Прецедент “СЕМОЧКО” серед генералітету Прикордонного відомства України

827

Нещодавно українську спільноту сколихнув скандал, пов’язаний із заступником голови Служби зовнішньої розвідки Сергієм Семочко, у якого журналісти виявили нерухомість вартістю 200 мільйонів гривень, а у членів його сім’ї громадянство РФ і бізнес в Криму. Головне питання, що посадовець володіє колосальними обсягами суперсекретної інформації.

Але як нам стало відомо, прецедент із Семочко зовсім не одиничний серед спецслужб України. Громадська організація Патріотичне братство прикордонників України провела вивчення ситуації, яка має практично однотипні факти серед генералітету Держприкордонслужби України.

Перед тим, як перейти до персоналій просимо запам’ятати фактуру стосовно С. Семочко. Це надасть можливість зробити деякі висновки.

Отже: Сергій Семочко до початку війни з РФ багато років служив в Криму в підрозділах СБУ. Посадовець мав серйозну вагу в питаннях впливу на чиновників та бізнес. В 2014 році він продовжив свою діяльність на підконтрольній Україні території. В період 2015-18 рр. був начальником головного управління контррозвідувального захисту економіки держави та начальником управління СБУ Києва і Київської області. В 2008 році його призначено першим заступником голови Служби зовнішньої розвідки. Стало відомо, що після окупації Криму, дружина Семочко і ще семеро членів його сім’ї отримали російські паспорти. Таким чином, посадовець приховав російське громадянство членів родини та інші важливі факти, що мають об’єктивні ризики для надання допуску до державної таємниці України.

Йдемо далі.

До Вашої уваги, на фото, з діамантом на пальці – генерал-лейтенант Косік Сергій Миколайович, начальник Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

До відома:

Південне регіональне управління ДПСУ виконує завдання на найважливішому стратегічному напрямку, де існують серйозні загрози в сфері національної безпеки України. Орган управління дислокується  в м. Одеса. Загальна протяжність ділянки державного кордону 1507 км, з них

з Республікою Молдова (в т. ч. з Придністров’ям, так званою ПМР)- 1067 км;

з Румунією -181 км;

Площа виключної (морської) економічної зони України (де в т.ч. маємо протистояння з РФ) – 72600 км.кв.

Косік С.М. досить цікава постать. Увійшов в історію незалежної України, як той хто отримав військові звання генерал-майора в 37, а генерал-лейтенанта в 39 років. І може це було б зрозуміло у випадку скоєння героїчних вчинків, але друге звання відбулося фактично як подарунок до Дня його народження (чи знав  Президент України, які йому укази підкладають?).

Для розвитку Вашого світогляду інформуємо, що навіть єдиний онук Мао Цзедуна – Мао Сіньюй, став наймолодшим генерал-майором в Китаї лише в 40 років.

Але ми живемо не в “піднебесній”, а титул в подарунок, як то кажуть,  тільки пів-біди.

Отримано інформацію, що дружина генерала – Косік Ніна Володимирівна, на початку війни отримала громадянство Росії. З даних реєстру Федеральної міграційної служби РФ стало відомо, що громадянкою країни-агресора стала не тільки дружина генерала, а і його донька Анастасія. Паспорти серії 4514, номера 661097 та 661095 вони отримали ще 19 квітня 2014, тобто одразу після окупації Криму.

Витяг з обліків ФМС РФ про видачу паспорта гр. РФ на Косік Ніну Володимирівну (дружина)

Витяг з обліків ФМС РФ про видачу паспорта гр. РФ на Косік Анастасію Сергіївну (донька)

Перевірити інформацію про можливе громадянство РФ самого генерала Косіка не вдалося. Запит щодо нього дав цікавий результат. В облікових записах ФМС РФ щодо інформації про паспорт серії 4514, номер 661096, який знаходиться за номерами паспортів поруч з родиною  (саме його, за твердженням інсайдерів, отримав генерал Косік) доступ обмежено. Тобто навіть працівник міграційної служби не може побачити кому видано вказаний документ і це вже наштовхує на висновки.

Піком нахабства став той факт, що Ніна Косік після отримання російського громадянства влаштувалася працювати разом із чоловіком у Прикордонній службі на посаді відповідального виконавця у військовій частині ДПСУ в  Одесі.

Розберемо послужну історію генерала Косіка. При цьому згадайте данні, що вказано вище стосовно Сергія Семочко.

Офіцерську службу до 2014 року Косік С.М. проходив виключно в Криму аж до отримання військового звання – полковник. Остання його посада в 2013-2014 р.р. – начальник Сімферопольського прикордонного загону, що мав ділянку відповідальності в межах всього півострова в т.ч. з підпорядкованими прикордонними підрозділами «Чорноморське», «Євпаторія», «Севастополь», «Ялта», «Феодосія», «Керч», «Щолкіно», «Сімферополь», «Алушта»,«Керч»,«Тузла».

Нам не вдалося знайти даних про якісь прояви звитяги майбутнього генерала в протидії агресору на момент початку окупації Криму. Кажуть, що в більшості завзяте протистояння Косіка “зеленим чоловічкам” було у вигляді неодноразових вояжів прикордонними підрозділами у компанії уповноваженого окупантів Володимира Мерцалова, який схиляв військових до зради Батьківщині (в цей час дружина Косіка оформляла російське громадянство).

Після анексії Криму Косік виїхав на підконтрольну територію де розпочалося стрімке і досить незрозуміле його посадове зростання. Різні джерела пов’язують поштовх по службі Косіка з головою (2014-2017 р.р.) Держприкордонслужби Віктором Назаренко, який в кінці 90-х очолював управління в Криму, а той був у нього в підпорядкуванні і “довіреною особою у різних справах”.

В березні 2014 року, Косіка одразу призначають начальником Азово-Чорноморського регіонального управління ДПСУ (м. Херсон), з ділянкою відповідальності по Азовському морю та його узбережжю з пунктами контролю в’їзду-виїзду з окупованого Криму.

Незабаром, в листопаді 2014 року  Косик призначається начальником Південного регіонального управління (м. Одеса, – морська, румунська, молдовська ділянка кордону в т. ч. з Придністров’ям). На його заміну, начальником Азово-Чорноморського регіонального управління ДПСУ (м. Херсон) ставлять полковника Сергія Бідило у якого дружина є громадянкою РФ, а сам він за часів СРСР проходив службу в структурі КГБ. Крім того, певний період службової діяльності Бідило в прикордонному відомстві України, теж пов’язаний з  Кримом.

Посади командування такої ланки передбачають вищу форму допуску до державної таємниці України аж до інформації з грифом “Особливої важливості”.

У відповідності до Закону України “Про державну таємницю” С.Косік подав в СБУ інформацію із визначеного переліку питань, в т.ч. щодо громадянства близьких родичів. На підставі цих даних СБУ надала нашому герою доступ до всіх державних секретів України, хоча фактично останній збрехав про отримання його дружиною громадянства країни – агресора. Наслідком подання неправдивих відомостей при оформленні документів є взагалі позбавлення допуску до держтаємниці і відповідне звільнення з посади.

Фігурує інформація, що Косік у свою бутність в Криму тримав на контролі контрабанду, нелегальну міграцію та незаконний промисел риби, що в свою чергу супроводжувалось кримським управлінням СБУ. Тобто він був пов’язаний з протиправною діяльністю і знайти до нього вербувальні підходи російські спецслужби могли без жодних проблем.

Слід зауважити, що в Криму у сім’ї Косіка був бізнес, пов’язаний із торгівлею нафтопродуктами, ювелірними виробами та туристичним відпочинком. А хто контролював такий бізнес в Криму? Ви не помилились – кримське управління СБУ, яке в більшості входило до агентурної мережі РФ, що відіграло свою роль в подальшій окупації частки України.

Бізнесова діяльність родини Косіка ретельно приховувалась але все ж стала відомою  завдяки журналістським розслідуванням. З’ясувалося наступне.

За поданою Косіком декларацією в 2016 р. рухомого майна він не має, нерухомого також, а його дружина є власником квартири у Севастополі (оцінена у 3 млн 626 тис.рублів) і будинку під Алуштою у 476 м² (15 млн 420 тис руб.).

Витяг з обліку майнових прав на туристично-розважальний комплекс площею 476 м² власником якого є гр. Косік Н.М.

Одразу виникає питання: звідки у 2013 році полковник Косік  взяв гроші на будинок? Дружина тоді, за даними декларації не працювала. І це ще не все. За офіційним записом у декларації про ніби то “будинок” ховається 4-поверховий туристично-розважальний комплекс на узбережжі моря під назвою “Orangе”, який судячи з усього, не припиняв своєї роботи і після анексії.

Вигляд туристично-розважального комплексу “Orangе”, що розташований на узбережжі моря в с. Привітне АРК

Наприкінці лютого 2016-го Ніна Косік нібито продала цю “будівлю” за 16 млн руб. У договорі купівлі-продажу, який оприлюднив інсайдер, Ніна Косік фігурує як громадянка РФ.

Договір купівлі-продажу ТРК де Ніна Косік фігурує як громадянка РФ. Сторінка 1

Договір купівлі-продажу ТРК де Ніна Косік фігурує як громадянка РФ. Сторінка 2

Це потребує перевірки зі сторони правоохоронних органів з погляду і на те, що посадова особа несе юридичну відповідальність за те, що вказує у деклараціях не достовірну інформацію та приховує доходи від підприємницької діяльності.

Існує ще одна ситуація, що має негативні наслідки для України і до якої можливо причетний  Сергій Косік. Так, в листопаді 2015 році Росією  безперешкодно захоплено газовидобувні платформи “Україна” та “Петро Годованець” (“вишки Бойка” ціна яких близько 800 млн. $). Вони знаходились в українських водах, охорону яких покладено саме на Південне регіональне управління ДПСУ, яким керує генерал-лейтенант Косік. В момент захоплення платформ з патрулювання були зняті прикордонні катери, мотивуючи це штормом. Проте “шторм” чомусь не завадив російським терористам зробити свою справу.

Слід зауважити, що в Держприкордонслужбі України прослідковується системність в призначенні на українсько-російську ділянку державного кордону посадових осіб керівного складу, які раніше проходили службу в Криму та у яких члени родин мають російське громадянство. Доречі, генерал Сергій Бідило, про якого ми згадували вище,   в 2015 році був призначений  начальником Східного регіонального управління ДПСУ, що забезпечує охорону російської ділянки кордону в межах Луганської, Харківської та Сумської областей. З серпня цього року він вже працює помічником голови Держприкордонслужби України. Мабуть контролює стан обороноздатності  на  кордоні з РФ. Кадровий підхід явно незрозумілий.

На все вищевказане виникають обґрунтовані питання:

Як можна оцінити те, що Косік в 2014 році, будучи на посаді в правоохоронному органі у складі вищого керівного складу, з першою формою допуску до державної таємниці, неодноразово виїжджав в окупований Крим, а спецслужби Росії не вчиняли в цьому жодних перешкод?

Навіщо дружинам українських генералів російське громадянство?

З яких причин генерал Косік приховав  інформацію про отримання російського громадянства членами своєї родини від органів СБУ?

Який можливий зв’язок з призначеннями генералів  Косіка та Бідило на посади, що пов’язані з охороною ділянок кордону, де найбільш вірогідно військове вторгнення Росії?

Хто сприяв в просуванні по службі генерала С. Косіка, і яка в цьому мета?

Загалом, найвищий рівень загроз сепаратизму ми вбачаємо саме на Одещині і зокрема в Чорноморському регіоні. Одеса має особливо важливе стратегічне значення для забезпечення незалежності України. Наявність морських портів є ключем для розвитку економічних та військових можливостей. Тому агресивна Москва буде робити все для забезпечення контролю за цим регіоном аж до позбавлення України позиції як морської держави.

Для реалізації сепаратистського сценарію тут сформовано максимально щільну і розгалужену агентурно-диверсійну мережу представники якої чекають команди на активні дії. Впевнені, що “Семочки” на Одещині всюди, де можна впливати на систему управління. Останній розголос про те, що мер Одеси Геннадій Труханов має російське громадянство наштовхує на роздуми. Вражає і той факт, що проблематика з “ризикованими” посадовцями на Одещині цікавить тільки місцеві осередки патріотичних сил. Тому ми і спостерігаємо як на військові об’єкти в Одесі здійснюють напади «строітелі», а військових довели до стану зайвих мешканців. А якщо оцінювати військовий потенціал в Одеському регіоні то данні теж невтішні. Паралельно з цим йде активне заповнення інформаційно-культурного простору пропагандистами «руського миру».

Саме з цих причин нас турбує інформація, що стосується і керівництва Держприкордонслужби в цьому регіоні. Зрозуміло, що для угруповання російських військ у невизнаній Придністровській Молдавській республіці розроблено конкретні плани «миротворчої операції» для захисту «рускогаварящіх соотєчєствєнніков», а хтось повинен “відкрити” кордон.

Ймовірно Москва буде визначати час «Ч» на момент загострення внутрішніх протиріч в Україні та зменшення фактору впливу на Росію міжнародної спільноти. Тоді слід очікувати заворушень на Одещині з одночасним наступом і на маріупольському напрямку для реалізації мети щодо забезпечення сполучення Криму з окупованою територією суходолом вздовж Азовського узбережжя. Це актуально для Росії з урахуванням того, що Крим зневоднений, а Керченській міст, якщо і буде повністю добудований, простоїть недовго.

Констатуємо висновок, що в умовах війни Україна повинна активізувати проведення превентивних заходів контррозвідувальної діяльності, коли треба діяти на підставі здобутих оперативних даних та аналізу. Нажаль, ми ще реагуємо із запізненням,  після настання руйнівних наслідків. А ціна вказаному – безпека України, життя наших воїнів та цивільних громадян.

Зараз СБУ перевіряє інформацію про першого заступника голови Служби зовнішньої розвідки Сергія Семочко, розпочато провадження про державну зраду. Одночасно детективи Національного антикорупційного бюро розслідують можливе його незаконне збагачення.

Громадська Організація Патріотичне братство прикордонників України (ПБПУ) офіційно звертається до органу досудового розслідування СБУ, до ГПУ, журналістів, громадськості з пропозицією (заявою) щодо перевірки інформації, яку оприлюднено в нашій публікації відносно генералітету Держприкордонслужби України (правова кваліфікація ст. 111, 366, 368 ).

Слава Україні!