Про завдання від Президента Порошенка, лобізм братів Дубневичів, капіталовкладення «Пупса», стосунки з Андрієм Садовим, улюблену відповідь корупціонерам, контрабанду, дороги та важкі перемовини з японськими інвесторами – у яскравому інтерв’ю.

Про голову Львівської обласної державної адміністрації Олега Синютку у місті Лева люблять розмірковувати у контексті його стосунків з Андрієм Садовим. Нічого дивного у тому немає: Олег Михайлович 7 з половиною років пропрацював першим заступником міського голови, а отже приречений читати про себе: «Вийшов з орбіти впливу Садового». Або: «Стосунки ділові, але відчувається напруженість». Чи навіть: «Перехід до команди Порошенка не міг не зробити Синютку і Садового ворогами»…

Натомість редакцію цікавили інші напрямки, якими опікується амбітний львівський губернатор. І хоча питання відносин з Андрієм Садовим ми теж зачепили — але ж наприкінці довгої розмови про завдання Президента, депутатський лобізм та японський прагматизм, упертість контрабандистів і таємниці організації матчу за світову шахову корону

А почали, як зазвичай і буває, з актуального.

Блокування «Свободою» російських фур багато у кого викликало відразу. Міністр інфраструктури Пивоварський, наприклад, каже, що, по-перше, за міжнародними правилами, блокування транзиту є забороненим; по-друге, воно може спричинити позови проти України до Світової організації торгівлі. І по-третє, Росією пересувається у кілька разів більше українських фур, аніж Україною — російських.

Ви погоджуєтеся за таким твердженням?

Минулого вівторка сесія Львівської обласної Ради як найвищий представницький орган області не підтримала позицію фракції «Свобода» стосовно блокування. Хоча, звичайно, навряд чи ви знайдете львів’янина, якому приємно бачити російський триколор в будь-якій формі, в тому числі і на номерних знаках. Але люди розуміють, що не все так просто. І я хотів би, щоби це рішення, яке ми зараз обговорюємо, ми приймали не серцем (тому що серцем все зрозуміло: 211 родин, які втратили героїв на фронті — і це говорить саме за себе), а, все-таки, розумом.

А про що говорить розум?

Про те, що ми не можемо своїми руками викреслити Україну з переліку транзитних держав. І так ми знаємо, що Росія будує — причому не комерційними структурами, а залізничними військами — залізницю в обхід, 122 кілометри. Ми прекрасно знаємо, що Росія буде провокувати європейські країни для того, щоб подати відповідні пропозиції в Світову організацію торгівлі, і так далі.

Тобто, перш ніж вдаватися до такої акції, варто було хоча б спробувати прорахувати ситуацію на 2-3 кроки наперед?

Я думаю, що ті люди, які сьогодні спонукають російські фури конфліктувати…

Що ви маєте на увазі?

Не все так просто. Деякі фури ніхто ще не затримує — а вони вже не їдуть. Вони також прораховують на 2-3 кроки вперед.

Ви намагалися переговорити щодо цієї акції з керівництвом «Свободи»?

Я думаю, що сьогодні тих людей, які в «Свободі» виступають за блокування, можна розділити на 2 частини. Одна частина — ті, хто насправді діє серцем і вболівають за те, щоб оця російська зараза не поширювалась територією України; і я цих людей розумію, приймаю, і треба мати велике терпіння, щоби переконати їх: інтереси України є більші, ніж емоції.

Але є, напевно, й інша частина.

Маєте на увазі тих, хто є більш зацікавлений у політичному піарі?

Ну, це їх треба питати.

А який обсяг блокувань російських фур у Львівській області?

Львівщина, по-перше, найбільша транзитна область, тому що маємо 3 великих міжнародних переходи ( Рава-Руська, Шегині і Краківець); через Львівщину ідуть шляхи на Закарпаття, угорський кордон. Але я би не міг сказати, що це блокування сьогодні — це надзвичайна подія для Львівщини.

Щодо російського впливу. Минулого року мені довелося спілкуватися з харківським і сумським губернаторами Ігорем Райніним і Миколою Клочком; звичайно, у їх випадку тема російської експансії видається більш наявною, фізично відчутною проблемою. Львівщина ж знаходиться далеко від Донбасу та українсько-російського кордону. Якою мірою та у чому саме помітний тут вплив Росії?

Тут, на Львівщині, вплив Росії, особливо російських спецслужб, має зовсім іншу специфіку. Зрозуміло, що ніхто не прийде сюди агітувати за «руський мір» і тому подібне. І якщо, можливо, на Харьковщині або Херсонщині ще є поодинокі люди, які не розібралися, то на Львівщині таких людей практично немає. Але я думаю, що спецслужби РФ тут будуть діяти, а чи й діють, у двох напрямках.

Яких саме?

Перший — розсварити нас з Польщею, маніпулюючи певними історичними речами і, можливо, не зовсім ще загоєними ранами з сторіччя українсько-польської війни, з важкого періоду Другої світової війни. І, звичайно, вони постійно будуть провокувати людей на дестабілізацію, страх. І ті вибухи, які сталися минулого року у Львові, і цей пакет з вибухівкою, який виявили цього року, — гадаю, що спецслужби знайдуть там російські корені.

А приклади того, як нас намагаються розсварити з Польщею, навести можете?

Є болючі теми, які стосуються конфліктів між родинами; я переконаний, що йдеться про псевдобоївки УПА з одного боку і, під виглядом поляків, радянських спецслужб, — з іншого. Таким чином спецслужби діяли, щоб винищувати місцеве населення. І сьогодні там є встановлені пам’ятники загиблим українцям і полякам. Разом з тим нам відомо, що сьогодні на території Польщі знищені деякі пам’ятники; і у нас були спроби знищити пам’ятники на польських могилах…Все це, я думаю, іде з Москви.

Тут, на Львівщині, довелося чути про ваше майбутнє діаметрально протилежні чутки. Перша: Синютку незабаром звільнять з посади, бо «не виправдав». Друга: Синютку незабаром заберуть до Києва — на підвищення.

(Сміється) Результат один і той же…

У будь-якому випадку, оцінювати можливість того чи іншого варіанту треба, виходячи з практичної реалізації тих настанов, які вам дає Президент. Який, до речі, 7 січня відвідував Львівщину. Якщо коротко, на які основні задачі націлював вас Петро Олексійович?

Насправді він ці питання ставить і на нарадах, які проводить з головами обласних державних адміністрацій. І ключове питання — це робочі місця і зарплати людям. Це сьогодні для України є найважливіше питання.

Друге питання: незважаючи на те, що Львівщина знаходиться в глубокому тилу і є однією з найбільш патріотичних областей, а війна ще далеко не закінчилась, — Президент вимагає підготовки та укріплення армії, виробництва сучасних зразків озброєнь.

Третя річ — це територіальна реформа. Яку ми мусимо зробити, інакше без неї прогресу не буде.

І ще одна річ, яка ніколи не сходить з вуст Президента, — це питання боротьби з корупцією. Я знаю, що, можливо, якісь інші речі Президент зможе пробачити; яле якщо в нього будуть підозри чи дані про вчинення корупційних дій, він з тією людиною попрощається і ніколи в житті не матиме з нею справи.

Розмовляючи про корупцію на Львівщині, треба, мабуть, в першу чергу, говорити про контрабанду. Тут у вас є чим похизуватися?

Так, є. Ви знаєте про експеримент, оголошений Президентом під час його візиту до Львова: про те, що перевищення від індикативних показників буде скеровано на дороги. І от Львівщина за 4 місяці сумарно отримала перевищення в 600 мільйонів. Це стільки, скільки отримали всі області, разом взяті.

З цих грошей ми 300 млн скерували на дороги. І вже, чесно кажучи, зраділи, і вважали, що далі все піде своєю чергою. Аж раптом в січні отримали мінус 34 мільйони. Тобто навіть не виконали план. Довелося знову вдаватися до різких кроків — і в лютому ми отримали плюс 100 мільйонів.

А вам зрозуміло, за рахунок чого у січні відбувся такий відкат?

Я думаю, що люди повірили в те, що все повернеться на круги своя, і можна буде якусь фуру через кордон перевезти, ще якісь речі…

А чому в них виникло таке відчуття?

А наші люди, вони, знаєте, такі: якщо ти кожного дня стукаєш — тоді вони чують. А якщо трішки розслабитись, відразу починають думати: «Та! Може, це і все?» І пішла, на жаль, зворотна реакція. От, минулого тижня затримали митника, звільнили двох керівників відділів митниці аеропорту. У мене відбулася зустріч із правоохоронними органами і всіма суб’єктами підприємницької діяльності. Розмова була дуже відвертою; думаю, що всі всіх почули, і СПД будуть працювати у легальній площині, а правоохоронці не займатимуться здирництвом.

До речі, минулого тижня у нас був один просто фантастичний сигнал. Звернувся керівник однієї з асоціацій експортерів і сказав, що у нього є таке відчуття, мовляв, хтось йому ставить такі питання, які вже давно не звучали на території Львівської області.

І?

І було дуже приємно, що правоохоронці відреагували просто миттєво.

Як саме?

Троє уже за гратами, прямісінько з місця скоєння злочину. Тобто видається так, що серед самої системи уже з’явилась впевненість, що треба жити інакше.

Контрабанда може складатися як з кустарів-одинаків, так і з потужних структур…

Так. До речі, три тижні тому на гарячому був затриманий з контрабандою літак, який повинен був перетнути кордон…

Імена людей нагорі, які керують цим бізнесом, вам відомі?

І не тільки мені, а й спецслужбам нагорі. І те, що сьогодні немає контрабанди, означає, що ці люди не бачать своєї перспективи на території Львівщини.

Про Одеську область кажуть аналогічні речі: мовляв, контрабандистів звідти намагаються витискувати…

Одеській області спочатку треба добитись показників в грошовому еквіваленті, а не в кількості списаних шпальт газет. Це є дуже суттєва різниця. Тому що одне питання — добре говорити про боротьбу з контрабандою, а інше — отримати 300 мільйонів гривень, і за них зробити 100 кілометрів доріг.

У ваших словах відчувається незадоволення піар-успіхами одеських митників…

Насправді я це сприймаю дуже спокійно. Тому що PR — це, звичайно, дуже класна штука; проблема в тому, що, якщо крім піару більше нічого не буде, то через півроку, через рік люди розберуться, і все стане на своє місце. Ми в Україні це вже не одного разу проходили. І те, що рік тому тут, на Львівщині, ми стартували не з великих статей і голосних заяв, а з щоденної рутинної роботи, — все це сьогодні нам дає можливості робити реальні речі в інфраструктурі. А там, де воно тільки на папері, — то воно і через рік залишиться на папері.

Я би хотів торкнутися ще однієї теми. Дуже часто я чую від чиновників різних рівнів, що їм хтось заважає з високих кабінетів. Знаєте, мені як голові ЛОДА ніхто не заважає. Тому що будь-якій людині, яка старається зробити неправильні речі, я завжди кажу: «Шановний, ну, раз така ситуація, давай, я наступного разу підніму питання на нараді в Президента. І всі знають, що я це без проблем встану і зроблю! І всі знають, яка буде реакція Президента!

Можете назвати імена людей, яким ви останнього разу казали подібні речі?

Ну, вони ж стали чемними…(посміхається. — ред.).

Тоді моя черга називати імена. Мої колеги-журналісти зі Львова розповіли мені, що БПП у Львівській області повністю підконтрольний братам Дубневичам. Скажіть, чи це справді так? І якщо відповідь позитивна, то чи спілкувались ви з цього приводу з Президентом? Бо у своїй роботі вам перш за все треба спиратися на лояльні Президенту політичні сили…

Наше суспільство є виховане на видумуванні і, образно кажучи, на продукуванні конфліктів. Ніхто не може повірити, що можна спільно робити якусь справу. От, наприклад, з минулого року 40 народних депутатів, голова обласної Ради, голова обласної адміністрації приблизно раз на квартал (а деколи і частіше) зустрічаються, випрацьовують разом спільну позицію і лобіюють речі на загальноукраїнському рівні. І ніхто не може повірити, що обласна рада і голова обласної організації можуть разом спільно працювати, продукувати, лобіювати. Але це ж у нас є!

І знаєте, я не хочу ідеалізувати Дубневичів. Але однозначно з них не можна робити монстрів, які все хочуть прибрати до рук, розікрасти чи ще щось. Я на 99,9% впевнений, що БПП не отримала б найбільшої підтримки, якщо б це не була спільна робота і народних депутатів від БПП, і голови обласної адміністрації, який очолював список БПП, і, відповідно, тих людей….

…у тому числі і Дубневичів?

Звичайно. Давайте подивимося на те, що в тих округах, де є народними депутатами Ярослав і Богдан Дубневичі, БПП отримав одну з найбільших підтримок.

Знаєте, у мене є версія, чому ця підтримка є настільки помітною. Минулого року мої колеги з видання «Наші гроші» опублікували інформацію щодо певної специфіки розподілення держбюджетних коштів на Львівщині.

Виходячи з цієї новини, у мене є питання: невже на Львівщині немає інших будівельних фірм, аніж фірми, наближені до Дубневичів? І чи не слід трактувати такий розподіл коштів як підкуп виборців? Бо як такі гроші сиплються на лікарні, школи, дороги, то і прихильність місцевих мешканців до «тримаючих округи» політиків стає зрозумілою…

На 100 відсотків ваша правда. І я ще не бачив жодного народного депутата, який би не хотів на свій виборчий округ залучити більшу кількість коштів. З іншого боку, одним це вдається, іншим — ні. І пов’язано це, в першу чергу, з різним рівнем працездатності.

Якщо ж говорити по підрядах, то я до цього ставлюся дуже просто. У нас, на превеликий жаль, за минулий рік на Львівщині по Державному фонду регіонального розвитку були 2 підряди, де незавершені роботи. І я думаю, що це більша втрата, ніж, скажімо, лобізм на тому чи іншому окрузі і виконання будівельних робіт тими чи іншими компаніями. Єдине, що я можу гарантувати: всі суми використання коштів будуть до копійочки перевірені. І якщо там будуть якісь зловживання, 100 відсотків це стане публічним надбанням. І буде спрямовано проти тих людей, які там є засновниками чи лобістами. Мені в цьому відношенні дуже просто, тому що я не володію ніяким будівельним бізнесом. І я є рівновіддаленим від всіх фінансових груп, які сьогодні є. І хай вони борються між собою за підряди, за ціну. Моє питання — щоб все було зроблено якісно і вчасно. І — на Львівщині.

Тобто ви вважаєте лобізм такого роду меншим лихом — аби тільки все було якісно і вчасно?

От дивіться: серед одного мільярда гривень інвестиційних проектів Львівщина отримала 240 мільйонів. І ці 240 мільйонів Львівщина не отримала б, якщо б не лобізм Богдана Дубневича. І зрозуміло, що, лобіюючи це питання, він лобіював на дорогу, яка проходить через його виборчий округ. Але ця дорога в поганому стані! Цю дорогу все одно треба робити. І ми кошти від митних платежів вже не будемо скеровувати на цю дорогу, а зосередимося на діаметрально протилежному напрямку: Бродівському і Сокальському районах, на дороги Броди-Радихів-Червоноград. То чим це не вигідно для Львівщини?

Ця частина вашої логіки зрозуміла. З іншого боку, чи не здається вам ця ситуація практичним застосуванням класичного афоризму чи то іспанського каудільйо Франко, чи то парагвайського диктатора Стреснера: «Друзям все, ворогам — закон»?

Та ні, закон — всім.

Але деяким дозволено більше?

Ні. Якщо я попущу, з точки зору дотримання закону, своїм — завтра це все побачать чужі, і всі будуть робити однаково. Тому закон є одинаковий для всіх. И хочете вірте, хочете — ні, але я цього правила не попущу.

Окрім Дубневичів, багато чого у Львові та області контролює екс-народний депутат Ігор Кривецький, до якого приліпилося кумедне прізвисько «Пупс». Про Пупса багато писали мої колеги; впевнений, що багато які з цих матеріалів ви читали. Скажіть, як часто вам доводиться з ним спілкуватися? Чи завдає він вам багато клопоту?

Знаєте, мені, чесно кажучи, мабуть, пощастило, тому що на Львівщині немає людей, які б терміново спричиняли мені клопіт. (Посміхається) От я ніколи над цим не задумувався, але ви задали запитання, і я собі подумав, чи це справді так.

…І, за достовірними чутками, ключового спонсора цієї партії.

Не вивчав це питання…

Він володіє активами на території Львівщини. І для мене є два питання. Перше: ті кошти, якими він розпоряджається в тією чи іншою мірою, — я би дуже хотів, щоб вони працювали і приносили роботу людям на території Львівщини.

І як, вдається?

Наскільки я знаю, за останній рік він не здійснив на території Львівщини жодних великих капіталовкладень. Можливо, я чогось не знаю, але такої інформації мені на очі не траплялося…Але, наприклад, величезний відпочинковий комплекс, до якого йому приписують стосунок, працює; туди приїздять люди, там працюють люди. І я думаю, що це — позитив.

Тобто якихось негативних оборудок з його боку на Львівщині, за вашими спотереженнями, не відбувалось?

Розумієте, що Дубневичі, що Кривецький, що інші — всі знають: якщо їх оборудки не впадають у закон і мої цінності, я їх ніколи підтримувати не буду. (Декламує російською) » Когда речь идет о чести семьи, разговоры о деньгах неуместны».

Це чия цитата?

Це якийсь радянський фільм. «Дежа вю», здається. Але це така правильна фраза.

Японці з компанії Fujikura таки згодилися збудувати у Яворівському районі свій завод. Приємна новина, адже, по-перше, у країну, яка воює та ще й знекровлена корупцією, гроші інвестують вкрай неохоче. А по-друге, японці зазвичай ретельно прораховують ситуацію наперед.

Тому у мене питання: чи довго тривали ці перемовини?

Довго і важко. Я дуже пам’ятаю ці розмови, коли кожний блок закінчувався одинаковим висновком: «Ну, да, звичайно, це добре, нас це влаштовує. Але що будемо робити з війною?»

Я думаю, що тією краплею, яка все переважила, була особиста зустріч тут, на території Львівщини, Президента і одного з топ-менеджерів компанії.

Тобто для того, аби контракт був підписаний, довелося задіяти максимально можливий рівень контактів?

Так. Я думаю, якщо б не було цієї зустрічі з Президентом, і вони з перших вуст глави держави не почули запевнення, не факт, що контракт було би підписано. Але те, що в січні, через 5 місяців після прийняття рішення, ми отримали виробництво — зі всіма дозволами, погодженнями, навчаннями, закінченням будівельних робіт — говорить саме за себе. Хоча один з керівників компанії сказав, шо коли він у себе, на «Фуджікурі», під час виробничих нарад, заявив про те, що вони це зроблять у січні, йому не повірили…

І це є предмет нашої гордості. Тому що ми продемонстрували, що казки про корупцію в Україні не стосуються Львівщини.

Чи можна сказати, що будівництво цього заводу — досягнення одного рівня з успішним проведенням у Львові матчу за шахову корону серед жінок?

Думаю, що коли закінчиться цей шаховий турнір, учасники, які приймали рішення стосовно його проведення і які відводили всі загрози, розкажуть дуже багато такого, що сьогодні ще лишається за лаштунками.

У тому числі і про якісь фізичні загрози?

Я скажу так, що проведення шахового турніру — це перемога України.

Повернемося до питання інвестицій. Контракт з Fujikura — то позитивний приклад.

Є й інші позитивні приклади. В січні французька компанія Nexen купила в Бродах земельну ділянку — і у першому кварталі наступного року запустить там виробництво на півтори тисячі робочих місць.

А Fujikura?

3 тисячі. 600 уже працюють. Цього року вони повинні довести їх кількість до 2 тисяч, а в кінці 2016 — запустити другу чергу.

І всередині березня ми очікуємо візиту керівництва компанії Bombardier. Це теж довга історія, але у ній ми отримали велику допомогу від Мінінфраструктури. Я думаю, що співпраця з нашим локомотиво-ремонтним заводом повинна вдатися.

Окрім цього, минулого тижня ми мали зустріч з великим канадським інвестиційним фондом, який оперує 10 мільярдами канадійських доларів. І, відповідно, можна буде також розраховувати на те, що вони в бізнесі побачать ті чи інші свої можливості.

Що ще? Компанія «Електроконтакт» будує нове приміщення для розширення виробництва в Перемишлянах. «Бадер- Україна» переходить із Городоцького району на додаткові виробничі потужності у Яворівському районі. Я думаю, Fujikura — то був такий лакмусовий пап ірець, щоб продемонструвати всім: тут це можливо.

Ви багато років були першим заступником міського голови Львова Андрія Садового…

7 з половиною. Як один день (посміхається. — Є.К.).

Про вас мої колеги зі Львова розповідали так: «Отримував велику заробітну платню, у корупційних схемах мерії помічений не був».

Як відбулося політичне «розведення» з Садовим? Чи залишилися між вами певні неузгодженості, те що англійці називають «bad blood»?

Я ще раз повторюю: коли справа йде про цінності, гроші не мають значення. Це допомагає жити. Можливо, я не маю рації, але мені чомусь так видається, що у тому, що Садовий — сьогодні Садовий, є і частинка моєї заслуги також. За 7 з половиною років я не думаю, що у Львівського міського голови є претензії до мене стосовно обсягу і якості виконуваних робіт.

А у вас є претензії до Львівського міського голови?

Ні, все, що він мені обіцяв, і все, про що ми домовлялися в 2006 році, він виконав.

А у той термін, що ви працюєте головою облдержадміністрації?

Це зовсім інші стосунки. Під час погодження мене на Кабміні запитували: «Які у вас стосунки з міським головою Львова?» Я відповів: «Як стосунки міського голови Львова і його першого заступника». Мене тоді запитали: «А які у вас будуть стосунки зараз?» Кажу: «Стосунки голови обласної державної адміністрації і міського голови обласного центру, найбільшого міста Львівської області».

Так воно і є.

Така собі спокійна відповідь досвідченого держчиновника. (Синютка посміхається). А ж ви багато солі разом з’їли…

…Так це ж допомагає в житті. Знаєте, можливо, це звучить дуже голосно, але це правда. Він знає, що я все знаю.

Хм, ці слова можна зрозуміти і так, що не треба робити якихось недружелюбних кроків, бо якщо…

Немає сьогодні зі сторони міського голови недружелюбних кроків. Так, у нас різна політична позиція: я не погоджуюся сьогодні у багатьох речах з тим, що робить «Самопоміч». І думаю, що заради політичних дивідендів вони нехтують стратегічними інтересами держави. Але це їхнє право (знизує плечима)…

Автор интервью: Євген Кузьменко