Цейтнот Гройсмана. Уряд здався МВФ

416

Альтернатива траншу – дефолт та сильна девальвація

Вересень – ключовий місяць для визначення перспектив подальшої співпраці України з Міжнародним валютним фондом. У Києві зараз перебуває місія Фонду, і від успішності перемовин з нею залежить, чи отримаємо ми черговий транш майже в $2 млрд. Ці гроші мали б дозволити економіці та гривні пережити традиційно турбулентний осінньо-зимовий період.

Альтернатива траншу – дефолт та глибока девальвація. Основна перешкода успішному завершенню перемовин – вимога МВФ підняти ціни на газ для побутових споживачів, а точніше вирівняти їх з цінами на газ для промисловості. Наразі середня вартість газу для промислових споживачів складає біля 11 тис. грн за тисячу кубів, а для населення вона обмежена 7 тис. На такий розрив у Фонді звертали увагу давно, бо він є живильним середовищем для корупції. Коронний аргумент про те, що для побутових споживачів використовується значно дешевший газ внутрішнього видобутку, на кредиторів не діють.

25 чи 50%?

Варто зауважити, що МВФ лише вимагає виконання зобов’язань, раніше вже взятих урядом. Перерахунок ціни на газ був обіцяний урядом під час останнього перегляду програми фінансування у березні 2017 року, коли Фонд надав транш в $1 млрд. Але прем’єр Володимир Гройсман тягнув до останнього – уряд безліч разів продовжував дії спецзобов’язань «Нафтогазу», згідно з якими ціна газу для населення лишалась на тому ж рівні. Останнього разу це було зроблено на початку вересня до кінця місяця. Далі вже тягнути нема куди – починається опалювальний сезон, перед яким традиційно встановлюються тарифи.

Після того, як МВФ відкинув кілька компромісних варіантів, що пропонував уряд, Гройсман констатував, що підвищення ціни на газ неминуче, питання тільки в тому, чи воно буде одразу шоковим – біля 50%, як вимагає МВФ, чи уряду вдасться умовити заокеанських емісарів лише на 25% і далі поетапно. Власне, за прогнозом Нацбанку, цього року очікується ріст тарифів на газ саме на 25% і ще на 15 % – в наступному. До того ж, слід врахувати, що комерційна ціна на газ, яку тепер буде платити населення, – нестала величина і залежить від кон’юнктури на світових ринках та курсу долара, тож підлягає регулярній корекції, як правило, в бік збільшення. Тобто до зими ціна на газ для побутових споживачів може стрибнути і до 12 тис. грн за тисячу кубів.

Один з аргументів уряду в суперечках з Фондом – суттєве збільшення видатків на житлові субсидії після підвищення тарифів, а це навантаження на бюджет, який той же Фонд вимагає збалансувати. За словами міністра соціальної політики Андрія Реви, у разі підвищення тарифів уряду може не вистачити 71 млрд грн, що передбачені бюджетом для виплати субсидій населенню у цьому році. Нестача може скласти 7 млрд грн, які треба десь взяти з урахуванням того, що бюджет і так недоотримує планових надходжень. Питання може бути вирішене (і вже вирішується) через цілеспрямоване зменшення субсидіантів завдяки різноманітним хитрощам, але тоді неминуче зросте заборгованість. Так, тільки в період з 1 червня 2016 року до 1 січня 2018 року борг населення за спожитий газ зріс уп’ятеро – з 5,9 до 30,1 млрд грн.

У разі, якщо умови МВФ не будуть виконані і Київ не отримає омріяного траншу, Гройсман лякає дефолтом і киває на попередників. «Для чого нам виконувати зобов’язання перед міжнародними фінансовими організаціями? Для однієї мети – у нас з вами з 2005 року по 2013 роки накопичено $50 млрд зовнішніх боргів. Щороку ми витрачаємо на обслуговування цих боргів 130 млрд грн, це – $5 млрд. Їх потрібно десь взяти і заробити», – пояснює прем’єр необхідність і далі сидіти на борговій голці. Успішна співпраця з МВФ критична ще й з тієї точки зору, що вона розблоковує отримання допомоги від інших міжнародних донорів – Єврокомісії та Світового банку. Всього до кінця року разом з траншем МВФ Нацбанк розраховує отримати $3,48 млрд таких надходжень. Плюс, отримавши позитивні сигнали, Київ може до кінця року вийти на ринки зовнішніх запозичень.

Голова парламентського комітету з питань податкової та митної політики Ніна Южаніна висловлює оптимізм щодо отримання траншу МВФ. Вона розраховує, що робота з місією у вересні закінчиться позитивно і в подальшому співпраця з Фондом продовжиться. За словами Южаніної, у Фонді кажуть про розуміння особливості української ситуації: «Сподіваюсь, що це спрацює під час ухвалення ними рішення. Треба також враховувати, що в Україні було багато пропозицій реформ, які законодавчо проведені, але або неякісно імплементовані, або взагалі ігноруються як з боку виконавців, так і в деяких речах з боку громадян».

«Зараз буде шок»

Екс-міністр фінансів Олександр Данилюк, який не так давно сам вів перемовини з МВФ, але був зі скандалом звільнений у червні цього року, впевнений, що місія Фонду не приїжджала би до Києва без попередніх домовленостей. «Зараз треба лише узгодити деякі моменти і є велика ймовірність, що це буде зроблено», – каже він.

Водночас Данилюк вважає, що ціну на газ Гройсману треба було підвищувати ще в травні 2017 року, аби уникнути нинішніх шоків: «Тоді збільшення не було б таким значним, люди б отримали відповідні компенсації через субсидії і багато проблем можна було б згладити. І Україна б отримала більше траншів, і фінансова система була б підготовлена до стабільнішого завершення програми. Але тоді з політичних міркувань цього зроблено не було і зараз це буде насправді шоком для людей. Але це не провина МВФ, справа у нерішучості і постійному відкладанні на потім».

Не розуміє, чому уряд так довго пручався тиску МВФ і екс-голова Національної комісії з регулювання ринків енергетики та комунальних послуг Дмитро Вовк. Він впевнений, що ціну на газ треба було підвищувати на 10–15% ще в минулому році. Зараз же, коли ціни на енергетичному ринку ростуть, підвищення може вже скласти і 60–70%. Вовк вважає, що на таку велику зміну уряд не погоджувався з політичних міркувань, але не вірить, що МВФ піде на багато компромісів, бо в Меморандумі України з Фондом був чітко прописаний принцип паритету між ціною на газ для населення та промисловості.

«Лебедина пісня» Гройсмана?

Близькі до Гройсмана експерти запевняють, що підвищення ціни на газ, безумовно, менше зло порівняно з альтернативним сценарієм дефолту. Мовляв, малозабезпечених держава захистить субсидіями, а іншим доведеться навчитись економити. У протилежному ж випадку постраждають усі – девальвація гривні, неконтрольований ріст цін та неспроможність платити за борги ($5,5 млрд за наступний рік тільки зовнішніх боргів) можуть призвести до фатальних наслідків для української економіки.

Піарникам прем’єра, дійсно, зараз нелегко: тільки-но Володимир Борисович відчув себе самостійним гравцем та «захисником знедолених», як йому доведеться брати на себе таке непопулярне рішення. І це перед виборами, на яких він так хоче проявити себе. А недоброзичливці голови уряду з усіх боків постараються, аби саме він асоціювався з новими платіжками. Натяки генпрокурора Юрія Луценка про чітке розмежування сфери відповідальності президента і прем’єра, дають зрозуміти, з кого зроблять головного винуватця «тарифного геноциду».

Екс-міністр Данилюк звертає увагу, що нинішня програма співпраці з МВФ завершується і, якщо ми плануємо продовжувати співпрацю, треба складати нову програму на 2019-й рік. Саме на передвиборчий рік приходяться піки виплат, і, якщо в цей момент буде діяти програма з МВФ, Україна може виходити на зовнішні ринки запозичень, аби віддати старі борги на куди кращих умовах. Тим більше, що світова кон’юнктура зараз для нас несприятлива: після фінансових криз в Аргентині та Туреччині інвестори з насторогою ставляться до цінних паперів країн, що розвиваються. Але поки в уряду нагальніші проблеми – до 19 вересня, коли місія МВФ збирається покинути країну, з неї треба «вибити» бажаний транш. А потім вже пояснювати громадянам, які тільки відійшли від минулих зимових платіжок, чому цифри в них цього опалювального сезону будуть ще космічнішими.

Павло  Вуєць