Патрушев та Анексія Криму

927

Адже попереджали обізнані люди, що демократичний Захід довго запрягає, вмовляє не порушувати підписані угоди тощо, але якоїсь миті починає дуже швидко їхати. І тоді мало не буде.

Раптом і як завжди абсолютно для кремлівських діячів несподівано Захід заговорив вельми жорстким тоном. На разі тільки на інформаційному полі, проте легко припустити можливе продовження в політичній сфері. І почалася у Білокам’яній тиха істерика, що перетворюється на гучну.

Початок, як і належить, було задано національним лідером. Потім просторікував керівник адміністрації Сергій Іванов, за ним — міністр закордонних справ Сергій Лавров. Останній вчергове спотворив зміст Будапештського меморандуму й цілком серйозно заявив, що Росія його не порушувала. Послідувала жорстка відповідь з Лондона та Вашингтона, проте в Москві зробили вигляд, що не помітили.

Тут приспіло закінчення публічного розслідування вбивства Литвиненка й потім постріл набагато більшої бризантної сили — фільм ВВС про корумпованість Путіна. І це не просто особисті судження авторів, а заяви високопосадовців. Щобільше, офіційний представник Білого дому підтвердив, що його шеф знає і досить давно про корумпованість російського президента. І хто тепер, крім кишенькових лідерів ЄвроАзЕС, подасть руку очільникові держави, публічно викритого в корупції.

У низці спроб огризатися знаходиться й інтерв’ю секретаря Ради безпеки Росії Миколи Патрушева, яке він дав газеті «Московский комсомолец».

Тематично інтерв’ю розпадеться на дві частини. В одній доводиться, що Росія є сильною як ніколи. Жодні санкції її не лякають, оскільки «Росія — самодостатня країна, яка цілком може сама себе забезпечити». Відповідно їй не загрожує розпад подібно до СРСР. Вся справа в тому, що «… керівництво СРСР не брало на себе відповідальність. Воно забуло основний принцип управління державою: якщо ти ухвалюєш рішення, тобі за нього й відповідати». Зовсім інакше зараз. «Нинішнє керівництво Росії неодноразово доводило, що політична воля в нього є, і вона здатна зберегти й зміцнити конституційний лад, суверенітет і територіальну цілісність держави». Не переймайтеся, громадяни. Національний лідер та його оточення нічого подібного до розпаду СРСР не допустять.

Анексія півострова як частини української території, на думку Патрушева, виглядає вимушеною для Москви. «Крим насправді — це також не наша ініціатива … Крим приєднався до РФ не тому, що Росія цього захотіла, а тому, що населення півострова провело референдум, й абсолютною більшістю голосів вирішило: ми хочемо жити у складі Росії, а не у складі України . Єдиною реальною альтернативою входження Криму до складу РФ було масове кровопролиття на півострові.

Тому я переконаний: світове співтовариство має нам сказати «дякуємо» за Крим. Спасибі за те, що в цьому регіоні, на відміну від Донбасу, обійшлося без масової загибелі людей». Наслідком цього за Патрушевим є те, що «Міжнародне співтовариство визнає Крим російською територією, оскільки рішення народу Криму слід поважати, а проведення референдуму про статус Криму відповідало нормам міжнародного права й Статуту ООН і враховувало зокрема косовський прецедент».

Ось із Донбасом інша річ. Цю територію Москва приєднувати не бажає, але дуже хоче через неї тиснути на Київ. Тому «Донбас зі складу України не виходив».

Сперечатися з так званими аргументами Патрушева безглуздо. Та й не особливо потрібно. Набагато важливіше зрозуміти, що стоїть за подібними формулюваннями.

За туманною фразою про косовський прецедент стоїть досить відкрита пропозицію Заходу. Росія готова за певних умов піти з Донбасу, однак залишає за собою Крим. Якщо Захід погодиться на подібний обмін, то конфлікт на Донбасі може бути врегульовано. Звичайно, з урахуванням горезвісних російських інтересів.

Це не перша така російська пропозиція. Судячи з усього, інтерв’ю Патрушевим було дано до завершення слухання у Лондоні, й тим паче фільму ВВС. Однак істеричність у Москві зростає в міру наближення публікації в Нідерландах результатів розслідування катастрофи малайзійського літака над Донбасом. У Кремлі та його околицях не очікують від цієї події нічого для себе хорошого.

Звичайно, можна голосно обурюватися, як це зробив прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков. «Щодо змісту цього матеріалу ВВС, це чиста вигадка та наклеп, який не має під собою жодних підстав. Загалом ми звикли до таких журналістських качок, які пов’язані або з некомпетентністю, або з гонитвою за жовтизною, або які є зрежисованою кампанією». При цьому «ми не будемо вимагати доказів від міністерства фінансів США». Чому б і не вимагати, якщо Путін непідкупний, як Робесп’єр. Інакше виникають підозри у правдивості показаного у фільмі.

У становищі, що склалося, у Кремля не так багато сценаріїв виходу з нього.

Перший. На знак помсти почати загострювати ситуацію як в Україні, так і в Сирії. З погляду діячів з чекістського оточення Путіна та войовничих генералів такий сценарій їм найбільше підходить. Однак немає впевненості, й кожного дня її дедалі менше, що на Донбасі й у Сирії в принципі можливий blitzkrieg. Ніякого переможного маршу не буде, генерали вже розуміють, що їх зустріне зовсім інша українська армія. Артилерійські дуелі можливі й навіть інтенсивні, проте на більше Кремль не наважиться.

Другий. Спробувати затягти перемовини, зокрема, щодо Донбасу до американських виборів, а там чекати, як поводитиметься нова адміністрація. Раптом новий господар (господиня) Білого дому буде більш схильний до компромісу на умовах Кремля. Варіант такого сценарію більше відповідає тактиці Путіна. Біда в тому, що фінансисти підганяють. Грошей залишилося мало, а Крим разом із Донбасом вимагають близько 350 млрд руб. Їх десь взяти треба. До того ж наближаються вибори до Державної думи, і для задобрювання електорату теж потрібні гроші. Коровай різко зменшився в розмірах, тож з цього погляду потрібно поспішати з врегулюванням.

Третій. Кремль спробує змішати перший та другий сценарії. Як вийде, велике питання.

У будь-якому разі можна з упевненістю констатувати, що нервозність у Кремлі вже давно перейшла в істерику. Практика показує, що за таких умов Путін стає неадекватним. І Києву із цим слід рахуватися.

Автор материала: Юрій Райхель