Маніпуляція свідомістю за допомогою телебачення

149

Закон України «Про основи національної безпеки України» у ст. 7 відносить намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації до загроз національним інтересам в інформаційній сфері.Однак при цьому законодавцем досі не напрацьовано дієвих правових механізмів для подальшої реалізації заходів щодо протидії таким проявам, а тому інформаційну війну ми програємо.

Значна частина телепроектів і шоу, що належать нібито українським телеканалам, насправді не є оригінальними – ідея є запозиченням, «сліпим» копіюванням аналогічних проектів Російської Федерації. Такий прихований «імпорт» з країни, де на загальнодержавному рівні всю інформаційну політику спрямовано на виправдання і схвалення імперських амбіцій, нехтування правами людини, плекання невігластва і правового нігілізму, становить серйозну небезпеку для нашої нації. Ми дивуємося тому, як телевізор в РФ замінив пересічному глядачеві розум і став інструментом перетворення народу на стадо, ми сміємося над жертвами пропаганди, але не помічаємо тих отруйних паростків, які російський телевізор пустив у нашому медіапросторі.

Телеканали, слід зауважити, у нас є переважно приватними й такими, що задіяно на повну потужність у період підготовки до виборів. У періоди між виборами вони обслуговують корпоративні інтереси власників, у тому числі виконують замовлення певних політичних сил або окремих депутатів для піару, просування тих чи інших ідеологій, програм або підготовки підґрунтя для лобіювання законопроектів.

За визначенням, шоу є різновидом розважальної програми, що має формат телевізійної постановки. Серед них окремо виділяють ток-шоу (англ. talk show) як жанр телепередачі, телевізійної дискусії, обговорення питань загального інтересу, точок зору. Зазвичай у ток-шоу беруть участь запрошені експерти з якихось конкретних питань, гості, але можуть також бути присутні глядачі. Спілкування гостей телепрограми організує звичайно один телеведучий (модератор), або декілька телеведучих. В усіх якісних шоу, котрі спрямовано на об’єктивне інформування глядачів, обмін думками, налагодження конструктивного діалогу, досягнення консенсусу чи пошук шляхів розв’язання певних проблем основною темою дискусії є інтерв’ю із запрошеними гостями студії – політиками, представниками бізнесу, досвідченими фахівцями чи визнаними експертами з тих чи інших питань.

Зараз ітиметься про погані шоу – з негативним або маніпулятивним посилом і навмисним спотворенням інформації. По суті, це навіть не шоу, а приватні пропагандистські майданчики для зомбування населення і плекання невігластва, але вони ззовні «маскуються» під шоу – як підроблені товари на полицях магазинів маскуються серед оригінальних і якісних. Шоу (проект) може називатися як завгодно – «Вагітна у 60», «Міняю чоловіка», «Майстер-шеф пенсіонери», «Всі на одного», «Битва шарлатанів» або «Слідство ведуть статисти» тощо. В них не буде згадки про реальні проблеми, що існують у суспільстві – натомість увагу глядача будуть намагатися увести від них якомога далі, у бік соціальних міфів і різного інформаційного сміття. Забити людям голови телевізійною «жуйкою» — одна з кремлівських технологій, чому тут дивуватися…

Для кожного проекту є своя, чітко визначена цільова аудиторія (групи глядачів відповідного віку, статі, освіти, роду занять) і відповідний ефірний час. Темами для винесення на загальне обговорення завжди будуть резонансні, гучні події чи екстремальні ситуації, інакше глядачам буде нецікаво. Адже, погодьтеся, на звичайних ситуаціях і історіях пересічних людей складно розкрутити популярність телеканалу та підвищити його рейтинги.

«Це Марія Іванівна, вона народилася у звичайній сім’ї, закінчила школу, потім здобула спеціальність, вийшла заміж, народила дитину, щодня добирається на роботу і з роботи одним зручним маршрутом…» — таким увагу глядача не привернути, потрібен «екшн» і щось скандальне. Тому темою популярних ток-шоу стає приблизно таке: «Це сестри-підлітки Марійка та Іванка, їх ґвалтує вітчим. Розкажіть, дівчатка, коли і як це розпочалося…», — ось такий бруд будуть переглядати, будуть жваво обговорювати запрошені гості студії, ще і з неприхованим задоволенням смакуючи пікантні подробиці.

Взагалі навіть у повсякденному житті можуть відбуватися події, що були б варті окремої програми на телебаченні, однак те, що нам показує телевізор, роздмухано до гіпертрофованих форм, до гротеску.

Що так приваблює глядачів у цих екстремальних, скандальних шоу? Перш за все, яскраве емоційне забарвлення, емоційний підйом, відчуття нервового збудження (наче пробудження), аж до стану, подібного до афективного – з готовністю діяти, долучатися до чогось, реагувати й висловлювати свою позицію. І, звісно ж, особливо приваблює глядачів те санкціонування «забороненого», що відбувається з боку ведучого.

Як відбувається схвалення певної девіантної поведінки? Скажімо, відбуваються студійні зйомки телепрограми. У зйомках беруть участь декілька десятків учасників – це «глядачі» та «гості» (запрошені експерти), склад яких заздалегідь планується і ретельно добирається. На початку роботи аудиторію «розігрівають», зазвичай демонструючи на екрані якийсь сюжет, перегляд якого викликає конкретно в цих учасників сильні (бажано негативні) емоції. Можна зібрати у залі веганів і показати їм відеозапис забою скота, можна зібрати прихильників «руського міру» та показати їм сюжет про розіп’ятого хлопчика, — реакція буде однаково бурхливою та агресивною (бо якби склад учасників був дійсно різноманітним, то і реакція була б цілком адекватною, але то продюсерам не потрібно, — ми ж зараз ведемо розмову про погані шоу). Демонстрація супроводжується відповідними коментарями ведучого, що спрямовують дискусію в потрібне русло. «Потрібне» тут не означає правдиве чи орієнтоване на пошук істини або налагодження конструктивного діалогу. Ні, ведучий навіть не зобов’язаний цього робити – головним і визначальним тут є політика телеканалу.

«Такі не достойні жити!», — вигукують глядачі у студійній залі, і група з декількох десятків інших присутніх на знімальному майданчику це схвалює – або мовчазною згодою, або відвертими висловлюваннями із закликами до фізичного знищення якоїсь конкретної людини (з якою вони навіть особисто не знайомі та вперше бачать наживо), оголошення її «поза законом» в умовах удаваної безкараності. І всі дивляться на ведучого, котрий задає всьому цьому спектаклю «мотив» і лад: він теж своїми словами, позою, мімікою, жестами дає зрозуміти (а точніше, диктує) аудиторії певний вид реакції та поведінки.

Інформаційно-психологічний вплив у студії орієнтовано на малі та середні групи. Коли програма виходить в ефір, то далі набагато більша кількість глядачів перед екранами телевізорів або у соцмережах підхоплюють той настрій, з відповідними вербальними маркерами (простіше кажучи, повторюють, як папуги), і поширюють його з тими саме шаблонами, усталеними висловами. Власне, так і здійснюється передавання (екстраполяція) того чи іншого маніпулятивного посилу: від малих і середніх груп – на великі групи.

«Це не я прагну мститися, трощити магазин (банк, кафе тощо), закликати до штурмів і погромів – це мені ведучий дозволив», або «це не я готовий вбивати – ведучий показує, що це нормально і законно, він і всі тут це схвалюють», — приблизно така формула закладається у свідомість людини замість її власних раціональних переконань. Адже раціональне «вимикається» повністю, коли щодо індивіда здійснюється вплив на його емоційну сферу.

— Ну, я думаю, скора в праваахранітєльниє органи паступят новиє саабщєнія а самасудах, толька вряд лі каво-та найдут, — промовить ведучий, котрий так само знімає із себе відповідальність за той масовий психоз, який він влаштував у студії.

«Це не я підбурюю до скоєння злочинів та нехтування законом – це експерти у студії констатують», «це не я схвалюю радикальні засоби досягнення мети – так вважається нормальним і суспільстві», «це не я закликаю до фізичної розправи над громадянами – така думка аудиторії», «це не я розпалюю ненависть у суспільстві – це позиція глядачів», «це не я налаштовую до дій щодо повалення конституційного ладу – я тут просто показую, чого хоче народ», «це не я принижую людину, котра намагається відстоювати протилежні погляди – це мені аудиторія передає настрої більшості».

Найчастіше для масової промивки мозків застосовується такий маніпулятивний прийом, як звернення до анонімного авторитету: «вчені встановили», «експерти вважають», «фахівці рекомендують», «громадська думка показує», «всі переконані» і так далі. На якій підставі «вважають»? Хто ці вчені, їхні прізвища, суть висновків, джерело? Звідки взялися «експерти» з «фахівцями» та які підстави їм вірити? Що за «громадська думка»? Те ж саме, що і «всі переконані» — це три – п’ять десятків найбільш екзальтованих фанатиків, яких можна легко зібрати в одному місці для «картинки» на телебаченні.

Отже, механізм інформаційно-психологічного впливу спрацьовує так: спочатку в людей штучно розбурхуються найнижчі, негативні емоції: гніву, страху, розпачу, люті, ненависті, заздрощів та ін. Раціональне сприйняття реальності «вимикається», і його підміняє емоційне, аж до афективного – коли людина не здатна критично оцінювати зміст інформації, свої вчинки та поведінку, а також їх наслідки. На цьому етапі до свідомості присутніх можна закласти будь-які програми, навіть найбезглуздіші. Чим більше учасників у студії, тим сильнішим буде ефект від таких маніпуляцій, хоча для цього цілком достатньо середньої групи від 30 до 50 осіб.

Учасники проекту і глядачі отримують в особі ведучого (модератора) свого роду наставника – «батьківську» постать, такого собі лідера, гуру, всезнаючого, досвідченого, хто прямо тут і зараз здатний одразу встановити істину та відновити справедливість. «Нарешті він наважився за мене висловити те, що я думаю! От, молодець, я за нього!», — розмірковує прихильник ведучого з числа гостей або телеглядачів, і тут зовсім не принципово, про що йдеться в темі – хоч про захист прав копрофілів. Якщо ведучий теж відкрито або завуальовано підтримує ідеологію копрофілії, він неодмінно скаже такі слова: «так, усі, хто сьогодні зібралися у нашій студії, показали, що копрофілів багато і вони готові захищати свої права, що в цій сфері існують проблеми і їх треба вирішувати, а тому ми з вами окреслили основні перспективи подальшої роботи і будемо всіма способами боротися за екскременти, брати участь у підготовці відповідних законопроектів, проводити акції та мітинги, а також усіляко відстоювати свої інтереси та вимагати від держави їх забезпечення».

Тепер – про побічні ефекти участі у груповому промиванні мозків. Передусім, у людини зі слабкою психікою можуть виникнути невроз, реактивні стани та численні соматичні порушення. Адже під час роботи з групою (в даному випадку, з учасниками обговорення у студії чи присутніми на знімальному майданчику) штучно створюється психотравмуюча ситуація. І продюсери проекту, ведучий і режисер роблять це навмисно, коли мають конкретну мету навіяти суспільству певні міфи та змусити повірити в реальність брехні.

А потім декого з учасників доправляють до лікарень із серцевими нападами чи у стані гіпертонічного кризу, декого – із симптоматикою нервових розладів. У багатьох після таких «шоу» спостерігаються розлад особистості, нав’язливі стани, депресія, головний біль і запаморочення, дратівливість і напруженість, порушення сну і травлення, інша психосоматика. Таке може статися і з абсолютно врівноваженими людьми. Прямо під час зйомок можуть вчинятися небезпечні дії, що можуть призвести до фатальних наслідків, також нерідко провокуються бійки з травмуванням людей. А найстрашніше – людину може бути доведено до самогубства, і подібні випадки вже були, тільки про це не прийнято говорити – телеканали захищають свій позитивний імідж. Взагалі ця тема настільки широка, що про це я хочу розповісти вам окремо, і зроблю це одразу, як тільки матиму ще більш повну інформацію та відповіді на запити.

Як розпізнати небезпечні шоу та захистити себе і близьких від негативного інформаційно-психологічного впливу?

Спочатку для тих, хто бажає сам опинитися по той бік екрану. Спробуйте поставити собі просте запитання: як люди потрапляють до телевізора? Вони якісь особливі? Вони такі ж саме, а в чомусь навіть і гірші та менш розумніші за нас. Хочете опинитися на їхньому місці? В цьому немає нічого поганого. Людина бажає популярності, телеканал – того ж саме, тільки це зветься рейтингом, допомагає розширювати глядацьку аудиторію (що особливо важливо для піару окремих діячів з політичних та бізнес-кіл, а також для роботи з електоратом) і приносить прибутки. Варто пам’ятати: всі відзняті матеріали за вашою участю є власністю телеканалу, який може розпоряджатися ними на власний розсуд. Наприклад, випустити «нарізку» на кшталт «Найжахливіші виступи» або «Кумедні моменти», де під променистим брендом дружини сепаратиста і ворога України Медведчука будуть показувати, як члені журі реготали над невдалими спробами людей показати свої вміння. Відео швидко стане дуже популярним, і мало хто замислиться, як почуваються зараз його «герої» і чи живі вони. Або коли є мета показати певну категорію людей у негативному світлі, висвітлити якусь подію (явище) тільки в тому ракурсі, як потрібно показати, то продюсери з режисером, навіть якщо ви будете єдиний казати правду й мати рацію, перевернуть усе з ніг на голову, за допомогою монтажу повирізають усе їм невигідне, буквально з окремих слів «склеять» потрібні ваші фрази, зроблять з чорного біле та навпаки.

Якщо ви є фахівцем у певній галузі та самі маєте, що сказати, то цілком можливо, що одного дня вас зненацька запросять для участі у проекті, в якомусь тематичному випуску. Або, можливо, ви пережили події, про які телеканал захоче розповісти глядачам. Тоді вас розшукають самі, з вами зв’яжуться і будуть поводитися виключно коректно і ввічливо. Журналісти телеканалу та знімальна група оточать вас турботою, заберуть і безкоштовно привезуть з усіма зручностями. Вони будуть такими щедрими аж до моменту ефірного випуску програми, а потім на вас може очікувати «сюрприз» — скільки б хорошого і мудрого ви не сказали під час запису, покажуть лише те, що мають намір показати. З десяти годин запису зробити 40 хвилин? Легко! Ці хлопці й дівчата, звісно, не хотіли вам нічого поганого – тут only business, нічого особистого.

Може статися так, що ви взагалі не дивитися телевізор і не підозрюєте про існування проектів, які вам не цікаві. Все одно, не полінуйтеся, з’ясуйте інформацію про телеканал і його власника, перегляньте хоча б останні декілька випусків. Перше, з чим слід ознайомитись – це тематика і сам формат програми. Якщо там мають місце скандали і бійки, то це перша ознака того, що програма не для людини, котра поважає себе.

Друге, на що слід звернути увагу – це склад експертів. Якщо про проблеми комунального господарства, розпорядження бюджетними коштами, оподаткування і соціальної політики розпатякують актори чи співаки, то шоу є постановочним і слугує або меті піару якоїсь особи, або знімається для підготовки підґрунтя і протаскування якогось законопроекту чи програми, прийняття якого вигідно тільки вузькому колу осіб. Сьогодні «зірки» та «зірульки», як піонери, будуть старанно виконувати ролі, скажімо, захисників щурів від дератизації, а завтра з таким само завзяттям будуть агітувати за ідеї відмови від євроінтеграції, здачі агресорові українських територій або за повну заборону вихідних днів і відпусток.

За допомогою телевізора можливо все, недаремно однин з телеканалів узяв собі цю фразу за офіційний слоган. Можливо все, коли до справи береться «дипломований фахівець», який пройшов навчання і спеціальну підготовку в Росії, під пильним оком кураторів з ФСБ. Цілком можливо перетворити людей на слухняну біомасу та вбити їм у голову будь-яку маячню, тут по приклади й ходити далеко не треба – в Криму та на Донбасі пропаганда на ТБ і радіо вже зробила свою чорну справу.

Третє – це мова і термінологія учасників. Є таке поняття, як «мова ворожнечі», за допомогою якої суспільству нав’язуються певні стереотипи. Порівняймо: «переселенці» — «українські громадяни»; «біженці з Донбасу» — «проукраїнські патріоти з Донбасу»; «внутрішньо переміщені особи» — «люди, що постраждали внаслідок окупації та збройної агресії». Шаблони проти здорового глузду.

Коли шоу пронизане шаблонами та стереотипами, то від нього не варто очікувати нічого конструктивного. Там, де спостерігається навішування ярликів і таврування, буде спотворено все та показано так, як вигідно замовнику чи власнику телеканалу. Не очікуйте правди чи якихось змін після таких програм – максимум, цей медіапродукт може задовольнити потребу в розвагах, полоскотати нерви та додати гострих відчуттів. І те – лише на короткий час, а далі продюсерам треба буде порушувати нові теми, ще більш «гострі», ще більш резонансні, оскільки народ звикає до насильства.

І щодо термінології: шаблонні фрази, порушення вимог логіки в побудові суджень, емоції замість обґрунтування – це примітивні, але дієві маніпулятивні засоби впливу на аудиторію та видавання власних інтересів за громадську думку. Слухаєш мовця і розумієш, що це не його слова, все якось завчено, шаблонно, одноманітно – як у секті. Жодних інших думок мовець не сприймає, в опонентах бачить ворогів і мішені для знущання, готовий жорстко переслідувати кожного, хто вважає інакше.

Четверте, щодо особистості ведучого, а саме його фахової підготовки. Цю інформацію можна легко знайти на сайті телеканалу, де йдеться про проект. Звідти дізнаємося короткі біографічні відомості (а публічні особи прагнуть привернути більше уваги до різних своїх здобутків, дипломів та регалій). І читаємо, наприклад: пройшов курс навчання в МГІ, в центрі нейро-лінгвістичного програмування у Москві. Навіть серед тих, хто ознайомиться з цією біографічною довідкою, мало хто зауважить, що таке МГІ. Московський гештальт інститут.

У Росії весь гештальт, як і вся сфера практичної психології, перебуває під кураторством ФСБ. Раніше був під крилом КДБ, тепер – ФСБ. Так само, на замовлення ФСБ проводить дослідження МГУ ім. Ломоносова, де працює найвідоміший своїми розробками факультет психології. Там зараз розроблюється тематика, пов’язана з методами впливу на групову поведінку людей, прийомами пропаганди, інформаційно-психологічних методів ведення війни та ще багато чого цікавого. Окремі теми мають грифи обмеження. Замовником проведення науково-дослідних робіт і споживачем їх результатів також є ФСБ.

Що являє собою НЛП в руках спецслужб Московії, то пояснювати не потрібно. Якщо поцікавитися змістом програми підготовки гештальт-тренерів у МГІ, то можна знайти те, що було цілком очікувано: гештальт-підхід у роботі з групами, феномени поля у груповій динаміці, робота з парами, малими системами тощо. Ось вони, суто кедебістські методи групової промивки мозків. А потім після такого в людей починається розшарування особистості, неврози тощо. Потім учасники вчиняють суїциди або відбувається масове божевілля на якійсь темі (наприклад, на бродячих собаках). І ці технології проходять обкатку у нас.

У питаннях використання масової аудиторії чинне законодавство встановлює відповідальність лише за порушення встановлених вимог щодо заняття народною медициною (цілительством), що передбачено ст. 46-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ч. 3 ст. 32 Основ законодавства України про охорону здоров’я з метою запобігання шкоди здоров’ю населення застосування гіпнозу, навіювання, інших методів психологічного і психотерапевтичного впливу дозволяється лише у місцях та в порядку, встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Іншими словами, лікувати «методами Кашпіровського» не можна, зате робити групове промивання мозків за допомогою телевізора – без проблем. Отже, простежується тенденція до безконтрольного використання методів негативної пропаганди та маніпулятивних прийомів інформаційно-психологічного впливу, що в подальшому загрожує набути характеру незворотних змін у суспільній свідомості. Це, а також об’єктивний брак правової культури значної частини населення, особливо підлітків і молоді, дають підстави вважати застосовувані з боку держави заходи недостатніми. В діяльності, зокрема, органів телебачення і радіомовлення, які є відповідальними за виконання завдання аналізу процесів і тенденцій, що відбуваються у сфері інформаційної безпеки, наявні суттєві перешкоди. Моніторинг телерадіоефіру (здійснення якого безпосередньо передбачено серед завдань Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення), і розроблення заходів щодо запобігання внутрішньому і зовнішньому інформаційному впливу, який загрожує інформаційній безпеці держави, суспільства, особи (обов’язки Державного комітету телебачення і радіомовлення України) проводяться недостатньо ефективно через недосконалість застосовуваних критеріїв оцінювання аудіо- та відео матеріалів. Все це переконливо свідчить про необхідність посилення уваги з боку експертних і контролюючих органів держави до питання припинення шкідливого, а іноді – руйнівного впливу подібних явищ на масову свідомість і психічне здоров’я громадян.

Автор матеріалу: Ірина Кременовська, журналіст, вчений