Примітивна економіка. Як Україні вибратися із пастки сировинної моделі

119

Раніше редакція опублікувала статтю групи авторів «Примітивна економіка. Як Україна перетворилася на сировинний придаток».

Тут вони наводять приклади того, як чиновники заганяли країну в сировинну пастку, і зараз знову наступають на ті ж самі граблі, зосереджуючись на підтримці експортоорієнтованих галузей.

В другій частині вони пропонують своє бачення того, як і чим можна замінити сьогоднішню економічну модель України.

Які точки росту здатні закласти фундамент сталого зростання економіки?

Такі фактори зростання сукупного попиту як збільшення урядових видатків, зменшення податків, розширення пропозиції грошей вважаються інструментами стабілізаційної макроекономічної політики держави.

Вони можуть застосовуватися лише як короткострокові, реанімаційні засоби впливу на макроекономічні збурення задля термінової стабілізації ринку праці — збереження зайнятості — або грошового ринку — зниження процентної ставки.

Їх довгострокове застосовування неможливе або з точки зору обмеженості самих інструментів, або з точки зору ризику розкручування інфляційної спіралі.

В Україні зменшення рівня оподаткування призведе до ще більшого бюджетного дефіциту. Збільшення ж урядових видатків в умовах тривалого та значного дефіциту бюджету можливе лише за коштом нових державних запозичень.

При цьому внутрішні запозичення при виробництві ВВП, меншому за його природний рівень, витіснятимуть і без того недостатні приватні інвестиції.

Зовнішні ж запозичення створюватимуть ризики нездатності у майбутньому обслуговувати державний і гарантований державою зовнішній борг, як це сталося у Греції, або постійно посилюватимуть тиск на валютний курс.

Проте, є ще резерви для використання і інших інструментів.

По-перше, зменшення прямих податків — податку на доходи фізосіб, ЄСВ, податку на прибуток підприємств, оподаткування ренти та процентів — можна проводити, але шляхом розширення бази оподаткування — виведення доходів з тіні.

Компенсатором можливих втрат прямих податків могло би бути виведення з тіні і належне оподаткування видобутку природних ресурсів. Це треба робити негайно.

По-друге, слід розглянути можливість заміни ПДВ податком з продажу. Це дозволить прибрати корупцію і втрати бюджету, пов’язані з відшкодуванням цього податку, а також у середньостроковій перспективі знизити вартість товарів і послуг через скорочення ланцюжка посередників на ринках.

Восени 2015 року Мінфін виступив з новою ініціативою: «все по 20%». Її суть у тому, що на всі основні податки — ПДФО, ПДВ, податок на прибуток підприємств та ЄСВ — вводиться єдина ставка 20%. На думку уряду, це зменшить податкове навантаження. При цьому посилаються на аналогічні рівні податкових ставок в ЄС.

Однак коли європейські країни зростали або відновлювалися після економічних проблем, ці податки були значно нижчими. Рецепт економічного зростання — зменшення податків та спрощення умов бізнесу. У нас же пропонується номінально зменшити кількість податків, але реально збільшити оподаткування.

Бізнесу залишають два варіанти: іти в тінь або на ліквідацію. Збільшувати податкові ставки можна лише в сильних економіках. Отже, треба знижувати податкове навантаження і в першу чергу — для виробничих галузей.

Ставки оподаткування фонду зарплати сумарно не повинні перевищувати 28%, а в майбутньому — 20%. Це дасть можливість вивести зарплати з тіні та збільшити податкові надходження.

Треба знизити податок на прибуток до 15%, зняти оподаткування інвестування прибутку в капітальні інвестиції, дозволити бізнесу графік прискореної амортизації, включення у видаткову частину всіх видатків, пов’язаних з веденням бізнесу.

По-третє, збільшення урядових видатків стає можливим внаслідок зменшення дотацій підприємствам, що діють на ринках житлово-комунальних послуг, зменшення витрат бюджету на ліквідацію банків, а також внаслідок реструктуризації зовнішнього боргу. Окремо — про ліквідацію проблемних банків.

Оздоровлення банківської системи — це добре. Однак ліквідація системних установ призводить до надмірних витрат держбюджету через фінансування Фонду гарантування вкладів фізосіб, до корупції у самому фонді, втрати довіри громадян до вітчизняної банківської системи та переведення заощаджень у долари.

Інвестиційний капітал виведено. Навіть мегаконтроль НБУ не завадив виведенню коштів з банків, що падали. Тому основним інвестором повинен стати громадянин. За підрахунками експертів в українців «на руках» щонайменше 80 млрд дол.

Необхідно повернути довіру українців до банків, створити умови для легалізації, детінізації коштів та їх спрямування на розвиток економіки.

Для цього потрібно збільшити гарантування вкладів, скасувати їх оподаткування, залучити кошти через ОВДП. Зрештою, провести податкову амністію — одноразове декларування всього майна, що є у громадянина, за нульовою ставкою податку.

При цьому кошти громадян, походження яких вони не можуть підтвердити, через депозити в держбанку йдуть на кредитування проектів розвитку економіки.

Тривале розширення пропозиції грошей може спричинити розкручування інфляційної спіралі. На початку м’яка монетарна політика держави створює ефект «сподіваної інфляції», а згодом, коли збільшення грошової маси триває, призводить до самовідтворювального інфляційного процесу.

Реальний сектор економіки піднімає ціни, бо очікує на інфляцію, а держава збільшує грошову масу, бо реальний сектор потребує додаткових номінальних грошей для обслуговування ВВП. Зупинити цю спіраль можна лише шляхом болісного для економіки обмеження урядових видатків і збільшення податків.

Однак і тут не варто відкидати можливості «зв’язаної емісії», коли для стимулювання кризової економіки шляхом емісії фінансуються інфраструктурні проекти з рівнем локалізації не менше 75%: прокладання доріг, енергозбереження будинків, будівництво технопарків, портів, розвиток річкового судноплавства.

Інші три фактори — зростання чистого експорту, планових інвестиційних видатків та автономних споживчих видатків, доповнюючи один одного, не обмежені у своїх можливостях довгострокового неінфляційного збільшення сукупного попиту в економіці України. А отже — і в можливостях створення робочих місць.

Вони обмежені лише рівнем їх застосування, який активується залежно від здатності українського уряду створити сприятливі макроекономічні умови. Зона вільної торгівлі з ЄС — це відкриття нових, зовнішніх резервів для експорту товарів і послуг, інвестицій, особистих споживчих витрат громадян.

За даними уряду, угода передбачає зменшення Євросоюзом ввізних мит на українську експортну продукцію з 7,8% до 0,5%. Для виробників відкриваються нові можливості на ринку з населенням 500 млн осіб і ВВП 16,5 трлн дол.

Зменшення тарифного захисту ринку ЄС від товарів українського виробництва відкриває нові можливості для європейських прямих іноземних інвесторів.

Розміщуючи виробничі потужності в Україні, вони зможуть використовувати дешевшу, але кваліфіковану українську робочу силу, щоб виробляти та постачати на ринки України та ЄС конкурентоспроможнішу продукцію.

Для України це означає створення робочих місць, покращення сальдо зовнішньої торгівлі товарами шляхом імпортозаміщення, зростання експорту, позитивні зрушення у товарній структурі експорту.

Наразі, попри значне зростання прямих іноземних інвестицій в Україну з 2005 року, доводиться констатувати їх низький рівень на душу населення порівняно з сусідніми країнами. За даними ЮНКТАД в Україні у 2014 році на душу населення припадало 1 420 дол ПІІ у поточних цінах і за поточного валютного курсу.

Це менше, ніж в Угорщині — 9 902 дол, Словаччині — 9 757 дол, Польщі — 6 414 дол, Румунії — 3 453 дол, Грузії — 2 832 дол, Росії — 2 657 дол, Туреччині — 2 224 дол, Білорусі — 1 905 дол, і більше, ніж у Молдові — 1 054 дол.

При цьому 33% прямих іноземних інвестицій в Україну походять з Кіпру та Віргінських островів. Вони є капіталом переважно українського походження, який спочатку перемістився в офшорні зони, а пізніше повернувся в Україну.

До того ж, найбільше ПІІ — 56% — надійшло у торгівлю, фінансову і посередницьку діяльність. Промисловість, яка потребує значного оновлення виробничих фондів, мусить спиратися на власні капіталовкладення та кредитні ресурси. Те саме стосується сільського господарства і будівництва.

Зона вільної торгівлі з ЄС відкриє нові можливості інвестування саме у реальний сектор економіки України. Загалом, за підрахунками Інституту економіки і прогнозування НАН України від 2013 року, держава потребує 160 млрд євро для модернізації економіки за стандартами Євросоюзу.

Ці розрахунки зроблені, виходячи з витрат на таку ж модернізацію Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини в період з підписання ними угод про асоціацію з ЄС.

Звичайно, годі сподіватися на такі масштабні обсяги підтримки від ЄС, які мала, наприклад, Польща. На початку 1990-х Польщі було реструктуризовано борги, і за три роки з 83% борг знизився до економічно безпечного рівня — 56% від ВВП.

Колосальні суми допомоги були витрачені на її модернізацію. Протягом 1990-х років більше отримали лише Китай, Індія та Єгипет. Після вступу до ЄС 2004 року Польща в рамках європейської допомоги отримала «чистих» надходжень — з урахуванням внесків до спільного бюджету — понад 60 млрд євро.

Нині можливості допомоги Україні з боку ЄС ослаблені: Євросоюз має власні внутрішні економічні проблеми, світова економіка демонструє невпевнені тенденції до відновлення росту після кризи 2007-2009 років, світові фінансові ринки стали обмеженими і надзвичайно обережними.

Хоча можливості прямого іноземного інвестування зростають порівняно з портфельним іноземним інвестуванням та кредитуванням.

За даними МВФ, прямі іноземні інвестори 2005 року інвестували 1,3 трлн дол, 2010 року — 1,7 трлн дол, 2013 року — 1,85 трлн дол. Хоча загалом річні обсяги іноземного інвестування у ці роки падали: 6,85, 5,25 та 3,73 трлн дол відповідно.

Збільшення доходів в українській економіці внаслідок створення робочих місць шляхом притоку ПІІ, збільшення експорту товарів і послуг, зокрема товарів з високою доданою вартістю, активізує внутрішні приватні інвестиції та рівень особистих споживчих витрат громадян, тобто автономні споживчі видатки.

Це дозволить створити додаткові робочі місця і збільшить сукупний попит. Вплив на економіку такого психологічного чинника, як оптимізм споживачів і підприємців, зазначав ще Джон Мейнард Кейнс. Він спостерігався і в Україні у 2006-2008 роках.

Однак тоді сприятливий психологічний клімат виник на базі короткострокових, ненадійних чинників — сприятливої кон’юнктури мінливих зовнішніх сировинних ринків, зокрема ринку металу, збільшення урядових видатків, розширення грошової маси, притоку в Україну портфельних іноземних інвестицій та кредитів.

Тому зростання платоспроможного попиту громадян, стимульованого бурхливим розвитком споживчого кредитування коштом іноземних інвесторів та кредиторів, з розвитком світової фінансової та економічної кризи швидко змінилося спадом споживчих та інвестиційних витрат.

У цьому випадку психологічний ефект базуватиметься на надійніших факторах — на внутрішніх джерелах доходів фірм і домогосподарств, а також на менш мінливих зовнішніх ринках товарів високої доданої вартості.

Зона вільної торгівлі з ЄС — це нові можливості, але ними треба вдало скористатися. Тут ключова роль належить українському уряду.

У рейтингу 189 економік світу щодо простоти ведення бізнесу Doing Business-2016, складеному Міжнародною фінансовою корпорацією за десятьма показниками нормативно-правових аспектів діяльності підприємств, Україна, показавши значний прогрес протягом останніх років, опинилася на 83 місці.

За низкою показників результат гірший за середній: вирішення неплатоспроможності — 141 місце, отримання дозволів на будівництво — 140, підключення до електропостачання — 137, міжнародна торгівля — 109, оподаткування — 107, виконання контрактів — 98, захист інвесторів — 88.

Краща ситуація лише у сфері кредитування — 19 місце, реєстрації підприємств — 30 місце, реєстрації власності — 61 місце.

Навіть не беручи до уваги ті аспекти ведення підприємницької діяльності, які не враховує рейтинг, зокрема питання макроекономічної стабільності, життєздатності фінансових систем, ринкової інфраструктури, рівня кваліфікації робочої сили, можна стверджувати, що за поточної незадовільної діяльності інститутів влади використання нових можливостей зони вільної торгівлі з ЄС украй проблематичне.

Отже, для реанімації української економіки потрібно шукати нові «точки росту». У короткостроковій перспективі для запуску економіки необхідно вдатися до інструментів стимулювальної дискретної фіскальної політики.

1. Збільшення урядових видатків шляхом зменшення дотацій підприємствам, що діють на ринках житлово-комунальних послуг, зменшення витрат бюджету на ліквідацію банків та через реструктуризацію зовнішнього боргу, зокрема зменшення витрат на його обслуговування.

2. Зменшення податків, оподаткування доходів від капіталу шляхом розширення бази оподаткування, виведення з тіні видобутку природних ресурсів, заміна ПДВ податком з продажу.

3. «Зв’язана емісія» для фінансування інфраструктурних проектів.

У середньостроковій перспективі ключовим елементом росту української економіки мусить бути використання можливостей зони вільної торгівлі з ЄС, насамперед — приватних інвестиційних можливостей. Мова може йти про перетворення України, територіально наближеної до ЄС, на «європейський Китай».

Для залучення офіційної іноземної допомоги треба створювати окрему установу, яка б управляла «пакетом розвитку України». Внески до такого фонду робили б уряди країн, МВФ, Світовий банк, ЄБРР, ЄІБ.

Західні інвестори мали б вирішальний вплив на визначення проектів для фінансування, в першу чергу, інфраструктурних з високим рівнем локалізації, мали б право другого підпису, здійснювали б контроль за витрачанням коштів.

Повільне реформування в Україні, корумпованість та схильність витрачати іноземну допомогу на поточні потреби відлякують навіть друзів України. Крім того, необхідні активізація українських фінансових ринків, у першу чергу, банківського сектора, та залучення накопиченої громадянами готівкової валюти.

Сталий економічний розвиток у довгостроковій перспективі слід пов’язувати з новітніми галузями економіки, з розвитком науки та інновацій. Однак потрібно використати й унікальні українські можливості, пов’язані з АПК.

Потрібно якнайшвидше, протягом одного-двох років запровадити ринок землі, що дозволить капіталізувати аграрну галузь додатково на 100 млрд дол. Також необхідно розвивати ринок прав оренди землі.

Кому це під силу?

Автор материала: Віталій Бабенко, Йосип Стрілецький, Андрій Мастило