Куди Гриневич спрямовує мільйони доларів допомоги освітній реформі

742

Залучаючи міжнародну технічну допомогу, міністр Лілія Гриневич зачищує національний ринок під закордонних виробників-постачальників обладнання для «Нової української школи» та видавців навчальної літератури. Про це пише «Шкільний інспектор».

Десятки мільйонів доларів міжнародної технічної допомоги на реформи в освіті були витрачені на захмарні гонорари керівництву Міністерства освіти і науки та їхнім закордонним консультантам.

Минулого місяця президент Петро Порошенко підписав Закон «Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Фінляндської Республіки про реалізацію проекту «Фінська підтримка реформи української школи».

Ця угода передбачає 6 млн євро безповоротної допомоги. Як запевняють у МОН, кошти підуть на підготовку вчителів, популяризацію освіти та покращення освітнього середовища. Проте фінансову користь отримають зовсім не учителі початкових класів та директори шкіл.

По-перше, донори-іноземці воліють платити кошти лише рідним або спорідненим організаціям, які залучаються до консультацій представників українських органів влади.

По-друге, програма проекту передбачає закупівлі товарів і послуг, постачальників і надавачів яких не шукатимуть у національній економіці, а виберуть серед іноземних компаній.

Саме за такими традиційними правилами надання міжнародної технічної допомоги написаний і проект бюджету «Фінської підтримки реформи української школи».

Придивимося уважніше.

Головний технічний радник, який загалом відповідатиме за реалізацію проекту, упродовж чотирьох років отримуватиме по 20 тис. євро щомісяця. Позаяк людина на такій позиції повинна не лише знати тонкощі підготовки вчителів у Фінляндії та мати досвід розроблення/впровадження навчальних планів, не важко припустити, що головний технічний радник матиме прізвище, властиве для громадян країни-грантодавця.

Схожі кваліфікаційні вимоги прописані і щодо трьох короткострокових технічних експертів, які ділитимуться досвідом розвитку системи освіти в Фінляндії з українськими колегами. Їм теж щомісяця платитимуть по 20 тис. євро, а в роботі допомагатимуть адміністратор, двоє перекладачів і бухгалтер. Відтак на суто технічну допомогу за чотири роки витратять 1,86 млн. євро загального бюджету проекту.

Трохи менше – 1,8 млн. євро – «потягнуть» прямі витрати. Відрядження за кордон, проїзд в обидва боки, послуги зв’язку, обслуговування офісу, оплату праці національних експертів та персоналу покриватимуться із загального рахунка.

А на сам проект планується витратити 2,34 млн. євро з 6. Це 39% загальної вартості.

Як розподіляється міжнародна технічна допомога у МОН, також яскраво ілюструє приклад проекту вдосконалення ІТ-інфраструктури МОН, описаний експертами Рахункової палати.

Допомога американського «Альянсу сприяння прозорому управлінню освітою в Україні” (Альянс UTEMA) на впровадження електронної системи документообігу та інформаційного забезпечення МОН, а також створення електронної системи фінансової звітності вищих навчальних закладів України передбачала закупівлі на суму 997,2 тис. дол. США. Хоча жодних пропозицій щодо необхідності залучення грантових коштів для вищевказаних цілей від МОН не надходило. Більше того, восени 2017 року відбулася презентація системи е-документообігу, аналогічна тій, що впроваджена в Адміністрації Президента України. А формат розроблення системи електронного звітування закладів освіти учасники проекту визначали вже після початку реалізації проекту і знову ж таки — без урахування потреб МОН.

Виконавцем робіт зі впровадження системи е-документообігу МОН була ІТ-компанія “Смарт-Бізнес”. За проведення конференцій і семінарів, а також на відшкодування витрат на проживання, проїзд, харчування, зв’язок, переклад тощо виконавець отримав 274,7 тис. дол. США – майже стільки, скільки обійшлося безпосереднє створення системи. Вартість обладнання та послуг із розроблення програмного забезпечення склали 283,3 тис. дол. США.

Зараз в Україні реалізується 390 проектів міжнародної технічної допомоги. І хоч на Міністерство освіти і науки припадає всього 92 млн доларів США і понад 5,3 млрд, відомство є другим бенефіціатором серед органів державного управління за кількістю проектів — 106.

Із призначенням у 2016 році Лілії Гриневич на посаду міністра «проектно-доларова» робота у МОН пожвавилася. Адже одна з помітних переваг Лілії Михайлівни над іншими урядовцями – уміння домовлятися з донорами. З іншого боку, міністр зацікавлена в отриманні доходів поза основним місцем роботи. Напередодні переходу на роботу в уряд вона взяла іпотеку на квартиру у столичній новобудові. Віддавати банку понад 700 тисяч гривень позики зобов’язалася до 2025 року.

Головним агентом Лілії Гриневич на ринку міжнародної технічної допомоги виступає Благодійний фонд «Інститут розвитку освіти». Серед його експертів знаходимо і заступників міністра, і директорів обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти, і керівників громадських організацій – «агентів освітніх змін».

Очолює фонд професор Георгій Касьянов, завідувач відділу новітньої історії та політики Інституту історії України НАНУ. Касьянова також можна вважати досвідченим реалізатором освітніх проектів за грантові кошти: у 2000-2013 роках він очолював Освітню програму одного з найщедріших донорів — Міжнародного фонду «Відродження».

Наразі на рахунку Благодійного фонду «Інститут розвитку освіти» понад 30 реалізованих проектів за гранти МФ «Відродження».

А ось чим жив ІРО у знаковий для Лілії Гриневич 2016-й:

І саме до послуг Григорія Касьянова зверталася Лілія Гриневич, аби отримати фінансову підтримку від донорів. Наприклад, його авторству належить прохання надати фінансову підтримку діяльності Стратегічної дорадчої групи, яка з 2014 року готувала Концепцію розвитку освіти України на період 2015-2025 роки, Дорожню карту освітньої реформи та проект закону «Про освіту». Написаного листа Лілія Гриневич заадресувала у Фонд «Відродження» у березні 2016 року, іще головою парламентського комітету з питань науки та освіти. І понад півмільйона гривень гранту №50505 – у кишені.

Це вже був час великих грантів. А передували йому значно дрібніші заробітки, заради яких Лілії Гриневич доводилося поступатися й патріотичними переконаннями. Нинішня міністр не гребувала навіть грошима з проімперським «душком».

Упродовж 2010-2013 років Світовий банк фінансував програму малих грантів (CICED). Адміністрував її ентр міжнародної співпраці щодо розвитку освіти Російської академії народного господарства та державної служби при Президентові Російської Федерації з офісом у Старомонетному провулку в Москві проводив від у. Лілія Гриневич у той час очолювала групу науковців, які працювали в «Українському центрі оцінювання якості освіти». Разом із Олександром Ляшенком, Ігорем Лікарчуком, Андрієм Постульгіним (громадянином Російської Федерації), Володимиром Вінником та Інною Совсун Лілія Гриневич подала конкурсну заявку: «Інтерпретація результатів зовнішнього незалежного оцінювання для розробки освітньої політики на різних рівнях керування освітою» й отримала цільовий грант. Для отримання грошової винагороди, групі необхідно було надати узагальнені результати роботи УЦОЯО та аналітику за темою дослідження. Фактично – продати росіянам результати зовнішнього незалежного оцінювання випускників українських шкіл. Оплату виконавці отримали в доларах США на розрахункові рахунки в українських банках («Хрещатик», «ОТП-банк» та інші).

Як поділили близько 17 тис. доларів США гонорару? Лілія Гриневич, Олександр Ляшенко, Ігор Лікарчук, Андрій Постульгін отримали по 3500 доларів, Володимир Віннік – 200, Інна Совсун – 800.

Своїх співробітників Лілія Гриневич не забуває. Олександр Ляшенко нині доктор педагогічних наук, професор, академік НАПН України. Ігор Лікарчук керує Навчально-методичним центром забезпечення якості освіти й займатиметься експертизою підручників. Інна Совсун у 2014-2016 роках була першою заступницею міністра освіти і науки України Сергія Квіта, а нині – радник міністра охорони здоров’я.

Не забуває міністр і про партнерів закордонних. Проект «Фінська підтримка реформи української школи» є своєрідним правонаступником шведсько-українського проекту «Підтримка децентралізації в Україні, старшим експертом якого є Ян Герчинський. Це науковий консультант кандидатської дисертації Лілії Гриневич «Тенденції децентралізації управління базовою освітою в сучасній Польщі». Нині він консультує міністра у питаннях розподілу освітньої субвенції, складаючи на рік по кілька аналітичних записок на кшталт:

Звісно ж, робить це небезкоштовно, чи, як кажуть поляки, не задурно.

Залучаючи міжнародну технічну допомогу, МОН під керівництвом Лілії Гриневич витісняє з національного ринку вітчизняного виробника. Адже вагома частина фіндопомоги іноземних урядів іде на підтримку власних виробників. Україна відтак втрачає можливість наростити власне виробництво та розвивати власні технології. І вже у найближчій перспективі – поява закордонного виробника-постачальника оснащення освітнього простору «Нової української школи» та друк навчальної літератури на потужностях іноземної поліграфії. Ці плани міністр освіти і науки вже озвучила.

Олег Бойко