Вiктор Бронюк («ТiК») — про байдужiсть до «Євробачення», безвiдповiдальнiсть чиновникiв i «стадо свиней».

Фронтмен однiєї з найпопулярнiших українських груп повернувся з Фiнляндiї, де провiв iз сiм’єю зимовий вiдпочинок. Вiктор Бронюк побував у Лапландiї: вiдвiдав резиденцiю Санта-Клауса, катався з дiтьми на лижах i санках, а ще — купався у вiдкритих басейнах (при мiнус 25!).

Спiвак давно «моржує» i цьогорiч, на Водохреще, уже вп’яте пiрнув iз друзями в ополонку. Каже, що це стало доброю традицiєю. Причому її не порушили, навiть коли два роки тому у спiвака була температура i вiн приймав антибiотики…

Можливо, про це захоплення лiдера гурту «ТiК» у нас ще буде нагода поговорити колись детальнiше, а ось нинiшнє iнтерв’ю ми все ж зосередили на актуальнiших подiях та речах.

Вiкторе, в Українi цими днями стартує нацiональний вiдбiр на «Євробачення». Як ви вважаєте, чи варто нашим виконавцям «ламати списи»?

Якщо чесно, я нiколи не розумiв цього конкурсу. До того ж, у ньому останнiм часом з’явилося бiльше комерцiї, нiж творчостi. Тому й ставитись до «Євробачення» треба як до продукту шоу-бiзнесу… Та в будь-якому разi менi все одно. Абсолютно. (Смiється). Я не прагну туди потрапити!

А вас не дивує ситуацiя, що в ефiрi українських радiостанцiй досi звучать пiснi росiйських зiрок? Причому деякi з них — давно у списку персон нон грата…

Ви знаєте, я не маю нiчого проти того, щоб хтось слухав їх удома. Але, коли їдеш у громадському транспортi чи заходиш у кав’ярню, а там «валить» шансон або кричать Кiркоров, Стас Михайлов, чи десь на публiчному святi звучить Кобзон, це вже занадто! Та у нас спостерiгається засилля не тiльки росiйської музики, але й лiтератури, телесерiалiв i всього iншого. На жаль, на державному рiвнi досi не вироблена концепцiя та немає розумiння, як цьому протидiяти та що з тим робити. А це ж має бути комплекс заходiв!

До слова, особливо гостро ситуацiя стоїть на Донбасi. Там є цiлi райони, де немає нiякої iнформацiї з України. Номiнально вони перебувають пiд юрисдикцiєю Києва, але там немає жодного українського телеканалу, жодної української радiохвилi, жодної україномовної газети… Я неодноразово бував на передових позицiях i був здивований, що нашим воякам доводиться дивитися росiйськi телеканали, а також слухати сепаратистське радiо. Вони прекрасно розумiють, що iнформацiя там перекручується на 180 градусiв, але… Росiя справдi веде iнформацiйну вiйну!

Як ви думаєте, нашi сусiди ще можуть прокинутися? Он рейтинг у Путiна уже впав до 82 вiдсоткiв…

Насправдi великого значення не має, скiльки там процентiв — 82 чи 85. Завтра їм скажуть по телебаченню, що рейтинг зрiс до 160% — i росiяни повiрять. ТБ взагалi дуже велика сила. Недаремно ще Геббельс, iдеолог фашистської Нiмеччини, казав: «Дайте менi засоби масової iнформацiї, i я з будь-якого народу зможу зробити стадо свиней»…

Правда, менi доводилось перетинатися за кордоном i з адекватними росiянами. Переважно це люди, якi живуть ближче до Європи — або в Санкт-Петербурзi, або в Калiнiнградськiй областi. Вони прекрасно все розумiють та реально оцiнюють ситуацiю… I якщо Кремль видає з телеекранiв бажане за дiйсне, то в реальностi, звичайно ж, усе далеко не так добре. Нинi йде тотальне зубожiння людей! Один мiй давнiй приятель живе тепер у Росiї, тож ми iнодi спiлкуємось…

Знаєте, в чому суть їхнього «руского мiра»? Будучи самому в лайнi, затягнути туди всiх iнших. Напевно, це їхня основна мета. Росiяни тiшаться не тодi, коли в когось щось вдається — хтось там починає краще жити, а навпаки! Мовляв, в усiх треба все забрати, щоб нiхто нiчого не мав i всi були рiвнi — як у колгоспi. А тодi можна взяти балалайку, сiсти за стiл, насипати в тарiлку щi, випити браги (самогон вони навiть вигнати не можуть, бо не здатнi дочекатися, доки забродить) i заспiвати щось про «берьозки» та велич Росiї. Оце i є їхнє розумiння процесу.

А що вас «дiстало» у нас вдома?

Тотальна безкарнiсть, тотальна безвiдповiдальнiсть. У нас нiхто нi за що не вiдповiдає! Та й система державного апарату сьогоднi бiльше нагадує органiзовану злочинну групу, де є кругова порука, тотальне покривання одне одного… Вони наобiцяли, що зроблять життя українцiв кращим, от i почали з себе. Вкрав мiльярд доларiв — i вже хоча б одному українцевi (усмiхається) стало жити краще. А ще — кумовi, братовi, сватовi. Значить, недаремно ми працювали… Нам потрiбне реформування судiв, прокуратури, правоохоронної системи. Обов’язково!

Сьогоднi ми маємо великi здобутки на рiвнi зовнiшньої полiтики, але всерединi держави топчемося на мiсцi. Комусь просто не вистачає чи сили волi, чи чогось iншого взяти на себе вiдповiдальнiсть та почати впроваджувати тi реформи. Так, можна виправдовуватися багатьма речами, але з дитинства я запам’ятав одну рiч: коли людина хоче, вона шукає можливостi, а коли не хоче, шукає виправдання. У нас, на жаль, уже майже 25 рокiв користуються другим принципом. Тобто ми шукаємо, що нам заважає: кому баян, кому те, що й поганому танцюристовi, а кому ще там щось.

Вiкторе, як би ви закiнчили речення: «Попри все, хочу вiрити, що…»?

… все змiниться на краще. Я взагалi оптимiст. Менi здається, що сьогоднi песимiстом не можна бути. Зрештою, всi ми знаємо давню iстину: добро завжди перемагає зло. Тому всiм нам потрiбно просто творити добро!

Автор интервью: Богдан Бондаренко