Суд у Грозному. Чи варто очікувати на справедливість у справі Клиха-Карпюка?

186

24 березня у Верховному суді Чеченської республіки відбудеться засідання суду у справі Миколи Карпюка і Станіслава Клиха.

Процес над українцями триває вже понад чотири місяці, а в ув’язненні у Російській Федерації вони перебувають вже два роки.

Члена «Правого Сектору» Миколу Карпюка затримали 17 березня 2014, а Станіслава Клиха – 8 серпня 2014 року.

Довгі місяці про їхнє перебування українській стороні не було нічого відомо. У цей же час чоловіків жорстоко катували і вибивали свідчення допоки вони не визнали, що брали участь у Першій Чеченській війні.

Проте після початку судового процесу, коли за справу взялись адвокати, версія обвинувачення почала розсипатись. 14 березня суд мав заслухати свідків захисту.

Редакція разом із правозахисниками вирушила на це засідання.

За кермом комфортного мікроавтобусу усміхнений чоловік у камуфляжній формі. Поруч із ним не менш життєрадісний напарник, в обох на грудях висять срібні хрести.

Це – капелани, які погодились підкинути «солянку» із журналістів, правозахисників та свідків у справі зі Слов’янська до Мілового, селища в Луганській області, розташованого на кордоні з Росією.

Десь 250 км вщент розбитими дорогами ми долаємо зі святими отцями за 5 годин. Далі, у супроводі консула, ще півтора дні у дорозі.

Що представляє собою Чеченська республіка?

«Чечня — це ніби 1937 і 1938 роки. Там завершується масштабна програма відбудови, люди отримують житло, там парки, в яких грають діти, спектаклі, концерти і все виглядає нормально… а вночі зникають люди», – так Олександра Черкасова, один з керівників найбільшого російського правозахисного центру «Меморіал» описав післявоєнну Чечню журналісту та письменнику Джонатану Літтеллу.

Інтерв’ю було опубліковане у книзі «Чечня. Рік третій» ще у 2009.

На той час вже була вбита чеченська правозахисниця і співробітниця офісу «Меморіал» у Грозному Наталія Єстемірова.

Після жахливого випадку, офіс у Грозному закрили. Не відновив він свою роботу і досі. А це, між іншим, була єдина організація, яка вела статистику зникнень і вбивств у Чечні.

Тож коли місцевий правозахисник попросив не називати його ім’я і, навіть, місце роботи, стало зрозуміло, зміни, якщо і відбулись, то не на краще.

«Страх керує людьми й далі. І не даремно. Останні викрадення, відбулись буквально нещодавно, ось тут, за рогом», – розмахує рукою чоловік. «Зупиняють машину, витягують молодого чоловіка. І чому? Тільки тому, що його борода виявилась занадто довгою», – продовжує далі вже про інший випадок і тихішим голосом правозахисник.

Хто вони, ті хто викрадає? Хто вони, ті кого викрадають? Питань занадто багато. Однак, тут, у Чечні, треба точно довіряти тому, кому ти збираєшся ці питання ставити. Навіть більше, треба точно знати, де ти збираєшся це робити.

З головою «Комітету із запобігання тортурам» Ігорем Каляпіним, автор з іншими українськими журналістами домовились зустрітись в номері готелю «Гранд Грозний», у якому він, власне, і посилився.

Говорити було про що. Зокрема, про продовження тактики залякувань і нещодавній напад на правозахисників його комітету та журналістів з Швеції, Норвегії. Усі вони їхали в одному мікроавтобусі, і на кордоні Інгушетії та Чечні невідомі спершу заблокували транспорт своїми автомобілями, далі вибили палицями вікна мікроавтобуса, витягнули на вулиці людей, жорстоко побили їх, а сам мікроавтобус спалили.

Про це все вдалось запитати особисто у Каляпіна, але почути відповідь не судилося.

Бесіду обірвав стук невідомих у двері, диктофон і камера продовжували працювати.

– Чим ви тут займаєтесь? –запитав російською підтягнутий чоловік середнього зросту, на вигляд йому було не більше сорока.

– Спілкуємось, – відповів Каляпін.

– Я генеральний директор цього готелю, – далі все сильнішим і грубшим голосом чоловік. – Так як Ви лаєтесь на нашого лідера, ображаєте його…

– Критикую, – виправив його Каляпін.

– Ну, у Вас це може так називатись, але Ви знаєте, як ми тут відносимось до нашого лідера. Ви ображаєте нашого Лідера, якого ми усі любимо. Залишатись тут Ви не можете.

Так, гендиректор готелю, або той, хто ним представився у супроводі до десятка кремезних, озброєних чоловіків, вивів Каляпіна, разом з групою українських журналістів з номеру.

Біля рецепції, на першому поверсі, вже зібрався жіночий колектив готелю.

Вони кричали в обличчя правозахисникові, що той порушує омріяний спокій і мир у їхньому місті. А адміністратор п’ятизіркового «Гранд Грозний» кинув паспорт Каляпіна з такою силою, що той приземлившись на підлогу, відскочив і зробив у повітрі ще кілька невпевнених па.

Що сталось на вулиці – вже опублікувало не одне видання: молодики з яйцями, борошном і тортом напали на Ігоря Каляпіна. Однак, замість яєць могли бути і палиці. А міліцейський уазик, який пізніше забрав Каляпіна, аби той написав заяву про напад, міг до райвідділку і не доїхати. «Прикрі збіги» тут траплялись не раз.

Можливо, це все і не має значення. Це не наш світ і він не має жодного відношення до процесу над українцями Станіславом Клихом і Миколою Карпюком, моніторити який ми і збирались. Однак, це те, що проти нашої волі, створило атмосферу перебування у Грозному.

«Я не можу давати прогнози, як тут поводитись, – каже правозахисник-інкогніто, –журналістів можуть затримати, відібрати техніку».

Випадок, який напередодні стався з іноземними колегами на кордоні з Інгушетією, прокоментував просто: «Якби Кадиров знав, що це не сподобається Кремлю, то цього б не робив».

Суд і правосуддя

Карпюк і Клих звинувачуються у вбивстві 30 російських солдат під час Першої Чеченської війни та у бандитизмі (участь у діяльності банди «Вікінг»).

Усі звинувачення ґрунтуються на показах Олександра Малофєєва, учасника Першої Чеченської війни, засудженого за хуліганство та вбивство на 23 роки. Ще й до всього наркозалежного та хворого на усі можливі інфекційні хвороби.

Саме він «бачив» серед бійців за чеченську незалежність прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка, братів Олега та Андрія Тягнибока з партії «Свобода», Дмитра Яроша, екс-лідера «Правого Сектору» та інші відомі обличчя.

Інших свідків у сторони обвинувачення немає. У сторони захисту їх чимало. Щоправда приїхати в Чечню, аби дати покази перед судом присяжних, наважились лише п’ятеро: двоє братів Миколи Капрюка, 72-річна мама Станіслава Клиха, його двоюрідний брат та правозахисниця Марія Томак.

Саме їх і мали допитати у суді 14 березня. Однак, на процес потрапити так і не вдалось.

«Суду не буде, бо суддя захворів», – так, з посмішкою на вустах, зустрів українську делегацію прес-секретар Верховного суду Чеченської республіки Індарбек Каїмов.

Адвокати підсудних Докка Іцлаєв та Марина Дубровіна однозначно трактують випадок: «Це все для того, аби свідки, яких ми ледве вивезли з України, не були допитані в суді. Для того щоб не було доказів захисту».

Справа розпадається, як картковий будинок.

Та, власне, і не трималась вона ніколи. Перший свідок захисту, вже згадуваний вище Олександр Черкасов, мав розповісти присяжним історичну експозицію подій кінця 1994 і початку 1995 року.

Утой час «Меморіал» активно займався пошуками загиблих і тих, хто пропав безвісти, тож матеріали як, кажуть, з перших рук.

Дізнавшись про звинувачення у бік українців, правозахисники за власною ініціативою зробили детальний аналіз обвинувального висновку. Вони знайшли місце, де справді загинули 28 російських солдатів.

Звісно, усі не там, не тоді і не у такий спосіб, як про це говорить звинувачення.

«Що й говорити, якщо до списку вбитих українцями солдатів входить Герой Росії Юрій Ігітов, який насправді підірвав себе гранатою», – каже в інтерв’ю Грані.Ру Олександр Черкасов.

Згідно з обвинуваченням, Клих і Карпюк воювали на боці повсталих чеченців у Новорічну ніч 1995 році біля площі Мінутка. Однак за свідченням «Меморіалу», бої там в цей час не йшли.

Щодо іншого звинувачення – розправи над полоненими на вулиці Первомайська, то вони відбувалась на початку лютого 1995 року. Тоді це вже був тил російських військ, а, отже, чеченці чи їх союзники, якщо там і були, то лише у якості полонених, а не катів. На основі аналізу обвинувавального вироку «Меморіал» навіть визнав Клиха і Карпюка політичними в’язнями.

Іншого свідка захисту опитали в режимі відео-конференції. Тітка Станіслава Клиха, яка вже майже тридцять років живе у Москві. розповіла, що новорічні свята 1995 року, запам’ятала виразно. У родини з’явився фотоапарат Polaroid і Станіслав, тоді ще студент історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка, саме приїхав гостювати до родичів у Росію, не міг натішитись новинкою.

Утім це лише двоє «за». У той час як суд вимагав як мінімум 10 свідків захисту.

На попередньому слуханні суддя Вахід Ісмаїлов, навіть, звинуватив адвокатів у тому, що захист не готовий до слухання. «І ось, коли наші докази прибули до Верховного суду Чеченської республіки, в обличчі свідків – їх допитати нікому», – бідкається перед будинком суду Дока Іцлаєв, адвокат Миколи Карпюка.

Надія на те, що справа має шанс на перемогу не згасає.

Справу слухає колегія присяжних, і саме від колективного, а не одноосібного рішення судді Вахіда Ісмаїлова, залежить вирок.

Чи може чеченський суд бути справедливим. Чи ба, навіть, більше. Чи може він бути незалежним від рішення Москви?

«Суд залежить одразу від місцевої і федеральної влади. Кадиров не втручається у цю справу, а голова суду просто отримав наказ згори», – каже чеченський правозахисник.

Та одразу додає, що навряд чи вирок буде виправдальний.

Після оголошення вироку Надії Савченко, сумнівів про це майже немає. Російська правоохоронна система може засудити будь-яку людину на будь-який термін, якщо це потрібно владі. Якими би недоречними та вигаданими не здавалися нам звинувачення.

Автор материала: Катерина Луцька