Українська коррупція зупиняє туризм та інвестиції

320

Чи є Україна відкритою для світу?

Чи легко іноземному туристу приїхати помилуватися Києвом чи Львовом?

Перша думка – звісно, так! Адже більш ніж 10 років тому ми скасували візи для громадян європейських країн, США, Канади та Японії. Без віз до нас можуть приїжджати громадяни країн СНД (навіть громадяни країни-агресора!), а також Туреччини, Ізраїлю і низки інших.

Але будемо щирими – це меншість країн.

Поза переліком безвізового режиму опинилися десятки країн, значно заможніших і більш розвинутих, ніж наша.

Яскравий приклад — нещодавня історія, учасником якої став австралійський музичний гурт(його назву не можна розголошуватися за вимогами контракту, але автор має цю інформацію).

Музиканти перебували у турі Європою, організатор вирішив запросити їх в Україну і зателефонував до українського консульства в Німеччині, де повідомили, що візу можна отримати лише за місцем проживання.

Тобто музикантам слід було повернутися до Австралії, щоб потім полетіти на концерт в Україну! Концерт, звісно, не відбувся.

Чи багато таких країн? На мапі сірим позначені держави, громадянам яких практично унеможливлений в’їзд в Україну «без особливої потреби».

Інший приклад — громадяни ЄС, які працюють волонтерами в Україні, вимушені платити хабарі українській Державній міграційній службі (ДМС) за повторний в’їзд після 90 днів, проведених в Україні. Адже законодавство дозволяє перебувати 90 днів зі 180. І це питання до ДМС, яка за роки незалежності тільки ускладнювала приїзд іноземців в Україну.

З міграційної служби і починається приїзд іноземця в Україну — для туриста слід зробити запрошення, для якого українському громадянину необхідно зібрати близько 15 довідок, серед яких, скажімо, виписка з рахунку, що робиться будь-якою туристичною фірмою за 200 грн і в ДМС ніколи не перевіряється.

Питання: якщо вони не можуть перевірити ідентичність виписок, для чого їх взагалі запитувати? Або переклад закордонного паспорту іноземця — з англійської українською. Виходить, що ДМС взагалі не розмовляють англійською.

Навть сайт установи, що видає запрошення іноземцям, має тільки одну версію — українською.

За тиждень дії акції #NoVisaToUkraine, в якій було оголошено про збір фактів порушень в дипустановах, зафіксовано близько ста звернень щодо махінацій в українських консульських установах різних країн світу.

Існують факти сумарних витрат на отримання української візи, що доходять до $5 тис., через відсутність дуже «необхідних» довідок. Отримання української візи настільки ускладнене, що саме стільки вона може коштувати у фірм-прокладок у країнах Африки. Найбільша кількість скарг зафіксована саме з Африки та Азії. Запрошення для іноземця в Україну можна теж без проблем отримати через фірми-прокладки за $300-600 і навіть купити на Alibaba чи Olx.

Все це робить українську візу не лише найскладнішою, але – неофіційно – і найдорожчою у світі.

А якщо робити без хабарів? Ще один гарний приклад — 16 студентів з Коморських островів, які прилетіли на співбесіду до українського консула із запрошенням від українського ВНЗ, а той поставив усім відмови. На дзвінок із питанням проректора Харківського університету, в чому проблема із студентами, консул відповів: «На Коморських островах не може бути нормальних студентів».

Тобто український дипломат взяв на себе повноваження вирішувати за цілу країну.

Хоча цілком ймовірно, що насправді візи не дали з іншої причині: оскільки студенти не користувалися «допомогою» місцевих фірм-прокладок.

Як наслідок – Україна лишається без прибутків не лише від туризму, а й від експорту освіти, інвестицій.

Адже іноземні бізнесмени – відомі приклади з підприємцями Йорданії, Катару, Кувейту, Об’єднаних Арабських Еміратів – місяцями не можуть отримати українську візу, хоча й мають бажання інвестувати в українську економіку.

В чому полягає проблема?

Найчастіше найбільшою проблемою є саме людський фактор. Відсутність контролю і наявність неймовірної кількості корупційних прогалин у системі нашої міграційної і дипломатичної служби дає можливість користуватися ними у своїх інтересах і всупереч інтересам країни.

Наведемо ще один приклад.

Бізнесмен із Близького Сходу, який мав партнерів в Україні, а також відкриті американську та шенгенську візи, задля налагодження нових напрямів співпраці планував приїзд до України, виклавши на вимогу українського консула $3 тис. за бізнес-візу.

Іноземці, до речі, часто навіть не в курсі, яка частина з цих грошей — плата за візу, а яка, власне, хабар. Для вирішення цієї проблеми має існувати єдина і чітка інфографіка, максимально проста — про те, як отримати українську візу, з дуже помітним контактом для звернень у разі порушення цього процесу.

Бізнесмен мав виписку з рахунку з кількома десятками мільйонів доларів і прилетів в Україну бізнес-класом. Однак, коли він приземлилися в Борисполі, українські прикордонники його повернули найближчим літаком, незважаючи на те, що його зустрічали українські партнери і він мав зворотні квитки.

Річ у тім, що через погіршення безпекової ситуації на Близькому Сході після активізації ІДІЛ збільшився потік біженців.

Однак це не вплинуло на роботу українських консульств. Є факти, які свідчать про те, що візи до України продаються без розбору. Їх купують і прилітають до України, де просто в аеропорту часто біженців затримують прикордонники і повертають назад. Або не повертають, отримавши хабара.

Але, можливо, така закритість захищає Україну від нелегальної міграції? Або від приїзду терористів та інших небажаних «гостей»?

Однак насправді про безпеку українців не йдеться.

Нинішня система видачі українських віз — це чорна корупційна схема, яка захищає інтереси лише своїх організаторів.

Порівняємо, як організована видача віз до Сінгапура. Віза до однієї з найдорожчих і найрозвиненіших країн світу отримується онлайн, ви заповнюєте анкету — віза приходить за 30 хвилин.

Або не приходить, якщо система знайде щось підозріле у вашій особі, або ваше ім’я виявлять в єдиній базі правопорушень.

Візу ви можете навіть не друкувати, достатньо показати на телефоні.

А що в Україні?

Ми втрачаємо інвестиції та не маємо захисту від небажаних гостей.

Іноземець часто відкриває для себе країну з консульської установи. І тут у нього одразу виникає купа запитань. Чому процес отримання української візи такий складний? Чому віза так дорого коштує — $200 за мультивізу, і це офіційно.

Для порівняння: віза в Таїланд — $35, Індонезію — $50, Шрі-Ланку — $30, Сінгапур — близько $30.

Це країни з неймовірно розвинутим туристичним сектором, отримати їхні візи дуже просто.

Сінгапур — одна з найзаможніших країн світу, і все одно боїться нелегальної міграції значно менше, ніж Україна.

Чим має бути вмотивований турист, аби після цього всього взяти і пройти усі наші побори і несправедливості консульств і ДМС щодо нього?

Для більшості туристів на цьому подорож закінчується, вони не вмотивовані проходити всі ці складні процедури, а до України потрапляють тільки ті, кому справді «дуже треба». І то, як ми дізналися з фактів порушень за цей тиждень — далеко не завжди.

У книжці «Ґудбай, Імперіє» грузинського реформатора Кахи Бендукідзе є досить відверта розповідь про те, як Грузія змінилася у ставленні до іноземців. Грузія не чекала лібералізації від інших. Грузія зробила її сама — бо їй в першу чергу потрібні іноземні туристи, інвестиції, студенти. Ось уривок із цієї книги:

— Який сенс у цих візах, навіщо їх узагалі придумали? Пішов до Міші і запитую: «Вимагаючи візи у жителів Євросоюзу, що ми маємо на меті?» Він замислився і каже: «не знаю». Дзвонить міністру закордонних справ: нащо ми візи вимагаємо у жителів Євросоюзу? «Бо так заведено! Всі цивілізовані країни так роблять!» Президент зателефонував секретареві Ради безпеки: «Ти знаєш, нащо ми це робимо?» «Ні, не знаю». «То скасуємо», — кажу. Якщо людина — терорист, невже його в ЄС не перевірили? До нас приїдуть терористи з Німеччини, чи що? І американцям, і канадцям, і австралійцям, і японцям не потрібні візи, звісно.

Міша подзвонив міністру закордонних справ: давайте так зробимо. А вона нічого не робить. Я цікавлюся, чому. «Служби безпеки будуть проти». Засідання уряду, повів її за ручку до міністра внутрішніх справ Вано Мерабішвілі. «Вано, ти проти, щоб скасувати візи?» Ні, він не проти. А ви проти? Вона каже, що не проти. То якого милого вони потрібні? Вона: «Не знаю. У всіх же є».

Потім ми розширили перелік безвізових країн: спершу ми забули про Норвегію, бо це не Євросоюз, додали також Південну Корею, потім країни Затоки, Gulf Cooperation Council, крім Саудівської Аравії через ваххабітів. Також у нас безвізовий режим з країнами СНД.

І справді, почали приїжджати, приїжджати, приїжджати. Наприклад, Грузія — єдина країна, куди могли приїхати без віз одночасно громадяни Ізраїлю та Ірану. Просто побачити один одного. Простий іранець та ізраїльтянин фактично більше ніде не можуть один одного побачити. Немає такого місця, а ми з Іраном домовилися про двосторонній безвізовий обмін.

Чи може Україна похвалитися такими досягненнями? Все ще ні.

Наша країна досі залишається закритою і завізованою. І причиною цього є аж ніяк не охорона наших державних інтересів.

У складних і безглуздих бюрократичних процедурах завжди є приватний інтерес зацікавленої сторони.

Автор материала: Богдан Логвиненко