На початку березня Надзвичайний і Повноважний Посол України у Великобританії Наталія Галібаренко вручила Вірчі грамоти Королеві Єлизаветі ІІ. І одразу ж після офіційної церемонії, як тільки були опубліковані фото з Букінгемського палацу, наш дипломат опинилася в епіцентрі уваги.

Незважаючи на те, що протокол пані Посол не порушила, користувачі соцмереж вибухнули на адресу її вбрання різкою критикою: комусь не стала до вподоби довжина сукні, комусь – форма шляпки, комусь – яскравий колір одягу, комусь – ціна та бренд. Російські ЗМІ, взагалі, одразу кинулись тиражувати тезу, що Галібаренко шокувала Королеву. Про правила дрес-коду, які мають ретельно виконуватись під час таких зустрічей, численні «експерти» і «знавці» етикету навмисно не нагадували.

Сама Посол гідно та з гумором поставилася до такого ажіотажу навколо своєї персони. Галібаренко зізналась, що колеги попереджали її про можливу надмірну увагу. «Боюся, що якби в Інтернет потрапило ще фото із реверансом, воно би взагалі всіх «порвало», — жартує дипломат.

Як зазначає Галібаренко, за обговоренням «соковитих» подробиць, інтерес до яких штучно накручувався російськими ЗМІ, і на які клюнула «фейсбучна» публіка в Україні, мало хто помітив головне: Королева цікавиться ситуацією в Україні. Особливо це важливо в умовах внутрішніх викликів, які постали перед Великобританією. Мова про підготовку до референдуму про вихід країни з ЄС, що запланований на червень.

З пані Послом журналіст зустрівся в Києві через кілька днів після вручення Вірчих грамот Королеві. Саме тому бесіду почали з особливостей церемонії в Букінгемському палаці…

Наталія Галібаренко перебуває на дипломатичній службі з 2000 року. За цей час вона брала участь у численних двосторонніх і багатосторонніх переговорах України, зокрема у рамках ЄС, Ради Європи та інших міжнародних організацій. До призначення послом вона серед іншого керувала відділом з питань співробітництва в політичній, безпековій і оборонній галузях Департаменту Євросоюзу МЗС, була заступником Постійного представника України при міжнародних організаціях у Відні (Австрія). А з березня 2014-го по грудень 2015-го займала посаду першого заступника міністра закордонних справ.

Пані Наталіє, ну як вам в ролі тепер найвідомішого українського Посла?

Нормально (сміється). Хоча мені така реакція і така увага на мою скромну персону здаються трохи дивними. Здається, що це трохи все штучно накручувалося.

Ким?

Як варіант, нашим північним сусідом. І не тому, що ми українці нібито то в усьому готові звинувачувати росіян. Просто вони завжди нас так намагаються тролити.

Тим паче, був один такий цікавий прецедент… Коли я тільки приїхала в грудні до Великобританії і дала перше інтерв’ю українській службі ВВС. І що мене здивувало? Вже на наступний день витяги з нього вийшли на російському телебаченні. Вони не полінувалися, переклали на російську і швидко видали в ефір із своїми коментарями.

Розкажіть про історію вашої підготовки до офіційної церемонії вручення Вірчих грамот Королеві Єлизаветі ІІ у Букінгемському палаці.

Ця процедура у британців виписана вже століттями, тож протоколу намагаються дотримуватися по максимуму. У чоловіків та жінок чітко прописаний дрес-код. Для жінок це ділова сукня довжиною до коліна, закриті лікті та капелюшок. Був час, коли обов’язковим було носіння рукавичок, тепер цієї норми не дотримуються. Є ще правило: чим старша жінка – тим спокійніші кольори, молодшим можна дозволяти собі більш яскраві кольори.

Окремі вимоги королівського протоколу можуть здаватися дивними в Україні, оскільки ми не маємо подібної практики. Наприклад, реверанси. Відчиняються двері до зали – один реверанс, заходиш в залу – другий, перед Королевою під час рукостискання – третій. Боюся, що якби фото із реверансом потрапило в Інтернет, воно би взагалі всіх порвало (сміється). Насправді, в житті ти робиш маленький реверанс. Але на фото він здається таким, що ти зараз колінами просто поцілуєш килим. Мене про це по-дружньому попереджали колеги-посли.

А свою сукню для церемонії ви везли з України?

Ні, я купила її в Лондоні у магазині одягу для ділових жінок, із середнім ціновим діапазоном. Туфлі у мене з України і капелюшок, до речі, теж.

У мене, звичайно, було бажання одягти національну сукню. Мені сказали, що Королева цінує, коли ти приходиш не в європейському одязі, а в національному. Але стала проблема в капелюсі, який не може замінити віночок або стрічка, які є частиною українського національного костюму.

Та все ж основною фігурою церемонії є Її Величність Королева Єлизавета ІІ. Найдовше правлячий монарх у світі, справжній живий символ Співдружності та об’єкт гордості всіх британців. Це вона – зірка на цьому фото, не я.

Скільки по часу триває церемонія?

По-різному. Взагалі, прийнято до 15 хвилин. У нас вийшло довше, бо Королева дуже добре обізнана з ситуацією в Україні, а тому цікавилася подіями в нашій державі. Розголошувати деталі спілкування з Королевою не прийнято, тому я обмежуся лише тим, що Її Величність приділяє велику увагу відносинам з нашою державою та розуміє складність викликів, які постають перед нами.

23 червня у Великобританії пройде референдум про членство в Євросоюзі. Чи є у вас дані останніх досліджень щодо настроїв в суспільстві?

Після того, як Девід Кемерон (прем’єр-міністр Великобританії, — ред.) повернувся з Брюсселя і заявив, що домігся максимального врахування британських вимог (Кемерон стояв на призупинці виплат допомоги трудовим мігрантам з інших країн ЄС в разі невиплати ними соціальних страхувань протягом чотирьох років, Брюссель погодився на цю вимогу з уточненням, що строк невиплат збільшений до семи років. Також Велика Британія отримала право по-своєму трактувати політичні рішення ЄС, довівши небажання бути частиною єдиної європейської політичної системи, та досягла самостійності для своїх фінансових закладів. Остання вимога висувалась з метою не приєднуватись до єврозони та зберегти фунт стерлінгів в якості національної валюти, — ред.), в принципі, прибічників того, щоб Британія залишилась в ЄС, стало більше. Але, згідно з останнім соцопитуванням, дуже багато людей ще не визначились – десь близько 20%. І всі розуміють, що от хто в оці місяці, що залишились до референдуму, буде правильно організовувати роз’яснювальну роботу, той і виграє. Бо якраз оці 20% і вирішать долю країни: залишатися в Євросоюзі чи ні.

Уряд на чолі з Кемероном працює дуже серйозно над тим, щоб Британія залишилась в ЄС. Ведеться потужна публічна кампанія, організовуються круглі столи та конференції, активно залучається громадськість. Так, невдовзі після повернення Кемерона з Брюсселя, на урядовому порталі з’явилися два цікавих документа з аналізом того, що втратить Британія, якщо вийде з ЄС. По кожній сфері. Наприклад, йдеться про те, скільки прийдеться переукласти двосторонніх торгівельних угод, або аналізується втрата позицій по експорту. ЄС є найбільшим торгівельним партнером для ВБ, а економіка ВБ є більш залежною від ЄС. Зокрема, 44% британського експорту йде до країн ЄС, що складає 13% ВВП.

Зараз все регулюється правилами ЄС. Якщо Британія вийде, їй треба буде вирішувати, що робити з законодавством ЄС, яке на сьогодні регулює більшість сфер діяльності. Плюс, Британія, насправді, отримує значну фінансову допомогу в рамках програм ЄС, особливо у сфері сільського господарства. Крім того, у разі виходу з ЄС британські фермери позбудуться переваг в рамках Спільної сільськогосподарської політики ЄС і будуть вимушені сплачувати тарифи, встановлені для країн, які не є членами ЄС. І це тоді, коли сьогодні понад 60% експорту британської рибної продукції та 70% овочів йдуть до ЄС. Багато також можна сказати про переваги, які Британія отримує від членства в ЄС у сферах юстиції та внутрішніх справ, у тому числі в питаннях боротьби з організованою злочинністю та тероризмом.

Тобто Британія багато вкладає в діяльність Євросоюзу, але і багато отримує. Це здоровий британський прагматизм.

Ви зазначили, що уряд працює на те, щоб схилити людей до ідеї залишитись в ЄС. Хто і як працює в протилежному таборі?

Лейбористська партія, яка є в опозиції, критикує майже все, що робить уряд. В самому парламенті теж панують різні настрої, чимало депутатів з рідної Кемерону консервативної партії виступають за вихід з Євросоюзу. Вони звинувачують Брюссель у надмірній бюрократії, зарегульованості, неефективності міграційної політики та функціонування Шенгену і так далі. Висувається аргумент, що Британія є самодостатньою, а її економіка більш ефективною, ніж та, яка зараз діє в ЄС. В самому уряді Кемерона є два міністри, які теж виступають з аналогічних позицій. Свого часу Прем’єр-міністр дозволив членам свого Кабінету вільно висловлюватися щодо перспективи виходу/невиходу Британії з ЄС… Але вони не мають право залучати своїх підлеглих для просування власної позиції. Умовно, ти – міністр, ти йдеш на ток-шоу і можеш активно агітувати проти Євросоюзу. Але ти не маєш права доручити своїм підлеглим підготувати дослідження чи документи, які би просували цю позицію. Така сама вимога діє під час виступу членів Уряду в парламенті. Така ціна демократії.

Та подивимось, що буде 23 червня. Згадайте, як було із референдумом по незалежності Шотландії (який відбувся 18 вересня 2014 року, — ред.). Тоді більшість соцопитувань свідчили на користь рішення про вихід Шотландії зі складу Британії. Але в кінцевому випадку результат був більш, ніж обнадійливий. Думаю, британці зі своїм раціональним підходом і цього разу вирішать так, як їм буде вигідніше.

Взагалі, в країнах ЄС євроскептичні настрої підживлює Російська Федерація. Чи присутня російська пропаганда, Росія в Британії?
Дуже сильно присутня. Навіть більше, ніж як я думала, коли туди їхала.

В чому це проявляється?

Росіяни зараз обрали дуже цікаву тактику. Вони за цей час, звичайно, пересвідчилися, що ні в офісі Прем’єр-міністра Кемерона, ні в Уряді в цілому, ні в Форін-офісі (міністерство закордонних справ і у справах Співдружності націй Великої Британії, — ред.) немає людей, на яких вони могли б спертися у виправданні агресивної політики щодо України. Офіційна державна лінія Британії визначена і вона дуже чітка: засудження і невизнання за будь-яких умов анексії Криму, засудження агресії на Сході, викрадення та незаконного утримання громадян України (Надії Савченко, Олега Сенцова та інших), санкції проти РФ, повне виконання Мінських домовленостей та підтримка України. Тут, як кажуть, Росії нема чого ловити.

Тому просуваються альтернативні підходи: 2016 рік оголошено роком російської культури в Британії. Під це планується організувати дні російського кіно, концерти російських зірок – найпершою, здається, приїжджає Валерія, черговий бізнес-форум для підтримки малого і середнього бізнесу. Тобто через культурні заходи, бізнес-зв’язки просуваються відомі тези російської пропаганди про необхідність діалогу з РФ з усіх питань міжнародного життя, про «пусті обіцянки» Україні з боку ЄС, які нібито «спровокували природну реакцію РФ», про радикалів, які керують в Києві та подібні безглузді ідеї.

Це працює?

Британці, які пережили проблеми з Північною Ірландією, сприймають аргументи про необхідність діалогу. Я багато зустрічаю людей, які справді вірять, що це Київ не хоче спілкуватися з Москвою. Їм важко повірити, що з часу анексії Криму російська сторона свідомо ігнорувала всі наші звернення та ноти протесту: ні по гумконвою, ні по порушенню кордону, фактично ні по чому. У відповідь була лише тиша. По Будапештському меморандуму скільки разів ми намагалися зібрати консультації! У відповідь – та сама тиша. Але в Британії послідовно насаджується гасло: «ми ж за діалог, ми вам потрібні».

Як Україна доносить свою думку?

У нас, звичайно, немає таких ресурсів, в тому числі фінансових, у порівнянні з росіянами. Та нам все одно легше, ніж їм, адже ми не створюємо паралельну реальність. Ти приходиш і розповідаєш правду про події на Сході, про проблеми в економіці, про труднощі в процесі реформ… Я зустрічаюсь зі студентами, експертами, які цікавляться Україною, громадою, людьми, які працюють в Сіті (діловий район в Лондоні, — ред.), з депутатами в парламенті. Намагаємося оперативно реагувати на тенденційні публікації в ЗМІ, запобігати діям, які в той чи інший спосіб легалізують анексію РФ Криму, активно використовуємо соцмережі.

З того, чим можна похвалитися. Пам’ятаєте історію, коли Оксфордське видавництво (Oxford University Press, — «Главком») видало довідник, де Крим був позначений як територія Росії? Ми з ними реально билися чотири місяці. І все-таки вони зняли з продажу всі довідники з невірною інформацією. З’явилось також оголошення, що всім, хто купив довідники раніше, поміняють безкоштовно на виправлений примірник. Це лише один випадок, але це важливо. Бо якщо серйозне видавництво йде на збитки, аби виправити одну помилку, це означає що з системою можна боротися.

Якщо говорити про внутрішню кухню посольства. Коли ви прибули в Лондон, що вас неприємно вразило?

В принципі, відсутність півтора роки посла відчувалась дуже сильно. Колектив професійний, досвідчений, але от мотивації не вистачало. А ти приїжджаєш з України з природним бажанням, щоб всі, як кажуть, прокидалися і засинали з думками про Україну. До того ж Посольство було де-факто обмежене в контактах та участі у багатьох заходах через вимогу представницького рівня Посла.

Оскільки ви до того працювали в МЗС, можете пояснити, чому такий довгий час тримали без посла таку важливу країну.

Тут є, в принципі, цілком логічне пояснення. Після того, як поїхав мій попередник (Володимир Хандогій був Надзвичайним і Повноважним Послом України у Сполученому Королівстві Великої Британії і Північної Ірландії з 30 липня 2010 по 16 травня 2014, — ред.), був період, коли Олександр Турчинов виконував обов’язки президента. В цей період напередодні президентських виборів посли не призначалися, а лише звільнялися. Потім були президентські вибори, інаугурація. А далі, природно, визначалися з кандидатурою, проводили співбесіди…

Ви на якусь співбесіду ходили?

Так. Але вже на етапі, коли міністр запропонував мою кандидатуру.

Хто проводив співбесіду?

У мене була зустріч з Валерієм Чалим, який зараз працює Послом в США, а тоді був заступником Глави Адміністрації Президента. Була в мене і зустріч з Президентом, дуже предметна, з постановкою конкретних задач.

З Хандогієм перед вашою поїздкою в Лондон ви зустрічались?

Ні, не зустрічались. Одразу зазначу: я не маю звички поливати брудом своїх попередників і сподіваюсь, не зіпсуюся настільки, щоб поливати брудом своїх наступників. Кожна людина на своєму місці діяла в певних конкретних умовах. Кожна ситуація специфічна. У нас в Лондоні, взагалі, з самого початку були дуже професійні посли. І я дуже вдячна Сергію Комісаренко, 1-му Надзвичайному і Повноважному Послу України у Великобританії, який купив будинок, в якому зараз розташоване Посольство. Оренда будинку в центрі Лондона була б для нас зараз не підйомною.

Я пам’ятаю, коли ми починали з новою командою, з Андрієм Дещицею в МЗС одразу після перемоги Майдану. Там теж була ще та ситуація. Я прийшла – в мене був пустий кабінет, ні людей, ні комп’ютера, нічого. Але з часом все владналося. Так, було важко, так, ми десь набивали собі шишки, але в цілому я можу сказати, що, не дивлячись на російські гроші, на російську пропаганду, ми разом зробили важливу справу – ми змогли створити міжнародну коаліцію на підтримку України. Це те, чого не було у випадку з Грузією. Грузія залишилась сама. Українські дипломати не дають «забути» «українське питання», діють санкції, і ми б’ємося за те, щоб вони були продовжені. Поки є такий тиск, Росія буде розуміти, що їй не дадуть одноосібно вирішити справи з Україною.

Яким на сьогодні є штат посольства?

У нас 26 людей – це разом і з технічними працівниками.

Якщо рахувати з родинами – то це десь біля 50.

За той час, поки ви перебуваєте в Лондоні, когось вже відправили додому, взяли нових?

Велика ротація була минулого року. І цього року влітку буде планова ротація — нашого техперсоналу, який три роки пробув, і дипломатів, які чотири роки пробули. Така вимога закону.

Ми намагаємося робити так, щоб люди від’їжджали влітку. Так простіше вирішувати, в тому числі, і побутові питання, такі як навчання дітей в школах. Плюс об’єктивно інтенсивність роботи влітку є нижчою у порівнянні з іншими порами року.

Розкажіть, навіщо ви, приїхавши в Лондон, чи не першим своїм рішенням познімали зі стін в посольстві портрети попередніх послів.

Так, я зняла, але чомусь ніхто не каже про те, що я повісила на заміну.

І що ж?

Замість послів я повісила на стіну фотографії, які символізують Україну: це підписання Угоди про асоціацію з ЄС, проведення Євро-2012, події Революції Гідності, встановлення українського прапору над звільненим містом на Сході… Посольство – це не Пантеон, ми не маємо нікого увічнювати і мене, в тому числі. Я бачу реакцію на ці нові фото людей, які до нас приходять. Це цікаво, це те, на що люди звертають увагу, захоплюються, співпереживають.

Заступник міністра закордонних справ Вадим Пристайко зазначив, що два роки тому Кабмін прийняв рішення, згідно з яким можна мати лише по одному автомобілю на кожне дипломатичне посольство за кордоном. Пізніше були досягнуті домовленості, що найбільшим посольствам можна буде мати ще одну машину та автобус. Як у вас справи із матеріальним забезпеченням?

В цілому, як у всіх. Є певні фінансові проблеми. Розумієте, специфіка дипслужби в тому, що фінансування виділяється у гривнях, а 80% видатків здійснюється у валюті. Тобто будь-які коливання валютного курсу та послаблення гривні автоматично зменшують наші фінансові можливості. Але часто найбільшою проблемою є не відсутність грошей, а чинне законодавство, яке не дозволяє здійснювати ті чи інші видатки.

Наприклад. У мене дуже маленьке приміщення для консульського прийому. Там буквально 18 квадратних метрів. Це перший поверх, і при всьому британському помірному кліматі навесні та влітку там неймовірна задуха! Ви уявіть людину, яка умовно прийшла оформити довідку про народження. Та вона поки в цій духоті вистоїть, поки підійде до консульського віконця, повірте, неважливо їй допоможуть чи ні, вона вже буде роздратована. Є ідея поставити там кондиціонер, але ми не можемо його придбати, бо це капітальні видатки, а капітальні видатки наразі заборонені.

Скільки автомобілів у українського посольства в Британії?

У нас п’ять автомобілів. З них два автобуси: один маленький, один великий. Великий ми використовуємо для поїздок в Україну, перевезення речей співробітників, плюс доставки будівельних матеріалів. На маленькому ми, як правило, працюємо з делегаціями, адже заїхати, наприклад, в Сіті на великому автобусі неможливо через відсутність місць для паркування.

Якою зараз є кількість українців, які мешкають в Британії? І чи збільшилась вона в результаті анексії Криму та війни на Сході?

У нас зараз, справді, кількість українців збільшилась. В нас навіть по факту за минулий рік вдвічі збільшилась кількість вчинених консульських дій.

Але що мене радує — збільшилась кількість українців-студентів. В Сіті дуже багато працює українців. Наші співвітчизники працюють на керівних посадах, в консалтингу, в юридичних фірмах, у сфері фінансів, в ЄБРР присутнє сильне українське крило. При цьому, це молоді хлопці і дівчата. Зовсім інше покоління справді прогресивних людей.

Певний час тому олігарх Дмитро Фірташ організовував «Дні України у Великобританії». Зараз він цим не займається?

Наскільки я знаю, минулого року не було такого заходу, і про плани на цей рік я теж не чула.

Але подібні заходи є важливими і їх варто проводити, щоб популяризувати Україну. Не секрет, що у світлі останніх подій позитивних історій про Україну відверто бракує, ситуація в нашій країні дуже часто сприймається в рамках штампів і стереотипів про пострадянську державу з корупцією і недолугою економікою. Вітчизняні компанії все ще доволі скромно представлені в Британії, обсяги британських інвестицій в Україну за останні роки скоротилися. Британський бізнес обережний, а гроші, як відомо, люблять тишу.

До посольства за порадами, інформацією потенційні інвестори, до речі, звертаються?

Так, звертаються. І ми допомагаємо чим можемо. Багато звернень щодо пошуку потенційних партнерів надходить з України через Раду експортерів при МЗС. Але ніщо не замінить безпосереднє знайомство і контакти підприємців. Тому є ідея організувати в Лондоні інвестиційний форум високого рівня, аналогічний до тих, які вже відбулися у США, Німеччині, а найближчим часом відбудеться у Франції. Реальною є необхідність донесення об’єктивної інформації про ситуацію в Україні, розвінчання міфів, що Україна — корумпована країна, де керують олігархи, із закритою та недружньою до бізнесу політикою. І важливо, щоб до цієї роботи над іміджом України залучався громадський сектор, адже довіра до нього є зараз дуже високою. Я за те, щоб всі долучались до створення нового іміджу країни, щоб були різні культурні заходи, медійні, мистецькі…

Хтось із наших заможних людей ініціює зараз такі заходи в Британії?

Поки що ні, на жаль. Не знаю, з чим це пов’язано. Можливо, у них зараз інші пріоритети.

Але дуже активною є українська громада Британії. З початку війни на сході наші співвітчизники тут активно допомагають бійцям АТО, долучаються до адресної допомоги пораненим та сім’ям загиблих. Українська громада Британії однією з перших долучилася до публічної кампанії за звільнення Надії Савченко, розгорнувши пікети в центрі Лондона та біля російського посольства. Іншими словами, всі потрошку працюють задля спільної справи.

Нам би, звісно, підтримка меценатів не завадила б. У громади є ідея організувати влітку парад вишиванок. Але не хочеться обмежуватися лише традиційною ходою у вишиванках. Хотілося б провести справжній модельний показ вишиванок, щоб показати, яким сучасним може бути одяг з етнічними мотивами. Будемо шукати варіанти для реалізації цієї ідеї.

А скільки у посольства грошей, які можна використати на реалізацію отаких проектів?

Зовсім мало. Бо в цілому в МЗС виділено 7 мільйонів гривень на підтримку позитивного іміджу України – це не Британії, це взагалі. Тому викручуємося із власних можливостей, кооперуємося з нашими партнерами. Наприклад, разом з Посольством США домовилися провести на базі їхнього приміщення у квітні показ стрічки «Зима у вогні» та панельну дискусію з авторами. Впевнена, цей захід викличе значний інтерес.

Найбільшу підтримку ви відчуваєте від колег-дипломатів з яких країн?

Традиційно, це Балтійські країни, Скандинавські країни, Польща. Це наш пул, на який ми опираємося. Також в мене склалися добрі контакти із послами країн СНД, окрім російського, звичайно. Вони одразу висловили готовність допомогти дружньою порадою, налагодити контакти та зв’язки.

З російським послом не перетинались?

Поки що ні. Бачили один одного, але особисто не спілкувались.

З якимись проблемами більш особистого характеру після того, як переїхали до Лондона, ви зіткнулись?

Досить неочікувано, але найпершою проблемою стало відкриття зарплатного рахунку в банку. В декількох з них відверто заявили, що не хочуть мати справи з дипломатами, бо вони нібито публічні люди, а якщо вийде якийсь конфлікт, судитися з ними неможна через дипломатичний імунітет. Провести Інтернет було проблемно, прийшлося чекати майже чотири тижні. Влаштувати дитину в школу не просто: посеред року немає вільних місць. Як кажуть добре там, де нас немає. Та це той вибір, який ми з родиною зробили на певному етапі. Я дуже вдячна чоловікові, який сказав, що не хоче, щоб його син зростав без нього, залишив бізнес і поїхав з нами.

Чим ваш чоловік там займається?

Він поки що чоловік українського дипломата (сміється). Знаєте, серед дружин послів прийнято проводити такі собі чаювання, під час яких у неформальній атмосфері обговорюються різні теми, і я якось напівсерйозно запропонувала чоловікові організувати щось подібне. Відповідь мені сподобалася: будемо пити чай під час перегляду Ліги чемпіонів.

Автор интервью: Микола Підвезяний, Катерина Пешко

Автор фото: Станіслав Груздєв