Київ не має наміру продовжувати співпрацю з ПАТ «Київенерго»

99

Київ не має наміру продовжувати контракт з ПАТ «Київенерго» стосовно управління тепловими активами міста, що аргументується жахливим станом тепломереж столиці та тим, що ресурс їх експлуатації повністю вичерпався.

Треба сказати, що аварійний стан тепломереж не приховують і в самій енергокомпанії, констатуючи, що з настанням холодів у Києві відбувається від 40 до 50 проривів у мережах, через що кияни на деякий час позбавляються гарячої води й опалення в будинках. Причому, в «Київенерго» прогнозують подальше зростання кількості аварій на тепломережах.

«Публічний аудит» уже півтора роки вивчає діяльність вітчизняних теплопостачальних підприємств, у тому числі й «Київенерго». Основна причина їх неефективної, а часто й збитковій для міста роботі – у деструктивних підходах до регулювання цієї сфери з боку держави. Саме Нацрегулятор та Міністерство енергетики та вугільної промисловості України створили умови, за яких енергетичні компанії не зацікавлені в пошуках інвестицій та модернізації обладнання та просто закладають у тариф для населення витрати, пов’язані з утриманням в придатному стані тепломереж. Фактично, таким чином держава легалізувала відсутність такого поняття, як реальні інвестиції в розвиток за рахунок компанії-власника.

Тобто, фактично, всі витрати з інвестицій у приватний бізнес на сьогодні закладені в тарифи, і платять за них звичайні громадяни.

Сама назва «інвестпрограма» походить від слова інвестиція. Що таке інвестиція у звичному розуміння слова? Це вкладення власника коштів в свій бізнес. Які можуть бути кошти? Свої власні, якщо власник – забезпечений суб’єкт господарювання. Це можуть бути позикові кошти – кредитування банку, наприклад. Це можуть бути кошти, залучені від продажу певного аукціонного портфеля підприємства на фондових біржах. Він продає акції, випускає акції, продає, залучає кошти і що робить? Він вкладає їх в модернізацію. Він розширює своє виробництво, покращує його. Що відбувається в Україні? Наприклад, вартість інвестпрограми «Київенерго» – 240 млн грн, і переважна частина з цих коштів – амортизаційні витрати, закладені в тариф, тобто сплачені споживачами.

Крапки над «і» в питанні подальшого управління тепломережами Києва має розставити спеціальний аудит, який наразі проводить КМДА разом із міжнародними компаніями. Саме на його основі остаточно буде вирішено, хто отримає тепломережі для їх подальшої експлуатації, а також надано експертну оцінку щодо того, чи утримувало «Київенерго» протягом останніх 15 років майно в належному стані, чи своєчасно його ремонтувало та поліпшувало.

Проте наявна аварійна ситуація дозволяє столичній владі вже зараз прогнозувати відмову в подальшій співпраці з «Київенерго» та передання управління мережами міжнародним операторам, інший варіант – ними розпоряджатиметься муніципалітет. Треба сказати, «Київенерго» навряд чи щось протиставить цим заявам і, швидше за все, вже в наступному році компанія не займатиметься централізованим електро- й теплопостачанням столиці. Якщо після аудиту буде виявлено порушення зобов’язань, які брало на себе «Київенерго», то відповідно до ст. 611 ЦК України можливі не лише розірвання договору, але й сплата неустойки та відшкодування збитків і моральної шкоди. Тому до завершення строків оренди міській владі потрібно і вирішити подальшу долю майна київської територіальної громади, і завершити незалежну експертну оцінку стану цього майна, оцінити його вартість та можливі завдані збитки.

У майбутньому, аби теплопостачальні компанії не закладали у свої витрати будь-які «бажання», в тому числі корупційні, потрібно зобов’язати їх на договірній основі використовувати службу (структурну одиницю, міжнародну аудиторську компанію), яка робитиме висновки про те, наскільки обґрунтовані заплановані заходи, виходячи з ринкових цін, норм та стандартів затрат матеріалів і робочої сили. Йдеться про так званий енергетичний аудит, який був би дієвим механізмом для зовнішнього незалежного контролю за діяльністю теплогенеруючих компаній та дозволив би кардинально змінити підхід до фінансування інвестиційних програм, а отже, утримання теплотрас та управління мережами.

Сьогодні цю ношу фактично повністю несуть споживачі, а роль компаній, на кшталт «Київенерго», зведена до акумулювання платежей, а потім – просто утримання за рахунок цих коштів власних фондів плюс отримання прибутку. Роль інвестора повністю нівельована, і саме тут приховується відповідь, чому десятки років ми не модернізували теплове господарство, маємо надвисокі виробничі витрати й тарифи.

Автор матеріалу: Максим Гольдарб, керівник «Публічного аудиту»