В Росії ніколи не було вільного і демократичного суспільства

120

Попередження прем’єр-міністра Дмитра Медвєдєва про нову «холодну війну» між Росією і НАТО цілком вкладається в парадигму намагання силової зміни світового порядку, котру проголосив його патрон, президент Російської Федерації Путін.

Але вся ця путінська геополітична агресія, котра останнім часом набуває все більш абсурдних і непрогнозованих форм, є відчайдушною спробою відволікти російське населення від грандіозного провалу, завданого країні його політикою і діями.

Маючи протягом більше, ніж 10 років величезні надходження від надвисоких цін на нафту, Росія так і не спромоглася створити сучасну економіку та інфраструктуру, а економічна та соціальна ситуація в РФ погіршується з кожним днем.

Та замість того, щоб боротися з основними проблемами в країні (такими, як системна корупція і відсутність економічної різноманітності), путінський режим провокує своїми військовими вторгненнями все нові світові конфлікти, в спробі перевести на них весь національний запал негативу.

Власне, це провокативне твердження путінського політичного васала Медведєва щодо нової «холодної війни», означає лише одне, Путін немає жодного наміру покласти край вторгненню Росії в Східну Україну.

Й хоча зараз цей конфлікт нібито перебуває у напівзамороженому стані, однак масоване постачання техніки і боєприпасів на окуповану українську землю та посилене навчання «інкогніто армії» викликає підозру, що черговий виток московського провокативного наступу лише відкладений на певний час.

І якби це не звучало парадоксально, але великою мірою, перебіг силового протистояння України з Росією вирішується сьогодні у Сирії.

Будь-який успіх Москви в Сирії може супроводжуватися подальшим вторгненням Російської Федерації в Україну.

Санкції Заходу щодо Росії повинні не тільки бути продовжені влітку, але мав би різко збільшитися тиск від них, щоб змінити агресивну позицію Путіна в Європі, на Близькому Сході чи ще деінде.

Так трапилося, що після розпаду СРСР і закінчення «холодної війни», західний світ наївно повірив у те, що Росія може різко змінитися та стати вільною і демократичною державою. Тепер ми починаємо пожинати плоди такої небезпечної ілюзії.

Адже за всю її історію, в Росії ніколи не було по-справжньому вільного і демократичного суспільства.

Так, вона могла «трансформуватися». Але тільки від феодальної імператорської системи – в самодержавну комуністичну державу, а тепер в олігархічну державу, де вихідці зі спецслужб і верхівка потужних колишніх радянських функціонерів, отримали всю політичну і економічну владу на країною.

І коли Москва починає говорити про свою «добру волю», з якої вона нібито вийшла разом зі своїми військами зі Східної і Центральної Європи, то це чистий блеф. Просто Радянський Союз був на мілині.

Не було ніякого милостивого кроку з відпущення на свободу колишніх кремлівських васалів. Насправді, на той час, правонаступник СРСР Росія не могла собі дозволити таких величезних військових витрат.

Втім, тепер від Росії залежатиме те, як довго може тривати ця нова «холодна війна». Москва сама розпочала її, і лише вона може це виправити.

Зробити це дуже просто. Залишити в спокої Україну, Грузію та інші держави, з якими Російська Федерація має кордони. Повернути Україні окуповані землі. Припинити фінансування і постачання зброї так званим «ополченцям» на Сході України.

Припинити втручання в Сирії, перестати втручатися в справи країн Близького Сходу, облишити намагання підірвати стабільність держав Латинської Америки через своїх агентів впливу в ліворадикальних політичних колах.

Новим у цій «холодній війні» є те, що на початку для великої частини країн, вона може стати «дистанційною холодною війною».

Якщо Путіна не зупинити в Україні, то, з часом, про своє благополуччя, стабільність, мир і навіть демократію можна буде забути.

Дуже важливо розуміти, з ким Захід має нині справу. Тому що Росія весь час, протягом своєї історії, найбільшу шкоду наносила сама собі. Вона, як дитина, що вбиває своїх батьків, а потім просить суддю про поблажливість, тому що є сиротою.

Можливо, що «російському ведмедю» потрібно буде пройти через декілька десятиліть бідності та ізоляції, щоб зрозуміти, що геополітичне мародерство може принести, у підсумку, лише одні негативи.

«Геройства» Путіна вже принесли Росії початок руйнування економіки. І якщо вони не припиняться, то на економіку Російської Федерації чекатиме повний крах.

Якщо спробувати проаналізувати, коли ж саме почалася «холодна війна ІІ», то це відбулося тоді, коли Путін в Сочі (після ейфорії від закінчення Зимових Олімпійських ігор) прийняв рішення про анексію українського Криму.

Таким чином, після закінчення Кримської кампанії 2014 року, «кремлівський мрійник» перевернув все з ніг на голову.

І він здатен продовжувати свою геополітичну авантюру до того часу, поки ціна нафти не опуститься нижче 30 доларів за барель. Так що ця нова «холодна війна» відрізняється від попередньої у багатьох відношеннях.

Росія вступила у затяжний період своєї рецесії, і це при тому, що не спостерігається ніяких ознак гальмування падіння цін на нафту. А після того, як у Путіна закінчаться гроші в стабілізаційному фонді, підвладна йому держава може швидко скотитися в хаос.

Але фундаментальною проблемою Росії (крім її слабкої, недиверсифікованої економіки, котра надмірно залежить від експорту газу, нафти і зброї), є ще й те, що її політичне керівництво ніколи не змириться з новою реальністю, що колишні радянські республіки — Україна, Білорусь, Молдова, Грузія, Литва, Латвія, Естонія, Вірменія, Азербайджан, Туркменістан, Таджикистан, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан – тепер незалежні держави.

Те, що Москва продовжує вести себе так, ніби ці країни й далі є її імперськими колоніями і підвладними їй територіями, прогнозовано може лише прискорити остаточний крах новітньої путінської імперії.

І коли Путін силою намагається відродити минуле, то цим він лише перекриває майбутнє для підпорядкованої йому Росії.

А те послання, яке передав Путін світові через свого Медведєва, лише в котре доводить, що він готовий іди до кінця. Але він сам свідомо вибрав для себе і Росії такий кінець.

Автор материала: Віктор Каспрук