Періодична система кадрів

167

У політиці є щось від хімії. Тут є свої реакції, каталізатори процесів, вільні радикали й агресивні середовища. Хоча річ, звісно ж, не в міждисциплінарних термінах, а в різних сполуках, створення й вивчення яких і становить науковий інтерес. Однак хімія має свої закони, і небезпечні поєднання нерідко призводять тут до справжніх вибухів чи техногенних катастроф.

Ціна недолугих експериментів надто висока, тому їх прагнуть уникати. А от у політиці геть інакше. Згадаймо нашу зовсім недавню історію: великий алхімік Віктор Ющенко розчинив стару Конституцію, синтезував нову й фактично передав владу парламенту, що попервах складався з чудернацької коаліції правоцентристської «Нашої України», більш-менш ідеологічно близької «Батьківщини» та відверто лівих соціалістів. Сполука була такою нестійкою, ба навіть нежиттєздатною, що її невдовзі заступила геть інша речовина під назвою «Партія регіонів». Переповідати подальше перетікання реакції сенсу немає, зрештою все це й призвело до вибуху 2014-го.

Петро Порошенко, який був здібним учнем й асистентом у лабораторії Ющенка, мав би добре вивчити помилки свого наукового керівника. Та й інструментарій у нього куди багатший: усі провідні світові вчені на його боці. Ба більше, надають неабияку допомогу в усіх експериментах, але з однією умовою: діяти науково, з урахуванням прогресивних напрацювань. Але наш «магістр», схоже, таки прагне не так успішно закінчити дослід, як просто повеселитися з хімікатами. А раптом поталанить?

Якщо уроки з формуванням коаліції та конституційною «магією» Петро Олексійович сяк-так засвоїв, то в кадровій політиці він, схоже, діє як герой анекдоту про експерименти студента-хіміка: «А не довбоне?! Та не мало б!». Одночасна присутність у виконавчій владі «варягів»-реформаторів і схильних до тіньових схем українських політиків із їхнім одвічним наміром усе «порєшать» неодмінно призведе до конфлікту, що не обмежиться кабінетами на Банковій чи Грушевського. Ставиш до міністра-реформатора свого заступника, замружуєш очі: а раптом не довбоне?

Тривожний дзвіночок пролунав ще у вересні, коли про намір піти у відставку повідомив очільник МОЗ Олександр Квіташвілі. Ніби минулося. Але наївно було б думати, що подібні інциденти не повторяться: тепер уряд вирішив покинути міністр економіки Айварас Абромавичус. За Ющенка такі речі легко пояснювалися чварами й амбіціями самих політиків, система Януковича взагалі не давала можливостей піти за власним бажанням і зробити велике публічне зізнання. Нинішні реакції геть іншого характеру: по-перше, розголосу не уникнути, по-друге, важко обдурити західних партнерів, які дали кредит довіри на проведення реформ, а не на запровадження старих схем. Виправдатися офіційному Києву
майже неможливо.

Так, можна припустити, що перед Абромавичусом вибачаться, переконають, що неодмінно покарають усіх поганих дядьків, і вмовлять його надалі залишатися з «уряді камікадзе». Але, схоже, заяви про відставку — це така собі ланцюгова реакція. Що далі влада обростатиме мережею «любих друзів», то меншою до неї буде довіра як Заходу, так і самого суспільства. Навіть якщо «пожежу» в Мінекономіки вдасться локалізувати, все одно залишається безліч тонких місць: Генпрокуратура, митниця, місцева влада — на цих та інших напрямах може вибухнути в будь-який момент. Кадровий конгломерат державного управління переживає той тип реакцій, які можна назвати незворотніми. Якби все йшло в бік якісного реформування та прозорості, цьому можна було б тільки зрадіти, однак більше скидається на те, що тяжіння до старих схем переважає над, власне, реформаторськими прагненнями.

Для того щоб виправдатися перед суспільством, у влади завжди було достатньо інструментів: можна записати щемливе телезвернення, прийти на ток-шоу, навіть дати розлоге інтерв’ю, у якому розповісти про те, як усе непросто, але ми долаємо труднощі. Гірше із Заходом: емоційні промови про країну, яка веде важку війну з потужним агресором, там уже мало кого зворушать. Та й який стосунок до того має Абромавичус чи згаданий ним Кононенко? Особливо якщо зважати на той факт, що за першого вступилися посли провідних держав, а імідж заступника голови фракції БПП і до того не був бездоганним. У такій ситуації президента порятує тільки мирова з міністром економіки, але від подальших конфліктів, звісно, ж не убезпечить. Вони траплятимуться, доки на Банковій не втомляться експериментувати з кадрами й поєднувати сполуки та речовини, які в принципі не придатні до змішування в
будь-яких пропорціях.

Автор материала: Дмитро Крапивенко