Військовополонені моряки, Донбас та що чекати у вирішенні питання Криму

364

Перед Україною вже довгий час стоять два вкрай важких питання – це, як припинити війну на Донбасі та повернути Крим. Звісно, всі неодноразово чули думки і бачення різноманітних стратегій щодо вирішення цих, по факту, найважливіших проблем.

Та, на жаль, наразі ці обговорення не принесли бажаного результату. Ми також часто чуємо, як в обговореннях ці два питання роз’єднують – це категорично неправильно. Питання Криму без питання Донбасу існувати не може — і навпаки. Наразі проблема подолання війни на Донбасі виглядає більш реальною за повернення Кримського Півострова та слід підкреслити, що саме – в який спосіб буде завершена війна —  буде визначати подальші кроки у боротьбі за Крим. Розуміємо, що деякі критики можуть це заперечувати, але саме тільки метод завершення війни вкаже, як рухатись далі.

Була інформація, що Путін готовий покинути Донбас і лишити ДНР та ЛНР на розтерзання українській армії. Та такий сценарій міг би бути, якщо б не стояло питання Криму. Свою здачу бойовиків РФ могла пояснити банально – «А нас там не було…» , та такий хід від господаря Кремля не буде втілений у життя, адже: по-перше – це посіє паніку серед жителів Криму(означатиме, що Путін кинув своїх) і може прийти їхня черга; по-друге – це може знищити рейтинг В.В. в самій Росії, адже там давно вже промили людям мізки по «захисту» Донбасу від неіснуючої «хунти».

Варто підкреслити, що і прямих перемовин у питанні Криму РФ також оминатиме. Важливим прикладом є нещодавнє рішення трибуналу ООН, яке зобов’язало агресора вернути захоплених військовополонених і техніку в Керченській протоці. Росія ні в якому разі це не зробить під виглядом підкорення світовій спільноті, адже це покаже їх можливе слабке місце. Основним фактором тут також є Крим – адже визнання рішення трибуналу ООН покаже, що є сенс боротись з РФ юридичними методами. Головне завдання окупанта – це навіть не показати шлях, яким можна боротись з ними. Схиляюсь до думки, що ближнім часом нам таки повернуть незаконно захоплених військових моряків, та це буде зроблено показово і з різким підкресленням, що ці дії ніяк не через рішення ООН. Це скоріш за все буде акт доброї «милості» Путіна, фальшивий доказ його кроків у подоланні війни між державами. Свідченням цього є навіть слова Спікера Ради РФ Валентини Матвієнко, в яких вона запропонувала почати все з «чистого листа».

У питанні Донбасу головною метою Путіна є переведення стрілок в бік перемовин між Україною та ЛНР і ДНР напряму, звісно, за участі Кремля, як «незалежного» посередника. Путін все хоче звести до розмови з лідерами самопроголошених республік його словами. За такого перебігу подій перемовини можуть бути безпечними для РФ. Адже всі можливі поступки робитиме не Москва, а Донецьк і Луганськ. Саме такий стиль перемовин в подальшому зменшить шанси України у боротьбі за Крим. Росія по питанню Криму говоритиме прямо і спокійно: там ви рішали і вирішили проблему із ДНР і ЛНР – це вони поступились, а ми «могучая» Росія і питань щодо правильності наших дій й бути не може, тому Крим наш.

Схиляюсь до думки, що Донбас протягом двох-трьох наступних років повернеться під прапор України. Це вдасться зробити тільки в новостворених або переформатованих переговорних групах. При такому варіанті головне не надати бойовикам занадто великий подальший вплив на цих землях. Закінчення війни вигідно всім сторонам: Україні, Росії, світовій спільноті і тим же ДНР І ЛНР. Війна – це дуже виснажлива справа, а особливо коли державу зі всіх сторін обтяжили санкціями, в цьому РФ вже переконалась. В даний час Росії вигідніше здати незаконні самопроголошені республіки і сконцентруватись на кримській території. І вони всілякими методами будуть вибивати для себе певні пільги або навіть визнання, що Крим їхній в обмін на Донбас. Але цього не станеться – світова спільнота не визнає Кримський півострів російським. Та й Москва з цього приводу не буде розчаровуватись, адже в них вже звикли до схожих незаконних земель в своєму складі.

Щодо Донбасу і військовополонених моряків ситуація трішки прояснюється – а що тоді з Кримом? Чого очікувати? Як повернути його? І чи хочуть цього жителі півострова?

Найперше варто почати з того чи хочуть кримчани повернутись в склад України, адже це вагомий фактор вирішення цієї ситуації. В інтернеті поширено багато відео з коментарями жителів півострова про те, що вони раді приєднатись до РФ і хочуть жити під прапорами окупанта – це ніяк не треба сприймати всерйоз. По-перше: всі добре розуміють що таке інформаційна війна, а поширення агресором такого матеріалу є одним із багатьох її кроків. По-друге: РФ не Україна і там за будь-які неформатні дії і висловлювання наказують. Та однією з найважливіших, а можливо і найважливішою є думка кримських татар – вони себе бачать виключно в складі України. І саме вони можуть стати одним із вагомих фактів повернення Криму, адже ця територія є Батьківщиною кримсько-татарського народу.

Росія звикла говорити мовою сили, та відповідати силою на силу є вкрай нерозумно, адже постраждають невинні люди. Україна обрала мирний, дипломатичний шлях деокупації Криму – це єдиний правильний варіант. Головною стратегією повернення півострову має бути продовження курсу України на євроінтеграцію і НАТО. Та навіть чітке крокування в світову спільноту не є 100% гарантією, що Крим навіть після завершення правління Путіна вернеться в склад нашої держави. Зрештою, деякі експерти стверджували, що півострів вернеться зразу же після покидання свого трону Володимиром Путіним – це вкрай абсурдні ствердження, адже найперше ми не можемо бути впевнені, що після нього не настане ще воєнно-амбіційніший управлінець. Тому надіятись на позитив після відходу лідера-агресора не варто і вкрай безрозсудно.

Як вже вище згадувалось питання Донбасу і Криму тісно пов’язані, а Кремль будь-що намагатиметься їх розмежувати. Якщо Україна має на меті повернути півострів у відносно близький час, то прийдеться переграти Путіна, і у всіх переговорах чітко гнути лінію взаємопов’язаності проблем. Але це спричинить суттєву затримку у звільненні Донбасу, тому українським політикам треба буде вирішити як побудувати стратегію: а) піти на умови агресора і розділити ці питання, що спричинить більш-швидку деокупацію Донбасу, та водночас віддалення питання Криму; б) будь-що не йти на двохсторонні переговори із ЛНР І ДНР – головним відповідачем має бути тільки Кремль, в ніякому разі не визнавати, що вина лежить тільки на лідерах самопроголошених республік. Якщо Путін доб’ється визнання Україною, що війна йде між нашою державою і ДНР, ЛНР – то це дасть йому змогу не те що віддалити питання Криму, а й на весь світ він буде горланити, що референдум був законний. Адже по суті вийде, що жодної агресії з боку Москви не було. Тому, підкреслюю – головною метою в переговорах за Донбас є не тільки його звільнення, а максимально можливе чітке прив’язування Москви до статусу головної воюючої сторони. Адже, якщо Путін формально вийде «сухим із води» то про Крим ще дуже довго Україна просто мріятиме.

Політикам в переговорах потрібно бути максимально обережними, щоб при вирішенні питань війни на Донбасі не були поховані на довгі роки надії на повернення Кримського півострова. Кримське питання напряму залежить від того – яким шляхом подолають військову агресію на Донбасі.

В питанні Криму більшість скептиків говорять, що все залежить від Кремля – це помилкова думка. Як мінімум ситуація знаходиться в межах 50/50. Проти Росії, а особливо проти самого півострова вистроюється багато факторів, які у відносно довгостроковому періоді підштовхнуть кримчан назад до України. Найперше – «референдум» у світі не визнають, а тому півострів практично є політично ізольованим. Звідси послідовно випливає, що важливим фактором є втрата півостровом свого логістичного статусу. Втрата позицій в логістиці спричиняє економічну кризу, та це не найголовніший економічний чинник. Адже основою економіки Криму був туризм і агропромисловий розвиток, що зараз знаходяться вкрай в занедбаному стані.

Відсутність можливості добре заробляти спричинить демографічну кризу, адже молодь все ж шукатиме кращих можливостей і виїжджатиме. А побудувати міцну економіку на пенсіонерах не вийде. З часом може статись, що Крим для РФ перетвориться у найбільш дотаційний регіон, який вже пожирає економіку агресора великими темпами – та це лише початок. Як насідок, за певний час жителі півострова почнуть згадувати часи життя в складі України і їх переваги за цей період: свобода пересування, свобода вибору, свобода слова, і взагалі – свобода!

Та вище написане ніяк не свідчить, що нам треба просто чекати і все – аж ніяк. Україна повинна побудувати таку економіку, щоб рівень життя був у рази більший за цей же показник у РФ. Адже одним із чинників сумнівної підтримки окупанта місцевими жителями були обіцянки про краще майбутнє. Тому, як висновок: коли рівень життя в нашій державі виросте, то і кримчани мріятимуть знову стати українцями. Та не єдиним ростом економіки можна здобути прихильність тимчасово втрачених територій – вкрай важливим фактором має стати інформаційна війна. Крім цих факторів треба не забувати й про підтримку європейської спільноти і безупинні санкції щодо РФ і повномасштабне ізолювання півострову від світу.

Підводячи підсумок варто підкреслити, що завершення війни на Донбасі цілком реальне вже в короткостроковому періоді – це залежатиме тільки від правильно побудованої стратегії України і світової спільноти в боротьбі з російським окупантом. Щодо Криму, то і тут потрібно скептикам затихнути і налаштуватись на позитив, адже повернення півострову в склад України – це лише питання часу!

Ihor Dumka