Україна досі танцює на граблях російської інформаційної війни

125

Наразі актуальним є питання захисту інформаційного простору України від російського агресора.

На прес-конференції професор Державнго університету Іліі (Грузія) та засновник московського Центру екстремальної журналістики, Олег Панфілов, розповів про «кухню російської пропаганди».

Перші російські інформаційні війни проти України були створені одразу після розпаду Радянського Союзу. Згодом створення сепаратистських регіонів: Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я, в меншій мірі Карабах, стали поприщем, де вправлялися в майстерності акули пера та інформаційні генерали.

Перша серйозна інформаційна війна була в першу чеченську війну. Після закінчення якої, в серпні 1996 році, російські генерали і політики зрозуміли, що вони програли війну більшою мірою чеченцям-журналістам.

«Якби журналісти, які там працювали вільно протягом 1994-1996 року не показали всьому світові, що  витворяла російська армія, то зупинити війну було б складніше.

Згодом російські генерали і політики почали готувати реванш. Початок другої чеченської війни, це серпень 1999 року. До того часу російські генерали привели в Кремль свою людину – Путіна», — розповів Олег Панфілов.

До інформаційної війни «старих часів» був причетний полковник ФСБ

Ілля Шабалкін, який керував прес-центром російських військ. Він розповідав казки після катастрофи «Курськ», що буцімто російські військові знайшли в чеченських горах детальний план цього підводного човна.

«З початку другої чеченської війни було створено 7 державних інформаційних центрів. Генерал Манілов, від Міністерства оборони, і Сергій Ястржембський, як радник Путіна, вони створили перепони, щоб журналісти не могли їздити в Чечню. Тому з початку другої чеченської війни світ вже не знав, що там відбувається», — сказав Олег Панфілов.

У вересні 2000 року Путін підписав доктрину Інформаційної безпеки, дивний документ, бо це не указ, не закон, і юридичної сили не має. Звичайна програма дій нового правління по відновленню традицій радянської пропаганди. Там доволі часто вживаються терміни «інформаційна війна», «інформаційна зброя». Це документ був підготовлений ще в 1996 році, генералом ФСБ, Віктором Івановим. Доктрину підсовували ще Єльцину, але він її не підписав. Генерали дочекались, коли до влади прийде Путін.

З 2001 року активувалась машина пропаганди, почалися проблеми у НТВ, закривалися незалежні ЗМІ.

«Наступною інформаційною війною стала грузинська. Суттєвою різницею між грузинською та українською війною є те, що в Грузії відсоток російської мови зменшується. Кремль не зміг створити там 5 колону. Російська пропаганда краще діє в Україні, бо тут більший відсоток людей які розмовляють російською та розуміють її. Важливим є і те, що в Грузії були відключені російські кабельні телеканали в перший же день війни, 8 серпня 2008 року. Протягом 5 років не було російського контенту», — додав Олег Панфілов.

Як зазначив експерт, пропаганда військового часу живе недовго, бо через деякий час люди починають порівнювати.

«Проблеми українських медіа в тому, що вони передруковують російські видання без доповнення власними коментарями, думками та висновками. Міністерство інформаційної політики – це не зовсім те, що потрібно країні в умовах інформаційної війни. Потрібно агентство інформаційної безпеки в СБУ для того, щоб моніторити саме українські джерела інформації. Потрібно розуміти, на скільки український інформаційний простір залежить від російського. Але жодних репресій, це має бути виключно аналітична структура, щоб визначати небезпеку», — сказав Олег Панфілов.