Мінські домовленості. Переходимо в 2016 рік

229

Офіційний представник України у тристоронній контактній групі щодо врегулювання конфлікту на Донбасі Леонід Кучма заявив, що Мінські угоди цього року виконані не будуть – для цього «немає підстав». Розчарування викликані проблемами переговорного процесу та фактичним невиконанням Росією домовленостей в межах тристоронньої групи. Однак «недієздатність» російської сторони була закладена на самому початку цього процесу. Сама назва –тристороння контактна група свідчить лише про можливості ведення розмов на задану тему — це контакти і нічого більше.

Поважнішим виглядає «нормандський формат» проведення переговорів, адже там беруть участь, крім України, міжнародні суб’єкти — Франція, Німеччина і Росія. Але знову ж таки — яку роль відіграє кожна із цих країн? Звісно, Україна як суверенна держава є спроможною стороною, яка домовляється, бере на себе постійно і часто випереджально певні зобов’язання і виконує їх в повному обсязі. Чи є подібні зобов’язання в інших учасників? Аж ніяк. Франція і Німеччина сприяють перемовинам (посередники) та вбачають свою роль в дипломатичному «примусу до миру» Росії. При цьому, на себе вони не беруть жодних додаткових зобов’язань, навіть офіційних гарантів виконання домовленостей в межах «нормандського формату».

Своєю чергою, Росія весь час відкараскується від прямої відповідальності за агресію проти України і намагається весь цей час схилити всі договірні сторони до простого і надзвичайно вигідного рішення – ввести в переговорний процес як юридичну сторону терористичні організації Л/ДНР.

В результаті за наявності чотирьох держав «нормандського формату» відповідальність бере на себе виключно лише одна сторона — Україна. Більше відповідальних юридичних осіб немає. І всі зусилля «нормандці» спрямовують на переведення всього процесу в «мінський формат». Де є ОБСЄ та Росія як спостергачі, і знову тільки Україна як єдина держава-відповідач.

За таких умов ми весь час опиняємось в ситуації винуватих та тих, з кого можна (і треба) спитати за усе.

З перших днів  комбінованої путінської гібридно-месіанської агресії проти України лунають несмілі пропозиції щодо включення в переговорний процес США та Великої Британії (як гарантів суверенітету та безпеки України). І не лише  спостерігачами. Варто давно було поставити питання (навіть на рівні ООН) про пряму відповідальність країн — підписантів Будапештської угоди 1994 року — за гібридно-терористичні дії, вчинені одним з гарантів безпеки України.

За такої «м’якотілості» переговорів щодо України поступово втрачаються можливості закликати до міжнародної відповідальності будь-яку державу, яка породила не лише агресію проти України, а є постійним джерелом гібридно-терористичних дій та спонукань у глобалізованому світі. Якби міжнародна спільнота нарешті відважилась визнати ці очевидні речі, тоді б вона змогла побачити цілісну картину епохи тотального цинізму, яку всіма силами  спецслужб і креативно-технологічних центрів продукує Кремль. І тоді порушення кримінальної справи псевдопрокурорами окупованого Криму проти лідера кримськотатарського (корінного) народу АРК Мустафи Джемілєва нібито за сприяння тероризму та масоване авіаційне бомбардування турецької гуманітарної колони з вантажем для сирійських туркменів, а також звинувачення Путіним Туреччини в посібництві тероризму якраз і виявилось би проявами технологічних комбінацій того самого глобального гібридного тероризму, який наполегливо,  різнобічно і навіть креативно продукують путінські технологічні центри ситуаційного реагування.

І переведення всіх процесів Мінських домовленостей на 2016 рік є перемогою путінського плану знищення міжнародного права, одним із різновидів путінського глобального гібридного тероризму, його ще однієї моделі втримання уваги світу в заданих параметрах епохи тотального цинізму, де повсякденне мирне існування світових громад переходить в гібридний вимір постійної непередбачуваності і страху.

Автор материала: Микола Голомша

ЧЕРЕЗДень
Поделиться