Ми оплачуємо депутатам оренду житла, пінки, лаки та фарби до волосся

432

В Україні працює маловідомий сайт Є-дата, але на ньому відображена дуже цікава інформація — про витрати чиновників.

Цей портал відкритий для кожного, хто має доступ до інтернету. Однак про його існування відомо небагатьом. А шкода. Тому що поза нашою увагою залишаються витрати держустанов та організацій, які, м’яко кажучи, дуже дивують.

Докладніше про те, що купують чиновники і за скільки, — у розмові з головою правління громадської організації “Має бути” Наталією Кравченко та експертом “Реанімаційного пакета реформ” Віктором Мазярчуком.

Що таке Є-дата? Які саме можливості відкриває для громадськості цей портал?

Н. Кравченко: Сервіс Є-дата став чудовим інструментом для контролю за використанням коштів платників податків. Це офіційний портал, на якому відображено всі витрати держорганів, тобто гроші, які пройшли через казначейство.

В. Мазярчук: Тут у щоденному режимі викладають інформацію про платежі більш ніж 70 тисяч установ та організацій у країні. За день відображено від 100 тисяч до 150 тисяч платіжних трансакцій. Отже, рекомендуємо: кожен може зайти на сайт spending.gov.ua і побачити, на що витрачає гроші конкретна міська або сільська рада, місцева лікарня чи служба автомобільних доріг області… Що закупили, за скільки, у кого, коли.

Чи можете навести приклади, так би мовити, дивних витрат?

Н. Кравченко: Так. Скажімо, Управління справами Верховної Ради закупило у листопаді товари для перукарні — фарбу для волосся, лак та піну на майже 11 тисяч гривень. А ще витратило 200 тисяч гривень на закупівлю годинників у Київського годинникового заводу (до речі, російська власність).

З цього порталу можемо дізнатись і про те, скільки Управління справами Верховної Ради платить за оренду житла для народних обранців. Наприклад, знаходимо інформацію про компенсацію відповідних витрат народному депутатові Вадиму Сидорчуку. Сума за півріччя сягає майже 85 тисяч гривень. Отже, держава щомісяця компенсує цьому депутатові 14 тисяч гривень за оренду помешкання.

Подивімось, що купує Верховний Суд України. У грудні він заплатив 18 тисяч за… медалі в коробці, 12,7 тисячі гривень за вологі серветки для екранів, 8,5 тисячі гривень — за картини та дерев’яні рамки. Ще 2,5 тисячі витратив на річну передплату періодичного видання “Ціноутворення у будівництві” (один журнал коштує 208 гривень).

Рада нацбезпеки і оборони заплатила у грудні 59 тисяч гривень за послуги персональних водіїв, понад 35 тисяч — за чайники та мікрохвильові печі й 106 тисяч гривень — за лампи. Дивні закупівлі трапляються й у регіонах. Скажімо, Грем’яченська сільська рада, що на Волині, придбала у лютому лікувальний душ “Vichy” за… майже 350 тисяч гривень.

А які суми витрат найбільше вражають?

Н. Кравченко: Понад 26 тисяч гривень за… ремонт пральної машини — таку суму заплатив реабілітаційний центр “Шаян”, підпорядкований Міністерству внутрішніх справ.

А Секретаріат Кабінету Міністрів витратив понад 1 мільйон 808 тисяч гривень за продовження на рік ліцензії на комплексний захист комп’ютерної мережі. Управління справами Верховної Ради заплатило 1 мільйон 48 тисяч за ліцензію на право користування антивірусним програмним забезпеченням. А Генпрокуратура — близько 15 мільйонів гривень (!) — за систему комп’ютерного захисту.

Оприлюднення витрат — це добре. Але чи мають можливість громадяни якось вплинути на такі закупівлі?

В. Мазярчук: Громадськість повинна вимагати від влади пояснень. Для прикладу: чому Управління справами Верховної Ради купило лаки й фарби для волосся? Можливо, у підпорядкуванні цього управління є перукарня чи якийсь об’єкт господарювання. Тоді треба ставити питання: чи потрібне таке підприємство Управлінню справами Верховної Ради?