Приємно бути представником народу, який так добре себе зарекомендував

274

Асоціація підприємців і роботодавців Польщі пропонує дати право на постійне проживання в країні мільйону мігрантів, у тому числі українцям.

Безумовно, позитивна новина, яка дає надію великій кількості наших громадян отримати роботу в сусідній державі і, відповідно, мати джерело доходів для життєзабезпечення своїх родин.

Якби на цьому повідомлення закінчувалося, то можна було б припустити, що таке ставлення поляків – заслуга нашого уряду і президента, результат їх зовнішньополітичної діяльності. Звичайно, не дуже гарно, що замість розвитку власної економіки і збільшення чисельності робочих місць всередині країни ми отримуємо можливість працювати за кордоном, але все ж краще, ніж нічого.

Однак далі в тій статті є продовження: «Це емігрант найвищого класу, не потрібно його вчити мові, не потрібно йому давати квартиру, не потрібно вчити його професії. Вони самі дуже добре дають собі раду», – каже голова Асоціації підприємців і роботодавців Польщі Цезарі Казьмерчак.

Іншими словами, наші люди мають професії, причому на такому рівні, що не вимагають навчання в європейській країні (щоправда, найчастіше емігрантів використовують не на найінтелектуальніших роботах, але й робочі спеціальності теж вимагають знань та навичок). У нас достатньо інтелекту і старанності, щоб самостійно опанувати мову країни перебування на рівні, що дозволяє не тільки спілкуватися на побутові теми, а й задовільно виконувати службові обов’язки (зокрема, як це часто буває, у сфері послуг). Наші заробітчани самі вирішують візові та транспортні питання, знаходять і орендують житло, не вимагають ніякої допомоги у державних і місцевих органів влади, не претендують ні на які політичні права. Наші люди за кордоном самодостатні. Тільки дайте їм роботу – далі вони самі впораються.

Все це вже достатній привід для гордості. Приємно бути представником народу, який так добре себе зарекомендував. І працюють наші там виключно сумлінно, не за совість, а за гроші і страх втратити роботу.

Але у всього цього є й інша сторона. Давайте ми на деякий час залишимо без уваги ту обставину, що нормальним людям, у тому числі українцям, безсумнівно, більш комфортно працювати на своїй рідній території, живучи в своєму будинку зі своєю родиною. Спробуємо зосередитися на більш глобальних аспектах цього явища. Для цього знову (вже востаннє) процитую чергову фразу з тієї ж таки публікації: «За даними Асоціації, майже мільйон українців принесе державному бюджету Польщі за рік від 7 до 9 мільярдів злотих прибутку. За деякими даними, саме стільки українців вже працюють в країні».

А ось це вже привід для негативних емоцій. Ні, не щодо наших заробітчан або гостинних і підприємливих поляків. А щодо тих, хто повинен нести відповідальність за таку ситуацію. Праця наших співвітчизників приносить прибуток від 42 до 54 мільярдів гривень бюджету сусідньої країни (це якщо рахувати за умовним курсом 6 грн за один злотий). А це приблизно половина оборонного бюджету України, або майже в чотири рази більше річного кошторису нашого міністерства охорони здоров’я.

Врахуймо також, що, працюючи в чужій країні, наші співгромадяни створюють для неї у багато разів більшу додану вартість і національний продукт, а також оплачують їжу, житло, транспорт та інші послуги і товари. Ну і, звичайно, їхня праця служить джерелом прибутку безпосередніх роботодавців. А де тут інтерес держави Україна?

Заради справедливості варто пам’ятати, що частину заробленого сучасні «остарбайтери» передають своїм родинам в рідні пенати. Нещодавно міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський повідомив, що українці, які працюють у Польщі, щорічно пересилають в Україну близько 5 млрд євро. Сума чимала, але вона не йде ні в яке порівняння з вартістю того продукту, який створюється руками заробітчан. Говорячи бухгалтерською мовою, баланс не на користь нашої держави.

А ще за асоціацією пригадуються меседжі, що багаторазово фігурували в ЗМІ, про те, що емігрантам, як правило, за аналогічну працю платять менше, ніж корінним жителям. Багато повідомлялося також про те, що велика кількість поляків подаються на заробітки в західну Європу, в багатші країни, а польські працедавці замість них наймають наш люд.

Ну і в якості «останнього цвяха» варто згадати, що, крім Польщі, у світі, в тому числі найближчих околицях України, є ще багато країн, де теж наші співгромадяни знаходяться в становищі трудових мігрантів. Отже, стає абсолютно очевидним той факт, що не все гаразд у рідній батьківщині. Зрозуміло, що все це один з результатів «плідної» роботи уряду.

На жаль, це наслідок не якогось одного хибного рішення або вчинку, не однієї помилки, виправлення якої зараз же нормалізує ситуацію. Це наслідок і один із виявів усієї економічної політики влади. У неї (як вона стверджує) немає ресурсів для створення робочих місць, а відтік робочої сили призводить до скорочення ресурсів. Замкнуте коло.

Народ, як відомо, знищити неможливо, народ виживе. Він потай від уряду якось заробляє в тіньовій економіці, на своїх або «безхозних» земельних ділянках, за кордоном, займається незареєстрованою підприємницькою діяльністю, кустарним виготовленням корисних речей, ремонтом сантехніки, будівництвом гаражів і дач, репетиторством, вихованням чужих дітей та іншими справами, що є джерелом до існування. А ось держава в особі уряду при цьому залишається наодинці зі своїм бюджетом і створеними ним проблемами. І, зауважимо, на відміну від незнищенного народу, держави і уряди не вічні.

Як це не прикро, але очільник Кабінету міністрів наполегливо робить вигляд, що все не так уже й погано. Більше того, після затвердження бюджету-2016 він навіть висловився в тому сенсі, що це, мовляв, фактично означає вотум довіри уряду і підтримку його лінії поведінки. І урочисто пообіцяв, що буде продовжувати в тому ж дусі. Тут особисто у мене два припущення: або Арсеній Петрович справді не розуміє реальний стан речей, або робить вигляд, що не розуміє. І в тому, і в іншому випадку райдужні політичні перспективи його навряд чи очікують.

Назвавши себе і членів свого уряду камікадзе, Арсеній Яценюк, як виявилося, мав рацію. Мало хто тепер поставить на його політичне майбутнє. Тільки не зовсім зрозуміло: заради кого або чого він пішов на таку самопожертву?

І нарешті про сором. Так, я вважаю, що за політику, яка призвела до масової (а наших заробітчан в одній тільки Польщі близько мільйона, тому слово «масової» тут цілком доречне) трудової еміграції громадян, уряду та його першій особі, як мінімум, має бути соромно. Однак сором і совість державних діячів в наших сучасних реаліях – категорії не політичні. І це дуже сумно.

Автор материала: Олександр Онищенко