Від Москви аж до Мілана – мода на тоталітаризм, виникненя та розвиток

1215

Навесні 1919 року в Європі поставали тоталітарні рухи, які у першій половині минулого століття задавали політичну моду. На початку березня 1919 року в Москві створили Комуністичний інтернаціонал (Комінтерн) – міжнародну комуністичну організацію, яка мала на меті створення Всесвітнього союзу соціалістичних республік. А невдовзі в Мілані Беніто Муссоліні заснував Fasci di combattimento («Союз боротьби») – організацію, яка скоро перетворилася на фашистську партію.

​Про ці політичні сили та причини популярності тоталітаризму розповість історик Кирило Галушко.

​– Почнімо з Комінтерну. Його створення ініціював Ленін, це відбувалося в Москві, приїхали делегати з різних країн. Але робочою мовою Комінтерну стала німецька, хоча німців там було небагато. Чому так?

– Це передусім відповідало традиціям європейського соціалістичного руху. Комінтерн мав бути Третім інтернаціоналом. Перший був створений Карлом Марксом у Німеччині, другий наприкінці 1890-х також мав базою німецьку соціал-демократичну партію.

До більшовицької революції саме німецька соціал-демократія передувала світовому соціалістичному рухові.

Кирило Галушко

До більшовицької революції саме німецька соціал-демократія передувала світовому соціалістичному рухові, який унаслідок Першої світової війни відчув мутацію при появі більшовизму. І врешті, це був етап переходу від традицій соціал-демократії та соціалістичного інтернаціоналу до спроби більшовизації світового соціалістичного руху, тобто перетворити його з соціалістичного на комуністичний.

– Ленін значною мірою віддав належне традиції?

Хоч би якою мовою говорили на з’їздах – все одно Комінтерн був рупором московських більшовиків.

– Так. Але насправді сама форма існування Комуністичного інтернаціоналу від 1919-го до 1943 року – це передусім зброя російської партії більшовиків, Москви чи Кремля, у боротьбі за світову революцію. Тобто, хоч би якою мовою говорили на з’їздах – все одно Комінтерн був рупором московських більшовиків.

– Ленін одразу Комуністичний інтернаціонал поставив під свій контроль?

– Безперечно. Актив новоутворених комуністичних партій, які, як поганки під дощем, виникали у тих буремних часах, формувався з тих інтернаціоналістів, які воювали на боці більшовиків у Червоній армії. Саме у той момент і аж до битви за Варшаву влітку 1920-го, відчувалася ілюзія московським більшовицьким керівництвом, що світова революція не за горами, що прорив червоних у Європу буквально ось на часі.

Як у ті ж часи говорив інший більшовицький ватажок, Бухарін, «кожна пролетарська країна має право на червону інтервенцію».

Як у ті ж часи говорив інший більшовицький ватажок, Бухарін, «кожна пролетарська країна має право на червону інтервенцію». Буквально обіцяли допомогти будь-де, куди хоч якось можна було дістатися з радянської Росії. Ясно, що це відбувалося в колотнечі російської громадянської війни. На початку 1919 року в більшовиків був великий оптимізм, але потім був наступ білогвардійців, та невдовзі червоні майже відновили кордони дореволюційної Росії. І всі відчували, що ось воно – поруч.

– До речі, тоді в Німеччині також відбулася революція. Там скинули імператора, і теж була боротьба за владу між, так би мовити, лівими й дуже лівими.

Людина з рушницею у 1919 році дуже багато вирішувала в Європі, мало не усю її долю.

– Так. Ці сподівання на світову революцію були об’єктивно обумовлені. Тому що відбувся крах декількох імперій, перекроювання кордонів, зміна політичних систем. Із фронту повернулися в усіх країнах-учасницях Першої світової війни мільйони чоловіків, які володіли зброєю. Людина з рушницею у 1919 році дуже багато вирішувала в Європі, мало не усю її долю. 

– На той момент, коли Комінтерн проголошував світову революцію – це не була химера, про це говорили предметно.

– Так, абсолютно. Осипався режим у кайзерівській Німеччині, розвалилася Австро-Угорщина. У країнах Антанти, які перемогли у Першій світовій війні, все одно було нестабільно: страйки, підйом робітничого руху, прагнення радикальних змін. І це не було химерою, можна було сподіватися, що відбудеться ефект доміно. Те, що Троцький назве перманентною революцією – для цього були підстави.

– А тим часом у Мілані Муссоліні зібрав кількасот осіб, здебільшого ветеранів Першої світової війни, й створив свою політичну силу. Як так сталося, що ця ветеранська організація, яка виникла у 1919 році, у 1922 році вже прийшла до влади?

Той рух, який згодом буде названо фашистським і який для Європи стане універсальним явищем – не «з дуба впав», як кажуть.

– Той рух, який згодом буде названо фашистським і який для Європи стане універсальним явищем – не «з дуба впав», як кажуть. До Першої світової війни існували парламентські режими: у тій же Італії, Німеччині – це конституційна монархія або республіка, як у Франції. І різні радикали відчували себе маргіналами. Але радикалізація суспільних настроїв унаслідок Першої світової війни зробила досяжними такі речі, як державні перевороти, радянські республіки чи похід на Рим фашистів Муссоліні.

23 березня 1919 року в Мілані Беніто Муссоліні провів установчі збори нової організації «Союз боротьби».

До Першої світової війни ми не можемо проводити чітку градацію між радикальними лівими та радикальними правими. Тому що Муссоліні починав як соціаліст. Він просто відчув, що тепер вітер дме в інший бік.

Соціальні гасла були більш актуальними до Першої світової війни. А коли посипалася система держав і кордонів унаслідок Першої світової війни, то певні нації виявилися дуже незадоволеними. Можна говорити про німців, які програли й прагнули реваншу, а це посилює націоналістичні настрої. Можна говорити й про Італію, яка начебто й переможець, але не отримала того, чого прагнула.

Італійці не заробили багато дивідендів за Першу світову війну. Національне почало превалювати над соціальним.

Те, що отримала Італія, не сприймалося суспільством як справедливий результат покладених зусиль. Натомість інші учасники Антанти – французи, британці – вважали, що італійці слабенько повоювали. Тобто, італійці не заробили багато дивідендів за Першу світову війну, і на цих настроях можна було грати. Національне почало превалювати над соціальним.

– Муссоліні вчасно цю хвилю осідлав.

Досвід організації широких мас, редагування соціалістичної газети, публіцистичний дар – усе це озволило Муссоліні зробити блискучу кар’єру в нових умовах.

– Абсолютно. Його досвід організації робітників, широких мас, редагування соціалістичної газети, публіцистичний дар і публічне лідерство – усе це він напрацював ще соціалістом – дозволило йому зробити блискучу кар’єру в нових умовах.

– Але як Муссоліні так швидко під себе підгріб владу? У 1919 році створив партію, у 1922 році став прем’єр-міністром, а до кінця 1920-х встановив диктатуру. Як йому так швидко і легко все вдалося?

Муссоліні говорив про корпоративну державу, де керують профспілки, які об’єднують не лише найманих працівників, але й власників виробництва.

– Треба дивитися на конкретну ситуацію певної країни, на доктрину, яка проголошувалася. Насправді, радикальні гасла фашистського руху в Італії ґрунтувалися на соціальній доктрині, яка не дуже відрізнялася від соціальної доктрини католицької церкви. Попри те, що цей рух був начебто атеїстичний і апелював до традицій стародавнього Риму, Муссоліні говорив про корпоративну державу, де керують профспілки, які об’єднують не лише найманих працівників, але й власників виробництва. Це відповідало певним папським енциклікам кінця ХІХ століття, які мали на меті подолання класової боротьби. Якщо соціалісти чи комуністи наголошували, що найманий робітник має воювати проти власника свого виробництва, то католицька доктрина й фашизм говорили, що треба об’єднувати інтереси на захист своєї галузі, створюючи там комфортні умови для всіх. Тобто це були ідеї, які також орієнтувалися на соціальну державу. Під іншим соусом подавалися ті ж самі речі, щодо яких існувала згода у суспільстві й прагнення.

Муссоліні, 1934 рік, Рим, площа Венеції.

Оскільки основною домінантою фашизму й нацизму є соціальний популізм, то (…) гасла об’єднували всіх

Оскільки основною домінантою фашизму й нацизму є соціальний популізм, то були з’єднані під одним дахом ціла купа соціальних доктрин, які могли одна одній суперечити в засадничих принципах, але гасла об’єднували всіх. Тому Муссоліні вдалося. Зрештою, він не наголошував на державному перевороті – Італія лишалася монархією.

 – Король залишався номінальним главою держави.

Вони хотіли нових облич. Ми також прагнемо нових облич, але деякі обличчя можуть виявитися маскою.

– Так. Це не був антидержавний рух, а патріотичний реформістський рух на засадах популізму. Люди були незадоволені падінням репутації тих політичних партій, до яких вони звикли від часів об’єднання Італії у 1860-1870 роках. Вони хотіли нових облич. Ми також прагнемо нових облич, але деякі обличчя можуть виявитися маскою.

– Чому у міжвоєнний період саме на тоталітарні рухи – нацизм, фашизм, комунізм – був соціальний запит? Адже майже всі демократичні режими тоді зникли в Європі.

Попередні політичні режими, які завели суспільства у м’ясорубку Першої світової, не запропонували нічого, що виправдало б такі втрати, такі соціально-економічні катастрофи, які відбулися у той час.

– Це була інтелектуальна і політична мода, заснована на життєвому досвіді того покоління, що вирішувало політику: дорослих, які відвоювали, й молоді, яка прагнула чогось нового та була більш радикальною. Ми знаємо Степана Бандеру – сина учасника українських визвольних змагань, який був більш радикальним, ніж його батько або ровесники його батька, які були звиклими до парламентарної системи австро-угорської монархії. Хотілося зламати якісь речі. А попередні політичні режими, які завели суспільства у м’ясорубку Першої світової, не запропонували нічого, що виправдало б такі втрати, такі соціально-економічні катастрофи, які відбулися у той час. Це була доба соціальних та політичних експериментів.

Коли загинув Радянський Союз, то Френсіс Фукуяма міг говорити про «кінець історії». Тобто, було цілком очевидно, що перемагає ліберальна модель. Але ми сьогодні бачимо, що світ змінився у порівнянні з 1990-ми роками. Потім певні ілюзії були втрачені, й знову почалися експерименти. Тоді було так само. Абсолютно однопорядковими були модернізм у мистецтві і політичний модернізм – комунізм і фашизм: ідеї ієрархії, вождізму й жертовності замість ідей загального виборчого права.

В середині 1920-х, коли було досягнуто певної стабільності, радикали втратили популярність. Але в 1929 році сталася світова економічна криза – Велика депресія – і сталося друге піднесення радикальних рухів.

– Комуністи завжди себе позиціонували як ворогів нацистів та фашистів, фашисти й нацисти не сприймали комуністів. У 1936-1939 роках на території Іспанії фашисти воювали проти комуністів. Як так сталося, що у 1939 році Гітлер і Сталін порозумілися? Адже до цього вони будували свої ідеології на протиставленні одне одному.

– В Європі 1920-1930 років ця радикалізація дуже сильно понизила позиції центристів та поміркованих сил. Якби відбувалася коаліція німецької комуністичної і соціал-демократичної партій, то Гітлер не прийшов би до влади у 1933 році. Але у політиці Комінтерну була теза про соціал-фашизм: мовляв, помірковані соціалісти гірші за буржуазні центристські партії. Тому жодних коаліцій, жодної можливості участі у владі на підставі такої коаліції. Тільки більшовизація – радикальний, підривний, революційний рух.

І саме завдяки такій політиці Комінтерну розкол більш-менш поміркованих лівих сил не дозволив тій більшості, яка скептично ставилася до нацизму, зберегти в Німеччині демократичну Веймарську республіку.

– І все-таки, Гітлер переслідує німецьких комуністів, і раптом – у 1939 році домовляється зі Сталіним?..

– Тут вже діє геополітика. Коли ти досяг влади і маєш глобальні амбіції, то перестаєш у зовнішніх відносинах діяти, спираючись на свою доктрину. Ти починаєш діяти, спираючись на інтереси.

​– Не були ці люди доктринерами?

– Вони були гнучкі: згідно з доктриною, діяли в межах власної держави, а на великій світовій шахівниці діяли тими ж категоріями, як їхні попередники, які не були носіями ідеології. Хочеш великої Німеччини? – йдеш на згоду з Радянським Союзом. Хочеш великого Радянського Союзу? – йдеш на згоду з Німеччиною.

– Італія часів Муссоліні – це суцільна пропаганда мілітаризму. Багато років італійців переконували, що в них велика армія, потужні авіація, могутній флот. Проте в ході Другої світової війни Італія показала себе однією з найслабших держав. Чому так сталося?

Об’єктивна потужність італійської держави не відповідала тим пропагандистським кліше, які використовував Муссоліні.

– Мабуть, це краще відомо італійцям. Фактично, об’єктивна потужність італійської держави не відповідала тим пропагандистським кліше, які використовував Муссоліні. Спроби імперіалізму й експансії вдавалися успішно в Ефіопії чи в Албанії, але подолати ту ж Грецію на початку Другої світової війни не змогли. І якщо в середині 1930-х років Муссоліні багатьма сприймався як старший ідеологічний партнер Гітлера, то реальна сила військової машини показала його слабкість, і він став маріонеткою Німеччини.