На підставі закону про декомунізацію — 989 населених пунктів підлягають перейменуванню

439

У 2015 році Україна прийняла історичне рішення відмежуватися від пережитків радянського комуністичного режиму. Верховна Рада проголосувала за так звані «декомунізаційні закони», які передбачають заборону пропаганди комунізму, відкриття архівів КГБ, демонтаж радянських пам’ятників та зміну усіх «червоних» назв. У судовому порядку Україна домоглася заборони діяльності Комуністичної партії України, демонтаж ленінів набув ефекту доміно: кам’яних ідолів одного за одним знесли з постаментів і в обласних центрах, і в невеликих містечках і селах.

Тим часом перейменування міст і сіл, які довгі десятиліття носили імена привидів радянської доби, поки що реалізоване на 20%. Про те, чи буде цей процес завершений до 21 лютого, як цього вимагає закон,журналіст розпитав відомого історика, голову Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича. Варто зазначити, що саме В’ятрович є одним з авторів декомунізаційних законів, а Український інститут національної пам’яті виконує великий масив наукової роботи, пов’язаної з його реалізацією.

Скільки усього було визначено населених пунктів, назви яких необхідно «декомунізувати»? Скільки з цього числа уже перейменовані?

В Україні 989 населених пунктів підлягають перейменуванню на підставі закону про декомунізацію. Станом на початок лютого 2016 року парламент прийняв рішення про перейменування «першої черги» – це 18%.

Так 4 лютого цього року Верховна Рада затвердила постанову із 175 новими назвами: перейменували місто Артемівськ на Бахмут, місто Красний Лиман на Лиман, а місто Дзержинськ на Торецьк, місто Іллічівськ на Одещині на Чорноморськ, місто Червонозаводське у Полтавській області на Заводське. Також змінили комуністичні назви 6 селищ міського типу, 163 села та селища і один район.

Йдеться про затвердження Верховною Радою назв населених пунктів, органи місцевого самоврядування яких подали відповідні пропозиції на першому етапі виконання закону (до 21 листопада 2015 року), коли саме за ними було право ініціативи? Якщо – так, чому значно більша частина органів місцевого самоврядування намагалася гальмувати цей процес, до останнього відтягувала процес перейменування? Чи було це пов’язане із місцевими виборами?

Громадам виділили достатньо часу, аби вони визначилися із новими назвами — півроку. На жаль, місцева влада частини міст та сіл, уникаючи виконання закону, позбавила мешканців можливості приймати рішення про майбутню назву, заблокувавши обговорення, або маніпулюючи тезою про «перетлумачення» назви.

Після місцевих виборів, коли люди отримали змогу спокійно, без політичних маніпуляцій, вести розмову про майбутні назви, декомунізація значно прискорилася. Тим більше, частина місцевих рад оновилася, і нові депутати вже не блокували розгляд перейменування.

Загалом в Україні багато громад вповні скористалися нагодою для такої дискусії. Свої пропозиції не всі встигли подати в строк, але після завершення першого етапу інститут (УІНП) закликав ще протягом місяця надсилати свої рішення, аби мати максимальну можливість опертися на думку мешканців при формуванні пропозицій Верховній Раді. І ми збираємо ці пропозиції в оперативному режимі якомога довше. Для нас особливо важлива дискусія про нові назви, яка відбувається в країні – адже декомунізація це не просто пошук нових імен – це перша настільки широка дискусія про цінності, про моральність, про засудження злочинів та вшанування добрих справ.

А як щодо інших?

Від місцевих громад надійшли пропозиції щодо перейменування 387 населених пунктів. Частина повідомила комітет Верховної Ради про те, що вони не бажають перейменовуватися. Частина хотіла «перейменуватися» у старі назви. А ще є велика частина населених пунктів, а саме – 144, представники яких не могли подати пропозиції щодо перейменування через те, що перебувають або в анексованому Росією Криму, або в районах Донецької та Луганської областей, окупованих терористичними угрупуваннями «ДНР», «ЛНР».

Перейменування населених пунктів на тимчасово окупованих територіях таки відбудеться?

Ми говоримо про 144 населені пункти, які зараз перебувають під окупацією чи то Російської Федерації, чи то терористичних угрупувань «ДНР» і «ЛНР». У Криму є таких 70 населених пунктів, у Донецькій області – 38, у Луганській – 36. Всі вони отримають нові назви.

У Криму на місці комуністичних з’являться кримськотатарські назви?

Ми мали зустріч з представниками Меджлісу кримськотаторського народу, зокрема з паном Чубаровим, створили спеціальну робочу групу, яка напрацьовує ці назви. Пріоритетом №1 є повернення історичних назв – і не лише кримськотатарських, а й болгарських, грецьких, єврейських.

Як виконати закон у ситуації, коли органи місцевого самоврядування заявляють про своє небажання проводити перейменування?

Ми повторно зверталися до таких органів місцевого самоврядування і повідомляли, що не зважаючи на їхнє небажання перейменовувати населений пункт, перейменування відбудеться, бо цього вимагає закон. Відтак ми просили впродовж найближчого часу звернутися і запропонувати свої назви, якщо ж цього не буде зроблено, то назву визначить експертна комісія при УІНП, до якої входять історики, філологи, краєзнавці. Пропозиції комісії Інститут подає до комітету Верховної Ради з питань місцевого самоврядування та державного будівництва, комітет їх розглядає, і після того проект

Є впевненість, що закон вдасться виконати до 21 лютого?

Є велика ймовірність, що процес перейменування буде завершено до 21 лютого, як це передбачено законом.

Експертна комісія при Інституті національної пам’яті до кінця тижня свою роботу завершить. Ми збираємо пропозиції органів місцевого самоврядування щодо перейменувань, вивчаємо питання історичних назв, і надаємо відповідні рекомендації комітету Верховної Ради.

Ми подали заявку на повернення історичних назв для 294 населених пунктів, і на них будемо опиратися.

Маємо узгоджений з комітетом графік і на 15 лютого подамо перелік пропонованих назв для усіх решти міст та сіл. Сподіваємося комітет їх розгляне, після цього їх треба винести на розгляд парламенту.

Все, що залежить від Інституту буде зроблено вчасно, я думаю, від комітету – теж. Все залежатиме від того, коли будуть відбуватися засідання Верховної Ради і коли ці питання будуть поставлені на розгляд.

Є два великі міста, обласні центри, назви яких мають бути змінені за законом про декомунізацію – Кіровоград і Дніпропетровськ, до них особлива увага. Міська рада Кіровограда попросила Верховну Раду відкласти затвердження назви «Інгульськ» і провести у місті з цього питання референдум. Чи прийнятне таке відтермінування?

Кіровоград буде перейменований. І прохання про відтермінування виконання закону не може навіть розглядатися. Про це було повідомлено представників Кіровоградської міської ради, які були присутні на засіданні комітету Верховної Ради.

Кіровоградська міська рада наприкінці минулого року запропонувала сім назв для міста, серед яких були зокрема Інгульск і Єлисаветград. Власне опираючись на ці пропозиції, а також на рекомендації експертної комісії при Інституті національної пам’яті, комітет обрав назву Інгульск.

Через кілька тижнів після цього відбулося інше засідання Кіровоградської міської ради, на якому було прийнято рішення звернутися до комітету та парламенту про неприйнятність назви Інгульськ. Що цікаво, процедурно цим рішенням не було скасоване попереднє рішення міської ради, в якому Інгульськ був серед інших пропонованих назв.

Друге рішення міськради комітет ВР теж заслухав, і постановив, що остаточне рішення, яким чином перейменувати Кіровоград, буде прийматися на засіданні 15 лютого. Можу сказати, що усі члени комітету, за винятком одного – Олексія Гончаренка, виступають проти перейменування цього міста у Єлисаветград.

Єлисаветград – українське місто, назване на честь російської імператриці, у часи, коли Україна була в складі імперії. За Єлисаветград на мапі України буде навіть більш соромно, ніж за Кіровоград. Адже появу там імені комуністичного вождя з нами ніхто не узгоджував (врешті як і «першу» появу імені російської імператриці). А от як пояснити нащадкам, що на 25 році незалежності, на другому році війни з Росією, українці самі обрали назву, яка нагадує про колоніальну залежність від тої самої Росії?

Але проросійське лобі продовжує намагатися просунути колишню імперську назву для міста. При цьому змінили позицію і твердять, що назва, мовляв, пов’язана не з російською імператрицею Єлизаветою Петрівною, а з фортецею Святої Єлисавети, що була тут заснована в середині XVIII століття. Прикметно, що, як пояснюють історики, на час спорудження фортеці вже існували козацькі поселення.

Спостерігаючи за ходом процесу перейменувань, можна помітити чітку тенденцію: щоб зберегти існуючі комуністичні, радянські назви, намагаються їм надати нового значення. Найяскравішим прикладом цього, безумовно, є Дніпропетровськ. Місто носить ім’я Григорія Петровського, якого українцям таки варто пам’ятати через наслідки його діяльності, пропонують перейменувати у Дніпропетровськ, але вже нібито на честь апостола Петра. Це вкладається у рамки закону?

Закон передбачає перейменування, а не перетлумачення, знаходження якогось нового контексту до старої назви. Такого роду речі є неприпустимими і неприйнятними для реалізації закону. Ми будемо робити все для того, щоб перейменування таки відбулися.

Якщо ж говорити про Дніпропетровськ, варто згадати, що було зареєстровано у Верховній Раді постанову народного депутата Андрія Денисенка про перейменування цього міста у Дніпро. Ця постанова розглядатиметься на комітеті ВРУ і Інститут національної пам’яті підтримає таке перейменування. Я сподіваюся, 15 лютого буде підтримка комітету, а далі буде розгляд парламенту.

Чи варто очікувати, що місцеві діячі у містах будуть підштовхувати громадськість до опору новим назвам, якщо вони виступали проти них до перейменування?

Я не уявляю, яким чином будуть чинити опір перейменуванню політики, коли нові назви будуть зафіксовані постановою Верховної Ради. Я думаю, спроби чинити опір перейменуванням – це політичні ігри, щоб здобути політичні дивіденди. Після того ж як рішення про перейменування буде прийняте, політики дуже швидко забудуть про те, які були старі назви, і швидко зосередяться на інших політичних речах.

Отже можна очікувати, що карта України суттєво зміниться?

До кінця цього року карта України досить серйозно зміниться. Думаю, що велику карту, яку маю на стіні у кабінеті, я з радістю здам у музей, тому що мені знадобиться нова, із новими назвами.

Автор материала: Юлія Поліковська