Скандальні справи «біткоїнового» прокурора

403

«Політичні» інтерв’ю важко готувати заздалегідь. Тут або ти хапаєш можливість поспілкуватись з цікавою людиною, або втрачаєш нагоду надовго, якщо не назавжди. Саме так сталося і у випадку нашої розмови з екс-очільником «слідчого» управління Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки ГПУ Дмитром Сусом. Над пропозицією записати інтерв’ю з опальним прокурором у зв’язці з американським журналістом Тоддом Вудом я розмірковував не більше 3 секунд. А вже наступного дня, в автівці адвоката Дмитра Дмитренка ми мчали до Хмельницького, де під домашнім арештом і перебуває Дмитро Сус (міцно прив’язаний до домівки «електронним браслетом»). Результат тієї розмови з журналістом зі США можна переглянути за посиланням. Але я того дня почув набагато більше, аніж закордонний гість, бо прізвища Павло Гречківський та Артем Ситник для мене особисто набагато «цікавіші» за будь-які депутатські. Та й побачив теж чимало незвичного, принаймні ніяк не очікував «перечепитись» на підлозі через «біткоїнову ферму» (згодом виявилось, що Д.Сус – засновник «Укрбіткоїнвидобування», але про це – згодом). На мій подив, Дмитро Сус не мав жодних табу на розмови зі ЗМІ, тож 1 листопада в Києві ми вже записали його так би мовити розширений й більш «український» варіант розмови на камеру.

На той момент, більш-менш розлоге інтерв’ю з Дмитром Сусом було лише у видання «Страна.ua», де він і сказав своє сакраментальне «Я своим ребятам давно говорил, что нас сольют. Власть поменяется, и нам всем будет ж@па». Поки що «злили» лише самого Суса. Натомість під час розмови з журналістами ІА «Зрада» він виклав настільки багато «матеріалів для роздумів», що передбачаємо, це просто так для правоохоронних органів не минеться. Але власне, ви про все це можете прочитати самі (або переглянути на відео).

— Доброго дня. Почати нашу розмову хотілось би з актуалізації подій сьогоднішнього дня. В Харкові відбувся обшук у сина Авакова, і вже пішли меседжі у ЗМІ з приводу того, що НАБУ знову займається якимись політичними інсинуаціями, а не реальними кримінальними розслідуваннями. Свого часу Ви стали відомі саме завдяки конфлікту між Генеральною прокуратурою та НАБУ. Ваша думка, чи досі НАБУ займається політичними справа, а не реальною боротьбою з корупцією?

— Ви ж самі бачите, що за весь період свого існування НАБУ лише імітує свою діяльність, реальних справ вони так і не розслідували, і до суду такі справи (які були б без угод, а реально з обвинувальним актом) досі не направлялися. Такі, знаєте, гучні і не відносно якихось сільських голів, а відносно, скажімо, тих самих міністрів, або, можливо, голів адміністрацій. Я собі що думаю, і я маю на те підстави. Ви ж бачите, не може ця Верховна Рада зібратися з силами, не може ніяк призначити аудиторів НАБУ, не можуть проаналізувати цю діяльність – чим директор Артем Ситник займався весь цей період. Людина, яка не далека від права, від процесу, грубо кажучи, вона розуміє, що він нічим не займався. І я собі так думаю, що все, що робить зараз А.Ситник — це таке собі хапання за соломинку, тому що він розуміє, що сьогодні-завтра вже його не буде. В кращому випадку я хотів сказати, що його не буде на цій посаді. А в гіршому випадку його треба затримувати за ту бездіяльність і за ту роботу, яку він вже натворив. Приклади – ось вони. Як було з Насіровим? Ви ж бачите, що якщо у нас немає ніяких коливань в державі відносно Ситника чи Холодницького, то в нас ніхто і не працює, немає ніяких таких показових затримань. А тільки-но весною починається якесь коливання – раз і затримали Насірова. Розголос пішов. Де та справа зараз? Реально, все, забули про Насірова. Тут зараз знов підходить до кінця рік і задають питання: «Артеме, чим ти займаєшся третій рік? За що ж ти отмуєш гроші?» Це ж божевільні гроші по 100 тисяч гривень і більше кожного місяця отримувати зарплату за те, що взагалі нічого не робити. Просто протирати штани, — і отут це ніщо інше як просто хватання за соломинку. Потім це дасть якійсь мінімальний шанс, мінімальну можливість виправдати себе в разі пред‘явлення йому претензій. В тому числі з-за кордону. Бо ми ж розуміємо, що НАБУ, то – «прозахідна організація грубо кажучи. І Артем буде падати на коліна перед своїми спонсорами і казати: «Ну, от, люди добрі! В мене і Насіров, і син Авакова, й інші справи є. Я всіх затримую». Ви ж бачите, що фішка НАБУ – затримати людину, оголосити підозру. Далі справа розслідується рік. То, звісно, вони будуть невдоволені тим проектом закону, який на підпис ліг Президенту, який обмежує строки досудового розслідування до півроку.

— Це про так звану «поправку Лозового»?

— Так, про цю поправку до КПК. Вони ж не звикли так працювати. Ну як це, за півроку справу розслідувати? А я вам скажу: як ми були «на землі» в районних прокуратурах, то продовження строку розслідування до 3 місяців — це вже було Надзвичайна Ситуація. Були оперативні наради разом з прокурорами області, і з доганами виходили з таких нарад. Тому рятує він свою шкуру. Все, що я можу сказати. Без образ…

— Чи існує на сьогоднішній день продовження конфлікту між ГПУ та НАБУ, чи він вже залагоджений? Щось відомо про це?

— Ви розумієте, цього конфлікту фактично й не було…

— Як це? Стривайте, але ж були затримання детективів НАБУ, начебто у підвалі Генпрокуратури. І навпаки, побиття трьох представників спецпідрозділу спецпризначенцями НАБУ…

— Це була просто позаштатна ситуація, в якій працівники НАБУ повели себе, будемо говорити, некоректно. Я не буду зараз вигороджувати нас і звинувачувати їх. Вони реально повели себе некоректно на той момент. Були «невстановлені особи». Була людина, яка була куратором отих людей. Тій людині я мінімум 40-45 разів намагався набрати з урахуванням того, що людину я знав як оперативного працівника поліції. І в мене не було жодних навіть думок, що це можуть бути працівники НАБУ. Тим більше, що вони цього не казали. Ми намагалися з‘ясувати, що за ситуація. Натомість, щоб підняти трубку і сказати, що так, у нас така ситуація, приїхати, ти ж керівник. Що ж вони кинули? Вони показали свій рівень. Новостворений орган і керівники показали свій рівень таких, знаєте, боягузів. Це ж не перший раз за всю історію України чи радянських часів. Це – звичайна, майже побутова ситуація для різних правоохоронних органів. Треба було приїхати, сісти й сказати: так, це наші працівники, є ухвала, вибачте й роз‘їхатися. Натомість що? Приїхало три буси з Альфою, зі спецназом НАБУ і вирішили розганяти і рятувати працівників. Кого ж вони рятували, якщо працівників вже не було в тій квартирі? Нащо це побиття, ці церемонії робити і на телефони все записувати? Яка мета цього була? «Показуху» людям зробити? Потім людям викинути, що ми блокуємо їхніх працівників? В чому ми їх блокували? Конфлікту не було, просто роздули з нічого.

— А як прокоментуєте ту ситуацію, коли в ГПУ виявили підміну з прослуховуванням телефонів в НАБУ? Тих самих детективів НАБУ?

— Так, воно ж прослідковується, ця лінія…

— Тобто помста все ж була?

— Ви знаєте, це не так була помста, як можливість сформувати у громадськості таку негативну думку щодо окремих працівників Генеральної прокуратури. Там, де просто можна провести слідчу дію, було б все нормально. А там де фабула наліво-направо, там і вилазять такі позаштатні ситуації. То там той проколовся, то той не знає, чим зайнятися. 5 серпня ми зайшли з обшуком в НАБУ, і тут в спішному порядку була зібрана команда, всі получили вказівки, і давайте, гайда, давайте будемо прокурорів опускати і показувати людям, які вони такі-сякі. Ми ж прекрасно пам‘ятаємо, що Юрія Луценко тоді не було; він кудись летів. Я так пригадую, бо він вже по телефону спілкувався з Гуцуляком. Гуцуляк нам вказівки давав, що стосується цієї ситуації. Я знаю 100% на той момент, заходи проводилися – негласні слідчі дії – відносно Артема Ситника. Я знаю про розмову, яка там між ним і Луценко відбулася з приводу всього цього. І на той момент ситуація розрядилася.

Працівники НАБУ повернулися до себе в Бюро. А що потім? Я це знаю від працівників НАБУ (там, виявляється є адекватні люди), які сказали, що тих двох хлопців, тих двох оперативних працівників, Ситник викликав до себе і сказав: «Хлопці, або рапорт на стіл, або ви пишете, що вас там катували». Так, люди добрі, якщо їх катували, що вони там один поламаний, другий побитий. Ніщо ж не заважало Ситнику, якщо людей так довго тримають – візьми перед воротами постав людей, постав спецназ. Привези й покажи своїх побитих і покатованих детективів, поліція би нас спинила, достали би всіх з машин, одразу ж зафіксували оцей факт нелюдського поводження з працівниками. Чого цього не було зробити? Бо на той момент вже відбулась розмова між Ситником і Луценко. І лише наступного дня в Інтернеті читаємо – того побили, того покатували, і починається оцей скандал. І вже не ми в ролі жертви виступаємо, а вже НАБУшники виступають в ролі жертви. В них просто така медійна підтримка. Цим вони скористалися і тоді набрали балів, грубо кажучи, а нас втопили в болото. На сьогоднішній день пройшов вже рік з того моменту. Люди, думаю, самі розібралися в тому, хто є хто в цій ситуації. І яким саме піаром займається Ситник із своєю командою.

— Якщо можна, коротко, схематично ось щодо тої ситуації, коли співробітник НАБУ підмінив телефони для прослуховування судового рішення, для прослуховування іншої особи. Чи відомо, як це відбувалося і чим все завершилося на сьогоднішній день, і взагалі чи завершилося.

— Значить, десь на початку весни 2016 року прийшли до нас матеріали з СБУ, що, можливо, працівниками НАБУ здійснюється незаконне прослуховування певного бізнесмена. В ході досудового розслідування було з‘ясовано, що детектив НАБУ (ми без прізвищ) дійсно зробив підміну. Яким чином відбувається прослуховування? Я зупинюсь на цій процедурі. Перше, потрібно отримати відповідний дозвіл у слідчого судді відповідного апеляційного суду. Для того, щоб піти і отримати цей дозвіл, ми пишемо клопотання таємне. Книжка – КПК маю на увазі – дає конкретний перелік матеріалів, які потрібно занести слідчому судді. Тобто клопотання і витяг. Ми говоримо про 2016 рік. Друге, ви самі розумієте, що в цій державі можна підставити будь-кого: надрукував клопотання, поставив там телефон, навіть дружини, племінника, кого завгодно і пішов. Президента навіть можна слухати. Контролю ж немає. За таких підстав судді просять подати їм ще й інші документи, тобто виходять за межі наданих повноважень КПК, і просять, що ми якимось чином ще підтвердити цей номер. Що дійсно він належить тій чи інший особі, відносно якої ми плануємо здійснювати слідчі дії. В тій ситуації детектив НАБУ викликав оперативного співробітника СБУ, дав йому на листочку номера і сказав – це буде прослуховування у справі по працівнику ГПУ Чернікову. Але там було 2 номери телефона, і оці два номери наче використовує Черніков. Хоча – інший номер телефону належав хорватському бізнесмену Любомиру Мудричу. І детектив з працівником СБУ домовились про те, що начебто відбувся допит останнього, і ці обидва номери дійсно належать Мудричу. Все, для суду більше ніяких підтверджень не треба. Чи був допит, чи не був я просто вже не пригадую. Але суть в тому, що інформація така від СБУ надійшла, за цим номером. Далі детектив, вочевидь, з відповіддю на клопотання, з самим клопотанням про переведення негласних слідчих дій пішов в Апеляційний суд м. Києва, де йому дали дозвіл на проведення цих оперативних заходів. І відповідно таким чином вставили цей телефон «на прослуховування».

— Уточнюю, чи правильно я розумію, що суд задовольнив клопотання на прослуховування номерів телефонів, які були у відповіді СБУ, але ці телефони належати зовсім іншим людям, аніж прізвища в клопотанні?

— Так, суд надав дозвіл. Один телефон дійсно належав Чернікову, а інший телефон належав цьому бізнесмену Мудричу.

— Це дисциплінарне порушення детектива НАБУ?

— Ні, це кримінальне провадження і відповідна стаття. Тут однозначно, що одразу ж звільнення має бути.

— Чи відомо, чим все це завершилося для цього детектива?

— Я Вам скажу, як було. Як завжди Юрій Віталійович вирішив зіграти «на два стільці». Ця ситуація, будь-яка така ситуація, щоб ви розуміли і щоб розуміли глядачі чи читачі, вона доповідається Генеральному прокурору. Не буває так, щоб спонтанно, раз – і поїхали затримувати сина Авакова… Принаймні, в нашій структурі. Того дня коли був обшук в НАБУ – 5 серпня – вже з самого ранку… Я просто не пригадую….. чи Ситник до мене зателефонував, чи я до Ситника за вказівкою Луценка. Але Ситник вже знав, що ми до нього маємо йти з обшуком. І відповідно це вже був не обшук, а чорт знає що це мало бути. Тим не менше ми поїхала до нього. Зустрів нас Новак на прохідній. Це – заступник Ситника. Пішов я, і пішов Павловський зі мною. Нас провели до Ситника. Ми показали  Артему ухвалу. Він прочитав, і саме смішне в цій ситуації, що він прочитав і погодився, сказав, що все розуміє. Ну, по-перше, йому про цю ситуацію не встигли доповісти, з його вигляду було зрозуміло, що йому нічого не зрозуміло. По-друге, Ситник сказав такі слова, що якщо дійсно детектив винен, то ніхто нікого не збирається прикривати. Є Внутрішня Безпека. Детектив зразу піде з роботи. Все. Ви розслідуйте справу. Все як передбачено по КПК. Цей же детектив тут був. І пішли ми вилучати. Заслухали детектива. Той клявся-божився, що він не знав за цю ситуацію. Ми проведи обшук. Нам видали ці документи, які нас цікавили. Новак нам й видавав. Нам принесли й саме це провадження. Видали нам ці копії. І вже отут, вочевидь, Ситник встиг проконсультуватися зі своїми спонсорами чи я не знаю з ким. Одному Богу відомо, що в нього було в голові. І видно тут йому сказали, що ви робите, ви будете бандитами виглядати в очах громадськості. Я не знаю як, але поки ми проводили обшук, з прес-служби вийшла дівчина до журналістів і розказала, що ми помилилися і обшуку ніякого немає, і нас, грубо кажучи, відправили. Як це ще можна назвати, як не маніпулювання думкою громадськості. З нашої сторони, як завжди, Луценко промовчав, ніяк це не прокоментував…

— Не розумію… Тобто ця ситуація нічим не завершилася?

— На той момент як я звільнився з Департаменту, справою ще займалися, але дуже повільно, майже не займалися. Бо завдяки медіа працівники НАБУ вже через тиждень були жертвами. Як же можна займатися, бо виходить, що це з нашого боку вже буде помста. Та справа лежала-лежала і що з нею на сьогоднішній день, та я думаю, що її закрили, чи вона там так і лежить і ніхто нею не займається і вона нікому не потрібна.

— Схожа схема з «підміною телефонів» використовувалася і щодо інших осіб і в інших силових структурах. Так це чи ні?

— Це стандартна схема, так.

— Стандартна схема для НАБУ чи будь-яких інших силових структур теж?

— Для будь-яких силових структур.

— Ви з нею стикалися особисто?

— Ні, я таким не займався, бо це дуже легко вилазить. І я розслідував такі інші аналогічні факти от як по детективу Ситника. Тільки в цій державі прийде комусь в голову прослухати ту саму людину, яку вже ми слухаємо, саме пізніше через день вже вилізе фабула відносно цієї людини. І відразу вирахують працівника правоохоронного органу, який захотів неправомірно когось прослухати. Тут повинен працювати якийсь елементарний інстинкт самозбереження

— Тоді навіщо таке взагалі пропонувати?

— Я не готовий відповісти на це запитання. Ви ж розумійте, ми не самі слухаємо. Це робиться за допомогою засобів СБУ. І до речі, саме через це А.Ситник хоче собі вибити право «слухати» самостійно. А зараз ми отримуємо ухвалу і даємо відповідне доручення оперативному підрозділу. Оперативний підрозділ це може бути і Нацполіція, і СБУ, і податкова. І відповіді приходять лише у протоколах. А що в тому протоколі правда, можна лише здогадуватись…. Ми часто брали «трафік» і співставляли. Тобто у людини було, наприклад, 100 з‘єднань, а нам протокол приносять на 30 з‘єднань. Де ще 70 розмов? Таке теж було.

— Щодо НАБУ є ще одне запитання. Ви й досі залишаєтесь єдиною людиною, хто відверто розповів щодо хабара в 1 мільйон доларів для директора НАБУ Артема Ситника? Чи існує це провадження чи не існує? Взагалі, що з ним не так? Що це за хабар?

— Було таке провадження, дійсно. Я розслідував, був старшим групи в цьому провадженні. Я думаю, що прес-служба Генпрокуратури більше розкаже, якщо схоче. Бо зрозумійте правильно, я сьогодні розкажу, як воно було, що до чого, а завтра до мене приїдуть СБУшники. Я не знаю, кого Луценко там ще натравить і «пришиють» мені розповсюдження відомостей досудового розслідування. Єдине, думаю, що якісь домовленості з приводу цього хабаря між Луценко та Ситником були досягнені. От, працівники НАБУ мені в одному із епізодів нічого не вміняють, підозри немає, але вони розслідують отримання мною неправомірної вигоди, яке ще мало місце на початку 2016 року. Якщо звернутися до кваліфікованих людей, то ніхто хабар не розслідує, який був 1,5 роки назад і це нереально просто задокументувати. Це таке внести, аби мати потім можливість проводити негласні слідчі дії, відповідно, якщо будемо говорити керівник Генпрокуратури злив Ситнику справу по ньому, то ясно, що Ситник вже не візьме той мільйон. І там єдине правильне рішення в тій ситуації, в тому провадженні, це його закрити.

— До речі, вам інкримінують ст.ст. 191 і 366-1 КК України. Більше проваджень нема?

— 191-ша. Так, просто 3 чи 4 епізоди.

— А за що саме? Бо ЗМІ пишуть і про гральні автомати, і про в‘єтнамців в Одесі...

— Гральні автомати, привласнення реєстратора, привласнення грошових коштів і автомобіля Ауді.

— Це щодо невнесення відомостей в декларацію, так?

— Так.

— Яка ситуація з Вашою справою станом на сьогодні?

— Розслідують, якщо взяти по реєстрам, то почали вони це кіно крутити ще з квітня місяця 2016 року. Тобто маємо 1 рік і 7 місяців. Люди щось шукають. Останнє, що мені відомо, вже вони підняли медичні документи мої.

— Навіщо?

— Немає вже, що вмінити. Зараз 358-му будуть вміняти. Бо це я вже просто сміюся з детективів і кажу, ну ви найдіть хоч якусь статтю. Бо вам в суд йти скоро на продовження строку. Треба щось міняти, нове нести. Бо на Лувр люди не повелися, проте коли обирали міру запобіжного заходу, то ніхто не сказав ані за гральні автомати, ані про «Ауді». Ми тільки чули, що був Лувр там, і ще якихось пару розмов. Правда, по справі ж нічого не було?

— Коли у вас строки запобіжного заходу завершуються?

— У мене до 19 листопада запобіжний захід. Це вже другий раз вони продовжували. При тому, що цей КПК, ну такий, цікаво він написаний, дає трошки більше волі стороні захисту в порівнянні з попереднім. В тому числі є таке право перед продовженням строку досудового розслідування , відповідне клопотання детектива чи слідчого вручається стороні обвинувачення і ми маємо не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення строку досудового розслідування ознайомитись з ним… Це було витримано детективом. За 5 днів було ними надано мені разом з моїм захисником клопотання про продовження строку досудового розслідування. Відповідно, у нас з‘являється право протягом цих 5 днів подати своє зауваження, заперечення щодо того, чи є підстави чи немає підстав для продовження. Якщо б ми брали якусь цивілізовану європейську країну, чи навіть Америку, чи … Я навіть думаю, що навіть і в Зімбабве воно краще побудовано, чим в нас, то було б по закону. Але ми з моїм адвокатом стикнулися з формалізмом цієї норми. Тому що ми написали свої зауваження… Але пройшло 5 днів: нас ніхто не викликає. Захиснику простіше, він в Києві. Він взяв, під‘їхав до НАБУ, подав заперечення, що він і зробив. Мене ніхто не викликає, я просив дружину піти на пошту. І вона відправила мої заперечення поштою. Рекомендованим листом, з квитанцією, з чеком. А що роблять в НАБУ? Не чекаючи не те, що розгляду цих клопотань, навіть не чекаючи, що вони надійдуть, дзвонять мені – терміново приїжджай в Київ. Я приїхав десь година 7-8 вечора була — і нам вручають постанову на продовження строку. Хоча відповідно до КПК це мало відбутись в кращому випадку наступного дня. При тому, що в них не горіли строки, від того моменту в мене було ще 3 дня носіння електронного браслету. Я нікуди не ховався, мене не ловили десь там на кордоні з Польщею, чи ще там десь. Я був вдома, дотримувався ухвали суду.

— В тертій раз знову продовжать?

— Звичайно. Це ж видно по всьому. Коли було судове засідання, то вони подали три томи матеріалів в суд, якими буцімто підтверджується моя підозра. З цих трьох томів один взагалі немає жодного документу, який стосується мене…. Тобто там були копії з двох різних проваджень. Прокурор і детективи, які формували ці матеріали, які надійшли потім на стіл слідчому судді, вони навіть не замислились про те, аби покласти якийсь документ чи постанову про об‘єднання, чи можливо постанову про виділення, який би свідчив про те, що матеріали одного провадження мають хоч якесь відношення до іншого. Взяли, накидали там судді всяких ксерокопій, кинули на стіл – на, розбирайся. Як це так? Це відношення до суду. А таке відношення можливо тільки тоді, коли в тебе нога стоїть на горлі того суду чи конкретного судді Солом‘янського суду. І я маю право таке казати. Я до того веду, що в них є «ручний» суддя О.Бобровник; там ще «знайомі» у них судді. Про Бобровника можна написати книжку, як не потрібно виносити ухвали, і як не потрібно розглядати, і як слід плазувати перед детективами. Я ж знаю, як Калужинський Андрій (керівник Головного підрозділу детективів НАБУ – Ред) ледь не бив Бобровника і кричав на нього: «Ти зараз підеш і приймеш таке рішення, яке нам треба». Я за таких обставин, відверто скажу, навіть не розумію, нащо їм отой Антикорупційний суд…

— Бо в них вже є «свій» суд?

— Так, в них є Солом‘янський суд. От всіх розігнати можна; лишити тільки Бобровника, там йому зарплату зі всіх зібрати. Платити йому цих 300 тисяч і він буде те саме все робити. Він за день може розглянути 50-100 санкцій. Він в передовиках там. Тільки отак, взявши суд «в оборот», можна пояснити це нехлюйське відношення, яке показують детективи і прокурори. Мені то все одно, я то це розумію, я це бачу, але туди ж ходять і з Центру протидії корупції, ходять туди і інші люди. Ви ж бачите, якщо взяти першу санкцію , то було багато журналістів; всім було цікаво. Було багато з громадських організацій, активісти. Були різні там репортери, ці «Наші гроші», «Ваші гроші», з різних програм, і всім було цікаво. Як тільки ми в суді почали вказувати на недоліки прокурорів і на недоліки детективів… І це не те, що знаєте, кому не там поставив. Вибачте мене, якого чорта ви поклали том матеріалів, який ви не можете пояснити, яке він має відношення до цих матеріалів. Навіть суддя дивувалась. І тут бачите, уже на другу санкцію, й на апеляцію взагалі ніхто не прийшов. Суддя, прокурор і я з адвокатом; публіка вже розсіялася бо нема сенсації, екшена. Їх НАБУ і САП викликають туди, щоб виставити своїх працівників героями. А коли ж вони не герої. Коли вони, грубо кажучи, там невігласами виглядають в судовому засіданні, то не будуть писати про це. Але що ви думаєте? Прокурор не придумав нічого розумнішого, як ті матеріали, які пішли перший раз до Солом‘янського суду, їх відксерили і привезли другий раз до суду. КПК також передбачає, що разом з клопотанням, яке подається до суду, серед матеріалів має бути й витяг з ЄДР, підписаний в момент, коли йде клопотання. Ми звернули увагу суду, де такий витяг? І що? Засідання у нас переривалося три рази (!), тому що прокурора заганяли…. Він їздив в САП, документи то одні, то інші підвозив, бо був чоловік зайнятий і не доклав їх до клопотання відразу. Я підвожу, до того, що знаючи, яке буде рішення наперед, тільки так можна охарактеризувати оці матеріали, які, м‘яко кажучи привезли з НАБУ до суду, в три пакети скинувши різні папери. Якби ми так приїхали, тобто якби я так приїхав, приміром, в Печерський суд з подібними матеріалами, то мало того, що мене звідти вигнали, то б ще подзвонили Луценко і сказали: «Щоб цього дебіла не було більше в нашій установі», — я вам просто кажу як нас дресирують.

— До речі, щодо активістів. Дивіться, влітку цього року НАЗК оголосила про повну перевірку вашої декларації саме з подання Центру протидії корупції? І взагалі відомо, що як тільки НАБУ щось потрібно, то Шабунін і компанія, і всі інші активісти відразу ж кричать: «Рятуйте!». Перше питання з цього приводу: НАЗК вас перевірило? А друге питання буде таким, що чи стикалися ви раніше з тим, що НАБУ використовує активістів майже як своїх агентів?

— По першому питанню. Десь місяць назад вийшов сюжет про керівника департаменту Гуцуляка, який купив RAV4… Чи не зовсім купив.

— Це Ваш колишній керівник?

— Так, це мій колишній керівник – Гуцуляк Володимир. Але виявляється, що продавець не отримав гроші. Тим не менше віддав автомобіль за мільйон гривень в користування – є такі благодійні люди. І от ця ситуація виникла. Мене здивувало те, що Гуцуляку вистачило розуму написати рапорт у відділ внутрішньої безпеки, тобто в інспекцію Генеральної прокуратури, що я ті грошові кошти привласнив. Але я одразу передивився його декларацію. Я не ховаюся, я пішов одразу до НАБУшників, вже є це провадження зареєстроване, вже детективи НАБУ мене питали, як так вийшло, що я привласнив грошові кошти Гуцуляка, хоча їздив на машині не я. Рік я вже не працюю в Генеральній прокуратурі. Якщо Семінський такий добрий чоловік, що дав автомобіль на потреби слідчої групи, то, вибачте, якого дьдька він цей автомобіль не забрав назад. Бо ж справу ж ніхто не розслідує. Справа лежить.

(Від редакції. Toyota RAV4 оформлена на Олексія Бушая. Журналісти «Схем» виявили, що це тесть колишнього голови правління ПАТ «Нафтогазвидобування» Олега Семінського. Раніше Дмитро Сус розслідував справу щодо викрадення Семінського, в рамках якого в 2015 року були арештовані активи «Нафтогазвидобування». Семінського викрали невідомі особи на початку 2012 року, після чого до травня 2015-го бізнесмен перебував у полоні. Водночас тесть Семінського Олексій Бушай телефоном повідомив «Схемам», що автомобіль нібито передали безоплатно для потреб слідства).

Сьогодні, до речі, я їздив ознайомлювався з цією справою, бо слідчі не знають, що робити в цій справі, і попросили мене, щоб перед тим як поїду в НАБУ, ще розказав, до кого там які питання, які підозрювані.

— По справі Семінського?

— Так, по справі Семінського. Машиною вже користувались більше року, але Семінського її доля не хвилювала. Або йому було все одно про ті 800 чи 900 тисяч гривень на цей автомобіль. Або тут щось інше. Але він мене жодного разу не спитав, що там з Тойотою., хоча ми постійно спілкувались у WhatsApp.

Хочу декілька слів сказати й про активістів.Я знаю, що Лєщєнко часто ходить до НАБУходить. От ви кажете Шабунін. Але ж гірше коли депутати стають активістами. Є ж нормальні депутати, ті, які роблять для свого краю, громад, для людей, роблять позитивні справи. А є такі, які от язиками тільки мелять, Лєщєнко там тільки в тому числі. Він поїхав на заправку питати – чому ціну на газ підняли. Він же не зробив нічого розумного. Він поїхав пі оговорив. От вони такі любителі поговорити. Лєщєнко ходе в НАБУ, це ж ні для кого не секрет, правильно? Кожен другий пост в нього – детективи НАБУ — це надія нації. От. Та йди ти сам в НАБУ, влаштуйся на роботу та й покажи клас, як треба розслідувати справи. Але ж не хоче він, не хоче Шабунін… А чому? У вас же немає інструментів. Будь-яка громадська організація не має інструментів боротьби з корупцією, так підіть в Генпрокуратуру, поліцію. Йдіть, здайте іспити, влаштуйтеся в суд. Ніхто ж не забороняє, правда? Ніхто ж не тримає. Але ж ніхто не хоче іти на 5 чи 8 тисяч гривень зарплати, бо їм гранти з Америки в доларах платять

— Так для роботи в «органах» слід отримувати юридичну освіту…

— Ви знаєте, якщо б справа стала тільки в юридичній освіті… Он в нас навіть Генеральний прокурор – й той без юридичної освіти. Тим не менш, він керує, дивіться вже скільки, майже 1,5 року. І нічого, ніхто не спалює його плакати, не топчеться по ньому, значить – гарний керівник. Не треба юридичної освіти виявляється, щоб керувати Гнеральною прокуратурою. Точно так само Шабунін. Щось же він там розповідає.

Але навіть щодо тих, хто має таку освіту, теж є запитання. В Назара Холодницького, я думаю, взагалі два Кримінальні кодекси. По злочинам, які мені інкримінують, можлива максимальна санкція у 8 років позбавлення волі. В Холодницього — інший кодекс. Він там одним журналістам дванадцять років заявляє, що мені світить; іншим, що 10. Тобто є КПК edition для САП, і edition для всіх пересічних громадян. Вертаємся до Лєщєнко. Це ж він затягнув Семінського в НАБУ. Є два варіанти щодо RAV4. Або дійсно вже мізків немає у Гуцуляка, і це вже така модель рятування себе, от написати рапорт – всіх здам,але вискочу з тої ями, того туалета. Це перший варіант. А другий варіант, що Семінський пішов і вибрав таку позицію, що автомобіль не передавався мені, а передавався Гуцуляку, а гроші ніхто не отримував. Для того, що в НАБУшників було хоч щось на мене, бо з казино не «вистрілило», немає доказів. З реєстратором взагалі вони сіли в калюжу. Бо саме після того, як я подав папери по реєстратору, що я його купляв, розказав, як ця ситуація виявилася, зробилася в кабінеті. Після цього перестали ходити оці блогери на суди, всі ці проплачені й ідейні, або просто з промитими мізками активісти перестали ходити на засідання, бо помітили, що щось там не те, так не може бути. Де б я взяв квитанцію, документи від реєстратора, якби я його вкрав? Документи я продемонстрував в суді 12 серпня, здається. Вже 1 листопада. Ну, за 2 чи 3 місяці можна ж було вже допитати ту людину, яка сказала, що я вкрав реєстратор. Якісь дії можна було б зробити. От я і думаю, що це така рятувальна паличка – Семінський і RAV4, коли вже немає взагалі нічого. То давайте ще RAV4 йому приплюсуємо. Зараз викинемо в пресу і ще подивимся, який він п*****с. Будемо називати все своїми іменами.

Тепер щодо НАЗК. Беру я й читаю декларацію Гуцуляка. Згадайте, за що мене звільнили. Звільнили мене через те, я не вказав в правочинах в Декларації продаж автомобілю Citroen C4 і свою адресу гуртожитку – Генеральної прокуратури. При тому, що гроші отримані мною від реалізації автомобіля Peugeot вказані мною в декларації – я це казав вже 150 раз. Від автомобіля Citroen вказані мною, вказані власники, суми, ну все збігається, все правильно. Гуртожиток вказаний мною у відповідному розділі. Фактично я продублював. Неможна говорити про мій умисел, тому що якби умисел, я б взагалі нічого не показав в жодному розділі декларації. А так виходить, що я сам себе задокументував і в трьох розділах я показав реалізацію і проживання в гуртожитку, а в 14-му розділі я не показав. А що ми маємо з Гуцуляком і з RAV4? З НАЗК? Відкриваю я його декларацію і дивлюся, що чоловік й минулого року, й позаминулого не мав 800 тисяч гривень на купівлю автомобіля. В правочинах, як і я не зазначив, він також не зазначив, що він придбав RAV4. Більше того, я його попереджав, щоб він не шуткував з цим. Як можна оформляти машину на тестя потерпілого по справі. Завтра вітер подме в другу сторону, це ж буде ж@па, вас тут на вилах винесуть з цього департаменту. Так до нього дійшло, що не можна так, Гуцуляк бере в декларації й прізвище Бушай міняє на Бушуй чи ще там, що б не могли розкопати. Але ж розкопали. Теж саме стосується FG Cruiser. В нього з‘являється, а в правочинах не відображає. То що це, як не подвійні стандарти? Я не відобразив в правочинах – мене звільнили. Гуцуляк не відобразив в правочинах – він молодець. Отримає премію до Дня прокуратури, а може й не отримає, але залишиться на роботі. Ніяких доган, ніяких розслідувань з цього приводу немає. Бо такі люди як Гуцуляк потрібні системі. Відповідно вони «недоторкані». А інших можна звільняти без попередження. Бо щоб ви розуміли, я про своє звільнення дізнався, ви не повірите, з СМС про надходження «розрахункових» грошей (мені виплати 160 чи 170 тисяч гривень, в тому числі за всі відпустки, які я не відбув за 10 років). Я відразу зрозумів, що там щось не те і що то не зарплата. І проходить ще десь пів години і дзвонять мені з відділу кадрів, що приходьте, вас звільнили, ознайомтесь. Всі ж знають цю історію, що звільнили мене з посади, на якій я ніколи в житті не працював. Задати зараз питання Ю.Луценко, може в нього стан був такій. Я не знаю. Що він підписував? Чи він не бачив, що він підписував? Може треба так було терміново звільнити. Ви ж бачите звільнили, поки рада прокурорів не почала діяти, звільнили кінцем тижня, бо з понеділка він вже не мав таких повноважень мене звільняти.

— І що було в тому наказі про звільнення?

— Я читаю і питаю, а що це за посада, з якої мене звільняють? Дайте мені тоді наказ, що я на цій посаді працював. Давайте припустимо, що інтерв‘ю побачить Луценко, й він дійде до того, що треба десь йому виступити і прокоментувати цю подію, що дійсно він ідіот, не побачив цього, це описка або технічна помилка. Але ми всі юристи, в мене є фотографія, на котрій видно, що цей наказ ревізували мінімум 4 працівники ГПУ. Тобто це не помилка. А якщо це описка, тоді треба 5 доган винести або виганяйте їх з роботи, якщо вони дебіли. Не може ж бути, що всі молодці, всі хороші, але Стуса завтра поновлять на роботі. Але в нас це називається описка. Не раз ми стикалися з цим і в роботі детектива НАБУ, по моїй справі. То там щось не те. То там у судді Бобровникова з’являються протоколи допиту свідків, які опитані на день пізніше, ніж він розглядає санкцію. Але в нього вже є ці протоколи в матеріалах справи. Ми питаємо, так це описка? Навряд. Точно так само ми не можемо говорити, що з моїм наказом була якась описка чи ще щось було. Якщо навіть один баран, то має бути якійсь керівник. Він на те і керівник, щоб поправити там, а не гала-гала, давай за 5 хвилин скомкаєм якийсь наказ і звільнемо Суса.

Більше скажу. Якби він викликав мене і сказав, що тобі треба піти, я принаймні би зрозумів, що така ситуація і я б пішов. Не було б цього цирку на всю державу. І так не одного мене звільнили. Коли я йому це пояснив, що трохи він в‘їхав в забор з цим наказом, що буде посміховиськом, я так просто це не лишу і я дойду до кінця, то мені запропонували… написати скаргу! Сам Луценко й запропонував. Кожна людина, яку притягують до дисциплінарної відповідальності, має право оскаржити це рішення. Мені запропонували написати скаргу, яку Луценко мав розглянути, в якій я мав викласти всі пункти, з якими я не задоволений, з чим я не погоджуюся; він мав розглянути і скасувати цей наказ. Я написав цю скаргу, хотя вже на той момент розумів, що це дурість. Ну, де хто таке бачив, щоб прокурор, генеральний прокурор, скасовував свій наказ, тим більше про звільнення працівника. Завтра би Шабунін прийшов і його портрет спалив під Герпрокуратурою, давайте дивитися правді в очі. Він ще не встиг звільнити мене, а Лєщєнко вже пост про це на ФБ написав. Тим не менш, вони не придумали нічого розумнішого, й Луценко розписав це на на інспекцію. Вони подивилися на ці моменти, більше того, інспекція не мала права проводити перевірку моєї декларації. По закону провіряє НАЗК. Повну перевірку проводить. То вони й не придумали нічого розумнішого, як назначили повну перевірку в НАЗК. Туди ж і Шабунін приклеївся, і НАБУ, і всі вже туди, і відправили мою скаргу, в якій я сам все й виклав. І це при тому, що Інспекція ГПУ створена, перш за все, не для того, щоб «вжарити» прокурора, а для того, щоб захистити його від тих, хто його хоче вжарити. Мені до сьогоднішнього дня відповіді, до речі, на те може клопотання в НАЗК, ніхто не надав, не спілкуються зі мною. Я питаю – ви проводили перевірку? Перевірка ця розпочата зразу після подачі мною декларації. То ви проводите перевірку чи ні? В мене як в громадянина по закону є 7 днів на внесення змін, якщо десь «затупив». То викличте мене, скажіть – треба внести зміни. Це було б чесно. Але цього ніхто не робить.

Натомість НАЗК находить невідповідності в декларації й відправляє керівнику припис чи документ, щоб внести зміни. Але ми хоч і в Європі вже живемо, майже в майбутньому, а вони ще радянськими якимись нормами керуються. Тож в прокуратурі почекали оцих 7 днів, щоб я не мав права звернутися до Корчак, викликали мене й влупили мене на оцій оплошності, і все — вигнали. Я звернувся до НАЗК з двома поясненнями. Радецький мені відписав, що буде перевірка. Назначили чи то кінець квітня, чи то початок травня. Сьогодні листопад. За всіма розрахунками та перевірка мала б вже завершитись…

— І який результат?

— В червні 2017 року до мене приходив лист на електронку від перевіряючого… І мені задають ті ж питання, які я висвітлив у скарзі до Луценка, з чим я не погодився. Ну, грубо кажучи, я там бачив віддзеркалення свого ж звернення. Я розписав, чесно, я не полінувався, я розписав по кожному пункту, що вніс, чого я там не вніс, що я забув… Були питання, в тому числі по автомобілях. Я не жартував, коли казав, що я робив автомобілі. Я долучив навіть фотографії, кольорові реального стану автівок, чому вони стільки коштували, бо було питання, чому автомобіль коштує тисячу доларів. Чи 2000 доларів. Я їм так прямо доклав ті фотографії тих автомобілів і спитав, чи вони би більше дали би за той автомобіль, в тому стані, в якому вони були. Для того, щоб люди не думали, що я десь пішов з Інтернета скачав фотографії там чи ще десь. Я геть навіть в гаражі селфі зробив з тими машинами і ці фотографії відправив, що це дійсно я, що це дійсно моя машина з номерами кузовів, все.

— Саме через цей наказ про різні посади і тягнеться Ваша справа про поновлення на роботі. Останнє засідання, здається, 5 вересня було. То ви збираєтеся поновлюватися на роботі в прокуратурі?

— Я збираюся поновлюватися просто принципово, щоб втерти носа цим людям, які стояли за моїм звільненням. Показати хто правий, а хто неправий; враховуючи те, що мене звільнили з тої посади, на якій я ніколи не працював. Мені, повірте, що вже даже не хочеться роботи, просто принципово: переміг і забув. Тим не менше, я знаю, що вже їздять «гонці» до суду від Луценко. Вже треба прийтяти «конкретне» рішення в справі. Лихо. Є один суд, є ще апеляція, є різні моменти. Тут призначають засідання на 5 вересня. НАБУшники не придумують нічого розумнішого, як просто не пустити мене на це засідання. Я і мій адвокат Дмитро Дмитренко окремо зверталися до НАБУ. Вони знали про всі мої судові засідання, те, що окремо розглядається ще питання про скасування догани. В них є перелік дат, на коли призначені всі засідання. За тиждень, за два в них є список. Так само в них був і на вересень 2017 року. Але мене просто не відпускають на це засідання.

— Тобто ви не з’явилися до суду?

— Я просто не мав змоги туда з’явитися. І суддя не находить нічого розумнішого, як зупинити розгляд справи, поки детектив НАБУ, який розглядає моє провадження, не змінить запобіжний захід в моїй справі. І в нас замкнутий круг.

— Я перепрошую, а хіба адвокат не може представляти ваші інтереси в суді?

— Може.

— Тоді навіщо зупиняти розгляд справи?

— Давайте спитаємо в судді. Може, таке бачення в державі. Правда, смішно?

— Тобто адвокат не потрібен…

— Адвокат не потрібен, Сус не може приїхати, давайте зупинимо, все.

— Ще маю декілька запитань. Одне з них дуже цікаве: я бачив на сторінці ФБ, що ви мали можливість затримати Саакашвілі свого часу. Це так? Що малось на увазі, поясніть. І що то була за світлина, де такий знервований Саакашвілі стоїть?

— Рік назад була ситуація, якщо пригадуєте, з приводу цього фонду Нішніанідзе (З 2011 по 2013 рр. — Генеральний консул Грузії в Одесі. З 2015 року позаштатний радник губернатора Одеси Михайла Саакашвілі, очолив Благодійний фонд «На благо Одеси» в кінці серпня 2015-го року). Де люди не придумали собі нічого розумнішого, як ходити в Луї Вітон, де чеки буквально з урни брали й на 20 млн. грн собі податків відшкодували. Там ремені по мільйону, куртки Луї Вітон відправляли через посольство. Там прослідковувався слід цієї грузинської мафії і можна було цьому покласти край ще минулого року. А це фото на ФБ – це скріншот з відео, коли Саакашвілі вбігає, як він влітає, всі ці емоції, ця робота на публіку. Він “я за людей, я спасаю…” на ньому був просто мікрофон і десь там онлайн вівся. Я просто спитав, хто це такий і чого він вбіг, і чого перериває нам слідчу дію (обшук). На той момент були підстави, грубо кажучи, доставити пана в Київ і провести з ним відповідні слідчі дії. Я думаю, після того варіантів у нього вже не було б, бо ми всі знаємо, що відносно деяких громадян Грузії є кримінальні провадження в самій Грузії. Людей там чекають з нетерпінням. На той момент я мав можливість доставити Саакашвілі в Київ, провести слідчі дії, посадити на літак. Відповідно до міжнародних конвенцій витримати цю процедуру і Міхаїла відправити б на історичну батьківщину. Але мені сказали, що він потрібен ще нашій державі, партії, його не треба чіпати, зараз він заспокоїться. І все, Мішу ми більше не чіпали. Потім й ту справу Нішніанідзе на гальмах спустили. Десь видно якісь були торги, тому що після цієї справи, коли був обшук в Одеській ОДА, після цього Саакашвілі ми вже більше не чули, не бачили вже аж до цих останніх подій. Тобто десь там з ним якийсь торг відбувся, на щось розмінялися.

— Прошу також прокоментувати повідомлення в ЗМІ, що до вашого Департаменту набирали людей, виходячи з принципу “личной преданности Президенту”.

— (Посміхається) Якби так було, думаю, по мені не було б провадження в НАБУ. Більше того, я Президента в очі ніколи не бачив. По телевізору я його бачив, а так… Мені там розказують, що я на наради ходив в Адміністрацію Президента, той мені давав вказівки чи хтось інший. То хворі люди говорять. Ви повірте, що у Президента ще є інші справи, чим слухати слідчого якогось. Так само, до Президента ще мені кажуть Грановських, Кононенків. Як я вже казав, я з одним тільки два рази бачився вживу, так, що я зможу його впізнати, що це він. А другого, я просто погано уявляю, як він виглядає.

— З приводу затримання в аеропорту. Що це за ініціатива, щоб самому фото в ФБ розмістити?  Для цього ця провокація?

— Не було ніякої провокації. Ми ж детективам все повідомляємо. З моменту, як провелися обшуки у мене вдома та на робочому місці, пройшов вже рік. Реально рік. З того моменту, я неодноразово покидав територію України, і про кожний мій виліт і приліт повідомлявся детектив. Більше того, в листопаді минулого року я поїхав в Індію. І при повернені в мене щось перевіряли, обшукували, там щось шукали. В лютому 2017 року я дізнався, що в той час я отримав якусь догану, і навіть з нею ознайомився. Хоча був за кордоном…

Повернемось до літа 2017 року. Шансів у мене з другом було більше поїхати там зі шмотками, кинув гроші та поїхав. Я повернувся. Потім, ми в грудні поїхали до Єгипту. Також повернувся, як всі знають. Про всі ці подорожі детектив знав завчасно. Точно теж саме стосується Турції. Якби я хотів втікати, повірте, що я за час роботи в Генпрокуратурі, я не раз був за кордоном, в тому числі і не на курортах, а по роботі. І в тому числі, як би це вам так сказати… Я можу виїхати за територію нашої держави, щоб при цьому ніхто не знав, що я виїжджаю за територію нашої держави. Формально, я буду в Україні. Якби я хотів втікати… Я рахую, що це депутати, або недалекі люди тікають через Бориспіль, через Жуляни, там де їх чекають. Тікають по другому зовсім, не мені вам розказувати. Якби я хотів втікати, я би втікав без родини, ніхто б не знав. Не було б цієї підозри, не було б цієї волокіти зараз на сьогоднішній день. Але ми просто поїхали на відпочинок. Син мій дуже захотів на море, і дійсно ми вже тривалий час не були. У мене був вільний час, тим паче, що я був звільнений. Гроші є, чого б не поїхати. Детективу ми скинули свої квитки (туди й назад). Він знав про це. Тож фото в аеропорту нічого не варте було.

Якщо ви були в Борисполі, то знаєте, що проходимо спочатку реєстрацію, грубо кажучи, проходимо перші ворота, потім чекаємо вже митний контроль і дальше уже йдемо в дьюті фрі, і літак, посадочна. Пройшли ми уже ці ворота, на митниці нас тормознули. Я вже зрозумів, що буде якесь кіно зараз. Я питаю у митника, що вже все? Фініш? Він каже ні, не хвилюйтесь. Мені, по великому рахунку, начхати, що затримують мене. Без питань, можна було затримати. Я ночував в Києві, я не їхав там десь, ну не знаю звідки. Знали, де я живу, можна було приїхати до дому в сім-шість ранку, тим паче, що наружка працювала (там телефони, все) і можна було затримати. Ні, вони дочекалися аеропорту, дочекалися, щоб, як ви знаєте, дружина, дитина… Дитина, по сьогоднішній день, це я не жартую, питає, чи дяді віддали нам чемодан чи не віддали, бо настільки кваліфіковано спрацювали детективи НАБУ, що моя валіза чотири рази в Турцію літала туди й назад. Десь там її не помітили, чи ще щось, і ми не могли знайти свої речі, що в тій валізі були. По-сволочному трохи поступили. Я би до такого не опустився, по собі знаю. Це все шоу було. Дитина тоді перелякаляся, і цього я їм не пробачу ніколи у житті…

Що стосується посту в ФБ. Якщо Ви подивитесь мою сторінку, то не було там щось супер незвичайне. Тим паче, якщо подивитися по даті висвітлення цього літака, то це було десь хвилин вже за п’ять на посадку. Зрозуміло, що за п’ять хвилин ніхто б до аеропорту не встиг би доїхати. А то вже різні наближені ЗМІ та ЦПК кажуть, що я сам виставив і спровокував, і детективи НАБУ прилетіли. Ну якщо вони винайшли телепорт, то так. Бо за п’ять хвилин з вулиці Сурикова (там розташрване НАБУ – Ред) через весь Київ і до Борисполя приїхати неможливо.

— Ще є така інформація, що вас звільнили, в тому числі, після того, як «використали» проти Каська і Сакварелідзе. Так?

— По мені було одразу декілька моментів. Ще було принаймні три ситуації, де такі «нестандартні» питання виникали у керівництва до мене, і де вони отримували негативну відповідь з моєї сторони. Це все накопичувалось, накопичувалось і по ходу я вже ставав таким, неугодним, і не прислуховувся до їх наказів, мав свою власну думку. І вже не було потреби мене тримати в ГПУ далі.

— Що то за справи були?

— Була справа по Бучі. По землі, по меру Бучі. Ви знаєте, я просто, коли в Хмельницькому районі працював – більше 5 років  – і там, окрім земельних справ нічого не було (ну, в Хмельницькому районі було цінного тільки земля; там крали тільки її). Тобто стандартна схема: на одну земельну ділянку 5 державних актів. То райрада видала, то сільська, то обласна рада, стандартна схема. В «землі» я розбираюся, і як розслідувати земельні справи знаю. Коли викликали і сказали, що нам потрібен Федорук, бо він там землю «розбазарив», то я покрутив пальцем біля скроні і запитав, а що ви Федоруку пред’явите – рішення колегіального органу? Який в нього умисний злочин? Люди ж проголосували за це рішення. Я кажу, що якщо ну, давайте будемо об’єктивними до всіх. Вам треба просто ім’я Федорука, бо це є правда, це ж гучніше, що мер Бучі «попався». Бо реально там «попадав» землевпорядник, начальнік земресурсів, який і мав виясняти – є там сосни чи немає; в лісі воно\ не в лісі; який давав свій всиновок, своє погодження. А щодо Федорука там реально нічого немає…. Він винен тільки в тому, що коли йшло голосування цієї ради за виділення земельної ділянки, припустимо, Іванову, то Федорук мав просто на цій раді (я не виключаю, що зараз в суді він встане так і скаже)  вставати, махати руками, кричати: «Люди добрі! Я кожен день їду біля тої земельної ділянки на роботу, я бачу, що там росте сосновий ліс. Ви не можете голосувати, тому що землевпорядник, там Петров, видав неправильний висновок. Давайте там комісійно, чи ще щось, є ж земельна комісія, давайте виїдемо перевіримо цей факт. Що ж ми розбазарюємо землю!». Він цього не робив. Але ж це не злочин. Максимум там 367 статтю можна було б йому за вуха притягнути. Я це говорив Гуцуляку. Гуцуляк каже: ні, ні фіга; в нас є задача, Луценко сказав треба. Потрібно Федорука «запроторити» в суд. Таке було. Така ситуація.

Потім була ситуація по Рибалці. Ви знаєте, я розповідав журналісту зі США. Це – народний депутат.

Приходить в департамент колишній замміністра МВС, й Гуцуляк каже, що він «від Луценка». Треба допомогти. Він нам допоможе, ми всі один одному допоможемо. Давайте послухаєм. Чоловік розказує, що слід зробити «атаку на Рибалка», бо якійсь там конфлікт інтересів між тестем Рибалка і самим депутатом. Тесть Рибалка, так вийшо, що він кореш Луценка. І в нас не придумали нічого розумнішого, як ресурс Генпрокуратури використати на благо цього тестя. І вже казав, що хотіли й повій підіслати, й брудні оргії використати. А ще ж намагалися зробити підміну телефона, щоб прослуховувати Рибалку. Я дивлюся на Гуцуляка й кажу: а як ми будемо слухати нардепа? Якщо я сам розслідую, я і мій слідчий розслідуємо справу по НАБУ по такій же самій хєрні. Давайте будемо говорити відверто. То вони піда**си, бо вони це роблять, а ми що, будемо святі, якщо ми будемо це робити? Така знаєте замінка…

— Вам натякали, що вже недовго працювати залишилося, правильно я розумію?

— Це свята правда, що я хлопцям казав, що, хлопці або мене, або нас всіх розженуть тут просто, і вам поставлять якось начальника і будете ви собі далі працювати. Я вам більше скажу. У вересні Гуцуляк каже, що «за твоє місце дають 300 штук баксів». Я зараз навіть назву прізвище, хто пропонував. По-моєму, що «Садовий» він казав. Це керівник апарату Луценка чи якийсь там корешок його. 300 штук! Я кажу – хай дає мені 200 — і я сам піду. Я Вам реально кажу, що так і зробив би. Ну нащо Луценко давати Гуцуляку 300, хай мені 200 – і вистачило б до кінця моїх днів. Я би щось вклав в якісь бізнес, я би собі крутився. Ну, натомість, ми знаємо, що там почалися оці відсторонення.

Був ще такий момент. Коли Гуцуляк виставлявся за отримання «генерала» десь в ресторані на Окружній, мене покликали туди, сказали терміново. Я приїжджаю: сидить Луценко, Гуцуляк, ще Варченко потім приїхала. Гуцуляк каже: я тебе відстороню, не переймайся, там така політика, Шабунін, туди-сюди. Тебе відстороню. А потім якусь іншу посаду запропоную. Мені то все одно, я –солдат. Мені сказали — я зробив. Але навіщо ж оці ігри закулісні? Якщо ти не можеш в очі сказати те, що ти думаеш… То хто ти такий? Як взагалі можна довірити якесь керування тим чи іншим…. Вже тоді я собі реально розумів, що не буде там вже ніякого виходу після того відсторонення. Що потім запропонують щось зовсім не те… Але навіть я здивувався, коли мені запропонували навіть не «слабшу» посаду, а геть інше. Гуцуляк приїжджає в черговий раз після Луценка й каже, що ми тобі придумали посаду – підеш чи то в WOG, чи то в ОККО,  в ці заправочні фірми «на начальника охорони»… по Україні. Я на нього дивлюся, думаю, чи то він ідіот, чи то реально, щось в країні не теє.  Та скажіть ви просто, що Луценко велів тебе звільнити. Ну, на хрєна ви придумуєте велосипед і починаєте заходити зі спини. Та скажи, що в мене є Шабунін, в мене є поганий політичний імідж. Тим паче, коли вони святкували генерала Гуцуляка, Луценко відверто сказав, що він буде розігрувати оцю карту по типу «Путін-Мєдвєдєв», і тому він має бути наступним Президентом України. Я можу підписатися під кожним цим  словом. І він був переконаний, свято бачив себе на той момент – рік назад – Президентом України.

Тобто я вже розумів, що мене відсторонять. Тим більше, ще одна там цікава справа була. Тоже гучна. По Вищій раді правосуддя.

— Гречківський?

— Гречківський. Теж прийшли до нас і заказали, що ми сформуємо, зробимо так і так…

— Це коли йому начебто давали хабар у півмільйона?

— Так-так. Це ж та сама схема, що відноситься до Буткевича, до Рибалки, оце все. Це воно одне те саме. Може, ще якісь були, знаєте, мєлочі. Но оце оці справи, від яких я відморозився. І тоді я перестав бути потрібний.

— Ви сказали, що однією зі справ, від «виконання» якої відмовились, що врешті й стало причиною вашого звільнення, стала провокація щодо члена ВРП Павла Гречківського. А поясніть, коли це відбувалось?

— Це вже було трохи пізніше. Але за тієї самою схемою. Проміжок часу між першою «розробкою» Гречківського та приходом Євдокимова був не великий – може, місяць чи півтора…

— Ви про «розробку» Сергія Рибалки?

— Ні-ні, це я вже про П.Гречківського кажу. По Рибалці почали працювати ще весною 2016 року, потім влітку відбулося декілька зустрічей з Євдокимовим, а вже весною почали «проробляти» Гречківського. З’явилась конкретна «задача» по Гречківському.

— Її вам хтось озвучував особисто?

— Все відбувалося за тією ж схемою. Є В.Гуцуляк, він керівник департаменту, він першим отримує завдання. Я був керівником слідчих, а О.Варченко – керівником процесуальних прокурорів. Будь-яке провадження не можна було зробити без «її» прокурорів, і без «моїх» слідчих. Що стосується (Гречківського), то де він (Гуцуляк) отримав завдання не відомо, але він викликає мене, Варченко, і каже нам: «В нас є певна ситуація, до нас зайдуть матеріали, треба буде спрацювати». Від Варченко був потрібний адекватний прокурор, який виконуватиме усі вказівки, від мене – адекватний слідчий…

— А Гуцуляк сам не міг очолити це розслідування?

— Я, чесно кажучи, сумніваюсь, чи зміг би Гуцуляк навіть НРСД в суді отримати. Бо він далекий від КПК і всіх цих процесів. Він просто організовує всю цю діяльність…

— Наскільки конкретним є те чи інше «завдання» від Генерального прокурора? Чи лише в загальних рисах?

— Чому в загальних? Ні. Дивіться, як, зазвичай, це було. Сидимо ми в кабінеті Гуцуляка чи розмовляємо на вулиці. Я вже точно не пам’ятаю, але головне, що Гуцуляк повідомив, що вже є заявник, який має занести гроші Гречківському. І це треба оформити, процесуально, відповідно до КПК. Ви також повинні зрозуміти, що заявник не до нас мав би прийти. Він має прийти подати заяву чи в СБУ, чи в міліцію, чи і в Генпрокуратуру, але ж не слідчому. Тим не менш, коли вже є розуміння, хто заявник, хто слідчий, хто прокурор, то Гуцуляк вже бере всі ці матеріали й їде до Луценко, щоб отримати на все це погодження.…

— Чи правильно я розумію, що Павло Гречківський «постраждав» не через свою професійну діяльність як адвокат, не як член Вищої Ради Правосуддя, а взагалі через якісь особисті розборки?

— Там був якийсь особистий конфлікт, я гадаю. Вірогідно, що його хотіли, окрім іншого, й зняти з посади члена ВРП чи просто збити з дистанції. На скільки завчасно почали «розробляти» Гречківського, вже не скажу. Але не за день, й не за два до затримання посередника, це точно.

— Ви ж потім слідкували за розвитком подій. Як затримували Гречківського і що пропонували зробити вам – все відбулося за «схемою» чи були розбіжності?

— Як все планували, так і відбулося. Навіть помилки ті ж самі. Там чи то зайва пачка грошей була, чи то не всі номера в протоколі збігались, щось таке. …

— Організація провокації щодо Гречківського – це було останнє, що вам пропонували?

— Так. Мене від роботи Луценко відсторонив ще у вересні, але ж переписка і спільні чати у месенджерах зберігались. Тож я бачив, як прокурори раділи, що спіймали «цю скотину». Хоча й лише з шостої спроби, здається.

— Тобто «велика риба» (за визначенням Луценко) починала ловитись з того, що в прокуратурі визначали наперед, де й кого будуть підсікати?

— Саме так.

Автор: Сергій Козлов