Співачка, лідер гурту «Крихітка» Саша Кольцова розповіла про несподіваний реп-альбом, «цифрову» залежність, російський ринок, внесок Джамали у імідж України та екзистенційний вибір між грошима і правдою.

Ми традиційно з нашими зірковими гостями починаємо розмову із планів. Щоб глядачі знали, чого варто очікувати найближчим часом і на що варто звернути увагу. От я читаю в Інтернеті, вчора готуючись і дивлячись новини, які ви продукували, і натикаюсь на заголовок: «Крихітка» готує реп-альбом».

Ну це мені удружили «Джем ФМ», яким я давала інтерв’ю. Я сказала, що в мене є мрія з нереалізованих музичних амбіцій – записати колись реп-альбом. І вони вже «випустили» його за мене, схоже. Ну тепер уже відступати нема куди, я вже збираю біти, тому, будь ласка, надсилайте, якщо ви хороший реп-продюсер, буду рада послухати і, можливо, щось начитати.

Вже навіть пропозиції перші є у вас?

Так, у мене є два семпли, які мені прислали знайомі продюсери. І через те, що я достатньо легко продукую всякі дурацькі тексти, гадаю, що може щось з цього і вийде.

А чого ж ви їх «дурацькими» називаєте?

Ну можу. Ви якщо чули пісню «Візитівка» зокрема, могли переконатися в тому, що я як блогер можу продукувати не лише якісь мистецькі pieceofheart, а всякі pieceofshit.

Це «Візитівка», хто не знає – це пісня про Яроша, правда?

Так, коли всі почали знаходити у всяких місцях візитки «Правого сектору» і звинувачувати у всіх катастрофах саме його, ми створили цю пісню-мем, і там висміюємо цю тему, тому можете подивитись це на YouTube.

14 лютого, в день закоханих, у вас був великий концерт. Трішечки про нього хочеться почути. Що воно таке було?

По-перше, ми і день закоханих – це такі дружні теми. Група «Крихітка» завжди співає про… для нас дуже органічним є святкувати цей день на сцені. Тож ми в черговий раз зібрали свою публіку. Дуже раді були, що був повний зал. Показали пару нових пісень, трішки поекспериментували: я проспівала у супроводі фортепіано. Дуже приємно, що публіка такі наші експерименти приймає добре. І зараз із цією програмою ми їдемо до Львова і Харкова, у нас у квітні там концерт.

Коли саме, щоб знали наші глядачі?

Дев’ятого і сьомого числа будемо нарешті, побачимося з публікою. Теж дуже хочу завітати до нових міст, в яких ніколи не була. Зараз ми ведемо перемовини щодо концертів у маленьких містах. Хочеться побачити нарешті публіку в Сумах, Черкасах, Херсоні – там, куди ми не доїжджали раніше.

Чули, Харків і Львів? Розкупляйте вже квитки, бо їдуть до вас. Скоро до Черкас і Сум доїдуть.

Було би добре.

Це найближчі концерти, про які ви говорили. Про нові пісні, про інші плани: чого від вас варто очікувати? Тому що я вже боюсь подумати: і реп записувати хочете, і експериментуєте у своїх концертах з використанням різних інструментів.

Я знаю, що нас запросили фестиваль DocuDays прикрасити їх програму, і якщо все буде гаразд, виступимо в Києві в рамках цього фестивалю. Також є заплановані літні фестивалі. І у принципі, всі чекають від нас нових пісень, тому що ми, музиканти, маємо займатися своєю справою. Я два останні роки, якщо чесно, була більше блогером. Слідкувала в соцмережах, щось дописувала, щось коментувала. Трішки скучила за музикою, тому я там вчора займалася аранжуванням з нашим продюсером. І сподіваюся. що скоро все-таки запишемо ще одну пісню і покажемо її.

Ви взагалі дуже активна фейсбуківка, наскільки я дивився по вашій стрічці.

Я борюсь з цим як можу.

Скільки вам годин іде на те, щоб посидіти у Фейсбуці?

Є така програма, яка рахує час, який ти там проводиш. Я її нещодавно встановила і намагаюся, щоб це було не більше двох годин на день.

А якщо вибір – або аранжування зробити, тексти зробити, пописати, або у Фейсбук заглянути. От що ви зранку виберете?

Зранку я виберу хатні справи, насправді. Але нам всім варто лікуватися від цифрової залежності. Гадаю, що наше покоління буде боротися з цим ще довго: як не слідкувати за чужим життям і робити своє життя більш цікавим.

Тобто ваша порада для глядачів – все-таки переходити в реал?

Мені там бракує цього, знаєте, коли ти в дитинстві з аналоговою паличкою, з аналоговим піском сидів, щось малював – це дійсно справжнє. А не просто коментував чиїсь малюнки і казав, що ти гарно намалював, а ти погано. Це відволікає, я гадаю, що всі наші глядачі знають, що таке залежність від соцмереж, коли ти радше будеш спостерігати, ніж діяти. Я для себе це побажання на Новий рік загадала: більш діяти, ніж спостерігати, коментувати. Я гадаю, що, можливо, наші через років 50, ті, хто зараз маленькі, будуть згадувати цей час – о Боже, скільки люди проводили в мережах, навіщо? Коли ж вони жили?

Я по собі знаю. Четверта тридцять ранку. Перше, що робиш, дивишся в телефон – а що там написали, а що прокоментували. Як ви взагалі ставитеся до… от зараз зірки деякі не хочуть, не можуть і не мають бажання, я не знаю, як це назвати, говорити про свою громадянську якусь позицію. Тобто там: peace, любов і все таке інше. Як ви отакі їхні заяви сприймаєте з огляду на те, що у країні війна?

Мені завжди здавалося, що якщо ти ігноруєш абсолютно очевидні речі, про які знає твій слухач, він може і не абстрагуватися. Бачити тебе і знати, що в тебе завтра концерт у Москві, ти просто їдеш заробляти. І ставитись до тебе гірше. Ми не втрачали російський ринок як «Крихітка». Ми суто локальна, україномовна, україноорієнтована група. Я не можу засуджувати колег, які втратили 70% грошей, тому що йдеться все ж таки економічно про гроші. У Росії їх багато: там публіка ходить, там великі зали, там багато міст. Я не можу їх засуджувати, тому що це просто люди, які втратили роботу. Всі наші артисти, які привозили сюди російський капітал, дуже сильно втратили. Ті, хто продовжують їздити, з одного боку, я не можу сказати, що виберіть між професією і Батьківщиною, між солідарністю зі своїми співгромадянами оцей вибір зробіть – і ви робите правильно. Тому що якщо люди постійно туди їздили, а в Україні у них було п’ять концертів на рік, сказати їм – не працюйте, знизьте свій рівень, розумію, що це по-колежанськи не дуже добре. З іншого боку, не можна приїжджати в Москву і відчувати, що ти з ними більш солідарний на сцені, ніж зі своїми співгромадянами. В мене український паспорт, тому…

Тож кліп «Без імені», він дуже цікавий, там багато… якась така чато-переписка йде під час цього відео. Це що таке?

Ми використали реальну переписку між бійцями-волонтерами, які нам надали фонди. І я дуже рада, що ми змогли закарбувати цей момент, тому що це момент єдності між громадянами. Тому що не хотілося співати про втрати, які ми понесли як країна в цій війні. Не хотілося співати про якісь негативні емоції по відношенню до тих, хто напав на нашу країну. Але хотілося співати про дружбу, яка зав’язалися між волонтерами, військовими, почуття солідарності, про те, що ми разом, незважаючи на те, що там влада щось робить не те, там нападники щось роблять не те – ми тепер разом. І це дуже важливо, мені здається, навколо цієї емоції варто гуртуватися, коли почуття ліктя є з громадянами звичайними, між нами.

Це одна із останніх ваших робіт?

Це наше двомісячної давнини відео. Я сподіваюся, що це не останнє наше висловлювання на цю важливу тему.

Тобто громадянська позиція така і тренд, він має бути від творчості, на вашу думку? От те, що думаєш, те повинен і казати?

Я, чесно кажучи, розумію, що це нам не на користь, можливо, і що ми втратили щось і в лояльності деяких слухачів. І багато хто вважає, що музикантам потрібно співати, а не висловлюватися на політичні теми, можливо, не так прямолінійно. Але мені здається, коли ти громадянин країни, ти не можеш закривати очі на те, що в тебе тут відбувається. Все-таки це центральна подія за наші останні п’ять років: те, що відбулася агресія по відношенню до нашої держави, спонсорована Росією і олігархами, які годувалися зі Сходу. Тож мені здається, що мовчати про те, що хочеш говорити… Якщо пишеться, то пиши. Я могла би продовжувати співати пісні про якісь персональні історії, але це саме те, що мене турбувало як автора. Я не просто співачка, яка купила пісню і співаю. Я пишу сама, і наш колектив створює музику сам.

От про україноорієнтовану музику, хочеться з вами продовжити цю тему. В концерті 14 лютого з вами також брали участь молоді українські виконавці, тобто тепер це тренд, щоб знані виконавці підтримували молодих, саме україномовних?

Мені взагалі дивно, чому знані виконавці, більш знані, ніж «Крихітка», зокрема не беруть до себе на розігрів або на гостьову гру інші колективи. Мені здається, що нам потрібно ширити знання про те, як багато в Україні хороших музичних гуртів, і що вони мають право на більшу аудиторію, на кращу репрезентацію, на більшу кількість ефірів. Тож так, перед нашим виступом були «НастяЗникає», «Степан і Медуза» – там диско-рок, колектив такий танцювальний, якщо я правильно називаю їх, і такий пост-блюз, який виконує «Настя». Мені здається, що вони цікаві так само, як є цікавими десятки два молодих виконавців. Що стосується країни чи то її культурної території, чи справжньої території – насправді це пов’язані теми. Тому що дуже багато з наших співвітчизників досі асоціюють себе з масштабними культурними явищами Радянського Союзу. Мені здається, що нам не лише потрібно робити нові культурні прецеденти, щоб люди почали асоціювати себе з певними фільмами, певними піснями, з літературою, з музикою, з живописом українським, а й повертати забуті скарби українського мистецтва, такі як українську ретро-музику, наприклад.

От зараз багато говорять, зокрема серед митців українських, україномовних, про квоти на українську музику саме – в радіоефірі, в телеефірі. Пропонують збільшити, вже є відповідна петиція. Як ви ставитесь до такої ініціативи і що відповісти в аргумент тим противникам, які кажуть: «ну ви збільшите квоти, а чим ефір заповнювати?» Української музики, як вони вважають, немає.

Українська музика є, і її багато. Для охочих є моя стаття на цю тему: вона називається «Прокрутіть цю пісню по радіо». Вона достатньо набула широкого резонансу. Чому я дуже рада, тому що це болюче питання. І для радіостанцій, які намагається щемити держава. І для українських артистів, які нібито роблять музику, яка потім потрапляє в нікуди. Вони не ставлять її в ефіри, тому що там кажуть: краще чотири рази поставити Ані Лорак, ніж один раз нову групу. Мені подобається, як національний продукт захищають у Польщі. У них є не лише квотування, вони ще заохочують радіостанції ставити нову музику в радіоефірі. Мені здається, що справа не лише в тому, що вона має бути більше ніж 25% українською мовою або зробленою в Україні 50%, але також потрібно давати дорогу новому і повертати також пісні української естради 90-х років, початку 2000-х. Тому що коли ви чуєте ретро-радіостанцію, там чомусь не звучать хіти старі і Скрябіна, або Ірини Білик, або «Аква віта». Було б непогано, щоб цю культурну територію не зачищали під старі радянські хіти. У нас була своя стара музика. Так само українська естрада 70-х, 80-х років, гарно записані оркестрові композиції, все це було. Я не знаю чому ретро-радіостанції не повертають нам старе українське, зокрема.

Натомість повертають 90-ті роки, якийсь шансон і все таке інше.

Так, але це на поганих синтезаторах, знаєте, такі звучки 80-х і такі пісні групи «Комбінація» – це не зовсім те, що хоче чути український слухач, мені здається. Тому натискаючи на ці ностальгійні кнопки, вони натискають чомусь лише на цю радянщину і 90-ті роки, коли музика насправді не була такою прекрасною. А є до чого повертатися і до свого.

Ми говорили перед паузою про проект от такий, здавалося поєднані речі, дуже цікаві: фемінізм, архітектура. Як вам взагалі такі проекти, як ви до них відноситесь?

Ви знаєте, у нас дуже дивно ставляться до фемінізму в Україні, тому що коли йдеться про права жінок, чомусь пригадується… чомусь чоловіки деякі кажуть «ну то тягай важкі речі сама». Йдеться насправді зовсім не про це, а про те, щоб і в чоловічих туалетах були пеленальні столики, тому що хатні справи треба ділити на двох і турботу про дітей. Йдеться про те, що наша зарплатня не має бути нижчою, ніж чоловіча зарплатня на відповідних посадах однакових. Про такі нюанси, зовсім не джентльменські насправді, а більше про бізнес. Жінки дуже багато в чому самі поступаються, відходять на другий план з власної волі, кажучи: «ну не треба, можливо, акцентувати наші досягнення». Але це такий вчорашній день. Покоління жінок боролося за те, щоб ми право голосу на виборах мали, щоб у нас була освіта. І зараз гріх не скористатися нашими досягненнями. Тим більше, Україна така матріархальна насправді країна. Я, зокрема, вчора була на виставці Приймаченко і в черговий раз переконалася, наскільки жіноча сила в Україні має вагу, тому що там одна з картин зображувала, як українські жінки, як у народній пісні, чоловіками на базарі торгували. Я подумала – так, 1967 рік, щось в цьому є. Мені здається, що ми маємо голосніше робити голос жінок в українському суспільстві, тим більше, що дуже багато наших дівчат зараз… і Савченко, і Марія Варфоломеєва і дуже багато інших діячів волонтерського руху – це жінки. І саме вони уособлюють долю цієї держави, тож ми не маємо пасти задніх. Ми маємо реалізувати себе в професії і в політиці. Чим більше жінок в політиці, тим більш доброзичливим є суспільство.

Тобто ви не відноситеся до тих артистів, які кажуть: «новин не читаю, телебачення не дивлюся»?

Я не можу собі дозволити такої класної позиції. Бо я знаю, що це шкодить нашому музичному іміджу. Що найкраще робити, як Ані Лорак – ти просто красива і співаєш хороші пісні. Але, йолки-палки, у нас війна.

Це правильно, як на мене, моя суб’єктивна думка. Інша жінка, відома теж, українка, сильна українка, кримська татарка Джамала представлятиме на Євробаченні Україну. Ви спостерігали за тими відборами, які відбувалися в Україні, і взагалі як ви ставитесь до самого Євробачення, тому що дехто каже: «Ну слухайте, це в трубу гроші просто».

Звісно, Євробачення – це дійсно такий конкурс політично-популістський такий…про есемески щось… Це не зовсім про музику. Мене, звісно, цікавить, хто цього року буде виступати на «PrimaVera», якихось європейських фестивалях, які лише про музику і про власне шоу-бізнес. Ну а це такий – більше шоу, ніж про музику. Але цього року, мені здається, що і телеканал, який робив презентацію Євробачення, доклав багато зусиль, щоб показати молодих багато артистів красиво – це дуже добре. І дуже багато глядачів почало дивитися цей конкурс саме тому, що нарешті показали, як багато в нас є цікавих артистів – це добре. І я вважаю, що через те, що Євробачення політично заангажований конкурс, тому що країни голосують одна за одну, добре, що поїхала Джамала. В неї хороша пісня, сильний хороший образ і історія трагічна про переселення татар у 1944 році. Мені здається, що час нагадати європейському глядачу, що Крим – це Україна. Що у нас війна. Що сталінізм – це злочин. І багато хто ще знаходиться в полоні зачарування силою, замість того щоб бути в полоні зачарування людяністю. І люди, які все ще сумують за Радянським Союзом і його масштабом, забувають, як багато там було скоєно злочинів проти людяності, як багато було розстріляно митців, як багато людей загинуло під час Голодомору і репресій – і ми не маємо про це забувати. Там були хороші речі, але насправді я гадаю, що це трагічна частина історії України і наступні 70 років вона не має повторитися. Хто би не був у владі.

Ну і підтримка у Джамали насправді була колосальна, тобто це 100 тисяч голосів, на секундочку.

Тому що це правдива історія, це правдива, справедлива історія і, як я написала у себе, і можу озвучити – для балансу історичної справедливості вона мала поїхати цього року, і добре, що вона їде.

Ми ще трошки в такому мандражному режимі очікування, тому що ще має бути вердикт з приводу політичної спрямованості, яку вже в Росії знайшли в цій пісні і прив’язали її не до депортації кримських татар, а до подій в Україні.

Добре, що про цю тему говорять. Мені здається, через те, що Джа вже була на перших шпальтах і «Гардіан», і про цю історію почали говорити більше, вона вже зробила дуже багато для іміджу України у світі. І добре, що це є також і прекрасний митець, а не просто «Гринджоли» якісь поїхали, щось покричали. Перепрошую колеги, але ми всі пам’ятаємо, що ця пісня не мала великої естетичної цінності. Тому вперед Джамала, давай!

Результат теж був не надто хороший. Знаєте, що мені сподобалося у відборі до Євробачення? Те, що там відкрилися імена, про які я раніше не чув. Тобто більше половини хороших, якісних артистів, нових для мене.

Так, багато хороших артистів, які ще не показані добре.

Тобто треба рухатися в тому напрямку все-таки.

Я кожного разу у своїх інтерв’ю закликаю ЗМІ більше і краще показувати молоду українську музику, тому що нам жити разом у країні найближчих 100 років і було би добре, щоб ви своїх співвітчизників не ігнорували, а показували. Щоб був період людей, що пам’ятають Джамалу, був період людей, що пам’ятають ще десятки хороших гуртів. Нам потрібно більше заповнювати цей культурний простір своїм, інакше ми ніколи не будемо державою.

І варто сказати, що Джамала виграла цей відбір навіть попри те, що Крим не міг голосувати, кримські татари.

Це багато про що свідчить. Тож не зважаючи на те, що скептично ставлюсь до Євробачення, це хороша ініціатива і більше хорошої української музики в ефірі.

А от як ви гадаєте, спостерігаючи за конкурсом: трішки, мені здається, відбулося таке зіткнення лоб в лоб. Тому що з одного боку, фаворами був артист SunSay, який виступав у Криму, який має тісні зв’язки з Росією – він цього не відкидає. Якого в лоб запитали: чи ви є патріотом? А він, м’яко кажучи, не відповів. З іншого боку, українська патріотка, кримська татарка, яка розповідає свою насичену історію. І відбулося таке певне протиріччя.

Я гадаю, що це хороший режисерський хід, щоб шоу мало хороші рейтинги. Не знаю, чи це було сплановано, чи ні, але це був хороший хід. Завжди перед будь-яким артистом постає питання: що ти обираєш – свою кар’єру і гроші чи таку дуже крихку річ, як почуття долученості до свого народу. Ось, мені здається, коли перед митцем постає вибір, як там Бродський міг залишитися в Росії і сидіти в тюрмі, і писати вірші, але він поїхав. Дуже багато людей поїхало, щоб продовжувати займатися професією – лікарі, вчителі, дуже багато людей. Коли перед людьми постає вибір – власна успішна кар’єра, власний добробут чи все-таки розділити долю народу в проблемний час. Це складне питання. Ми всі вибираємо між грошима і правдою, час від часу. І це такий самий вибір, екзистенційний, який у «Гаррі Поттері», в «Хобіті» і в інших телевізійних сагах і казках.

Останнє запитання, але я сподіваюся, що не остання наша зустріч в ефірі. Можливо, трошки філософське, але зрештою, український шоу-бізнес, зараз мовиться про те, що заробітки впали в артистів, Росія закрила… різні причини на це. Як, якщо дивитися глобально, ми якось перероджуємося у плані музичному саме? Якийсь поштовх – війна, події Майдану, вони дали саме розвитку україномовної української музики і переорієнтування, от розвертання зі Сходу, можливо, на Захід?

Ви знаєте, ми не можемо творити в порожнечу. І те, що український глядач зацікавився тим, що відбувається тут, на культурній сцені, це дуже стимулює нас як артистів. Тому що дуже багато артистів розчарувалися і поїхали деінде або припинили займатися музикою, просто пішли в офіси. Тому для нас дуже важливо, щоб ЗМІ і глядач цікавився тим, що ми робимо: ходив на наші концерти, купував музику, скачував і платив за неї. Це дуже важливо, щоб ми врешті-решт повернулися один до одного обличчям. Через це ми будемо розвиватись і будемо робити багато музики. Тому не лише артисти почали робити більше музики, ми почали більше писати пісень, саме тому, що глядач до нас повернувся. І мені здається, що нам потрібно іти назустріч одне одному.

Я вам дуже дякую і лише нагадаю, що Львів, Харків. Не забудьте, що скоро концерти. А коли концерти?

9 і 7 квітня.

Автор интервью: Сергій Барбу