Кохання у час війни

311

10:30. Ти прокидаєшся, обіймаєш його ще міцніше, тицяєш пальцем:

— Кохаю тебе, зайченя. Ось тебе.

— За що-о-о?

— За те. Що ти. Найкращий. Хлопець. У. Світі.

— Не перебільшуй, Лєріка, — сміється.

Ми разом п’ятий місяць. Я люблю його так, як ніколи і нікого не любила. А він каже, що якою б не була ця війна — добре, що почалася. Бо інакше б не зустрілися. «Де ти була раніше?…»

Ми хотіли поїхати у відпустку й розписатися. Вперше по-справжньому, не здуру як і він, і я минулого разу. Назавжди. Попередньо домовлялися звалити після 20 січня. Але відклалося. Трохи.

…15:10. Ти сидиш на колінах біля нього. 200-й. Ноги відірвані. Цілуєш у плече. Грієш скривавлені пальці диханням. Цілуєш ті пальці. Тільки б не відпускати. Диктуєш щось медикам. Так, позивний Морячок. Так. Так. Анатолій Гаркавенко. Сліз немає.

… Люблю тебе, зайченя. І зовсім не знаю, що далі. Я просто сиджу і курю. У твоїй куртці. Вона в крові. Але пахне тобою.

Автор материала: Лєра Бурлакова

ИсточникZAXID.NET
Поделиться