Енергетична і торговельна блокада Криму вже дала перші результати, але зрозуміло, що Росія так просто окуповану територію не залишить, вважає активіст «Громадянської блокади Криму» Рустем Аблятіф. За свою проукраїнську позицію він був змушений покинути півострів ще у березні 2014 і не може туди повернутися, бо, як каже, його «пустять, але вже не випустять». В інтерв’ю він розповів, як кримчани живуть без українських товарів та електрики, чому люди там бояться розмовляти одне з одним і які можливі шляхи повернення Криму до складу України.

РФ пропонувала Україні $3,5 млрд за відмову від блокади

Скільки часу ви провели на блокаді Криму?

Трохи більше як чотири місяці – починаючи з 20 вересня і по 24 січня я брав участь у Громадянській блокаді.

Зараз формат цієї блокади змінився?

Дійсно, зараз іде переформатування, оскільки є перші результати. Учасники блокади добивалися, аби держава взяла на себе обов’язки з блокування тимчасово окупованого Криму. 16 січня почала діяти постанова Кабміну про припинення вантажних перевезень і торгівлі з окупованою територією, припинилася подача електрики. Тобто держава почала виконувати ці функції, а за активістами блокади залишився тільки контроль за виконанням цієї постанови.

І як цей контроль відбувається на практиці?

Як тільки стала чинною ця постанова КМУ, наші активісти припинили огляд будь-якого транспорту. Автомобілі вільно перетинають блокпости, наші люди тільки спостерігають, і якщо йде якийсь вантажний транспорт, то вони фіксують номери і потім з митниками і прикордонниками з’ясовують, що там і як.

По-друге, голова Держприкордонслужби України Віктор Назаренко у ЗМІ вже оприлюднив, що є підписаний протокол між службою та штабом блокади про те, що на території прикордонної смуги буде здійснюватися громадський контроль. Закон України дозволяє створити громадське формування з охорони державного кордону. І таке формування у стадії реєстрації. Воно буде називатися «Аскер» – тобто кримською мовою «воїн». Десь із 1 лютого члени цього громадського формування мають зайти на територію контрольно-пропускних пунктів, щоби разом з митниками та прикордонниками контролювати перетин кордону. У це громадське формування будуть входити кримці, воно складатиметься десь із 35 осіб, які цілодобово нестимуть службу на кордоні.

Наскільки ефективним вважаєте шлях блокади? На який результат розраховуєте?

Тут є кілька аспектів – і моральний, і фінансовий, і правовий, і військовий. Досі Українська держава та українські бізнесмени вдавали, ніби нічого не сталося, і постачали товари окупантам. Наприклад, усі будівельні матеріали йшли в Крим з України. Зараз у Сімферополі будується цілий мікрорайон для офіцерів ФСБ, поліції, тобто для представників силових відомств Росії, які будуть працювати в окупаційних адміністраціях на території півострова. Так от, цей мікрорайон зводився з українських будівельних матеріалів.

А крім того, це стосується і військових частин, яких уже не вистачає, щоб розмістити весь нинішній контингент. Зараз російський контингент у Криму десь удвічі перевищує радянський. Проукраїнські активісти фотографували і доносили до нас такий факт, що фури з українськими номерами і з українським продовольством заїжджають у військові частини в Севастополі. Тобто Україна годувала окупантів, які захопили її територію. З моральної точки зору це взагалі було неприпустимо.

Інший аспект – економічний. Україна економічно підтримувала окупацію. З обох боків заробляли величезні суми на контрабанді. З кримського боку це були, насамперед, перші особи окупаційної адміністрації – Аксьонов і його команда…

Варто зазначити, що з точки зору міжнародного права відповідальність за забезпечення окупованої території лежить на країні-агресорі. І громадянське суспільство в Україні мало спонукати державу вдатися до більш рішучих кроків, щоб протидіяти агресору.

Не менш важливим було повернути Крим у порядок денний світу та України. Росія та її партнери на Заході намагалися винести кримське питання за дужки – мовляв, Мінський процес і Донбас окремо, а питання Криму – окремо. Тому потрібно було, щоб «кримське питання» знову стало актуальним не тільки для України, а й для світу. І можемо сказати, що цієї мети було досягнуто.

Ще одна важлива мета – завдати якомога більшої шкоди країні-агресору, якомога обтяжити для Росії утримання Криму, щоб для неї це був непомірний тягар. Певною мірою це також вдалося. За підрахунками навіть російських експертів, зараз підтримка того стану забезпечення електрикою в Криму, який є зараз, коштує Росії близько мільйона доларів на день. Тому що енергоміст, який вони нібито перекинули через Керченську протоку, – це все міф, окозамилювання для наївних. Насправді той стан підтримується тільки завдяки величезній кількості дизельних і газотурбінних генераторів, які безперервно працюють у Криму, але вони, відповідно, споживають величезну кількість палива.

Про те, наскільки болісним ударом це було по Росії, ми можемо судити з того, що нашим лідерам в урядових колах пропонували припинити блокаду, хоча би енергетичну, тому що, мовляв, за це Росія готова вибачити Україні державний борг, а це близько 3,5 млрд доларів, які свого часу Янукович взяв у РФ. Наші лідери категорично відмовилися, тому що ми впевнені, що Батьківщиною не торгують і що є цінності, які коштують набагато більше, ніж гроші.

Також був такий момент: коли почалася енергетична блокада, Фірташ звернувся до наших лідерів і хотів якось це питання врегулювати. Тоді було сказано, що подачу електрики можливо відновити за умови, якщо будуть звільнені всі українські політичні в’язні, яких зараз утримують у російських тюрмах. Тоді Фірташ сказав, що він, можливо, домовиться про звільнення Ахтема Чийгоза – заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу, але про інших він не готовий розмовляти. Ми наполягали, що має бути звільнення всіх, але потім від Фірташа прийшов сигнал, що він з нами більше не буде розмовляти, бо має інші контактні особи в уряді Україні. І ми бачили, що сумнозвісний міністр Демчишин тиснув на МВС і намагався у силовій формі припинити блокаду Криму. На щастя, це не вдалося, і ми задоволені, що й енергетичну, і товарну блокаду тепер вже здійснює уряд України.

Але Уряд мав би це робити набагато раніше, з самого початку окупації…

Звичайно. Багато часу було втрачено. Ефект був би набагато сильніший, якби це було зроблено відразу. Тому що хоча Росія зазвичай про людей не думає, але, все ж таки, за цей час вона якесь постачання через Керченську протоку змогла налагодити.

Що вам відомо про настрої населення у Криму? Повідомлялося, що російські соціологи на замовлення Путіна провели опитування, яке начебто показало, що більшість у Криму готова «терпіти», лише б не приєднуватися до України. За вашими даними, які реальні настрої панують на півострові?

Що стосується проукраїнської частини населення, то коли почалася блокада, особливо її енергетична фаза, вона відчула піднесення, ці люди почали ходити з високо піднятою головою, вони відчували гордість. Тобто у них зміцнилася впевненість, що Україна переможе, що Крим буде звільнений.

Узагалі кримське суспільство ділиться на три прошарки – проукраїнське, проросійське і між ними так зване болото, яке не має власної думки. Цим людям, в принципі, байдуже, яка влада, вони пристосовуються до обставин. І от ця частина суспільства почала замислюватися, навіщо їм це все було потрібно, чому вони тепер мають сидіти без світла і без українських товарів. Тому в цьому прошарку погіршилися настрої. Наприклад, там дуже велика проблема з ліками – не кажучи вже про українські ліки, туди зараз навіть з Росії не завозяться якісь західні медикаменти. І багато людей спеціально їдуть на материкову Україну, щоб купити ліки.

А з продуктами харчування яка ситуація?

Як-не-як якесь постачання йде з Кубані, хоча люди скаржаться, що їсти це неможливо, що продукти дорожчі і низької якості. Але, принаймні, вони є, а більш болісним було те, що припинилося постачання промислових товарів і електрики.

Як щодо місцевих силовиків і чиновників, які перейшли на бік окупаційної влади? Відомо, їм одразу тоді підняли заробітну плату. Наскільки зараз вони задоволені ситуацією?

Ми контактуємо з цими зрадниками. Була навіть одна зустріч, приїхали представники нашої інтелігенції і розказували, що є працівники правоохоронних органів, які служили в українських органах, а потім перейшли на бік окупантів. Але вони зараз шкодують і хотіли би повернутися або якось реабілітуватися. Тобто такі сигнали є. Це вже такий моральний аспект.

Але дійсно їм перші три місяця дали дуже пристойну зарплатню, яка в кілька разів перевищила українську. Зараз і держслужбовцям, і працівникам силових відомств зарплати врізали, пільги скасували. І якщо порахувати співвідношення зарплатні і рівня цін, то люди зараз у значно гіршій ситуації, ніж в українські часи.

Але наскільки погіршення економічної ситуації впливає на їхнє сприйняття? Чи люди все-таки досі більше вірять телевізору?

Як самі росіяни кажуть, у них зараз холодильник бореться з телевізором. Усе ж таки пропагандистська Росія працює дуже потужно і безперервно. Головний месидж зараз у Криму – якби Росія не приєднала півострів, то там була би така сама ситуація як на Донбасі, були би бомбардування, війна і розруха. Їх таким чином заспокоюють – «аби не було війни».

Тобто, з однієї сторони, йде таке зомбування, а з іншої – дуже великий пресинг з боку силових органів. Якщо загалом Росія – це поліцейська держава, де не можна нічого сказати, то в Криму зараз ситуація ще гірша, там пресинг ще більший. Люди, які приїжджають з Криму і відвідують штаб блокади, розповідають, що навіть тепер у чергах не розмовляють між собою – от як, наприклад, раніше було, що бабці в поліклініці сидять і постійно про щось говорять. Зараз такого нема, люди бояться одне з одним спілкуватися – мертва тиша. Дуже високий рівень недовіри одне до одного, тому що панує така атмосфера, як в 1930-роках.

Мені розповідали, як в одній поліклініці медсестра написала на водія швидкої донос у ФСБ, що він бандерівець і тримає в себе український прапор. І такі випадки непоодинокі. Більше того, російські органи до цього закликають. У під’їздах розклеюють листівки, в яких написано, мовляв, шановні громадяни, якщо ви знаєте про бандерівців, учасників Майдану, ворогів Росії, телефонуйте на анонімну лінію ФСБ, анонімність і винагорода забезпечується.

Тобто вони ще й платять за доноси?

Я так розумію, що якась винагорода є. Принаймні, такі листівки були розклеєні.

Яке становище кримських татар зараз? Чи намагається окупаційна влада якось підім’яти Меджліс під себе?

Кримці відчувають зараз особливий, подвійний тиск. Чому путінська адміністрація і сам Путін намагався зустрітися з Мустафою Джемілєвим і намагався якось нас на свій бік залучити? Це тому, що вони розуміють, що об’єктивно за міжнародним правом якогось «кримського народу», від імені якого вони намагалися виступати, не існує. Єдиним автохтонним народом, який має право за статутом ООН на незалежність – це народ киримли (самоназва «кримських татар», – ред.), який є корінним народом на цій території. Нас намагалися спочатку підкупити. Коли це не вдалося, пішов процес залякування і нищення представницьких органів.

Кожен активіст там на особливому рахунку. За багатьма моїми друзями і знайомими встановлено цілодобове спостереження. Вони розповідають, що вже навіть тролять цих агентів. От один із моїх приятелів виклав фото у Facebook, як він зайшов у кав’ярню випити кави і сфотографував свій «хвіст». Він написав, що ті могли би подякували, що дав їм погрітися.

На всіх відомих активістів у Криму порушені кримінальні справи, проводяться обшуки. Також йде тиск на родичів. Я сам не є винятком. На днях розмовляв з мамою, вона вже дуже старенька – 81 рік. Вона непокоїться і боїться, тому що її вже кілька разів викликали на допит до слідчого комітету і намагалися силоміць вивезти з дому. Безперервно приходить поліція, питають, де ваш син, хоча вони чудово знають.

Так званий «прокурор Криму» Наталія Поклонська заявила, що все майно учасників блокади буде конфісковано на користь російської держави, щоб компенсувати завдані збитки. Але нас це не налякає, тому що наша мета – звільнити Крим, відновити соборність України, і ми не зупинимося.

Які тоді можливі шляхи повернення Криму? Росія ж, напевно, не скаже в один момент, що вона передумала і віддає Крим назад?

Звичайно, це дуже складне питання. Є різні думки з цього приводу. Наш лідер Мустафа Джемілєв і Голова Меджлісу Рефат Чубаров наголошують на тому, що це має відбутися мирним шляхом і що війна на території Криму неприпустима, оскільки це завдасть непоправної шкоди нашому народу.

Але існує й інша думка. Зокрема, наші вояки, які брали участь у війні на Донбасі, впевнені, що Росія просто так не піде і що за Крим потрібно буде воювати. Наприклад, лідер Громадянської блокади Криму Ленур Іслямов – один із прихильників такої думки. Бо зрозуміло, що Росія, як ви кажете, в один прекрасний момент не скаже: «Вибачте, ми помилися і ми йдемо».

Якщо зараз не вдасться внести питання Криму у Мінський процес, вирішити цю ситуацію буде дуже складно. Це буде схоже на японські північні території, питання про які вже більше як 70 років не вирішується.

До речі, оголошено про ініціативу створення кримського добровольчого батальйону імені Номана Челебіджихана. Цей батальйон зараз у процесі формування. До нього, зокрема, мають увійти учасники блокади, а також наші вояки, які брали участь в АТО чи які зараз проходять службу у ЗСУ і Нацгвардії. Їх можна було би просто перевести у цей батальйон, якщо держава піде назустріч і легалізує його.

Глава Меджлісу Рефат Чубаров інформував, що є домовленість з керівництвом МВС про те, що такий батальйон буде створений і включений до складу Національної гвардії України. Зараз це питання вирішується в Києві. Неодноразово було наголошено, що цей підрозділ не буде ані мононаціональним, ані монорелігійним. Туди ввійдуть люди різних національностей і віросповідань, але які будуть об’єднані однією метою. І не менш важливо, що в цьому батальйоні мають бути забезпечені умови для проходження служби мусульманами, тобто там буде одночасно батальйонний капелан і батальйонний імам, і їжа буде відповідна.

Хочеться вірити, що зараз усі крапки над «і» вже розставлені, що всі ті негативні стереотипи, острахи щодо нашого народу вже зникли. Як наприклад, кримських мусульман не брали у внутрішні війська чи до прикордонників, оскільки ми вважалися якимись підозрілими. Наші земляки могли йти хіба в піхоту, жодного нашого співвітчизника не було у Службі безпеки України, у МВС також було обмежене коло посад, на які брали кримських мусульман. Переважно це були дільничі інспектори у місцях компактного проживання. Тому маю надію, що хоча би в тому є якийсь позитивний результат війни, що українське суспільство і політикум побачив, хто є хто насправді, хто зрадив Україну, а хто ні.

Якщо такий батальйон буде легалізований, це означає, що Україна готується до якогось силового повернення Криму? Що цей батальйон буде робити, якщо немає відповідного рішення Києва?

Питання створення батальйону обговорювалося з Президентом Порошенком ще в листопаді минулого року, коли наші лідери зустрічалися з ним. Тоді ця ідея була сприйнята схвально, принаймні на рівні спілкування. І тоді наголошувалося, що цей батальйон буде дислокований саме на кордоні з Кримом – перш за все, з військової точки зору. Не секрет, що там проходить лінія фронту: з одного боку – українські війська, з іншого боку – окупанти. І зараз цей фронт укріплюється з обох сторін.

Окрім того, відомо, що регіон на кордоні з Кримом дуже нестабільний. Росіяни посилають туди шпигунів. Ми, наприклад, затримали штатного співробітника ГРУ (головного розвідувального управління Міноборони РФ, – ред.), якого потім передали СБУ. Це вже не кажучи про різних сепаратистів і зрадників. Росіяни засилають в цей регіон агентів впливу, посилають гроші. Приміром, у Генічеському районі двічі подавали заявку на проведення «русского» маршу, остання заявка була 17 січня. Але нам вдалося це разом з владою і правоохоронними органами попередити. Кілька разів були демонстрації проти блокади, які були підбурені ззовні, є випадки поширення антиукраїнських листівок. Тобто присутність батальйону потрібна також для того, аби стабілізувати цей регіон.

Звичайно, не йдеться про те, що якщо буде сформований батальйон, то він буде якимось анархістським. Ні, це буде звичайна військова частина, яка буде діяти за статутом збройних сил і буде підкорятися наказам керівництва. І це не означає, що коли батальйон отримає зброю, то він без наказу піде штурмувати Перекоп і звільняти Крим. Але, все ж таки, ми впевнені, що якщо піде процес звільнення Криму, то першими ступити на кримську землю маємо ми.

Автор интервью: Тетяна Штифурко,