Велика Україна чи «віртуальні душі» під вибори?

744

Нас 42 мільйони. Принаймні, так стверджує Державна служба статистики. І це — без урахування анексованого Криму.

Таку кількість визначили на основі «наявних адміністративних даних». Виходить, що нас все ще багато, отож не потрібно вигадувати теми про вимирання української нації…

Вочевидь, саме на таку реакцію і розраховували представники влади, оприлюднюючи цю новину. Давайте ж розберемося, навіщо нам презентували подібну «достовірну» інформацію.

Спершу треба розуміти, що державна статистика – це, звісно, добре, але перепис реально проживаючого населення відображатиме зовсім інші дані.

Держстат, використовуючи «наявні адміністративні дані», навіть не звіряв їх з даними митниці і прикордонної служби. Тому цифра у 42 мільйони уже викликає іронічну посмішку. В той же час влада категорично блокує навіть натяки на перепис населення, розуміючи, що результати будуть дуже невтішними.

Наскільки достовірні ці 42 мільйони? Зрозуміло, що вони абсолютно не відображають реальну ситуацію. Але це не питання такої науки як статистика. Це питання винятково політичне. Влада намагається приховати дві надкритичні тенденції, які впродовж останніх років відбуваються в країні – масова імміграція і смертність, яка значно перевищує народжуваність.

Обидва чинники призводять до катастрофічного зниження кількості населення. Вони свідчать про неминучу економічну катастрофу і не додають політичних балів. Особливо — у передвиборчий рік.

Замість того, щоб реальними справами відновити внутрішній баланс, стимулювати народжуваність та не доводити власний народ до міграції, всіх нас просто вирішили нагодувати черговим віртуальним «покращенням». Мовляв, не вір своїм очам чи гаманцю, довіряй Держстату. Там і зарплата висока, і люди щасливі.

Можливо, треба було щось зробити в реальному, а не фейковому світі? Маємо яскравий приклад. За всю минулу сесію Голова Верховної Ради так і не вніс законопроект №6063д, що якраз і мав би стимулювати народжуваність. Його черга постійна не доходила. Чому? Тому що простіше намалювати на папері досягнення, чим займатися вирішенням глобальних державних проблем.

В результаті маємо ще один варіант «Мертвих душ» з неіснуючими лікарями, програмістами, інженерами та науковцями. І живуть вони у своїй віртуальній і щасливій Україні, ще й реформами страшенно задоволені. Очікувати перепис населення до виборів президента вже точно не варто. І це зрозуміло абсолютно всім. Реальну картину поки що можемо розуміти, спираючись на дані з Європи, де фіксують черговий мільйон робочих рук з України. Але головне — щоб нинішні «віртуальні душі» не взяли активну участь у президентських виборах. Адже вони вже точно проголосують за гаранта щасливого життя у світі Держстату. Ось так Україна зі своїми 42 мільйонами щасливих людей може стати щасливою, але, на жаль, віртуальною державою.

Володимир Пилипенко