Ігри з плямами в Академії наук

160

Академіки не фіксують в кадастрі меж своїх земель. У результаті з ними можна робити все, що завгодно.

Кажуть, прозорість державних фінансів і майна – останній тренд двох минулих років. Може, воно й так, але не для всіх.

Бо якщо все пораховано, то потім з нього дуже важко щось непомітно відняти. А якщо все навалено в купу – починають з’являтись варіанти.

Ми вирішили показати, як це працює на прикладі двох історій. Обидві вони стосуються ділянки в майже 1000 га. Так от, земля – ніби-то одна, а от підходи до неї різні.

Летюча пляма кадастру

Земля про, яку йдеться – 971 га – знаходиться в 15 км від Києва, у Глевасі.

У 2002 році ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» (далі – «ДСВ») отримало держакт на їх користування. Фізично це – 15 відокремлених ділянок площею від 0,4 до 313 га.

Щоправда, відшукати ці ділянки на кадастровій карті «пересічній громадськості» не вдасться. Лише великі непозначені чорні плями дозволяють здогадатися, що це, мабуть, і є ниви, де дозрівають експериментальні культури Академії наук.

Здавалось би, маючи на руках державний акт, досить легко позначити свої землі у кадастрі, таким чином попередивши будь-які зловживання. Але ця проблема виявилась заскладною для державних науковців. Тому фактично АН держакт має, а юридично закріплених меж – ні.

Це не наші здогадки. Це – результати цьогорічної судової експертизи, яка показала, що держакт був виданий на основі неправильно складеної технічної документації. Головне: не були проведені польові роботи, на підставі яких можна визначити місце розташування ділянки на карті, її межі, а також суміжних користувачів. По суті, «ДСВ» отримало на руки посвідку зі схемою, що воно володіє майже тисячею гектарів, проте якими саме і де – невідомо.

Зрозуміло, що такий шмат «ніби чиєїсь» землі не міг не спокусити як сусідів «по городу», так і гостей зі столиці. У результаті Академія наук вже роками є втягнутою в судові процеси, і все ж оформити свої межі не поспішає. Річ у тому, що відбиваючись від одних «загарбників», вона паралельно дарує гектари із «темної плями» більш достойним людям. Два приклади, «як це робиться в Глевасі».

Бій із сільрадою

Буквально перед Новим роком, 30-31 грудня 2008 року Глевахівська селищна рада за рішенням судувідібрала у «ДСВ» 387 гектарів, частину з яких роздала у приватну власність. Науковці на чолі з прокуратурою почали вимагати свої землі назад, і у 2011 році передноворічне рішення суду булоскасоване.

Повернення цих державних земель триває досі, і виглядає воно строкато. Адже по цілих масивах землі ми не знайшли жодної інформації, чи судяться за неї науковці. При цьому за даними держкадастру – це приватна власність. До цього ми повернемось трохи пізніше.

Самі науковці з прокурорами розповідають лише про вже відомі історії, які набули розголосу в пресі. Приміром про ділянку площею 37,5 га, яку по шматках скупила киянка Валентина Петровська і де планувала звести розважальний центр. Оскільки через судові процеси будуватися там не можна, формальна власниця цьогоріч намагалася здати науковцям в оренду їхню ж землю. Невелика деталь для краєзнавців. Поруч із ділянками Петровської на землях ДСВ можна побачити літак. Це борт №1 радянського генсека Леоніда Брєжнєва. Зараз він огороджений і охороняється.

Також в НАН розповідають про ситуацію у провулку Миру, яка набула розголосу через активність його мешканців. Йдеться про хутір площею 12 га, що межує із дослідними землями. Утворився він у середині 2000-х років, після того як люди отримали у приватну власність ділянки під забудову. Взагалі, ця історія має в собі безліч нюансів. Починаючи з того, чи була ця земля, яка складалася з піску, ярів, частково городів і дороги, землею дослідного наукового виробництва. Адже за державним актом ДСВ, який не має прив’язки до місцевості і погодження з сусідами, визначити це не можливо. При цьому люди стверджують, що почали отримувати ділянки у цій частині Глевахи ще у 2007 році, тобто до передачі 387 дослідних гектарів селищній раді. На наше питання, чому ДСВ почало повертати ці землі лише у 2009 році, від представників НАНУ відповіді добитися ми не змогли. Як і на решту численних питань.

Нам вдалося поговорити з нинішнім селищним головою Глевахи Валерієм Жеребцовим. З одного боку він кивав на свого попередника, звинувачуючи його у незаконних оборудках. А з другого – переконував, що «люди залишаться з землею», просто науковці хочуть зробити все по закону, «з чистого листа». Як це виглядатиме на практиці, не зрозуміло. На думку спадає лише перепродаж людям ділянок, на яких вже стоять їхні будинки, що не оформлені, а відтак за законом вважаються будівельним матеріалом.

Провулок Миру у всій цій історії може грати одну з ключових ролей. Адже законність рішення суду 2008 року про передачу 387 га дослідних полів селищній раді підтвердив Верховний Суд України. Однак госпсуд за заявою прокуратури переглянув справу за нововиявленими обставинами, якими стала відстань будинків у провулку Миру до складів Науково-інженерного центру «Металообробка вибухом» Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона. Варто відзначити, що представники «Металообробки» на суди не ходять. При цьому мешканці провулку Миру кажуть, що з підривниками спілкувалися, і всі проблеми реально вирішити. Для цього потрібно більше прикопати приміщення з вибухівкою, зменшивши їх розміри, а також зробити вали з піску.

Виходить, що провулок Миру став заручником ситуації. З одного боку, держава справедливо повертає свої землі. У той же час разом із ділянками, які без сумніву належать НАН, під «повернення» потрапили мешканці провулку Миру, який є частиною Глевахи і де ДСВ ніколи нічого не садило.

При цьому прокуратура досі не зробила те, що повинна була по закону: НАН досі не зобов’язано встановити реальні межі господарства; не притягнуто до відповідальності ні посадовців НАН, ні представників держкомзему за неправильно складений держакт.

Більше того, прокурори разом із райземом надають суду фактично фальсифіковані документи. Так, у 2012 році в суд був наданий лист Управління Держкомзему у Васильківському районі, який свідчив про те, що ділянки провулку Миру накладаються на ділянку ДСВ. Райзем визначив це, внісши до держкадастру каталог координат земель ДСВ, який був виготовлений з допомогою дигитайзера. Однак це є порушенням. Адже, як повідомив ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», який виготовляв цей каталог, визначені за допомогою дигитайзера координати не можуть бути внесені до держкадастру, оскільки вони визначені в умовній системі координат. Тобто це просто оцифровані графічні матеріали землевпорядкування.

Суди по провулку Миру тривають вже сім років. І от у жовтні одна з мешканок отримала перше виконавче провадження про повернення ділянки на користь ДСВ.

25 га – «кращим людям Академії»

Заявляючи про «організовану рейдерську атаку на державні особливо цінні землі дослідного центру світового рівня», представники Академії наук в цей же час ці ж орні землі віддають під забудову.

Восени 2009 року НАНУ повідомила Васильківську РДА, що їй не потрібна ділянка площею 25 га із земель ДСВ, що розташована поруч із військовим аеродромом біля траси Київ-Одеса. РДА, довго не роздумуючи, безкоштовно віддала цю землю у власність 14 особам, які влітку 2010 року передали її у статут ТОВ «НТК Зварювального обладнання та технологій».

Цікаво, що у березні 2009-го Президія НАНУ створила однойменне ЗАТ «НТК Зварювального обладнання та технологій», яке влітку того ж року користувалося вказаними 25 гектарами, вирощуючи там сільгосппродукцію. Цей нюанс допоміг узаконити процедуру відчуження державної землі, оскільки суд вказав, що на ділянці вирощувалася просто сільгосппродукція, відповідно це не дослідні поля, отже не особливо цінні землі. Допоміг також лист від президента НАНУ Бориса Патона, який підтвердив відмову від 25 га.

Робилося все ніби з благородною метою – інвестори мають спорудити будівлі, що використовуватимуться «для впровадження новітніх досягнень НАНУ». Однак у результаті земля опинилася у приватних руках. І частково цільове призначення цих сільгоспугідь через суди вже змінено – під будівництво. Поки що там нічого не побудовано. Але це, мабуть, справа часу.

Заступник директора Інституту фізіології рослин і генетики Віктор Швартау, з яким нам вдалося поспілкуватися по телефону, заявив, що вказані 25 га все ще належать Академії наук. Проте дані держреєстру речових прав свідчать про інше. Власниками 25 га наразі є ТОВ «Дослідний завод зварювального устаткування Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона» (17,06 га) і ТОВ «Дослідний завод зварювальних матеріалів» (7,16 га). Ще 1 ,79 га досі залишається у власності однієї з фізосіб – Тамари Тринадцятко.

Кінцевими власниками ТОВ «Дослідний завод зварювальних матеріалів» (через ТОВ «Юмос» і ТОВ «МСН Трейд») є Вадим Хоменко, а також екс-депутат Васильківської міськради (2010-2015) від Партії регіонів Роман Ситник, екс-депутат Васильківської райради (2010-2015) від ПР Олександр Петухов, який також раніше працював спеціалістом у Васильківській РДА, та його родичка Оксана Петухова. Ситник та Петухов пов’язані з колишнім заступником голови Васильківської РДА, екс-депутатом Київської облрадиСергієм Мазепою, який спочатку входив до фракції ПР, а потім – до групи «Європейська Україна». Ситник є директором ТОВ «ХВА Груп» і ТОВ «Либідь-Лтд», власником яких є Мазепа. Мазепа, Ситник і Петухов на цьогорічних виборах усі разом балотувалися до Васильківської райради від «Опозиційного блоку», та не пройшли. Директор ТОВ «МНС Трейд» Віктор Хлюпка теж балотувався. Він хотів стати депутатом Васильківської міськради від «БПП «Солідарність», але теж невдало.

Що ж до решти фірм, то вони пов’язані з людьми, які тісно співпрацюють з Академією наук. Йдеться про родину заслуженого діяча науки та техніки, доктора фізико-математичних наук Володимира Степахна і його сина Анатолія Степахна, який у 2010-2015 рр. був депутатом Київської облради від УДАРу.

Вони по черзі очолювали ПАТ «Дослідний завод зварювального устаткування Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона», яке виникло у 2002 році замість державного заводу шляхом приєднання до нього приватних фірм. Частка держави у ПАТ поступово знизилася з 81,56% до 24,39%.

На базі фірм з орбіти Степахно було утворено низку фірм, однойменних із заводом ім. Є.О. Патона (див. Таблицю), зокрема, ТОВ «Дослідний завод зварювального устаткування Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона». Нинішнім засновником цієї фірми є чеська компанія «Сімагро С. Р. О.», власниками якої є Віктор Ольшан і Вадім Сіміс. Останній, за словами Володимира Степахно, є його давнім знайомим, який у 2008-2009 рр. викупив частину бізнесу Степахна. До слова, компанія «Simagro» у березні цього року зареєструвала на себе торгову марку «Paton» і активно просуває продукцію заводу на ринку у Чехії.Батько і син Степахно є засновниками компанії «Інтерагропак» (зараз має назву ТОВ «Коверіс Рігід Україна»), що займається виробництвом тари з пластмас, а також групи компаній «Інтерагротек» і «Дон-Лан», що займаються виготовленням сільськогосподарської техніки. Ці фірми активно співпрацюють із НАНУ на базі технопарку. Цим, очевидно, пояснюється відмова НАНУ від землі на користь «новітніх досягнень».

Є ще кілька деталей, на які варто звернути увагу. У власність фірм, пов’язаних з родиною Степахно, за схемами мирової угоди перейшли будівлі у столиці на вул. Новопирогівська, 66 та вул. Івана Кудрі, 5, які раніше належали державному дослідному заводу (див. Таблицю). Крім того, всі сертифікативинаходів дослідного заводу оформлені не на ПАТ, де держава ще має частку, а на приватну фірму.

Відмова від вказаних 25 га була не єдиною. 12 березня 2010 року НАНУ видала лист, яким відмовилася від частини земель ДСВ і надала згоду на переведення цих земель до земель запасу Глевахівської селищної ради. Про які саме ділянки йдеться, невідомо.

Разом з тим ми відшукали 24,25 га, які розташовані через дорогу від вже відомих нам 25 га. Як свідчать дані держкадастру, ці землі є приватною власністю (список нинішніх власників тут), їх оформлення відбулося у 2013-2015 рр. Так само приватною власністю є 10,5 га на вул. Ботанічній (список власниківтут), якраз неподалік від адмінкорпусу ДСВ. Жодних судових ухвал про повернення цих ділянок державі ми не знайшли.

Так само не знайшли і відомостей про те, що ДСВ виготовляє правильно складений держакт з визначеними межами.

Тим часом Глевахівська селищна рада розробляє генплан, і якщо в межі селища потрапить якась частина земель НАНУ, у суді науковці нічого довести не зможуть.

Хоча, можливо, їм цього і не треба…

Автор материала: Ірина Шарпінська