Ігор Мізрах: “Зараз не варто змінювати Конституцію, але її треба зробити один раз і на завжди…”

831
Игорь Мизрах, Мизрах Игорь, Игорь Аркадьевич Мизрах, Ігор Мізрах, Мізрах Ігор, Ігор Аркадійович Мізрах, Мізрах Ігор Аркадійович,

У нас в студії гість — Ігор Мізрах, політтехнолог, економіст. Ігоре, вітаю Вас!

Мізрах Ігор: Доброго дня!

Отже, ми з Вами поговоримо, по-перше, про телебачення. У Вас новий проект, який він? 

Мізрах Ігор: Ми вирішили зібрати команду, яка зробить так, що люди почують та побачать, що насправді відбувається в країні, отримають достатньо фактів для того, щоб оцінити ситуацію об’єктивно. Це команда вільних журналістів, а саме тому точка зору не завжди збігатиметься з офіційною!

Ті, хто не знають, вже стартувала студія «Мізрах Production».  Це масштабна, об»ємна така компанія…

Мізрах Ігор:  Проект, в якому ми будемо говорити про політику, про вихід з будь-якої ситуації, яка склалась в країні, будемо давати коментарі, якісь поради, за рахунок того, що у нас будуть відомі люди, політики, політтехнологи, лікарі, вчителі. Будемо розвиватися, будемо співати. будемо розповідати про творчих людей. Будем говорити про людей, які так вийшло, виїхали з нашої держави, але вони теж репрезентують Україну в різних куточках нашого світу. Будемо розмовляти про тих, кого хотілося б залучати, повернути назад до нашої країни. І взагалі, про цікавих людей, не тільки з політикуму або шоубізу, а й із звичайного життя — про все, що людям буде цікаво. В країні потрібно створити такі умови, щоб люди, які виїхали, поверталися і поверталися сюди із задоволенням, власними ідеями, бажанням зробити нашу Батьківщину кращою. Йде мова про те, щоб склалися нормальні умови праці, можливість заробляти гроші тут, а не десь за кордоном і сюди передавати, могли утримувати свої сім’ї тут і сплачувати податки користь своєї держави.

До речі, питання мігрантів дуже важливе, адже наразі є багато в Україні тих, хто мігрує сюди із інших країн. І ми можемо прийти до того, що українці в Україні залишаться в меншості, в той самий час визначальними стануть ті, хто приїхав сюди з країн, як їх називають, третього світу.

Мізрах Ігор: Це взагалі болюче питання, я вважаю, що… Я не можу сказати, що Україна — це країна виключно для українців, але ми тут народилися, у нас тут батьківщина і маємо жити й працювати на користь нашої держави. Авжеж, враховуючи процес потужної глобалізації по всьому світу, міграцію в тому числі й в Україну не зупинити. Україна завжди була багатонаціональною державою, український народ завжди толерантно ставився до інших національностей та народностей – і це нормально, так має бути й надалі, адже це складова сучасного «людяного» суспільства. Так, проблема в тому, що ще не створені умови для нормального життя і багато з нас просто вимушені виїжджати за кордон у пошуках кращого життя. Так само, як багато інших людей їде до України їх менш благополучних країн у пошуках свого кращого життя. Ми маємо це змінити. Україна має бути домівкою для кожного українця!

Що варто сказати тим українцям, які дочекалися безвізу і стверджують: ми поїдемо в Європу і будемо там жити. Як можна змінити їх мислення?

Мізрах Ігор:  Це все залежить від нашого уряду, країні потрібно повернутися обличчям до кадрів, створювати той потенціал, кадровий потенціал, який змусить людей, які зараз працюють за кордоном, подумати про те, щоб повернутися. Конкурси на зайняття вакантних посад мають бути ширшими і не такими заангажованими. Має бути нормальне соціальне забезпечення: медичне страхування, пенсійне забезпечення. Тоді мислення людей почне змінюватись. Навіщо нам тоді тікати з дому, коли тут все добре? Має бути нормальна українська освіта. Вона колись була дуже гарна, а зараз складається враження, що МОН не цікавлять кадри, які готують у нас. Складається враження, що всі кадри нам можуть «запакувати і надіслати» разом із черговим траншем МВФ. Навіщо? Поки ми самі не навчимо своїх дітей, інші нам точно не допоможуть.

Ви це знаєте, тому що у Вас також є інститут..

Мізрах Ігор: Це колись був бізнес. Так, це була тоді перша приватна освіта. Я ще тоді казав, за кордоном майже у кожній країні було 50% державних навчальних закладів, 50% — приватних. У нас такого не було, у нас було 10% приватних, 90 % — державних навчальних закладів. Сьогодні все змінилося, але й освіта дуже змінилась. Вимоги сучасного суспільства зовсім інші. Вимоги ринку праці також розвиваються постійно. Саме тому абсолютно всі громадяни не можуть оцінюватись однаково після закінчення «вишів», як це було колись. Кадрова конкуренція призводить до того, що хтось має потенціал і «доріс» до гарного рівня заробітної плати, посади або ж власної справи, а декому доводиться займатися й менш привілейованою роботу, в той самий час не менш важливою. Навіть в природі не існує нічого однакового, в той самий час всі явища і процеси мають виключне значення.

Ви за безкоштовну освіту чи за те, щоб за освіту платити?

Мізрах Ігор: Я і за безкоштовну, і за освіту на комерційній оплатній основі. 24 роки назад ми спочатку створили приватний навчальний заклад, який давав середню освіту. Ми починали з робочих спеціальностей, тому що я завжди вважав: хтось має вчитись, хтось має працювати руками, а хтось має керувати. Тому ми починали якраз з профтехосвіти. Це було профтехучилище, це тоді так називалось, ми готували кравців-закрійників. Потім, ми зрозуміли, що ми можемо стати на щабельку вище і ми стали коледжем. Це був другий рівень освіти. Зараз ми маємо інститут, в якому представлений і бакалаврат, і магістратура. Я дуже пишаюсь тим, що ми майже двадцять п’ять років знаходимось на ниві освітньої діяльності. Інститут зарекомендував себе як такий, що випускає нормальні кадри. Але теж виходить так, що вони виїжджають працювати за кордон, адже нормальних технологів дизайнерів на сьогодні випускаємо саме ми, а умови для них, якби це не було прикро, досі не створені.

Так, як ми говоримо про освіту, як Ви ставитесь до освітньої реформи?

Мізрах Ігор: Я вважаю, що є дуже багато недоліків. Я, зокрема, звернув би увагу, на зовнішнє оцінювання знань. Все ж таки треба розуміти, що людина, якій 30,35, 40 років, і яка нарешті доросла до того, щоб отримати вищу освіту шкільні знання вже суттєво «підзабула», її не варто заганяти в ці рамки оцінювання знань. Потрібно розробити оцінювання певного рівня знань, який необхідний для отримання профільної вищої освіти, адже варто враховувати той факт, що людина може працювати в тій чи іншій сфері, і мати практичних знань набагато більше, ніж професор, який викладає у виші. Тому, я думаю, необхідно переглянути і дати можливість людям розмовляти не з комп’ютером, а з комісією, яка оцінюватиме рівень знань. Треба зробити зміни для цієї вікової категорії. Я не проти ЗНО, не проти того, що його треба здати, але треба враховувати стрес й розуміти: навіть людина, яка закінчила школу із золотою медаллю багато років тому, може просто щось не згадати або не встигне дописати, адже ми – не машини. Треба розмовляти з людьми і давати певні послаблення. Якість освіти від цього не зміниться. Якість освіти, вона залежить від того, як викладають, і яка мотивація або бажання до навчання є у студента.

Дивіться, ми зараз всі переходимо на дистанційні форми навчання, а Ви все ж таки, про «тет-а-тет», зараз я говорю про безпосереднє спілкування з людьми.

Мізрах Ігор: Очі бачать, вуха — слухають.

Зрозуміло. Але навіть за кордоном є приклади здобуття освіти, коли люди по декілька років не виходять з квартири, живуть взагалі в Інтернет-просторі.

Мізрах Ігор:  Це зараз дуже модно. Вони просто живуть в Інтернет просторі, вони там гроші заробляють. Інший випадок, коли людина не може вийти з дому з огляду на стан здоров’я. Програми для дистанційної освіти також мають бути. До речі, приватні ВУЗи справляються з таким завданням іноді навіть краще, ніж державні.

Добре, про освітню реформу ми вже за Вами говорили, давайте поговоримо про ще дві реформи, що були започатковані у минулому: це медична і пенсійна реформи. З якої Ви почнете?

Мізрах Ігор: медична реформа — це взагалі болюче питання. Наскільки я знаю, вона почалась з мого рідного міста — Вінниці. Я можу сказати, що медицина в радянські часи, вона була непогана. До того часу, як стати якимось, наприклад, хірургом, треба було дуже багато чого навчитись робити, пройти ординатуру. Це був виважене рішення, яке робив лікар, він віддавав багато часу своїй професії, і повністю знав усю свою роботу. Я зараз можу сказати, що сімейний лікар є лікарем широкого профілю. Не може один лікар вилікувати все: стоматологію, гінекологію і т.д. Мій рідний брат — він лікар-дерматолог, він один на все місто, він в шоці від того, коли до нього приходять переліковуватися. Це все неправильна система, побудована МОЗом, коли студенти, переходячи з курсу на курс, можуть просто заплатити, при чому, невідомо кому й за що.

А в нашій країні взагалі ніколи не зрозуміло, за що ми платимо. А платимо ми за все і завжди. Добре, давайте про пенсійну реформу.

Мізрах Ігор:  Зрозуміло, що потрібно працювати, щоб отримати грошове забезпечення на персії, заробити відповідний пенсійний стаж. І те, що вийшло, що ми можемо докуповувати пенсійний стаж, це просто якась біда. Тому, що людина, як пропрацювала все своє життя не важливо: на себе чи на якось приватного підприємця, вона сплачувала податки із кожної своєї отриманої заробітної плати, на утримання тих самих пенсіонерів, які сьогодні живуть в державі. От чому я, ставши пенсіонером, а до того пропрацювавши все своє життя і справно сплачуюючи внески, я маю думати про те, де мені взяти пенсійний стаж. Чому я маю думати: докуповувати мені пенсійний стаж чи не докуповувати і яку пенсію я матиму. Я отримував мінімальну заробітну плату, я сплачував з неї податки, я хочу отримувати таку ж мінімальну пенсію. Держава має думати про те, щоб мінімальний пенсійний внесок надалі забезпечував пенсіонера. Як сплатити комунальні послуги, я взагалі мовчу про якість життя після виходу на пенсію. Як можна їхати відпочивати, подорожувати, я взагалі про це мовчу. Йде мова про те, щоб прожити.

Ви зараз якраз сказали про оплату комунальних послуг. Зараз тільки в Києві 52 млн. заборгованості і як ми будемо виходити із цієї ситуаці?

Мізрах Ігор:  Видавати субсидії, на які йдуть наші податки, це не є вихід із ситуації. Треба давати таку пенсію, заробітну плату, щоб ми сплачували ці комунальні послуги і не потребували жодних субсидій. Потрібне підвищення заробітних плат, пенсій. Але не просто увімкненням друкарської машинки, а запуском економічних процесів у країні, підтримці малого бізнесу, залучення й збереження інвестицій!

А як для цієї мети буде наповнюватись бюджет, адже у нас нічого немає.

Мізрах Ігор:  А для цього треба відновлювати виробництво. Виробництво — це перше, що нас цікавить і також необхідно зробити нормальний інвестиційний клімат в нашій державі, щоб економіка стала стабільною, а капітали диверсифікувались. Адже хибна думка, що інвестор може бути виключно закордонним. Дуже великий потенціал для внутрішнього інвестування. Немає тільки можливостей. Буде стабільна економіка, не буде війни і у нас будуть інвестувати.

Сьогодні наша верхівка держави, вона зайнята черговими виборами.

Мізрах Ігор: Так, це просто якась хвороба у людей. Якщо вже прийшов туди, у владу, то звідти вже мають виносити вперед ногами. Треба керувати так, щоб народ тебе знову вибрав, а не можеш — то дай місце тому, хто дійсно може це покращити ситуацію в країні.

Що в країні має таке трапитись, щоб в країні не було війни?

Мізрах Ігор: Війна – це страшна річ, але страшно вигідна річ. Комусь вона вигідна. І поки люди, яким вона вигідна будуть впливати на політичні процеси в країні, війна триватиме. Це зовсім не смішно.

Чи варто приймати якийсь закон, що захищав би саму Конституцію від змін?

Мізрах Ігор:  От дивіться, візьмемо конституцію США там все нормально, там не трясе так від виборів, як у нас. Я розумію, що зараз не варто змінювати Конституцію, а її треба зробити один раз і не під тих, хто зараз при владі. Але й ми не можете жити по цій Конституції, бо нас кожного разу трясе від виборів. Ми в них дуже довго перебуваємо: спочатку у нас відбуваються президентські вибори, потім — місцеві, потім — мери, потім — селищні. Це якийсь дурдом, це треба змінювати. Все має відбутися за один, максимум два рази.

Скажіть, будь лаcка, про «Ukrainian Heart», про цю велику систему, як вона працює.

Мізрах Ігор: Але ж гарно воно звучить: «українське серце». Ми це переклали англійською мовою, бо ми це маємо презентувати за кордоном, маємо показувати, яке наше українське серце, яке воно об’єднане. Ми сьогодні закликаємо всіх творчих особистостей, всіх, хто має якесь натхнення, бажання створювати, приходити. Ми із задоволенням вас приймаємо. Всіх творчих людей, медицини, культури, політики, політтехнологів, всіх хочемо бачити тут. Всіх, хто хоче і може створювати тренди, показувати якісь тенденції, всіх, хто вміє співати, представляти Україну, журналістів, юристів, усіх запрошуємо. Ось це ми маємо робити в «Українському серці» і показувати, що воно дійсно велике і щире, і воно може створювати і робити щось таке нове, що ми можемо показати на увесь світ.

Дивіться, яка ситуація: партія як система вже віджила себе. Треба створювати щось таке своє, що буде поєднувати владу і громадян. Потрібна суспільно-політична платформа, створена для цієї мети, що це буде?

Мізрах Ігор: Це буде об’єднання людей, які мають ідеї, можуть їх втілювати в життя, а потім ними керувати. Це буде велике об’єднання, до якого будуть прислухатимуться політики нашої держави. Ще ніколи ніяка війна не робила розвиток державі. Вона навпаки, відтягує назад на багато років. Треба розмовляти, сідати за стіл переговорів.  Я вважаю, що перше, що треба зробити – побудувати діалог і припинити усі ці конфлікти. Усі ми люди, всі вміють розмовляти, всі чують. Ми ніколи не подумали б, що можемо стати окремими державами, які воюють. Я думаю, що конфлікт закладений десь у політиці. У політиці й бізнесі. І політики мають про це дуже добре подумати. Вони зараз вчиняють, на мою думку, неправильно.

Зараз в інформаційному просторі набирає обертів Інтернет, різноманітні медіа-ресурси з власними лозунгами, під яким гаслом виступили б ви?

Мізрах Ігор: Я не хочу приймати участь в інформаційній війні.

Чому наша Україна не була готова до такого підходу?

Мізрах Ігор: Це все залежить від керівництва держави. Це моє чітке переконання.

Змінити це можна? Легко?

Мізрах Ігор: Не швидко! Це можна зробити не швидко, й не легко, але це можна зробити. Звісно, ми не можемо поставити нашому керівництву ультиматум, наприклад, все за три дні. Але поступово воно може бути виконано.

Я не запитувала про економіку. Що треба зробити для дійсного її підйому?

Мізрах Ігор: Треба дати можливість, не душити підприємця, не обкладати податками, перевірками, а дати можливість спокійно працювати. Тоталітарна держава ще ніколи не досягала такого успіху, як демократична держава.

Ви малюєте?

Мізрах Ігор: Так?

Що останне намалювали?

Мізрах Ігор:  Море.

Оскільки ми сьогодні вже поговорили і про море, і про відпочинок. Запитаю ще про 8 Березня. Я навіть у фейсбуці бачила пости від жінок: «Не треба мене вітати з 8 Березня, я жінка кожного дня.» Ваше ставлення.

Мізрах Ігор:  Є у людини День Народження у кожної, я вважаю, що у жінки теж має бути якесь одне свято. Зовсім не грає роль історія цього свята: хто його створив і яке воно там було. Це жіночий день, і будь яка жінка, в тому числі українська, заслуговує на нього. Це Міжнародний день, чого ми маємо відрізнятись від когось. Я думаю, ні. Це свято, яке має існувати. Воно є у нас в голові, ми на цьому виросли, і не треба його ламати.

Що для Вас жінка?

Мізрах Ігор:  Це людина, яка надихає на високі подвиги.

На цих гарних словах ми можемо завершувати нашу розмову. У нас в студії був Ігор Мізрах. Ми вітаємо усіх жінок з 8 Березня. 

Мізрах Ігор: Я теж вітаю українок з 8 Березня!