Смерть юнака в Києві сколихнула суспільство

233

Смерть 17-річного Михайла, якого застрелили київські поліцейські при переслідуванні автомобіля, що мчав на великій швидкості, неможливо виправдати. Але, можливо, його життя є неймовірно дорогою ціною за одужання суспільства від важкого недугу беззаконня та безвідповідальності.

Схвильована похороном Михайла Медведєва… Дивилася кадри з комком у горлі… Щиро співчуваю його батькам. Бо я теж є матір’ю двох синів, які підростають. І завжди ідентифікую себе із тими, хто втратив дитину, бо усвідомлюю, що теж можу втратити найдорожче.

Але я співпереживала й іншій трагедії. За понад 10 років роботи журналістом мені довелося бути присутньою на десятках (а може і сотнях, не підрахувати) похоронів дітей (і дорослих також), які загинули під колесами автомобілів, якими керували п’яні або неадекватні водії… Там теж були сльози і відчай. І питання згорьованих батьків в пустоту: «Чому? За що? Де та міліція? Чому моя дитина загинула?».

Безкарність водіїв на дорогах, які ганяють на шалених швидкостях, людей дістала. Але ще більше їх дістала бездіяльність міліції щодо таких порушень. «Безпрєдєльщики» на дорогах відчували вседозволеність… І от, з появою патрульної поліції на «шиї» цієї вседозволеності почав затягуватися «зашморг». Почав! Щоб там не говорити скептики. Потрошки, несміливими кроками, але поліція почала щемити тих, кому наплювати на ближнього, на своє і чуже життя. І тут така трагедія!

Я оцей випадок у Києві чомусь переживаю, як особисту трагедію. Мені дуже образливо за патрульну! Це переслідування в Києві – один із перших кроків із законними (добрими для соціуму) намірами. І він так завершився(((. Я не можу оцінювати дій поліції, не маю для цього ні знань, ні повноважень. Але розумію, що фатальну помилку (якщо там була помилка) може здійснити кожен. От кожен!

Колись давно працювала на «швидкій» медсестрою. На моєму першому (першому!!) виклику помер пацієнт. Ми з лікарем приїхали, чоловік ще щось говорив, і тут у нашій присутності клінічна смерть… Я, що до цього попадала в найгірші вени, – не змогла потрапити у вену! Не була в паніці, у мене не тряслися руки… Я просто не попала в вену. Бо так буває, що щось не вдається. Лікар вихопив шприц і вколов. То, правда, нічого не дало – чоловік помер. Але! Як би тоді я впала духом, як би мене загнобили, я би надалі не змогла нормально виконувати своїх функцій. Але я пропрацювала на «швидкій» п’ять років, і чудово потрапляла у найскладніші вени та проводила реанімацію.

Так молоді хірурги беруть вперше скальпель в руки і не знають, чи пацієнт виживе… Бо володіння скальпелем неможливо натренувати на муляжі. Лише по живому. Багато лікарів так і не змогли стати хірургами через невдачі і проживали своє професійне життя ординаторами. Але скальпель необхідний – відсікає патологічний елемент і рятує життя.

Зброя у поліції є тим «скальпелем», який має відсікати «смертельно небезпечні пухлини» від здорового соціуму. Він має бути гострим і завжди напоготові. Так, звичайно, більшість хвороб вдається вилікувати без оперативного втручання. Але як бути із критичними «захворюваннями»? Із загрозливими ситуаціями? Організм буде потрохи вмирати…

Дуже переживаю за те, щоб зараз патрульну поліцію морально не загнобили суспільним осудом. Бо переламають «хребет». «Скальпель», звісно, не відберуть. Але рука дрижатиме щоразу, коли потрібно буде рішучо його взяти і застосувати заради спасіння чийогось життя. Інструмент затупиться і стане сувенірним атрибутом. А організм суспільства вражатимуть метастази беззаконня та свавілля… Бо потенційні злочинці відчуватимуть, що коп не наважиться застосувати зброю.

Хочу щоб, мої діти жили в суспільстві, де всі максимально дотримуються правил співіснування. Без міцної сильної поліції це не буде можливим. Більшість громадян цього прагне і сподівається.

Смерть 17-річного Михайла (Світла пам’ять!) неможливо виправдати. Але раптом вона не марна? Можливо його життя є неймовірно дорогою ціною за одужання суспільства від важкого недугу беззаконня та безвідповідальності. Це страшна ціна, але все вартісне дорого коштує. Можливо, багато хто подумає перш, ніж сідати за кермо в неадекватному стані? І подумає, що відповідальний перед своїми пасажирами? Перед навколишніми? Хтозна!

А поліція має знайти в себе «сталеві яйця» і втримати удар. Прийняти як підтримку суспільства, так і суспільний осуд. Бо є і те, і се. Якщо були помилки (і це буде доведено) – то усвідомити їх, понести покарання і вдосконалитися. І далі, чим б це все не звершилося, міцно тримати «гострий скальпель» в твердій руці.