Міністр закордонних справ України Павло Клімкін розповів хто винен у зриві переговорів у «нормандському форматі», яка місія ОБСЄ потрібна Донбасу і чим він схожий на Сирію, бачення України в Європі та механізм звільнення Савченко.

Пане Павле, давайте по наслідках Парижа: от Штайнмаєр обіцяв прорив, причому він обіцяв його так, ніби був впевнений – результат буде такий, що приголомшить Європу. Прориву не відбулося. Чому?

Насправді Франк-Вальтер казав про бажання його, а не впевненість у такому прориві, ми всі хочемо прориву, звичайно. Прориву позитивного для України в плані інтеграції українського Донбасу в Україну, в українське правове поле. Але насправді результат «нормандської» зустрічі майже відсутній. На порядку денному було три ключові групи питань – це безпека, гуманітарна ситуація, політичний вимір. Але на жаль, по жодному з цих питань ми вирішального прогресу не досягли.

По завершенню, коли вийшли і почалися перші месиджі учасників, акцент був на тому, що, зокрема, ваш французький колега казав, що йому було бажано вибори на окупованих територіях, до липня, про гуманітарний фактор і фактор безпеки, про який регулярно говорить Україна, ані Еро, ані Штайнмаєр так багато не говорять. Ви впевнені, що вони правильно розуміють ситуацію на окупованих територіях?

Вони щиро бажають прогресу і над цим працюють. В цьому я абсолютно впевнений з мого спілкування з ними, а воно є дуже щільним. Водночас вони розуміють для себе важливість тактики, назвемо її тактикою «маленьких кроків». Звичайно, для нас критично припинити обстріли, звичайно, для нас критично відведення важкої зброї і моніторинг його з боку ОБСЄ. Але, наприклад, якщо обстріли якимось магічним чином – Росія поки що цього не бажає – припиняться, умовно на два чи три тижні, чи достатньо це для того, щоб починати підготовку до виборів? Я чітко намагаюсь пояснити, що цього кардинально недостатньо, оскільки безпека на Донбасі для того, щоб починати підготовку до виборів – це означає повний доступ ОБСЄ до всієї території Донбасу. Це означає доступ ОБСЄ до кордону і це, до речі, дуже просто зробити – Спеціальна моніторингова місія до цього готова. Це означає просто встановити декілька баз вздовж кордону спеціально для інспекції, це означає встановити технічні засоби, наприклад, камери, які можуть працювати і вночі. Зараз у Широкиному встановили таку камеру. Камери встановити на ризикованих і критичних ділянках, де ми маємо дороги, залізницю. Ну і посадити спостерігачів ОБСЄ з нашого боку на всі ті пункти перепуску, на контрольні пункти. Хоча б це, щоб ми знали, що військова техніка і боєприпаси, люди, російські регулярні війська не приходять знову на Донбас. І це все блоки того, як ми розуміємо безпеку. Лавров, зі свого боку, не був готовий детально говорити про безпеку. Він не був готовий обговорювати документ, який запропонувала спеціальна моніторингова місія ОБСЄ. Він був готовий говорити тільки взагалі. Але дуже важливо, і це був один із критичних елементів моєї позиції, безпека – це комплексний процес. Не можна обмежитись тільки тим, щоб працювати над зменшенням кількості пострілів і казати, що це буде достатньо для переходу до підготовки до виборів.

Ну Еро і Штайнмаєр це розуміють, ви їм ці аргументи виклали? Ось ви сидите вчотирьох за столом: ви їм виклали. У відповідь, яка реакція від них? «Так, ми розуміємо чи ні, зачекайте. Давайте ми спочатку зробимо це». Бо зараз є абсолютно стійке враження, що вони не усвідомлюють, що навіть закривши кордон, там все одно лишаються зараз російські війська в тій чи іншій кількості. Їх треба вивести, а Лавров: «Я не я, рука не моя. І що я тут взагалі забув». Цю гру Москви французи, німці розуміють? Чи вони за чисту монету сприймають?

Вони розуміють. Вони хочуть наразі сфокусуватися, так би мовити, на тому, що можливо. А ми повинні робити так, щоб безпека перед виборами була реальною, була забезпеченою. Для цього потрібно більше зусиль з боку ОБСЄ…

Поліцейська місія щонайменше. Хто буде контролювати бойовиків?

Поліцейська місія, звичайно. От німці зараз мають головування в ОБСЄ. Для того щоб зробити поліцейську місію, нам потрібно вирішити декілька питань. Перше – це мандат нової місії, ну і звичайно, створення. Друге – це фінансування, це, звичайно, велике питання. І нам потрібна озброєна місія, інакше хто буде реально забезпечувати безпеку? Це мандат…

Це її склад.

…на використання зброї. І звичайно, її склад теж є критичним.

Щоб це не були росіяни.

Оскільки ми будемо мати росіян зі зброєю, вони і так вже на Донбасі, і ми прекрасно бачимо результати, тому…

А це розуміють французи з німцями?

Розуміють, але вони розуміють одночасно, що зробити таку місію без згоди Росії буде надзвичайно складно. І вони одночасно розуміють, що створення такої місії дуже складно зробити сьогодні на завтра, чи сьогодні на післязавтра. Що це буде тривати певний час.

Скільки?

Зараз дуже важко сказати, за скільки ми можемо зробити таку місію. Це, звичайно, буде декілька місяців. Але без такої місії бути впевненим, що зброя поставлена або під контроль, або виведена, що у ОБСЄ є повний доступ до території Донбасу і кордону, і що врешті-решт територія Донбасу є безпечною і для тих, хто буде там вести кампанію, і для міжнародних спостерігачів – без цього реально нема просування далі, оскільки ми повинні організувати вибори на Донбасі. Але вибори мають бути виборами, в сенсі, що вони мають бути вільними і чесними, а не знову-таки те, що було колись зроблено, в листопаді 2014 року.

Ну от Україна розуміє, що вибори на нині окупованих територіях, в розумінні вільні, чесні, значить, що всеукраїнські партії мають виставити в Донецьку, Луганську свої агітаційні намети. Там мають ходити агітатори, так? Тобто всі політичні сили, які…

А якщо виборів немає, і звичайно, українські ЗМІ повинні мати доступ до простору на Донбасі.

Висвітлювати.

А інакше оці два роки пропаганди на Донбасі, вони, звичайно, для багатьох мізки якимось чином повернули зовсім в іншу сторону.

А Європа це розуміє?

Розуміє. До речі, коли Штайнмаєр і попередник Еро, Лоран Фабіус, написали листа з дуже чітким баченням, що критерії ОБСЄ мають бути дотримані під час виборів. І ми маємо в Мінську, чорним по білому написано, що вибори мають здійснюватись на основі українського законодавства і відповідно до стандартів ОБСЄ. Півроку росіяни казали, що таких стандартів немає, тепер ми їм показали, що вони є. Росія, до речі, їх підтримала ще в 1990 році, але тепер вони знаходять інші якісь варіанти, щоб казати, що це буде так, це буде не так. І основна ідея Лаврова, яку він намагається постійно підтримувати – прямий діалог. Я йому кажу – з ким прямий діалог? От з ким ми маємо вести прямий діалог там? З тими, кого ви безпосередньо привели до влади в результаті фейкових виборів? Відповідно, зрозуміло…

А його відповідь? От ви йому так в обличчя говорите: ну чекай, були бандити…

Там була така достатньо емоційна дискусія з певних питань, от наприклад, стосовно обміну заручників. Його аргумент дуже простий: що вони таким чином теж підтримали підписання в Мінську. Але я дуже добре пам’ятаю ці перемовини в Мінську, і ніхто ніколи не казав, що вони мають бути рівними партнерами для України. Це не була логіка жодного з учасників Мінська. Я так завжди розумів, що, звичайно, певні моменти безпеки мають обговорюватись у Мінську. Для цього є Тристороння контактна група і для того ми створили робочі групи. Але це якраз і є формат взаємодії, і ніяких інших форматів тут бути не може. Ми з самого початку розуміли Мінськ як встановлення безпеки через деескалацію, перехід до підготовки вільних і чесних виборів. Звичайно, вибори на Донбасі тих, кому самі українські громадяни на Донбасі довіряють свою долю. І потім перехід до стабілізації. А бачення Росії з точністю до навпаки – це використання Донбасу для дестабілізації самого Донбасу, але головне – до дестабілізації України. От у цьому головна проблема. А Німеччина і Франція як сторони «нормандського формату» намагаються зблизити ці позиції. Зблизити ці позиції не можна, оскільки вони є в даному сенсі полярними з точки зору інтересу. Тому потрібно знайти лінію, як іти через деескалацію до стабілізації, тому я розумію наших німецьких і французьких друзів, бо ця тактика «маленьких кроків» може до чогось призведе. Але з точки зору забезпечення безпеки до виборів в цьому не може бути ніяких компромісів – це або вибори, або не вибори, це дуже просто.

Ну знову ж, є враження, що вони починають, можливо, давно вже почали сумніватися, що «нормандський формат» зможе бути реалізований, зокрема через те, що Росія вперлася і вона під будь-якими підставами не хоче нікого чути, окрім себе. Чи прораховує Європа варіант дій: що, коли «нормандський формат» зайде у глухий кут остаточно? От що тоді?

По-перше, ми всі чітко кажемо, що ми віддані логіці Мінська, вона абсолютно зрозуміла – це деескалація, перехід через вибори до стабілізації і потім відбудова Донбасу. Все одно іншої логіки вигадати не можна. Яким чином буде реалізована ця логіка – це велике питання, в тому числі й для Європи. В Європі є політики, і ми маємо про це чесно казати, які прекрасно розуміють, що повернення відносин з Росією до тієї ситуації, яка була умовно два чи три роки тому, неможливе. Але вони шукають нових форм відносин із Росією на фоні того, що відбувається в Сирії, на фоні міграційної кризи. Це не буде повернення до старого, але це має бути певний modus vivendi, розуміння, яким чином у цих умовах взаємодіяти з Росією. Є голоси в європейському бізнесі щодо пом’якшення санкцій. На сьогодні позиція всіх ключових політиків дуже чітка: повне виконання Мінська і тоді відміна санкцій. Це повторювалося багато разів, але в Європі існують побоювання щодо того, яким чином вдасться виконати Мінськ. Оскільки вони прекрасно розуміють, що на сьогодні в Росії немає бажання проводити вільні і чесні вибори на Донбасі.

Наскільки сирійська карта, котру собі придумав Путін, вистрелила на користь Путіна? І чи розуміє Європа, що вона до певної міри своєю, раніше, політикою мультикультуралізму і так далі, що і ось ця навала мігрантів, вимушена через війну в Сирії, що вона потрапила в пастку? Що Путін їх взяв у сирійський капкан і цим сирійським капканом він шантажує в тому числі і ситуацію в Україні?

Я вважаю, що Європа виявилася неготовою до тих потоків біженців з точки зору механізмів прийняття рішень, з точки зору знаходження, так би мовити, загальної європейської відповіді. І зараз обговорення цих питань впливає звичайно на логіку європейської солідарності – це дуже складні дискусії. Те, що робить Путін в Сирії – це і політично, і військово значною мірою нагадує те, що робилося і робиться на Донбасі. Ми всі пам’ятаємо Дебальцеве, зараз Алеппо, така сама військова логіка. Але російське втручання в Сирії цілком здатне призвести до нових потоків біженців. Подивіться на європейські інформаційні агентства. Перша картинка – це картинка щодо біженців зараз на Балканах. Це дуже впливає на громадську думку в тому сенсі, що сьогоднішня еміграційна криза, так би мовити, загрожує європейському розумінню існування європейської моделі, самому способу життя в Європі.

Вони можуть злякатися і відступити.

Ні, я думаю, що ЄС ніколи не відступить, ЄС цю кризу обов’язково подолає, хоча ціна цього подолання, звичайно, буде високою. ЄС вже стояв перед значними кризами, дуже успішно їх подолав. Я впевнений, що і з цієї кризи ЄС вийде міцнішим, звичайно. Але тим не менше, сьогодні ми знаходимося в центрі цієї кризи, і політичний момент для багатьох європейських країн, звичайно, дуже складний. Вони по-різному страждають від міграційної кризи, але, звичайно, те, що відбувається, я б не сказав тільки Сирія, взагалі на Близькому Сході, дуже впливає сьогодні на європейську політику.

І от за таких обставин, претензії і зауваження Європи убік України, стосовно наших ворогів, те що ми недоприймали закон або прийняли неправильні закони стосовно безвізового режиму, зауваження Європи стосовно наших кволих реформ, нашої недоборотьби з корупцією і так далі. Вони намагаються допомагати, а ми як учень-двієчник: або не так, або не те, або не там. Це буде спонукати Європу розвести руками і сказати: ну слухайте, чим ще можемо вам допомогти? У нас є свій клопіт, ми пішли.

Це дуже хороше питання, хоча б я не змішував реформи в рамках безвізового режиму з загальним настроєм у Європі. Насправді навіть міграційна криза, от з моїх розмов з багатьма колегами, з багатьма парламентаріями, звичайно, певною мірою впливає на перспективи безвізового режиму з багатьма країнами. Але щодо України це рішення політично дійсно прийнято. Але для Європи дуже важливо, що довіра до українських інституцій є стовідсотковою, оскільки очікування після Майдана від України теж є надзвичайно високими. І в Європі від нас очікують, що реформи в таких ключових сферах, як боротьба з корупцією, будуть дійсно досконалими. І коли…

Скільки ж можна чекати?

…постійно один закон, інший закон, один закон переголосовується, потім якісь компромісні пропозиції, в Європейській комісії з самого початку була достатньо чітка позиція щодо основних положень цих законів. Звичайно, кожна країна має боротися з корупцією по своєму. І умовно європейську модель повністю перенести на Україну неможливо. Це наші закони, і врешті-решт ми зацікавлені в цих законах, не тільки в контексті безвізового режиму. Тому Європейська комісія і взагалі європейські політики завжди будуть займати дуже чітку позицію. І головне – це навіть не зміст цих законів, це дуже важливо розуміти. Головне – це довіра європейського політикуму до України з точки зору бажання здійснити всі реформи. Оскільки безвізовий режим – це врешті-решт довіра.

Ваше особисте враження? Ви знаєте набагато більше, ніж можете зараз сказати. Ви там з тими ж колегами-міністрами, на різних рівнях спілкувалися з людьми. Відчуття Європи? Вони не втомилися зараз від нас? Ця довіра меншою не стала через те, що ми не виправдовуємо їхні сподівання? Минуло два роки, прогрес дуже малий.

Я би сказав дві речі: от у нас починаються спекуляції стосовно, так би мовити, європейської втоми від України, від того, що відбувається. От втому я не бачу, скоріше навпаки. Очікування на фоні того, яким чином відбувається реформа, а європейська оцінка полягає в тому, що реформи дійсно є, але реформи потрібно продовжувати на сто відсотків віддано, і по багатьох напрямках з більшим темпом. Це дуже важливо. Тому очікування Європи від нас саме зараз, і очікування, що цей рік має бути визначальним у сенсі реформ, дуже-дуже значні. Для майже всіх європейських політиків, як і для нас, Майдан став певною межею в тому, щоб пострадянська Україна остаточно була завершена і залишена в минулому. І щоб Україна рухалась європейським шляхом. Зараз ці очікування дуже чітко працюють і тиск, не з точки зору суто політичної, але тиск з точки зору очікувань багатьох європейських політиків, звичайно, є. Тобто це не втома, але бажання, щоб українські реформи ефективно просувалися – це однозначно.

Девід Стулік написав, що знайдено якийсь компроміс стосовно електронних декларацій чиновників, цього антикорупційного фактору, але він не назвав цю формулу. Ви її знаєте?

Я знаю, що дискусії щодо конкретних формулювань наразі продовжуються. Загалом розуміння таке є. Дискусії продовжуються між фахівцями. Є декілька питань. Одне питання – це застосування одночасно і кримінальної відповідальності, і адміністративної відповідальності. Розуміння, як це буде працювати. Другий момент – це розповсюдження на всю категорію осіб, як спочатку було у проекті закону. Тобто оці межі по подарунках, ці питання всі відомі. Зараз формулювання будуть відпрацьовані, і я дуже сподіваюся, що Верховна Рада найближчими днями прийме закон, який відповідає і нашим очікуванням, я хочу підкреслити – це не вимога Європейської комісії – нашим очікуванням щодо того, як ефективно боротися з корупцією. Але є ще й питання дуже практичного, ми не маємо про нього забувати, нам потрібно запустити роботу НАЗК (Національне агентство з питань запобігання корупції – 5.ua) реально. Ну от є електронне декларування, для чого нам електронне декларування, якщо НАЗК не може здійснювати аналіз всіх декларацій? Тобто це має бути в комплексі. Тому Європейський Союз, через те і наголошує, що врешті-решт це має бути зроблено. І тоді у нас буде запущено процес формальної пропозиції з боку Європейської комісії. Ви знаєте, є ще політичний аспект, з голландським референдумом.

А наскільки він впливає? Це також спецоперація Росії, котра сформувала громадську думку в Нідерландах?

Я б сказав, що так і ні. По-перше, в Голландії дійсно є євроскептичні настрої. Насправді цей референдум не про Україну і не про угоду.

Євроскептичні, як у британців, аналогічна якась ситуація?

Ну я б не порівнював Британію і Голландію, ситуація там дещо інша. Але багато голландців відчувають дефіцит, так би мовити, демократичної легітимності ЄС, вони не розуміють логіку прийняття рішень у Брюсселі. Ми пам’ятаємо відомий референдум у Голландії щодо європейської конституції, коли керівництво деяких партій було за, але члени цих партій проголосували проти, і це теж специфіка голландської політики. Тому цей референдум – це дійсно не про Україну і загалом не про Угоду про асоціацію між Україною і ЄС. Ніхто її не читав. Цей референдум звичайною мірою щодо відношення голландців до ЄС, але звичайно, цей чинник теж дуже впливає. У нас реально в Європі цього року є певний парад референдумів. Це починається з Голландії, потім відомий британський референдум, зараз Угорщина прийняла рішення, що буде референдум щодо міграційної політики. Тобто референдуми в багатьох країнах стають поступово звичайним явищем. А референдум, мають певні відмінності від виборів, оскільки на референдумах багато хто приходить голосувати, вони приймають рішення значною мірою на основі багатьох емоційних чинників або додаткових чинників. Та нам дуже важливо зараз використати час, так як ми власне і робимо для того, щоб пояснити голландцям, що таке є сучасна Україна. Багато голландців не знають про Україну.

А ви взагалі задоволені інформаційною політикою України в Європі? Не тільки в Нідерландах, там Німеччина, Польща, Франція. Бо Росія там «аки трактор пашет», а Україна?

Щодо Росії – це абсолютно інша модель. Це надзвичайні кошти, бажання використовувати все, починаючи від засобів масової інформації, класична пропаганда, до спонсорування партій з лівого флангу, з правого флангу, намагання впливати комплексно на журналістів, експертів у багатьох країнах. Те, що ми маємо на сьогодні – це в основному наша відданість, креативність, ентузіазм. Я вважаю, наші зусилля в багатьох країнах насправді є достатньо успішними. Я це можу сказати не як власну рекламу абсолютно, а те, що я бачу. Але те, що нам не вистачає чітко скаліброваної інформаційної політики – це стосується не тільки Європи, ви подивіться…

В Україні аналогічно.

Подивіться, звичайно, ми можемо казати, що Латинська Америка для нас, може, не так важлива, як Європа, але там теж потрібно показати, що таке є сучасна Україна. Я вважаю, що нам, звичайно, потрібно чітко структурована і скалібрована інформаційна політика з пріоритетами, які мають фінансуватися, в тому числі і з державного бюджету. І ми прекрасно знаємо, що є заходи, які вплинуть на громадську думку, вони ефективні. І з боку наших політиків, і не тільки політиків, з боку громадянського суспільства теж потрібні більші зусилля. От зараз ми вкладаємося в Голландію – це супер. Але треба так само вкладатися і в інші країни. У нас ні в кого не вистачає часу, звичайно, працювати всім, але тим не менше це потрібно. Одна людина, дві людини не зроблять інформаційної політики. І це завдання для всіх нас – для громадянського суспільства, для політикуму…

Має бути якась певна стратегія і всередині країни, і назовні, і стратегія з близькою, середньою, далекою перспективою. Знову ж таки повертаюсь, два роки, і цієї чіткої стратегії принаймні, можливо десь у кабінетах є, але в ЗМІ її непомітно. І багато хто каже, що якщо вона і існує, то або вона недолуга, бо результатів не дуже можна побачити, ну ви можете бачити точкові результати, а назагал в країні їх не видно. Або її просто ніхто не розробляв, щоб вона була внутрішня, поєднувалась і множилася на зовнішню. І ми розуміємо, що є синергія якихось зусиль, вистрілює десь: сьогодні в Нідерландах, завтра це буде Польща, післязавтра це буде Франція.

Точкові результати є. І я вважаю, що це дуже непогані результати. З точки зору покриття і всіх країн, і всіх прошарків суспільства в багатьох країнах, де для нас це важливо, нам, звичайно, це дуже важко з точки зору обсягу зусиль. Це правда, нам потрібні нові форми. Я наприклад, протягом останнього часу намагаюсь просувати ідею створення Українського інституту. Ну чому є фінський інститут України, де є п’ять мільйонів людей? І чому в Україні немає українського інституту?

Хто заважає? Президент підтримує цю ідею?

Президент підтримує цю ідею. Я думаю, що ми будемо намагатись запустити її цього року, але ця ідея полягає в тому, що це має бути механізм не бюрократичний. Це має бути наглядова рада з людей, яким ми довіряємо, яка буде визначати пріоритети і культурної дипломатії, і не тільки дипломатії, в більш широкому сенсі – культурної політики, публічної дипломатії за кордоном, взаємодія з державними інституціями. Тобто нам потрібні здійснені реформи. Тільки іномовлення не змінить ставлення багатьох громадян і не зробить їх набагато більш поінформованими, оскільки воно діє на певні прошарки закордоном. Нам потрібно знайти форми, яким чином презентувати сучасну Україну майже на всіх, хто має її підтримувати. От такі іноді креативні речі ми намагаємося шукати. Тут у МЗС беремо людей, які не є класичними дипломатами…

Ну словом, думки є. Насамкінець: два моменти, які хотілося б зачепити. Внесіть ясність, будь ласка, слова Юнкера – 20-25 років Україна буде, не буде в ЄС, НАТО. Що насправді він мав на увазі? Ну і історію з Надією Савченко хотілося б також зачепити, стосовно того, наскільки Європа може ще тиснути на Кремль, щоб Надію просто відпустили. Спочатку Юнкер, що насправді він сказав і реакція Європи. Вони насправді нам ставлять дедлайни: 20-25, раніше не підходьте?

Можна я скажу, можливо, таку достатньо різку річ, але я вважаю, що така певною мірою навіть нервова реакція на слова Юнкера – це свідчення от такого певного комплексу, існуючого в нашому політикумі і в нашому суспільстві. Якщо ми будемо реагувати на кожну цитату таким чином, ми применшуємо значення самих себе як суспільство і як України. Насправді я вважаю, що ми є нацією, яка пройшла Майдан, яка проходить через боротьбу з російською агресією на Донбасі. Ми є харизматичною і пасіонарною нацією для Європи. І дуже багато людей в Європі це розуміють. І насправді в Європі мають турбуватися про те, щоб Україна була ближчою до Європи. І це розуміння прийде. Звичайно, там на фоні міграційної кризи, багатьох проблем це розглядається дещо з іншого кута. Але ті, хто починає якимось чином інтерпретувати висловлювання чи то Юнкера, чи когось іншого – я з великою повагою ставлюся до Жан-Клода Юнкера – вони таким чином применшують значення нас самих. Оскільки врешті-решт реформи в Україні – це українська справа. Але ми за своїм менталітетом, за своєю історією, за своєю логікою реформ, і до речі Угода про асоціацію як логіка реформ саме і має впровадити європейську модель в Україні. Ми є європейцями, ми тут вже є. А щодо приєднання до Європейського Союзу – це в першу чергу і у часових рамках, це логіка наших реформ. Наскільки успішно ми будемо просуватися на цьому шляху, настільки успішно ми можемо презентувати себе не просто як когось, хто хоче приєднатися до клубу більш заможних або тих, хто живе краще. Але приносячи, такою економічною термінологією, додану вартість для Європи, от саме через українську додану вартість до Європи ми до неї приєднаємося, а не через якогось прохача. Тому я дуже спокійно до цього ставлюся. Щодо Наді Савченко, я вважаю, що майже у всіх, з ким ми розмовляємо в Європі, є чітке бачення, що це не тільки людська доля, незвичайна людська доля. Це є символ, це символ того, що Росія робить в Україні, це символ російської судової системи. І взагалі системи Росії, як невільної країни. Тому те, що я бачу, – це однозначно бажання боротися за Надю в Європі.

Механізми є?

Механізм – це тільки політичний тиск. Це тиск політичних лідерів, ключових політичних лідерів Європи, безпосередньо на Путіна, оскільки рішення, як ми прекрасно розуміємо, врешті-решт за ним. І ми намагаємося постійно не просто нагадувати, а, якщо хочете, тримати тих, хто може вплинути на Путіна, в тонусі. Це звичайно, в першу чергу, Президент України, але однозначно всі ми з точки зору контактів з парламентаріями, з точки зору контактів з ключовими політиками. Тобто питання Наді Савченко ніколи не буде другорядним для європейської політики…

Ніколи – це довгий проміжок часу. Тобто час вже йде на дні. Може бути якийсь елемент, якогось геополітичного торгу, що Путін її відпускає, а натомість Європа більше дослухається до Путіна в Сирії тій самій?

Ні, я думаю, що щось на кшталт «Надю на ситуацію в Сирії» навряд чи спрацює.

На будь що.

Але тим не менше, елемент якогось розуміння, як це може бути зроблено, він, звичайно, можливий, він нам конче потрібний.

Автор интервью: Віталій Гайдукевич