Мовний лібералізм в освіті: українська стоп!!!

296

Не мала жодного сумніву щодо антиукраїнськомовного характеру проголосованого 6 жовтня в першому читанні у ВР 277-ма депутатами Закону про освіту (3491-д від 04.04.2016) авторства послідовних мовних геростратів або тупих малоросів: Л. Гриневич (міністр освіти і науки, квота від НФ), О. Скрипник (Самопоміч), В. Литвин (Воля народу), Т. Кремінь (Народний фронт), І. Кириленко (Батьківщина). Фас на українську мову, формалізований відразу після Майдану в гаслі Москви та доморощених гібридів «Єдина країна – єдіная страна», тепер ті четверо за підтримки 277-ох народних обранців вправно намагаються зреалізувати через основу основ – ОСВІТУ. Логічно, що мої побратими-нардепи НЕ голосували за це мовно-освітнє ганьбисько.

Мовна стаття, себто підложжя закону, яке найповніше свідчить, хто в країні господар, має такий шизопсихоглосний (schizo «розсікати», psyche «душа», glossa «мова») характер:

Стаття 7. Мова освіти:

Мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова.

Особам, які належать до національних меншин, забезпечується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах освіти.

Особам з порушеннями слуху забезпечується право на навчання жестовою мовою та на вивчення української жестової мови.

Це право реалізується через мережу закладів освіти, класів (груп) з навчанням державною, іншими мовами чи вивченням цих мов, що створюються відповідно до законодавства.

2. Закладами освіти забезпечується обов’язкове вивчення державної мови.

Особам, які належать до національних меншин, іноземцям та особам без громадянства створюються належні умови для вивчення державної мови.

3. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування, насамперед англійської мови у державних і комунальних закладах освіти.

4. Заклади освіти відповідно до освітньої програми можуть здійснювати освітній процес двома і більше мовами (державною мовою, а також мовами національних меншин, іншими мовами), викладати одну чи кілька дисциплін англійською та/або іншими мовами.

5. За бажанням здобувачів професійної та вищої освіти заклади освіти створюють можливості для вивчення ними мови національної меншини в обсязі, що дає змогу провадити професійну діяльність у вибраній галузі з використанням цієї мови

6. Держава сприяє створенню та функціонуванню закладів освіти за кордоном, у яких здійснюється навчання українською мовою або вивчається українська мова.

Отже, у 7-й мовній статті під декоративною ширмою державної мови в освітньому процесі у трьох пунктах і з 7-ох ідеться про мови національних меншин, яким надаватиметься право на освіту рідною мовою коштом Української Держави. Це означає, що цей чужомовно-освітній процес здійснюватиметься за рахунок витіснення державної мови з навчально-наукового процесу. Себто я, українка, на своїй землі маю поступитися чужинцеві, щоб йому було комфортніше, ніж мені. Раби люблять самопринижуватися й догоджати. Таким є світогляд і, мабуть, бізнес колеги народнофронтівця Яценюка львів’янки т. Гриневич. Саме вона була основним руйнатором пріоритетности української мови в законі «Про вищу освіту», 49-у мовну статтю якого було врятовано тільки завдяки фракції «Свобода» і моїм наполяганням як голови підкомітету з питань вищої освіти (див. про це більше «Дно мови…»). Проте нам не вистачило тоді голосів, аби стримати в законі «Про вищу освіту» україновбивчі новели від т. Гриневич про право тестуватися мовами національних меншин під час ЗНО. Саме з її подання цей припис із умов ЗНО став буквою закону. Не важко здогадатися, що ця виплекана в Україні нацменшина – це насправді московські ОКУПАНТИ, яким предобре живеться в Україні, а також перевертні, що ніяк за 25 років не здатні визначитися, якого вони роду-племени.

Як бачимо, ця львівська, вже так вправно омосковлена товаришка, не зупиняється у своєму бажанні задовольнити право нацменшин коштом знищення права титульної нації. Вона ж бо зробила своїм консультантом, а тепер очільником департаменту в МОН одіозного засланця з Москви Ю. Кононенка, що пречудово працював у Табачника й відповідав за мовні питання в освіті… Це саме він тепер заявив, що Міносвіти на чолі з Гриневич обрало курс на двомовність.

Логічно й інше, що так званий «майданівський» міністр освіти Квіт видав Наказ N1392 від 25.11.2014 з такою промовистою назвою «Про визнання таким, що втратив чинність, наказ Міністерства освіти і науки України від 09.07.2009 N642», у якому йшлося про обов’язковість викладання в негуманітарних вишах української мови, історії України, культури. Для цього навіть вигадано безглузде обґрунтування: новоухвалений Верховною Радою VII скликання Закон «Про вищу освіту» від 01.07.2014 N1556-VII, в якому начебто не прописано нормативних гуманітарних дисциплін. Словом, Діма Табачнік може аплодувати: його недовершену справу блискуче зреалізовують квітогриневичі!!!.

У цьому контексті варто нагадати деякі абеткові історичні істини. Під впливом колонізації України Москвою, відповідно до перепису населення 2001 року, 6 мільйонів українців не визнали за рідну мову українську або визнали її другою після російської. Найбільше таких зосереджено в Донецькій області – 420 416 осіб, що становить 15.34% загальної чисельности українців, у Луганській – 176 174 особи (11.97%) та в АР Крим – 120 102 особи (24.40%). Це означає, що за національною самосвідомістю вони перетворилися на росіян українського етнічного походження і з чужою ментальністю. І за це ми всі разом отримали неминучу війну в активній фазі з анексією наших територій. Очевидне й інше: такі протиприродні і загрозливі для української держави явища могли статися лише через навальну міграцію росіян на Схід та Південь України як непохитну опору імперської московської політики. Зокрема, робочу силу на шахти Донбасу як промислово розвинутого терену, на відміну від відсталої Росії, вербують у 1921-1922 роках у Росії. Відтак понад половина етнічних росіян (із 8 334 100 (17% осіб)) проживає в 6 східних областях України – Донецькій, Луганській, Запорізькій, Дніпропетровській, Харківській і Сумській, що ще й до того виморені голодом 1933-го і знову заселені чужинцем. Отже, сума 6 млн. зденаціоналізованих українців плюс близько стільки ж етнічних росіян викидують на поверхню адекватних собі персонажів покорченої української історії типу Єфремова, Симоненка, Гриневецького, що просували й утвердили відомий мовний закон Путіна, який 232 депутати ВР VII скасували 23 лютого 2014 року, але його не підписав раб Турчинов і не хоче підписувати раб Парубій, бо президент – це раб Порошенко, обраний або з переляку або через тотальне рабство… Логічно, що через відсутність національної сили та національного самоусвідомлення більшости українського суспільства на зміну ригокомуністам прийшли притрушені ліберально-европейською пудрою гриневичо-скрипники з незмінними литвинами.

Психологічно їхня власна внутрішня потворність потребує поширити її на інших: вони перевертні, інші окупанти – виходить потужна суміш дегенерації, явлена у законопроєкті «Про освіту».

І ще нагадаю владним ліберастам, що Україна зовсім не є багатонаціональною державою, позаяк, відповідно до перепису населення 2001 року, в Україні проживає 77,8% українців (37 541 693 особи), а відповідно до стандартів ООН мононаціональним суспільством є таке, де представників одного етносу – не менше, ніж 70%. Серед представників інших національностей найбільше окупанотомовних росіян – 17%, більшість із яких і досі не можуть змиритися зі зміною свого статусу з окупанта на представника меншини. Звідси українсько-російські мовні стосунки – це постійний стан війни, що з фази вогнепальної зброї переходить у фазу ментального протистояння. Дві мови – жертва і колонізатор – на одній території – це постійна війна, в якій переможе лише хтось ОДИН. Отож пропонована мовна стаття закону «Про освіту» – це найкраща допомога з тилу Міністерства освіти і науки із забезпечення ворога найкращими патронами. Бо вони стріляють в українську ідентичність. А це і є основна мішень доморощених перевертнів і всіх наших закордонних «друзів», які всіма своїми силами «вболівають» за Україну без УКРАЇЦІВ. А МОВА і є нашим найяскравішим визначником.

Звісно, цей «европеїзаторський» закон має підтримати й утвердити ще одну мову в нашій державі: про неї у мовній статті згадано аж двічі – англійську. Що ж, англійці шукають по світу готових платити за їхню мову і поповнювати б’юджет Великобританії. Тепер, аби отримати звання доцента чи професора маєш заплатити за складання іспиту з англійської 2.300, за семестрові курси приблизно 2.000, за книжку з диво-англійської – понад 400 грн., за лекції англійською тобі доплатять наприкінці семестру по два оклади, за англомовні статті у так званих науковометричних закордонних джерелах англійською також фінансово заохотять подвійною платнею… А свою, в негуманітарних вишах, відповідно до горезвісного указу Квіта, скоротять, а то й дошками заб’ють. І це вже лавиновидний процес по всій країні-колонії. Яке довгождане визволення українців: у рабство відразу двох мов – і російської, і англійської! Браво, европеїзатори. Словом, як казав Шевченко: «Просвітити, кажуть, хочуть / Современними огнями. / Повести за віком, / За німцями, недоріку, / Сліпую каліку». Це ж саме до них, сліпоглухонімих «рабів з кокардою на лобі», Шевченкове посланіє.

Звісно, чужі мови треба знати, але аж ніяк не коштом знищення своєї, якій не передбачено не лише особливих підтримчих заходів, але й через закон «Про освіту» забезпечено ролю служниці й вічно винної невістки у власному домі…

Ось така вона – розплата українцям за яничарство, за вічну філософію меншого зла, за переорієнтацію цінностей з духових на споживацькі й безпринципне прощання політичних зрад… Дай, Боже, аби це був урок для нації ставати сильною, агресивною та експансивною принаймні на власних теренах. Ще буде друге читання. Знаю, що свободівці за цей евроосвітній фантик з московською начинкою не голосуватимуть. Тримаймося і наступаймо!

Автор матеріалу: Ірина Фаріон, депутат Верховної Ради України VII скликання