснування Києва сарматам, готам, гунам, аварам, норманам.

Перше вагоме розширення центральної частини раннього Києва відбулось після побудови укріплень на Старокиївській горі. «Град Кия» був побудований за всіма правилами ранньосередньовічної оборонної архітектури. З трьох сторін Старокиївська гора мала круті схили, а з півдня городище було оточене високим земляним валом і глибоким ровом. Київ стояв на перехресті шляхів, був адміністративно-політичним та культовим центром союзу. Зросла економічна та військова могутність Руської землі вивела молоду державу в ряд наймогутніших країн середньовічного світу. Точні відомості про подальших правителів Києва знаходяться у літописах. З нащадків князя Кия нам відомо про князів Аскольда і Діра, яких згадують завжди разом. Але княжили вони, мабуть, в різний час. Аскольд прославився походом на Візантію. Вже 860 р. він ледь не взяв штурмом Константинополь, або як тоді його називали – Царгород. Візантія мусила укласти з ним вигідні для нього угоди, а про Русь заговорила вся Європа.

Походи мали й інший історичний наслідок: князь Аскольд прийняв християнську віру. Мабуть, це й стало причиною його гибелі. У 882 р. до Києва припливли кораблі князя Олега, який походив з варязького роду Рюриковичів. Сховавши своїх воїнів, Олег, удаючи з себе купця, викликав Аскольда з міста і убив його. Згідно з легендою, все склалося дуже вдало для Олега. Аскольд, відомий воїн, раптом виявився занадто довірливим і безборонним, друзі як, Ви гадаєте в це варто вірити? І кияни не прогнали вбивцю свого князя, хоча у нього було мало воїнів, а дозволили йому князювати на своїй землі.

До прийняття християнства слов’яни жили за язичницькими віруваннями, та законами.

Язичництво – це первісні вірування, традиції та обряди людей у первіснообщинному суспільстві. Згодом, стихійні сили набувають вигляду людиноподібних божеств: русалок, берегинь, рожаниць, розвивається культ предків. На перший план виходять божества, котрі уособлювали сили природи, від яких залежали результати праці земелероба, адже саме цей вид занять був основним для осілого слов’янського населення. У пошані у слов’ян були також священні дерева і звірі – старі дуби і дикі кабани (вепри). Дуби також зберігались недоторканими. Переконливим твердженням цього служать знахідки в Десні та Дніпрі двох величезних дубових стовбурів зі встромленими в них іклами кабанів. Вони тоді слугували предметами поклоніння на берегах річок, де проводились церемонії на честь язичницьких божеств.

Ось, і ми з Вами, ще раз перегорнули одну із цікавих сторінок історії, до наступних пригод шановні друзі!

Автор: Ігор Мізрах