Спецслужба Німеччини: в об’єктиві не тільки Україна

108

Першого квітня 2016 року своє 60-річчя відзначила одна з найвідоміших та, безперечно, найсуперечливіша розвідка в Європі – німецька Bundesnachrichtendienst або ж просто BND.

BND і Україна

Історія цього розвідувального закладу, напевне, є найбурхливішою в межах Євросоюзу. BND ніколи не вважалась якоюсь надпотужною організацією на кшталт британської Mi-5 або ж ізраїльського «Моссаду», у неї завжди були як сильні, так і слабкі сторони, але єдине є ясним, як Божий день: з усіх європейських розвідок BND – чи не найскандальніша. Через не вельми блискучу репутацію однією з великих проблем цієї служби є той факт, що навіть до беззаперечних її успіхів нині багато хто ставиться з недовірою та певним сумнівом.

Приміром, це була BND, якій першою вдалося цілком офіційно підтвердити звинувачення у тому, що саме ракетою з російсього БУКу було збито малазійського «Боїнга» над Донеччиною. Ці звинувачення потім, за результатами свого розслідування, підтвердили й голландці, і британці, і відома американська приватна служба розвідки Stratfor. На сьогоднішній день розвідникам та слідчим, як стверджує Bellingcat, відомі навіть імена виконавців, найменші подробиці усього, що сталося, але саме той факт, що першою в Європі про це заговорила BND, дав змогу апологетам «теорії змови» та різноманітним проросійським «коментаторам» висловлювати сумнів: мовляв, знову ці німці із своїми вигадками… Дійшло до того, що 31 березня, за повідомленням німецького часопису Stern, співробітники Генпрокуратури ФРН провели обшук у помешканні приватного детектива Йозефа Реша, який стверджує, що у нього, мовляв, є докази, які свідчать, що «Боїнг» збили зовсім інші люди (які саме – він не каже, навіть не намагається, як це роблять «прості» проросійські «тролі», голосно звинувачувати українців, але заявляє, що «їх оприлюднення призведе до миттєвого загострення боїв на Донбасі»). Звичайно, ніяких матеріалів знайдено не було, та й сам Реш не поспішає якось доводити свої неконкретні звинувачення, але й він має можливість пхикати через губу на адресу BND – мовляв, що вони там понакопували, всім же ж відомо, що вони невдахи…

Тому можна констатувати, що сьогодні для будь-якої розвідницької служби мало мати професіоналів, мало чітко працювати – ба навіть мало демонструвати успіхи у роботі. Треба ще, неначе якимось естрадним зіркам, постійно працювати над іміджем своєї команди. А імідж цей виростає зазвичай ще й з історії тієї чи іншої організації, з її коріння…

Родом з націонал-соціалізму

Протягом усього часу свого офіційного існування вона просто притягує до себе різноманітні негаразди, розголоси інформації та всілякі інші «шпіонські триллери» — можливо, кажуть деякі німецькі насмішники, таке відбувається саме через те, що засновано її було саме 1 квітня. Втім, треба зазначити, що це лише офіційна дата – а насправді ж, початок розвідслужби Федеративної Республіки Німеччина сягає набагато далі ув історію – ще в часи націонал-соціалізму та Третього рейху (що, до речі, також є підставою для багатьох звинувачень на адресу BND).

Початок та розвиток цієї служби нерозривно пов‘язаний, перш за все, з одним ім‘ям: Райнґард Ґелен, перший офіційний шеф західнонімецької розвідки. Саме його «команда», десять років поспіль відома, як «Організація Ґелена», 1 квітня 1956 року набула статусу державної служби зовнішньої інформації. Сам Ґелен – професійний розвідник, працював під час Другої світової війни в «Абвері» (німецька військова розвідка), в якості шефа «відділення чужих вийськ Сходу» (Fremde Heere Ost). Він був одним з вельми небагатьох німецьких розвідників, які дослужилися до своєї посади, не вступаючи в ряди НСДАП, тому не підлягав після війни денацифікації. Наприкінці війни, «вирахувавши» поразку Гітлера, він разом з кількома своїми підлеглими потурбувався про збереження важливих архівів та матеріалів свого управління та врятував їх від знищення – не з якихось антинацистських або інших благородних переконань, а лише для того, аби запропонувати їх після війни американцям – в обмін на власну безпеку та співпрацю.

Американці зацікавилися спритним перебіжчиком і запропонували йому роботу «за фахом»: з 1946 року Ґелен та його співробітники увійшли до складу організації, яка так і стала називатися: «Організація Ґелена». «Формально вона складалася з самих лише німців, але насправді працювала виключно, як американська розвідницька мережа: на американські гроші та заради американських потреб» — так пояснює, зокрема, ситуацію «власний літописець» BND Бодо Ґехельхаммер.

Тобто, сама BND аж ніяк не приховує цього факта – проте, він служить підставою для одного з багатьох звинувачень, спрямованих проти німецької розвідки: звинуваченню в «непатріотичності». Однак, цей закид є, можливо, одним з найбезпечніших на тлі інших. Наприклад, BND звинувачують у тому, що з часів її заснування там працювали численні нацистські функціонери. Навіть для штаб-квартири своєї розвідка ФРН обрала колишню територію так званої «націонал-соціалістичної колонії» (щось на кшталт радянського «радгоспу») у баварському місті Пуллах – колонії, яка була власноруч заснована Мартином Борманом… Слід зазначити, що ці звинувачення – загалом цілком слушні, проте сама BND завжди докладала багато зусиль, аби викрити екс-наці в своїх лавах та знешкодити їх – на відміну від НДРівської «Штазі» („Staatssicherheit“), в коридорах якої, як нині відомо, також можна було зустріти численних нацистських перевертнів, про яких і колегам, і керівництву було все аж надто добре відомо, але їм дозволялося працювати, таким чином забезпечуючи їх вірність «ідеалам німецької соціалістичної держави».

Що то за життя без ворога?

Сам же Райнґард Ґелен (псевдонім «доктор Шнайдер») залишався на чолі BND 12 років поспіль – довше, ніж будь-який його наступник. Головним «полем» його діяльності та діяльності його підлеглих завжди був Радянський Союз та країни так званого Варшавського пакта – перш за все, зрозуміло, НДР. Слід, правда, зазначити, що служба його, на думкою багатьох істориків того періоду, постійно програвала «змагання» супротивникам. Вже в 1961 році стався перший скандал: найближчий помічник Ґелена, Ґанс Фельфе, виявився шпіоном КДБ. Перший скандал, але не останній: схожі викриття буквально переслідували BND роками. Окрім того, експерти закидають цій службі, що вона, хоча й цілком вірно повідомляла в останні роки СРСР про економічний занепад НДР, не змогла прогнозувати ні розвалу Радянського Союзу, ані подій, які призвели до зникнення Німецької Демократичної республіки – так, що все це стало для Заходу і, зокрема, для керівництва ФРН великою несподіванкою.

Коли ж скінчилася Холодна війна, в BND розпочалася так звана «криза жанру», бо, за фактом, щез головний супротивник, проти якого вона працювала. Німецька розвідка була змушана буквально «відтворювати себе знову» — проте, на це не знадобилося багато часу, тому що з розвалом СРСР загострилися щонайменш два нових напрями: боротьба з організованою злочинністю, яка вела своє походження з країн колишнього Радянського Союзу та Східної Європи, а також боротьба з нелегальним розповсюдженням чималих кількостей вельми серйозної зброї, що її майже безконтрольно цупили колишні радянські, а тепер російські, українські, казахстанські та інші генерали. Згодом BND долучилася також до так званого балканського напрямку та до протидії ісламському тероризму – перш за все, в країнах Північної Африки.

«Раптово Німеччина отримала цілком нові міжнародні виклики – так, що у BND не було аж надто забагато часу, аби переорієнтуватися як слід» — згадує колишній шеф цієї служби Ернст Урлау. Коли 11 вересня 2001 року захоплені терористами літаки протаранили башти ВТЦ в Нью-Йорку та майже дісталися Пентагону, для BND раптово змінилася вся система координат: адже ісламісти, які зчинили ці злочини, навчалися та зібралися в групу не де-небудь, а в Гамбургу. Відтепер боротьба з ісламським тероризмом стала головним завданням для німецької розвідки.

Виявилося, що найліпше працювати у «бундесшпіонів» виходить саме в Афганістані – німці користуються серед афганців чи не найбільшим авторитетом з усіх європейців. Потім, користуючись досвідом, набутим в цій країні, німецькі розвідники прямували туди, куди йшли німецькі солдати – у Конго та до Африканського Рогу, до Малі та до Іраку… Від них вимагали, аби в цих регіонах німецькі війська могли перебувати «з розплющеними очима» — тобто, простими словами, BND майже перетворилася на додаток до військової розвідки. «Протягом афганської кампанії ми, наприклад, відвернули 38 терористичних нападів на німецьких солдат» — стверджує нинішній шеф BND Ґерхард Шиндлер.

Скандал за скандалом

Проте, як і раніш, у BND залишається чимало критиків. Ще десятки років тому у німецьких канцлерів Ґельмута Шмідта та Ґельмута Коля були проблеми з розвідницьким управлінням – обидва не дуже високо поціновували професійні якості його працівників і саме ця оцінка спричинила також і не надто серйозне ставлення до BND у німецькому суспільстві. Але про негативні заголовки в газетах розвідники «попіклувалися» власноруч: «репортерська» афера змінювалася «аферою з плутонієм», а її наздоганяла «афера з прослуховуванням» — це вже за часів Анґели Меркель, коли BND звинуватили у співпраці з американською NSA з приводу прослуховування телефонів німецьких політиків та самої канцлерки… У багатьох німців склалося враження від BND, як від такої собі неконтрольованої сили, яка діє сама по собі, не корячись наказам офіційних німецьких керівників.

Тому не можна сказати, що до свого 60-го дня народження 6,5 тисяч співробітників BND підійшли з святковим настроєм. Всі ці скандали та негаразди далися взнаки: німецьких шпіонів не вважають особливо обізнаними та спритними. Французькі та британські колеги мають значно вищий авторитет, та й самі служби у них більші та багатіші, не кажучи вже про американців. Проте, нині, у 2016 році, на німецьку розвідку чекає можливе відродження, пов‘язане з вкрай швидким загостренням ситуації в самій Європі. На очах європейців на сході континенту постає «стара нова» загроза. І не випадковим є той факт, що на офіційній інтернет-сторінці BND, в розділі «вакансії», протягом останнього року значно побільшало запрошень для людей, які знають російську мову.

Автор материала: Борис Немировський