Окупанти посилюють репресії проти кримських татар

140

За два роки російської анексії Крим перетворився не тільки на півострів несвободи, але й на півострів страху. Це аж ніяк не публіцистична метафора, а сумний факт, який констатують мешканці окупованої автономії, міжнародні інституції та правозахисні організації. У «постреферендумному» Криму відбуваються численні утиски й переслідування.

Насамперед під пильною увагою спецслужб РФ перебувають «неблагонадійні» громадяни, котрі не визнають анексії та мають проукраїнську позицію. До цього кола належать люди різних національностей і віровизнань. Через свої погляди у Криму, м’яко кажучи, незатишно почуваються і росіяни, й українці, і кримські татари. Належність до православних Київського патріархату чи греко-католицької церкви так само підозріла, як і сповідування доволі світської версії мусульманства – сунізму.

Але, будьмо відвертими, найбільше під загрозою на півострові є саме кримські татари, приборкати котрих уже два роки намагається окупаційна адміністрація, не гребуючи жодними методами для досягнення мети. Після численних попереджень «влада» Криму таки розпочала судову процедуру ліквідації Меджлісу кримськотатарського народу, котрий республіканська «прокуратура» звинувачує в «екстремістській діяльності». Не зумівши підкорити національний представницько-виконавчий орган, окупанти просто вирішили його заборонити.

Розплата за нелояльність

Цього, власне, і варто було чекати, бо за двадцять п’ять років існування Меджліс зарекомендував себе не тільки як виразник і захисник прав кримських татар, але і як провідник української державності на півострові. У положенні про Меджліс (у редакції 2004 року) чітко прописано, що він «добивається визначення статусу Криму у складі України за національно-територіальним принципом на основі реалізації кримськотатарським народом свого невід’ємного права на самовизначення й забезпечення гарантій дотримання прав і свобод усіх людей, незалежно від їх раси, національності, політичних поглядів і віросповідання». Отже, про сепаратизм та національну винятковість кримських татар узагалі не йдеться. Народ, який пережив трагедію тотальної депортації та через десятиліття повернувся в «омріяний край», не пригноблюватиме інших.

Лідери Меджлісу незмінно підтримували на виборах демократичні сили й закликали голосувати за них співгромадян, і вони переважно дослухалися до цих порад. Мобілізація 13% кримських татар (така їхня чисельність на півострові за даними перепису населення 2001 року) забезпечувала свого часу проходження до парламенту Народного Руху України, «Нашої України» й «Батьківщини», а також додавала електоральних балів на президентських перегонах В’ячеславові Чорноволу, Вікторові Ющенку та Юлії Тимошенко.

Втім, у масштабах Криму це не мало суттєвого впливу, бо там завжди перемогу на виборах здобували як не комуністи, так регіонали. Під час кампаній вони традиційно розігрували «кримськотатарську карту», безпідставно спекулюючи на фобіях слов’янського населення автономії, де протягом українських років панував міжнаціональний мир. У себе вдома кримські татари мало не завжди опинялися в опозиції, та й на підтримку офіційного Києва не варто було особливо розраховувати. Там кримське питання традиційно недооцінювали. Відтак і представництво кримських татар у владі було незначним, не кажучи про нульову присутність у силових відомствах: їх побоювалися, їм не довіряли.

Чи не єдиним винятком був Бахчисарайський район, яким майже десять років (2005–2014) керував один із членів Меджлісу Ільмі Умеров. Свою посаду він зберіг навіть за президентури Віктора Януковича, бо надто вже виклично було залишати історичну столицю Кримського ханства без керівника-кримського татарина. На рівні республіканського парламенту інтереси корінного народу Криму представляла невеличка фракція «Рух – Курултай». Але її голос не був достатньо впливовим, бо у Верховній Раді АРК домінувала Партія регіонів та її сателіт – маргінальне «Русское единство». Саме їхні лідери – Володимир Константинов і Сергій Аксьонов – стали одіозними символами сумнозвісної «Кримської весни», з якою кримські татари не змирилися і, як могли, боролися. За що й розплачуються нині.

Окупаційна «прокуратура» відкрила кримінальні справи за організацію масових безладів 26 лютого 2014 року, коли на заклик Меджлісу під парламентом автономії зібрався велелюдний мітинг проти сепаратизму. Тоді вдалося зірвати сесію Верховної Ради АРК, яка прагнула змінити місцевий уряд на ще більш проросійський, ніж був «регіональний», і поставити питання референдуму про приєднання до Росії. Але внаслідок сутичок загинули двоє прибічників «Русского мира», 79 осіб постраждали.

Провину за це поклали на першого заступника голови Меджлісу Ахтема Чийгоза та кримськотатарських активістів – Мустафу Дегерменджі й Алі Асанова, які перебувають під арештом і не визнають своєї провини, наголошуючи під час судових засідань, що є громадянами України. Ще до ув’язнення Чийгоз заявляв, що Крим – окупована Росією територія, котра має бути повернута до складу України, а це вже свідчить про «спроби зазіхання на територіальну цілісність Російської Федерації». Сам процес нагадує фарс і нонсенс, бо людей судять за події 26 лютого, коли Крим іще де-факто і де-юре був українським. У цій справі пройшло близько 200 осіб.

Не залишили окупанти поза увагою провідників Меджлісу – Мустафу Джемілєва і Рефата Чубарова, яким спочатку заборонили в’їзд до Криму, а згодом обох оголосили в міжнародний розшук. Людей, які у травні 2014 року вийшли зустрічати на адміністративній межі з Херсонщиною свого національного лідера та прорвали кордон силовиків, попередили про неприпустимість здійснення екстремістської діяльності. На вимогу «суду» Меджліс був виселений з офісу в Сімферополі, його рухоме й нерухоме майно арештували, газету «Авдет» («Повернення») закрили. Частина членів Меджлісу виїхали на материк, тому нині засідання відбуваються у приватних будинках, кав’ярнях і через «Скайп».

Хоча якби кримські татари були більш зговірливими й публічно визнали російську юрисдикцію над Кримом, їхня доля склалася б інакше. Нова «влада» обіцяла їм вирішення всіх питань, які не вдавалося розв’язати за часів України: відновлення прав репатріантів та історичної топоніміки, надання офіційного статусу кримськотатарській мові (на рівні з російською та українською), 20% квота в органах влади, законодавче визнання органів національного самоврядування (Верховна Рада України спромоглася на цей крок запізно, у березні 2014-го). Після непростої внутрішньої дискусії керівники Меджлісу погодилися на часткове входження кримських татар у «владу», щоб мати бодай мінімальну можливість вирішувати проблеми народу. Хоча нормальної співпраці не вийшло. Дуже швидко ілюзії розвіялися, а заманливі обіцянки залишилися деклараціями на папері.

За словами першого заступника голови Меджлісу Нарімана Джеляла, нині контакти з «владою» відбуваються у формі допитів, обшуків та бесід із ФСБ. Через це навіть з’явився сумний анекдот: «Меджліс кримськотатарського народу запрошує всіх на регулярні зустрічі співвітчизників біля будівлі Верховного Суду Криму. Всі, хто давно не бачив друзів і колег, рідних і знайомих, всі, хто скучив за спілкуванням, приходьте на наші зустрічі. У програмі: поліція, ОМОН, спостерігачі у цивільному. Розігрується приз – особлива увага правоохоронців до вашої персони!».

Атака клонів

На противагу норовливому Меджлісу окупанти почали фаворизувати маргінальні громадські організації. Кримські «урядники», зокрема путінський гауляйтер, повноважний представник президента Росії у «федеральному окрузі» Олег Белавенцев, проголосили їх «реальними й безумовними виразниками інтересів кримськотатарського народу», а Джемілєва й Чубарова назвали «колишніми лідерами народу», котрі повністю втратили з ним зв’язок. У ролі альтернативи виступають «диванні» рухи «Крим» і «Кримська єдність», очільники яких демонструють надзвичайну лояльність до Росії, входять у місцеву й республіканську «владу», зустрічаються з президентом РФ Володимиром Путіним, забороняють Меджлісу виступати від імені кримськотатарського народу та підтримують ідею встановлення у Криму пам’ятника імператриці Катерині ІІ, за правління якої 1783 року відбулася перша російська анексія – ліквідація Кримського ханства.

Вдалося «владі» схилити на свій бік і муфтія Криму Еміралі Аблаєва, який не ходить на засідання Меджлісу та публічно не реагує на обшуки, затримання й арешти кримських татар (тоді як архієпископ Сімферопольський і Кримський УПЦ КП Климент заявив про неприпустимість переслідувань кримчан, які сповідують іслам). І лише після звернення Чубарова муфтій був змушений дати хоч якесь пояснення своєму «неприпустимо затяжному мовчанню», в якому закликав єдиновірців дотримуватися закону, а українським політикам порадив не спекулювати на національних і релігійних почуттях кримчан. Для гарантії лояльності керівника Духовного управління мусульман Криму про всяк випадок створене альтернативне Центральне духовне управління мусульман – Таврійський муфтіят.

Узагалі, практика клонування структур доволі активно використовується на півострові. Нині замість регіональних і місцевих меджлісів, які діють у районах, містах і селах, де проживають кримські татари, намагаються створити територіальні органи самоврядування (ТОСи). Після фактичної заборони телеканалу ATR, якому не видали ліцензії на ефірне мовлення, «влада» створила інший, ідеологічно правильний канал – «Крымскотатарское общественное телевидение» («КОТ»). Правда, від цієї абревіатури довелося швидко відмовитися, бо кримськотатарською мовою слово «кот» означає «дупа». Тому знайшли кращу назву – «Міллет» («Народ»).

Також іменем народу прикрилися і для початку судової справи проти Меджлісу. У лютому 2016 року до республіканської «прокуратури» звернулися «офіційні» кримськотатарські громадські організації та рухи. Доти мало кому відомі «Кримська єдність», «Кримські татари – опора Криму», «Комітет кримськотатарської молоді», «Рада кримськотатарських старійшин» і «Національна культурна автономія кримських татар міського округу Судак» висловили обурення безупинними спробами незареєстрованого «Меджлісу» (саме так, у лапках) дискредитувати мирний і працьовитий народ та посіяти міжнаціональну ворожнечу в Криму. Визнаних авторитетів Джемілєва і Чубарова, а також «примкнувшого к ним» бізнесмена Ленура Іслямова вони називають «возомнившими себя лидерами народа», які ніколи безкорисно не відстоювали його інтересів.

Стурбована громадськість рішуче засуджує «екстремістську» блокаду Криму та заяви Меджлісу про його деокупацію, бо кримчани, бачте, добровільно, на референдумі, відповідно до норм міжнародного права возз’єдналися з Росією та разом з усіма її народами будують щасливе майбутнє, не маючи ні найменшого бажання асоціюватися з націоналістичним режимом в Україні. Не чекають вони й батальйону імені Номана Челебіджихана, який прийде звільняти Крим від окупантів. Тому просять «прокурора» Наталію Поклонську не допустити протиправної та провокативної діяльності «так званого» Меджлісу і притягнути до відповідальності всіх винуватців.

Ще раніше «віце-прем’єр» кримського «уряду» Руслан Бальбек заявляв, що на Меджліс скаржаться і прості кримські татари, і громадські організації. А «віце-спікер» республіканської «Державної ради» Ремзі Ільясов, який донедавна сам прагнув стати лідером Меджлісу, закликав колег із «парламенту» визнати блокаду Криму геноцидом. Що ж, ґрунт для звинувачень був добряче угноєний, і «прокуратура» дала хід справі, хоча сумнівно, що то було її власною ініціативою. Такий процес навряд чи можливий без санкції Кремля, котрий прагне загасити чи не останнє джерело спротиву окупації.

Приборкати, підкупити, шантажувати не вдалось. Отже, Меджліс треба заборонити, а його прибічників – залякати. У зоні ризику – всі 33 члени національного представницько-виконавчого органу за винятком кількох колаборантів (зневажливо їх називають «путари» – «путінські татари»). Крім того, в «екстремізмі» можуть звинуватити членів регіональних та місцевих меджлісів. Тут уже йдеться приблизно про 2,3 тисячі людей та їхні родини.

Процес над Меджлісом тільки-но починається, але його лідери морально готові до заборони. Замість нього Кремль може призначити на роль «правильних татар» лоялістів із «Кримської єдності» чи «Криму». Хоча навряд чи їх прихильно сприйме народ, призвичаєний демократично, з бурхливою дискусією формувати представницько-виконавчий орган під час Курултаю (національного з’їзду). До речі, тільки за рішенням Курултаю може бути ліквідований Меджліс, який не є «громадським об’єднанням», як вважає Поклонська. Це єдиний вищий повноважний представницько-виконавчий орган кримських татар. Усі інші механізми припинення його діяльності сприйматимуть як розправу над системою національного самоврядування корінного народу Криму.

Це може призвести до нового витка репресій і подальшого «вичавлювання» незгодних із півострова, через що, найімовірніше, будуть посилені санкції Заходу проти Росії. Заяви українського МЗС чи резолюції Європарламенту на Москву не діють. А от персональні й секторальні обмеження поступово знекровлюватимуть економіку держави-агресора й наближатимуть кінець путінського правління, що є запорукою деокупації автономії. Кримські татари пережили Сталіна, переживуть і Путіна. Переживуть і виживуть.

Автор материала: Сергій Шебеліст