Технології проти демпінгу, або Чому нафта не дорожчатиме

261

В четвер котирування нафти еталонних сортів Brent і WTІ впали нижче позначки 33 долари за барель.

Востаннє на такому рівні нафтові ціни були у квітні 2004 року.

ЕП проаналізувала, чи можуть ціни на нафту відновити максимальні рівні, і що чекає на ринок у майбутньому.

Ціновий колапс на ринку нафти у червні 2014 року не був ані раптовим, ані безпрецедентним.

Дисбаланс попиту та пропозиції формувався протягом років і його можна було прогнозувати заздалегідь.

Зменшення попиту на нафту після фінансової кризи 2008 року, яка занурила більшу частину світу у велику рецесію, складно назвати несподіваним.

Навіть якщо сюди додати сповільнення економіки Китаю і вихід на ринок США з вдосконаленою технологією видобування сланцевої нафти, це становитиме тільки частину найочевидніших причин, які були передвісницями великого дисбалансу.

Ринок нафти, як і будь-який інший ринок, є циклічним, тому не можна говорити про безпрецедентність падіння цін. Починаючи з цінових шоків 1970-х років, схожі корекції спостерігалися на ринку у 1986, 1998 та 2008 роках.

Однак залишаються питання: чи повернуться ціни на нафту до минулих рівнів, наскільки відчутним буде це зростання і чи взагалі воно відбудеться?

«Ціна вище 100 доларів була штучною»

У той час, коли світове виробництво нафти знаходиться ледь не на рекордних максимумах, а ціна впала до семирічного мінімуму, ОПЕК вирішила залишити видобуток на максимальних рівнях. Це сталося після того, як вона не змогла домовитися з іншими країнами про скоординоване скорочення виробництва.

Такий крок триматиме ціни на нафту на низьких рівнях до того часу, поки не з’явиться попит або не знизиться видобуток інших великих гравців на ринку.

За однією з версій, Саудівська Аравія цілеспрямовано не знижує видобуток нафти, щоб зберегти вплив на ціни та знизити попит на поновлювані джерела енергії. Проте відповідь може бути іншою: ОПЕК боїться втратити позиції на ринку. Ймовірно, організація вже не впевнена у поверненні колишніх цін на нафту.

Як зазначив принц саудівської королівської родини Аль-Валід бін Таляль,»рішення не знижувати виробництво було обачним, розумним та прагматичним».

Однак він також підкреслив, що Саудівська Аравія та ОПЕК не планували зниження цін на нафту. За його словами, світ вже ніколи не побачить нафту по 100 дол за бар. «Рік тому я сказав, що ціна на нафту вище 100 дол була штучною. Це неправильно», — наголосив Аль-Валід бін Таляль.

У будь-якому разі собівартість видобутку бареля нафти в країнах ОПЕК є однією з найнижчих у світі. Саудівська Аравія і Кувейт, наприклад, можуть видобувати барель нафти менш ніж за 10 дол за бар, Ірак — за 10,7 дол за бар.

У листопаді Саудівська Аравія знизила ціни на нафту, яка експортується в Азію та США. Це відбулося на тлі конкуренції серед постачальників та в час, коли Ірак та інші країни Близького Сходу пропонують все більші знижки. За даними Bloomberg, знижка на нафту із Саудівської Аравії сягнула найвищого показника з 2012 року.

Водночас продовжують зростати виробництво та експорт в Канаді та Росії. Москві, незважаючи на її економічні проблеми, поки що вдається зберігати видобуток на високому рівні. Лівія та Іран, який повернувся на ринок після зняття санкцій, готові ще більше наростити пропозицію на світовому ринку.

За словами директора компанії Iranian Central Oil Fields Company Салбалі Карімі, найдешевша нафта з точки зору витрат видобувається у центральних районах Ірану, де виробництво може коштувати 1-1,5 дол за бар.

Очевидно, що країни ОПЕК можуть собі дозволити тиснути на конкурентів та виробників сланцевої нафти у США, собівартість видобутку якої значно вища. Сподіватися, що ОПЕК перша знизить видобуток, не доводиться. Проте навіть для країн організації нинішній рівень цін на нафту далекий від комфортного.

Сланцеві штати Америки

Втім, видавлювання конкурентів з ринку може виявитися непростим завданням. Бум виробництва нафти у США і вдосконалення технологій можуть посприяти зниженню впливу країн ОПЕК і, швидше за все, утримуватимуть ціни на нафту на низькому рівні, вважає економіст з університету Стенфорда Френк Волак.

Справді, завдяки сланцевій енергетичній революції американське виробництво нафти зросло з 5 млн бар на день у 2008 році до 9,3 млн бар у 2015 році. Водночас, незважаючи на різке падіння цін, бум виробництва в країні зберігається.

Таким чином, протягом останніх шести років внутрішнє виробництво нафти у США майже подвоїлося, істотно збільшивши кількість сировини на світовому ринку.

США можна назвати однією з головних причин перерозподілу ринку. Нафта з Саудівської Аравії, Нігерії та Алжиру, яке ще недавно продавалася у Штатах, почала конкурувати за азіатські ринки, а її виробники змушені знижувати ціни.

Головний економіст ВР Спенсер Дейл вважає, що гра кардинально змінилася, бо видобуток сланцевої нафти гнучкий: його легко зупиняти і відновлювати. Це настільки просто, каже аналітик, наскільки традиційному виробництву і не снилося.

Хоча небагато країн-виробників зможуть вижити з ціною на нафту 40 дол за бар, часи, коли нафта коштувала 100 дол або дорожче, закінчилися, впевнений Дейл.

На його думку, коли ціна перетинає позначку 50 дол за бар, сланцева нафта стає прибутковою. Відтак пропозиція одразу збільшуватиметься, а це заважатиме зростанню ціни на нафту у довгостроковій перспективі.

Як відомо, американські депутати недавно скасували 40-річну заборону на експорт сирої нафти. Тепер американські виробники чорного золота мають можливість продавати його на перенасиченому міжнародному ринку.

Джордж Бейкер, голова організації Producers for American Crude Oil Exports, яка боролася за дозвіл на експорт нафти із США, сказав: «Тепер, коли ми вирівняли ігрове поле, Сполучені штати нарешті зможуть конкурувати та реалізовувати весь потенціал нашої країни як глобальної енергетичної наддержави».

Це схоже на непоганий сценарій для ери дешевої нафти, яка тільки починається.

Уповільнення споживчих апетитів

Економіки країн ЄС та держав з перехідною економікою залишаються слабкими. США вже не тільки не імпортують нафту, а й почали її експортувати. Китай, один з найбільших споживачів нафти, поволі вгамовує свої апетити. Уповільнення його економіки суттєво впливає на світові сировинні ринки.

У дослідженні Міжнародного енергетичного агентства — МЕА — сказано, що перетворення Китаю на менш енергоємну націю сильно впливає на ціни на нафту. Протягом тривалого часу Китай був одним з найбільших імпортерів нафти, проте в останні кілька місяців імпорт чорного золота в країну знижується.

«Китайський попит зростатиме на 2,6% на рік до 2020 року, що становить тільки половину зростання споживання за попередні шість років», — вважають у МЕА. На думку експертів, це скорочення є однією з ключових змін, які спричинили глобальне уповільнення зростання попиту на нафту в останні роки.

З 2009 року по 2014 рік на КНР припадало 35% світового зростання попиту на нафту. Згідно з прогнозами організації, цей показник впаде до 25%. Водночас, підкреслюють в організації, мова не йде про сповільнення економіки Китаю. Це лише означає, що країна переходить до моделі енергоефективного споживання.

Попит на енергію в Китаї залежатиме від руху в бік внутрішнього споживання та амбітних цілей із збільшення енергоефективності і розвитку чистої енергії. «2013-2014 роки показали помітне збільшення ефективності в Китаї», — вважать в МЕА.

Енергія сонця

На тлі збільшення глобального споживання енергії, особливо в країнах, що розвиваються, та різкого зниження у другій половині 2015 року цін на нафту продовжувало зростати використання поновлюваних джерел енергії.

Вперше за 40 років глобальні викиди вуглецю, пов’язані із споживанням викопних енергоносіїв, залишалися стабільними в умовах зростання світової економіки. Виробництво електроенергії за допомогою поновлюваних джерел значно зросло, а інвестиції у сектор випередили чисті інвестиції у традиційну електрогенерацію.

Так, частка поновлюваних джерел у загальному збільшенні енергогенерації у 2014 році перевищила 58%. За підсумками 2015 року поновлювані джерела енергії становили близько 27,7% від світових генеруючих потужностей, чого достатньо, щоб забезпечити майже 23% світових потреб в електриці.

Водночас продовжує зростати число країн, які встановили цілі щодо переходу на поновлювані джерела енергії. Деякі держави навіть взяли за мету позначку 100 відсотків. Так, на початку 2015 року принаймні 164 країни поставили собі завдання переходити на поновлювані джерела енергії.

Нафтова ера закінчиться ще до вичерпання нафти

Закони товарних ринків прості. Їх можна звести до співвідношення попиту та пропозиції: якщо пропозиція перевищує попит, то ціна будь-якого природного ресурсу буде знижуватися, поки вони не повернуться до рівноваги.

Отже, поки спостерігається невідповідність між низьким попитом та стабільно високим видобутком, вартість чорного золота не зростатиме. Можливо, саме тому нафтові спекулянти вже купують опціони, за якими вони отримають гроші тільки тоді, коли ціна на нафту впаде до 15 дол за бар, пише Bloomberg.

«Надлишок виробництва нафти буде зберігатися протягом значної частини 2016 року», — прогнозує голова відділу досліджень товарних ринків Goldman Sachs Джеффрі Каррі. На його думку, є ризик, що ціни впадуть до 20 дол. Водночас ф’ючерсні контракти сьогодні передбачають, що ціна на нафту 2020 року буде не вище 53 доларів за барель.

Історичні паралелі можуть свідчити, що відновлення цін на нафту може зайняти не менше десяти років. Водночас з’являється все більше аргументів на користь того, що часи високих цін на нафту назавжди залишися в минулому.

У 1980-х роках колишній міністр нафти Саудівської Аравії Шейх Закі Ямані сказав: «Кам’яний вік не закінчився через відсутність каменю, і нафтова ера закінчиться задовго до того, як у світі закінчиться нафта».

Автор материала: Віталій Дубенський