Торгувати державною землею по-новому. Зміни до Земельного кодексу України

559

18 лютого Верховна Рада прийняла закон «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів».

Після його ухвалення деякі політики почали перекручувати та свідомо викривляти зміст окремих норм цього закону, тому хотілось би роз’яснити певні положення, аби уникнути подальших спекуляцій.

Закон складається з двох частин. Першою — у статті 134 Земельного кодексу скорочується кількість випадків, коли державну та комунальну землю можна отримати без аукціону. Другою — коригується сам механізм проведення аукціону.

Почнемо з першої частини.

Найбільш резонансною нормою є скасування можливості одержання без аукціону земельних ділянок для ведення фермерського господарства або особистого селянського господарства.

А також садівництва, будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів.

Норма, яка виключається законом, зараз є найбільшою корупційною діркою з розбазарювання державних земель.

На невідомих псевдофермерів оформляються величезні масиви державних земель. Так, тільки для ведення фермерського та особистого селянського господарства у 2015 році було виділено близько 200 тис гектарів.

Зараз дехто каже, що ці нововведення вб’ють мале фермерство, призведуть до зубожіння селян, зроблять неможливим оформлення землі під житловими будинками. Дехто взагалі сприймає ці норми як скасування не тільки «безаукціонної» оренди, а й безоплатної приватизації земельних ділянок.

Хочу всіх заспокоїти — норми статті 134 стосуються лише продажу земельних ділянок, тоді як норми статті 121 щодо безоплатної приватизації земельних ділянок як були, так і залишаються у Земельному кодексі.

Своєю чергою, частина 3 статті 134 кодексу чітко встановлює, що при безоплатній приватизації земельні торги не проводяться.

Тому як до ухвалення закону, так і після його підписання кожен громадянин зможе безоплатно приватизувати земельну ділянку під власним будинком. Якщо ж право безоплатної приватизації вже використане (приватизувати земельну ділянку конкретного цільового призначення можна лише раз), можна без аукціону одержати цю землю в оренду чи викупити її.

Абзац другий частини 2 статті 134 Земельного кодексу (який не зачіпався прийнятим законом) каже, що аукціон не проводиться у разі «розташування на земельних ділянках об’єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб».

Залишається можливість безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок і в інших випадках. Причому це стосується і учасників АТО, які теж зможуть скористатися правом на безоплатне отримання від держави земельних ділянок.

А щодо істеричних виступів деяких моїх колег з приводу «позбавлення простих людей права на майбутнє», то мені здається, що вони обумовлені не інтересами селян і незахищених верств населення, а господарськими інтересами конкретних структур. Ну і, звичайно, бажанням створити собі позитивний імідж на випадок дострокових виборів.

Іншою нормою, яка спричинила певний резонанс, є скасування можливості одержувати в оренду державну і комунальну землю без аукціону державним та комунальним підприємствам та господарським товариствам з часткою держави або територіальної громади більше 60%.

Спекуляцій щодо цієї норми теж вистачає. Нас звинувачували навіть у тому, що ми заблокуємо господарську діяльність підприємств державного сектора економіки. Проте я вважаю цю норму цілком справедливою.

Усі суб’єкти господарювання є рівними у своїх правах, і державні підприємства повинні одержувати землю на загальних засадах, конкуруючи з підприємствами приватного сектора.

Якщо ж державному чи комунальному підприємству земля потрібна для певної суспільно-корисної мети (побудови дороги, мосту чи створення парку), то цю землю можна буде одержати без аукціону з правом постійного користування.

Однак постійний користувач земельної ділянки, на відміну від орендаря, не зможе передати її в користування приватним структурам. А саме це останнім часом стало тіньовим бізнесом.

Закон також скасував можливість одержання без аукціону землі під розміщення оптових ринків сільськогосподарської продукції. Оптові ринки, безперечно, корисна річ, але і тут мусить бути конкуренція. Тим паче, що приватних земель, які можна використати для розміщення оптових ринків, у нас вдосталь і без аукціонів.

Другий блок законопроекту стосується порядку проведення земельних аукціонів. І цей блок не менш важливий, ніж скорочення випадків «безаукціонного» передавання землі.

Усім відомий нинішній стан державного і місцевих бюджетів. Вільних грошей у них немає. Проте проведення аукціону — непроста процедура, вона не обмежується ударами молотка ліцитатора. Найбільші час та кошти потрібні не для цього, а для розроблення землевпорядної документації.

Тому ми надаємо змогу не витрачати на це бюджетні кошти, а покласти ці витрати на підприємство, яке проводить аукціон, з наступним відшкодуванням їх переможцем аукціону. Про суму витрат, яку повинен відшкодувати переможець, повідомляється в оголошенні про його проведення.

Між іншим, подібні норми існували у Земельному кодексі з 2012 року, але виписані вони були некоректно. Зараз ми намагаємося знайти ті формулювання, які дозволять їм запрацювати.

На жаль, з часу запровадження в Україні земельних аукціонів вони проводяться не дуже активно. Причин багато — від недостатності бюджетних коштів до махрової корупції, якою наскрізь пронизана вся сфера земельних відносин.

Сподіваюся, що з прийняттям закону ситуація потроху почне змінюватись. Звичайно, усі корупційні схеми одним законом зупинити не можна. Це — тільки перший невеликий крок у цьому напрямку.

Автор материала: Олег Кулініч