Імперська нумерологія та комплекс меншовартості. Про що свідчать номери потягів в Україні

263

От ніяк не міг второпати, чому з Києва до Львова йде потяг №91, а зі Львова до Києва – потяг №92? Це я про так звані «нічні» потяги, якими донедавна було якнайзручніше добиратися до столиці нашої країни.

А от аналогічний потяг Київ-Одеса має аж №105

А Київ-Харків – №64.

А Київ-Дніпро – №80.

Тоді кинувся до щойно введених надшвидких, як для України, так званих потягів Інтерсіті.

Виявилося, що й вони мають якісь далекі від першого номери:

Київ-Львів – №170.

Київ-Одеса – №763.

Київ-Харків – №156.

Київ-Дніпро – №166.

Цікаво, подумав я. Чому такий хаос у цій нумерології? Це ж потяги між нашими головними містами – «першою столицею» Харковом, «духовною столицею» Львовом, «просто центром» Дніпром, ну і «не першим, але й не другим містом» у нашій країні – Одесою. Десь вони й мали б посісти перше, друге, третє й четверте місця з відповідним нумеруванням потягів, літаків тощо. Принаймні в нашій національній стратифікації.

Тоді підемо від зворотного, подумав я. А які потяги мають перші, найбільш козирні номери?

І тут мене чекав, самі здогадуєтесь, «рояль в кустах». Звісно, перші номери зафіксовано для «століци нашой родіни города Москви». Номери потягів Київ-Москва – №2, №4 та, що найбільш зворушливо, №6.

Що стосується №6 – то тут усе зрозуміло. Київ завжди мав бути в «шестірках» у Москви.

Правда, потішило, що потяг Москва-Кишинів має номер №66.

Однак як пояснити №2 і №4?

Тоді я поцікавився, а що ж то за таємничий потяг №1? Звідки і куди він їде – невже трансєвропейський експрес?

Аж ні! Виявляється – і це ще один «рояль в кустах» – це потяг між двома совєтськими, а тепер російськими імперськими столицями Санкт-Петербургом (Лєнінградом) і Москвою «Красная стрєла»! Це той самий вигідний нічний потяг.

То що ж виходить – цього року бучно святкуватимемо чверть століття Незалежності нашої калинової з роси та води України, а нумерологією своєї неначебто незалежної Укрзалізниці досі відтворюємо імперський табель про ранги:

Першим, як і належиться, має бути потяг з «Третього Риму» Москви до старої імперської столиці Лєнінграда-Санкт-Петербурга.

Другим – до «матері городов русскіх» (в московській версії) Києва.

Третім, очевидно, Мінськ? І дійсно, інтуїція не підводить, третій «рояль в кустах» – потяг Москва-Мінськ має №3!

І так далі – відповідно до рангу!

Імперія облаштовувала простір довкола свого центру. Комунікації будувалися головно до центру – до Москви. Не всі, звісно. Були ще й суто технічні чи побутові проблеми. Потрібно було возити руду з Кривого Рогу до Запоріжжя чи вугілля з Донбасу до Кривого Рогу.

Однак імперія існує, доки є живими і актуальними її символи. І не лише про ті нещасні Іллічівськи, Дзержинськи, Кіровогради йдеться. Імперська стратифікація захована глибше.

А тепер про «глибше». Ну добре, чверть століття тому Україна проголосила про свою незалежність. А також про розподіл всього загальнонародного майна. Таким чином вона отримала шматок совєтської залізниці.

І тепер вона складається з:

Донецької залізниці (з центром у Донецьку);

Львівської залізниці (з центром у Львові);

Одеської залізниці (з центром в Одесі)

Придніпровської залізниці (з центром у Дніпрі)

Але й, о диво:

Південної залізниці (з центром у Харкові)!

Південно-західної (з центром у Києві)!!!

Отже, Харків у нас не на сході, а на півдні? А Київ – не на Півночі, а на південному заході?! Щодо чого? Звісно, четвертий «рояль у кустах» – щодо Москви!

Ну добре, скажете ви – недогляд. Або просто не до того. Треба «розпилювати» величезні кошти, а ви тут чіпляєтеся з якимись дурницями.

А тепер подивимося на автобани:

Київ-Львів М06 (європейська класифікація – Е40);

Київ-Одеса М05 (Е95);

Київ-Дніпро М04 (Е50);

Київ-Харків М03 (Е40);

Тоді як Москва-Київ – М01 (Е95)!

Ситуація краща, хоча…

Однак поки що я зачепив тільки справи нумерологічні. А є ще й стратегічні.

Які, запитаєте ви? Україна має не лише на словах, але й реально, інфраструктурно розвертатися у бік Європи. Розбудовувати у напрямку ЄС і залізницю, і автобани, і продуктопроводи, і інформаційні канали.

А разом з тим адаптовуватися до європейських стандартів.

І тут ще один кричущий, проте не всім очевидний приклад. У 1939 році, коли сталінський СССР «освободив» Західну Україну, він ледь не моментально переклав усі залізничні лінії – доти вони були європейського стандарту 1435 мм – звівши їх до совєтського стандарту 1520 мм. І не лише про ідеологію йшлося – йшлося про стратегію, перш за все військову: Красна армія мусила мати цей інструмент, щоб будь-якої миті блискавично підвозити війська і амуніцію до будь-якого кордону. Ну і, звісно, вирішити питання перевантаження. Після ІІ Світової війни та окупації країн Центральної Європи СССР збудував язики колії совєтського стандарту 1520 мм далеко вглиб Європи – підвозити руду з Кривого Рогу, так би мовити. А насправді – підвозити танкові колони. Згадаймо, чому так рвалися до Дебальцевого російські терористи – навіть їм довозити до Донбасу амуніцію та матеріали «гуманітарними конвоями» задорого – залізницею зручніше. А саме Дебальцеве і було головним залізничним вузлом.

А що ж Україна? Їй же теж було не зле без клопітливого перевантаження чи зміни колісних пар втягувати хоча б до Львова чи Мукачева, Чернівців, Ковеля, Одеси потяги євростандарту. Але ж ні – це загрожуватиме безпеці Російської Федерації, як я розумію… тому й не робимо, хоча розмови про це точаться все ті ж чверть століття…

Про стан автомобільних доріг, які ведуть на Захід, і говорити до останнього часу не доводилося. Однак і сьогодні, коли повертаєшся з Польщі чи Угорщини до України, то контраст вражає – з широченного, фантастично облаштованого автобану, як-от на переході Краківець-Корчова, попадаєш у зовсім інший світ. У темряві, а розмітки немає, їдь куди хочеш – бо ж у нас вільна країна. Єдина надія на місяць…

Був момент, за режиму Януковича, коли здавалося, що країну навмисно відрізають від Європи та розвертають на Схід. На Захід провадили розбиті дороги, які ставали щораз вужчими. А може, так і було, і це не тільки враження, а свідома політика. Тому не маємо права гаяти час.

Отож, про що насправді йдеться – бо ж не лише про нумерологію? А йдеться про розвертання України до свого центру – Києва, і про те, щоб по справжньому відкрити країну на Захід. Україна має ставати україноцентричною, а не нидіти на узбіччі західної цивілізації якимось неповноцінним шматком розваленої імперії.

Автор матеріалу: Тарас Возняк